Київ, 27 червня 2001 - Різдво св. Іоанна Предтечі і Хрестителя — у греків Криму було відоме як свято Ай-Яніс. Напередодні цього дня молодь неодмінно купалася в морі, а потім стрибала через багаття - так здійснювався ритуал очищення вогнем. За традицією, у маріупольських жінок-румунок свято Івана Купала вважалося "жіночим". Напередодні кожна з дівчат в'язала для себе невеликий букет із трав, квітів і листя і приносила його до однієї хати, яку було спеціально визначено при святкуванні Купала у попередній рік. У сі букети господиня одразу викладалана дно великої діжки, а зверху накривала їх трьома колосками пшениці, їх перед тим, за ритуалом, мовчки рвали три спеціально обрані для цього дійства дівчатка у віці до 14 років.
Вони ж червоною стрічкою прив'язували до колосків обручку. Після заходу сонця господиня хати мусила у повній тиші набрати води з джерела або колодязя, наповнити нею діжку з букетами для ворожіння, накрити її покришкою, обв'язати ланцюгом, зачинити його металевим замком, а ключ від нього заховати на покуті, під іконами. А далі приготовану таким чином діжку виносили на двір і залишали "під місяцем" ночувати під деревом. Наступного дня, на Івана Кунала, після святкової служби жінки сходилися на ворожіння.
Серед них обиралися головні виконавиці - одна з жінок (обов'язково з покритою головою) і дівчинка (не старша за 14 років, у білій сукні і волоссям, вкритим білим мережаним серпанком або вінком із білих квітів). Вони сідали на лаві веред діжкою і... під виспівування спеціальних куплетів приступали до "відкривання долі". Ключем відмикали замок, знімали з діжки ланцюг і покришку. Першими діставали колоски - і причіплювали до серпанку дівчинки.
За кожним опусканням руки співали жартівливі пісні, а дівчинка по черзі витягала навмання з діжки букет. Жінка, яка впізнала, підходила до виконавиці обряду, яка тричі бризкала на неї водою з побажанням щастя. Виголошені слова і визначали майбутню долю того, чий букет попадався в руки» дівчинці. Вода з діжки вважалася лікувальною, тому її розносили по домівках. Цікаво, що у 50-х роках схожий ритуал був записаний етнографами у греків— татар на Донеччині. Він набув тут назви "ворожіння на долю", і виконувався на Зелені свята. Коротеньки пісні-пророцтва ще пам'яталися, але саме дійство відбувалося за скороченим сценарієм: з гурту дівчат обирали наймолодшу, зав'язували їй очі і вона по черзі витягала з-під рушника одну з дівочих особистих речей: ґудзика, сережку, каблучку. Але мрії про щасливу долю залишилися незмінними.
Вони ж червоною стрічкою прив'язували до колосків обручку. Після заходу сонця господиня хати мусила у повній тиші набрати води з джерела або колодязя, наповнити нею діжку з букетами для ворожіння, накрити її покришкою, обв'язати ланцюгом, зачинити його металевим замком, а ключ від нього заховати на покуті, під іконами. А далі приготовану таким чином діжку виносили на двір і залишали "під місяцем" ночувати під деревом. Наступного дня, на Івана Кунала, після святкової служби жінки сходилися на ворожіння.
Серед них обиралися головні виконавиці - одна з жінок (обов'язково з покритою головою) і дівчинка (не старша за 14 років, у білій сукні і волоссям, вкритим білим мережаним серпанком або вінком із білих квітів). Вони сідали на лаві веред діжкою і... під виспівування спеціальних куплетів приступали до "відкривання долі". Ключем відмикали замок, знімали з діжки ланцюг і покришку. Першими діставали колоски - і причіплювали до серпанку дівчинки.
За кожним опусканням руки співали жартівливі пісні, а дівчинка по черзі витягала навмання з діжки букет. Жінка, яка впізнала, підходила до виконавиці обряду, яка тричі бризкала на неї водою з побажанням щастя. Виголошені слова і визначали майбутню долю того, чий букет попадався в руки» дівчинці. Вода з діжки вважалася лікувальною, тому її розносили по домівках. Цікаво, що у 50-х роках схожий ритуал був записаний етнографами у греків— татар на Донеччині. Він набув тут назви "ворожіння на долю", і виконувався на Зелені свята. Коротеньки пісні-пророцтва ще пам'яталися, але саме дійство відбувалося за скороченим сценарієм: з гурту дівчат обирали наймолодшу, зав'язували їй очі і вона по черзі витягала з-під рушника одну з дівочих особистих речей: ґудзика, сережку, каблучку. Але мрії про щасливу долю залишилися незмінними.
