Прага, 22 травня 2001 – Ще стародавні римляни знали, що інтерес – це той фактор, що має найважливіше значення для соціальної груп чи партії або ж цілого суспільства і штовхає політичну спільноту до активних дій, які проявляються у соціальному і політичному житті держави. Чим ближчі соціально-політичні інтереси окремих груп, партій чи політичних діячів до потреб народу, тим більше шансів на успішний розвиток суспільства. В Україні сьогодні якраз спостерігається гостре протистояння цих інтересів.
Західні експерти вже давно зауважили, що у нинішньому розподілі влади в Україні ключова роль поки-що належить так званій Дніпропетровській промислово-фінансовій групі. І не зважаючи на декілька внутрішніх розколів, про що свідчать історії з Павлом Лазаренком і Юлією Тимошенко, ця кланово-політична родина досить міцно тримається на політичній вершині держави. Що навіть останні політичні потрясіння не знизили рівня її політичних претензій, про що свідчать дві головних кандидатури на посаду прем’єр-міністра України.
Однак чи співпадають інтереси правлячої політичної групи української держави з болючими потребами більшості народу? Останні роки соціально-політичного розвитку показали, що далеко не завжди. Ці інтереси співпадали, насамперед, на виборчих дільницях, коли народ віддавав свої голоси за правлячі нині політичині сили. А далі все виглядає набагато складніше. До останнього часу економіка України була однією з найвідсталіших на пост-радянських теренах, а рівень коррупції – одним з найвищих у світі. А ці показники підтверджують розбіжності, насамперед, у економічних інтересах влади і народу. Але більшість людей в державі до останнього часу не зовсім усвідомлювала свої дійсні інтереси, котрі вона делеґувала правлячим нині політичним силам. І виглядає так, що пересічний український люд почав це більше усвідомлювати у останній рік, під час господарювання уряду Ющенка. Особливо запам’яталося громадянам давно очікуване повернення боргів з пенсій і зарплат та намагання згаданого уряду хоча б якось стабілізувати позитивні тенденції у соціальній політиці. Але, як не парадоксально, успішній уряд став жертвою вузько-кланових політичних інтересів. Знову інтереси далекі від потреб народу намагаються повернути державне кермо у іншому напрямку. І навіть в оточенні президента не приховують, що зміна уряду призведе до поганих соціальних наслідків.
Особливо небезпечне для держави зростання світових цін на енергоносії. Така тенденція в умовах відсутності послідовного уряду призведе до нових соціальних ям і боргів. Ось тоді й відчується розбіжність соціально-політичних інтересів правлячої верхівки та народу. Але чи зроблять відповідні висновки пересічні низи, це покажуть хіба-що наступні парламентські вибори.
Західні експерти вже давно зауважили, що у нинішньому розподілі влади в Україні ключова роль поки-що належить так званій Дніпропетровській промислово-фінансовій групі. І не зважаючи на декілька внутрішніх розколів, про що свідчать історії з Павлом Лазаренком і Юлією Тимошенко, ця кланово-політична родина досить міцно тримається на політичній вершині держави. Що навіть останні політичні потрясіння не знизили рівня її політичних претензій, про що свідчать дві головних кандидатури на посаду прем’єр-міністра України.
Однак чи співпадають інтереси правлячої політичної групи української держави з болючими потребами більшості народу? Останні роки соціально-політичного розвитку показали, що далеко не завжди. Ці інтереси співпадали, насамперед, на виборчих дільницях, коли народ віддавав свої голоси за правлячі нині політичині сили. А далі все виглядає набагато складніше. До останнього часу економіка України була однією з найвідсталіших на пост-радянських теренах, а рівень коррупції – одним з найвищих у світі. А ці показники підтверджують розбіжності, насамперед, у економічних інтересах влади і народу. Але більшість людей в державі до останнього часу не зовсім усвідомлювала свої дійсні інтереси, котрі вона делеґувала правлячим нині політичним силам. І виглядає так, що пересічний український люд почав це більше усвідомлювати у останній рік, під час господарювання уряду Ющенка. Особливо запам’яталося громадянам давно очікуване повернення боргів з пенсій і зарплат та намагання згаданого уряду хоча б якось стабілізувати позитивні тенденції у соціальній політиці. Але, як не парадоксально, успішній уряд став жертвою вузько-кланових політичних інтересів. Знову інтереси далекі від потреб народу намагаються повернути державне кермо у іншому напрямку. І навіть в оточенні президента не приховують, що зміна уряду призведе до поганих соціальних наслідків.
Особливо небезпечне для держави зростання світових цін на енергоносії. Така тенденція в умовах відсутності послідовного уряду призведе до нових соціальних ям і боргів. Ось тоді й відчується розбіжність соціально-політичних інтересів правлячої верхівки та народу. Але чи зроблять відповідні висновки пересічні низи, це покажуть хіба-що наступні парламентські вибори.
