Київ, 24 травня 2001 - Українська історія у новому романі Олександра Ірванця здатна викликати в читача нудоту своїм запаморочливим кружлянням по колу. Цей роман про те, як недавнє українське минуле не бажає минати, воно залюбки повертається, обтяжує собою суспільство і не дає йому дихати.
Неокомуністична утопія виникає в романі у дві тисячі-якомусь році, коли наступ «визволителів» зі сходу знову примушує уряд України залишити Київ і переїхати до Львова. На Лівобережжі утворено Соціалістичну Республіку Україна, іменем якої на всій українській землі знову встановлюється сумнозвісний «найсправедливіший» в історії соціальний лад. І саме на площі Незалежності у центрі Рівного «визволителі» зіткнулися з натівськими десантниками. Після дворічної блокади Західний сектор Рівного за Тристоронньою угодою переходить під юрисдикцію ООН. Східна частина міста під радянською назвою «Ровно» відділяється Стіною від західного Рівного.
Сюжетом роману є дев’ятигодинна подорож письменника Шлойми Еріцвана з Рівного до Ровного «золотого» 17 вересня на побачення з родичами. Герой їде справді «на той світ», ритуально проходить через Стіну і опиняється в минулому. Він ховається від співробітників «компетентних органів», його мало не до смерті б’ють у знайомому з дитинства міському парку, а найбільше він вражений пригніченістю людей.
Ірванець відтворює оте непідробне радянське щоденне відчуття жаху, примушує читача пригадати таке знайоме екзистенційне заціпеніння людини і спільноти. Автор нічого не вигадує, радше нагадує трохи призабуте. Бо насправді неможливо вигадати оці характерні риси «людського обличчя» соціалізму. Засідки «товаришів у цивільному» і аґресивність п’яних від пива з дихлофосом пролетаріїв. Безпросвітні злидні народу та постійне приниження особистості. Чай, який пахне рибою, таксі за талонами і надання квартир (цитата) «лише посмертно... і в інших надзвичайних ситуаціях». Вічні «тимчасові труднощі» і спонтанна, безперервна та безрозсудна брехня влади.
Ірванцева Стіна на Майдані Незалежності символічно ділить кожне українське місто на західний та східний сектори. У першому – багатий рельєф тисячолітньої традиції, про яку промовляє кожне дерево і кожний будинок, закорінені саме у це місце. А друге – це «зачищена» площина, по якій північно-східний вітер носить «совків», «сексотів» та інших «товаришів». Світ західної частини зорієнтований на приватну особу. Натомість східна частина схиляється перед левіафаном держави, поціновує авторитет зграї і обожнює вождя. Західний сектор – це Україна, названа колись Ірванцем «гіркою і пречистою». А за Стіною лежить Україна Тогобічна – ця правдива Республіка Бананія, «Україна наша ментовська», чи, мовою євразійського сусіди, «застєнок».
Перша половина Ірванцевого роману завершується словами «Закінчення буде». Тож варто очікувати повернення героя до себе на захід і мріяти про зруйнування Стіни у центрі Українського Міста.
Неокомуністична утопія виникає в романі у дві тисячі-якомусь році, коли наступ «визволителів» зі сходу знову примушує уряд України залишити Київ і переїхати до Львова. На Лівобережжі утворено Соціалістичну Республіку Україна, іменем якої на всій українській землі знову встановлюється сумнозвісний «найсправедливіший» в історії соціальний лад. І саме на площі Незалежності у центрі Рівного «визволителі» зіткнулися з натівськими десантниками. Після дворічної блокади Західний сектор Рівного за Тристоронньою угодою переходить під юрисдикцію ООН. Східна частина міста під радянською назвою «Ровно» відділяється Стіною від західного Рівного.
Сюжетом роману є дев’ятигодинна подорож письменника Шлойми Еріцвана з Рівного до Ровного «золотого» 17 вересня на побачення з родичами. Герой їде справді «на той світ», ритуально проходить через Стіну і опиняється в минулому. Він ховається від співробітників «компетентних органів», його мало не до смерті б’ють у знайомому з дитинства міському парку, а найбільше він вражений пригніченістю людей.
Ірванець відтворює оте непідробне радянське щоденне відчуття жаху, примушує читача пригадати таке знайоме екзистенційне заціпеніння людини і спільноти. Автор нічого не вигадує, радше нагадує трохи призабуте. Бо насправді неможливо вигадати оці характерні риси «людського обличчя» соціалізму. Засідки «товаришів у цивільному» і аґресивність п’яних від пива з дихлофосом пролетаріїв. Безпросвітні злидні народу та постійне приниження особистості. Чай, який пахне рибою, таксі за талонами і надання квартир (цитата) «лише посмертно... і в інших надзвичайних ситуаціях». Вічні «тимчасові труднощі» і спонтанна, безперервна та безрозсудна брехня влади.
Ірванцева Стіна на Майдані Незалежності символічно ділить кожне українське місто на західний та східний сектори. У першому – багатий рельєф тисячолітньої традиції, про яку промовляє кожне дерево і кожний будинок, закорінені саме у це місце. А друге – це «зачищена» площина, по якій північно-східний вітер носить «совків», «сексотів» та інших «товаришів». Світ західної частини зорієнтований на приватну особу. Натомість східна частина схиляється перед левіафаном держави, поціновує авторитет зграї і обожнює вождя. Західний сектор – це Україна, названа колись Ірванцем «гіркою і пречистою». А за Стіною лежить Україна Тогобічна – ця правдива Республіка Бананія, «Україна наша ментовська», чи, мовою євразійського сусіди, «застєнок».
Перша половина Ірванцевого роману завершується словами «Закінчення буде». Тож варто очікувати повернення героя до себе на захід і мріяти про зруйнування Стіни у центрі Українського Міста.
