Прага, 17 серпня 2001 – Запам”яталися нещодавні слова одного з учасників нинішніх політичних скандалів у Києві про те, що його вражає байдужість більшості громадян України до тих подій, які нині відбуваються на політичному Олімпі їхньої держави. Тобто, йдеться про громадян і про громадянство. Що ж це – просто формальний політико-правовий статус особи, який визначає приналежність до певної держави, підданість цієї особи законам її країни чи реальна, повсякденна, наявність певних юридичних, політичних, економічних прав та гарантій захисту для кожного громадянина?.
Вже у первісні часи було заведено поділяти людей на”своїх” та “чужих”, що супроводжувалося вже тоді певними функціями у родо-племінному розподілі обов”язків членів суспільства. Таке вирізнення “наших” та “ненаших” виросло згодом у ідею громадянства, громадянську ідею, котра народилася і утвердилася в греко-римському полісі – громадянській общині, яка безпосередньо перетворюється у своєму подальшому розвиткові на державу. Від самого початку громадянство фактично означало міру визнання соціальної значимості людини, її долученості до спільноти. Уже Арістотель визначив, що громадянами можна і слід вважати тих, хто бере участь у суді й народних зборах.
Ідея повного рівноправ”я громадян була чужою античному суспільству. Вона виникла у європейські свідомості разом з християнським віровченням. Але втілювати її почали лише після перших буржуазних революцій й наступних ліберально-демократичних перетворень у різних країнах континету. І нині у країнах Європейського Союзу поняття громадянина- державної людини набуло реального змісту і означає перш за все членство у владно зоорганізованому суспільстві. Ознакою нинішнього цивілізованого громадянства, громадянською чеснотою є здатність особи гречно ставитися до існуючих у суспільстві норм та законів, дотримуватися їх, визнавити й шанувати, бо вони переконливо доводять свою здатність захищати цноту кожного громадянина, його невід”ємні права, що їх ухвалено світом у Загальній декларації прав людини від 10 грудні 1948 року.
Донедавна тоталітарна радянська система трактувала права людини, її громадянство абсолютно протилежно згаданій Декларації. Тоталітарні політичні порядки складаються й надовго затверджуються там, де серед поспільства панують звичка ділити світ, людей на “наших” і “ненаших”, “ворогів”, нетерпимість до іншої, а головне, незалежної думки, потреба або панувати , або підкорятися, без будь-яких логічних імперативів. Недарма кажуть, що культура тоталітаризму – це добровільна відмова від демократії та існування в атмосфері тотального страху.
Сьогодні стає зрозумілим, що перехід від тоталітарного, насильницького над особою, суспільства до демократичного, вільного для особи, дуже складний. Один з його перехідних видів - авторитаризм. Але й останній буває різний за змістом і це залежить від ставлення до законів та їх еволюції. Якщо закони ухвалюють та їх дотримуються на всіх рівнях такого суспільства, то воно прямує у напрямку громадянського. Але коли закони існуюють лише для прикриття панування купки збагатіли і знавіснілих від золотого тільця авторитаристів, то таке суспільство приречене, і не дивно що у ньому складається така тотальна байдужість громадян до всього, що відбувається довкола у державі. Ось і в суботу в Києві відкриється ІІІ-й всесвітній форму українців. Чи можуть щось реально покращити у активності українського суспільства 300 делегатів з Україні та 300 з 42 країн світу разом з 2,5 тисячами гостей? Чи вони стануть звичайним фоном «для одобрямсу» правління нинішньої верхівки держави та можливістю ще одніє політичної реклами частини політичних сил республіки напередодні нових парламентських виборів в Україні?
Кажуть, що любов до влади – то холуйство. А громадянською чеснотою є любов до вітчизни, причому, за будь-якої влади. І ця любов є завжди критична та вимоглива до тієї ж влади і готова повстати супроти її несправедливостей щодо громадянина у будь-який момент. Колись один з відомих київських філософів, що втікав потім від тоталітаризму на Захід, Микола Бердяєв, писав: “Пробудження активної любові до вітчизни є вищим, ніж будь-які доктринальні державно-громадські засади. Вона має стати предметом повсюдної проповіді…Лише на грунті цієї любові можливе свідоме будівництво, без цього - завжди відсторонене й доктринерське” Громадянин та ще й патріот ніколи не буде байдужим спостерігачем несправедливостей, а тим більше насильства та пограбування власної держави, власної землі.
