Київ, 18 червня 2001 - Майже п‘ять років тому була ухвалена Конституція. До неї був вписаний розділ ХV – “Перехідні положення”. Які регламентували перехід від старої законодавчої системи до нової та функції органів влади у цей перехідний період. Чотири з цих положень стосувалися судової влади. Але якщо Конституційний суд став до праці майже одразу після ухвалення нового Основного Закону, то проблема створення судів загальної юрисдикції та приведення функцій прокуратури у відповідність до Конституції досі лишається нерозв‘язаною.
Між тим, навіть у разі, якщо Верховна Рада зможе оперативно ухвалити Закон про судоустрій та близько 10 інших законодавчих актів, що мають супроводжувати цей закон, одразу ж впровадити зміни у практику буде неможливо. Наприклад, за Конституцією, в Україні з 29 червня повинен буде діяти суд присяжних. За два тижні, навіть у разі ухвалення парламентом і підписання президентом відповідних законів, впровадити такий суд неможливо. І за місяць, і за рік. Власне, за оцінками фахівців, аби українські суди відповідали світовій демократичній практиці, потрібно щонайменше кілька років. А з прокуратурою ще складніше. Пункт 9 “Перехідних положень” зазначає, що прокуратура виконує чинні функції (що дісталися їй ще зі сталінського часу) до введення в дію законів, які регулюють контроль за додержанням законів та сформування системи досудового слідства. Часову межу претензіям прокуратури на роль “незламної руки диктатури пролетаріату” автори Конституції просто забули поставити.
Але так чи інакше, Україна неминуче після 28 червня опиниться у ситуації, коли суд, прокуратура й міліція нерідко діятимуть не за Конституцією. А то й просто всупереч їй. Зрозуміло, що така ситуація – в інтересах “крутих братків” та напівкримінальних кланів, котрі зможуть практично безкарно вести свої оборудки. Невже Верховна Рада ще п‘ять років тому не розуміла небезпеку виникнення такої ситуації і не займалася першочергово судовою реформою, без якої нормально не запрацюють ані ринкова економіка, ані структури громадянського суспільства? Чи справа не в нерозумінні, а у націленості більшості народних депутатів не на законотворення, а на лобіювання своїх бізнес-інтересів?
Між тим, навіть у разі, якщо Верховна Рада зможе оперативно ухвалити Закон про судоустрій та близько 10 інших законодавчих актів, що мають супроводжувати цей закон, одразу ж впровадити зміни у практику буде неможливо. Наприклад, за Конституцією, в Україні з 29 червня повинен буде діяти суд присяжних. За два тижні, навіть у разі ухвалення парламентом і підписання президентом відповідних законів, впровадити такий суд неможливо. І за місяць, і за рік. Власне, за оцінками фахівців, аби українські суди відповідали світовій демократичній практиці, потрібно щонайменше кілька років. А з прокуратурою ще складніше. Пункт 9 “Перехідних положень” зазначає, що прокуратура виконує чинні функції (що дісталися їй ще зі сталінського часу) до введення в дію законів, які регулюють контроль за додержанням законів та сформування системи досудового слідства. Часову межу претензіям прокуратури на роль “незламної руки диктатури пролетаріату” автори Конституції просто забули поставити.
Але так чи інакше, Україна неминуче після 28 червня опиниться у ситуації, коли суд, прокуратура й міліція нерідко діятимуть не за Конституцією. А то й просто всупереч їй. Зрозуміло, що така ситуація – в інтересах “крутих братків” та напівкримінальних кланів, котрі зможуть практично безкарно вести свої оборудки. Невже Верховна Рада ще п‘ять років тому не розуміла небезпеку виникнення такої ситуації і не займалася першочергово судовою реформою, без якої нормально не запрацюють ані ринкова економіка, ані структури громадянського суспільства? Чи справа не в нерозумінні, а у націленості більшості народних депутатів не на законотворення, а на лобіювання своїх бізнес-інтересів?