Вже у первісні часи було заведено поділяти людей на”своїх” та “чужих”, що супроводжувалося вже тоді певними функціями у родо-племінному розподілі обов”язків членів суспільства. Таке вирізнення “наших” та “ненаших” виросло згодом у ідею громадянства, громадянську ідею, котра народилася і утвердилася в греко-римському полісі – громадянській общині, яка безпосередньо перетворюється у своєму подальшому розвиткові на державу. Від самого початку громадянство фактично означало міру визнання соціальної значимості людини, її долученості до спільноти. Уже Арістотель визначив, що громадянами можна і слід вважати тих, хто бере участь у суді й народних зборах.
Ідея повного рівноправ”я громадян була чужою античному суспільству. Вона виникла у європейські свідомості разом з християнським віровченням. Але втілювати її почали лише після перших буржуазних революцій й наступних ліберально-демократичних перетворень у різних країнах континету. І нині у країнах Європейського Союзу поняття громадянина- державної людини набуло реального змісту і означає перш за все членство у владно зоорганізованому суспільстві. Ознакою нинішнього цивілізованого громадянства, громадянською чеснотою є здатність особи гречно ставитися до існуючих у суспільстві норм та законів, дотримуватися їх, визнавити й шанувати, бо вони переконливо доводять свою здатність захищати цноту кожного громадянина, його невід”ємні права, що їх ухвалено світом у Загальній декларації прав людини від 10 грудні 1948 року.
Донедавна тоталітарна радянська система трактувала права людини, її громадянство абсолютно протилежно згаданій Декларації. Тоталітарні політичні порядки складаються й надовго затверджуються там, де серед поспільства панують звичка ділити світ, людей на “наших” і “ненаших”, “ворогів”, нетерпимість до іншої, а головне, незалежної думки, потреба або панувати , або підкорятися, без будь-яких логічних імперативів. Недарма кажуть, що культура тоталітаризму – це добровільна відмова від демократії та існування в атмосфері тотального страху.
Сьогодні стає зрозумілим, що перехід від тоталітарного, насильницького над особою, суспільства до демократичного, вільного для особи, дуже складний. Один з його перехідних видів - авторитаризм. Але й останній буває різний за змістом і це залежить від ставлення до законів та їх еволюції. Якщо закони ухвалюють та їх дотримуються на всіх рівнях такого суспільства, то воно прямує у напрямку громадянського. Але коли закони існуюють лише для прикриття панування купки збагатіли і знавіснілих від золотого тільця авторитаристів, то таке суспільство приречене, і не дивно що у ньому складається така тотальна байдужість громадян до всього, що відбувається довкола у державі. Ось і в суботу в Києві відкриється ІІІ-й всесвітній форму українців. Чи можуть щось реально покращити у активності українського суспільства 300 делегатів з Україні та 300 з 42 країн світу разом з 2,5 тисячами гостей? Чи вони стануть звичайним фоном «для одобрямсу» правління нинішньої верхівки держави та можливістю ще одніє політичної реклами частини політичних сил республіки напередодні нових парламентських виборів в Україні?
Кажуть, що любов до влади – то холуйство. А громадянською чеснотою є любов до вітчизни, причому, за будь-якої влади. І ця любов є завжди критична та вимоглива до тієї ж влади і готова повстати супроти її несправедливостей щодо громадянина у будь-який момент. Колись один з відомих київських філософів, що втікав потім від тоталітаризму на Захід, Микола Бердяєв, писав: “Пробудження активної любові до вітчизни є вищим, ніж будь-які доктринальні державно-громадські засади. Вона має стати предметом повсюдної проповіді…Лише на грунті цієї любові можливе свідоме будівництво, без цього - завжди відсторонене й доктринерське” Громадянин та ще й патріот ніколи не буде байдужим спостерігачем несправедливостей, а тим більше насильства та пограбування власної держави, власної землі.
