Київ, 28 серпня 2001 – Те, що Україна незалежна вже протягом десяти років, було основоположною тезою і позицією більшості українців та політичної еліти в перебігу підготовки і відзначення Дня незалежності 24 серпня. Відзначено її було справді з офіціозом, із особливою помпезністю та пафосом. Нині Україна поволі знову повертається до старого життя – без найменшого уявлення, як їй жити далі і де її реальне місце під сонцем. Хоча певні оцінки існуванню держави вже можна дати.
“Україна відбулася як держава, в ній не було війни, гострих політичних протистоянь та інших неприємних для людства речей – і це головне”, – приблизно так оцінило десятирічні успіхи незалежної України її керівництво, і зокрема президент Леонід Кучма. На цьому він наголошував на різних поважних подіях, які відбувалися в Києві в переддень 24 серпня. І багато хто з ним погоджувався, і всередині країни, і поза її межами. Коли глава держави говорив про цей здобуток на 3-му Всесвітньому форумі українців, який відбувався в Національному палаці “Україна”, діаспора зустріла виступ глави української держави бурхливими оплесками. Ще гучніші оплески звучали в тій же залі 23 серпня, коли Леонід Кучма до вищезгаданих здобутків додав і те, що Україна вже в Європі. Щоправда, цього разу в залі сиділи в основному місцеві чиновники.
Між тим прості люди на вулиці запитували: а чому, власне, в нас мала бути війна? Чому в країні зникають люди, вбивають за правду, порушуються всі людські і громадянські права? Чому ми не можемо тут нормально працювати, вчитися, народжувати, лікуватися. харчуватися, врешті-решт жити? Чому наші сусіди – поляки, угорці, чехи – дивляться на нас тепер як на циган, хоча ми такі ж самі, як і вони – працьовиті і розумні? Вулиця мала і має багато запитань до керівників держави, однак її ніхто так і не почув. І не хоче чути.
Коли вранці 23 серпня палац “Україна” з різних сторін оточили бійці загонів спеціального призначення і змушували літніх людей обходити зайвих півкілометра, бо по обіді в палаці очікували на приїзд найвищих чиновників і самого президента, – це вказувало, що влада приватизувала навіть те, що належить усім, – державне свято. І вона його святкувала – з парадами, з іноземними гостями і гарними застіллями. Прості ж громадяни були присутні на парадах хіба що для антуражу.
“Ну, з владою зрозуміло, але чому в вас люди такі байдужі до неї, до її дій?” – запитав мене один іноземний журналіст. Іноземцям важко зрозуміти специфіку взаємин української влади з її громадянами. Останнім у свою чергу важко зрозуміти: чому їхнє життя стало важчим за 10 років? Чому державою керують люди, які не розуміють слова: патріотизм та чесність? Хто поверне втрачене? І найголовніше: хто скаже, що чекає в цій країні тих, кому сьогодні теж по 10 років?
“Україна відбулася як держава, в ній не було війни, гострих політичних протистоянь та інших неприємних для людства речей – і це головне”, – приблизно так оцінило десятирічні успіхи незалежної України її керівництво, і зокрема президент Леонід Кучма. На цьому він наголошував на різних поважних подіях, які відбувалися в Києві в переддень 24 серпня. І багато хто з ним погоджувався, і всередині країни, і поза її межами. Коли глава держави говорив про цей здобуток на 3-му Всесвітньому форумі українців, який відбувався в Національному палаці “Україна”, діаспора зустріла виступ глави української держави бурхливими оплесками. Ще гучніші оплески звучали в тій же залі 23 серпня, коли Леонід Кучма до вищезгаданих здобутків додав і те, що Україна вже в Європі. Щоправда, цього разу в залі сиділи в основному місцеві чиновники.
Між тим прості люди на вулиці запитували: а чому, власне, в нас мала бути війна? Чому в країні зникають люди, вбивають за правду, порушуються всі людські і громадянські права? Чому ми не можемо тут нормально працювати, вчитися, народжувати, лікуватися. харчуватися, врешті-решт жити? Чому наші сусіди – поляки, угорці, чехи – дивляться на нас тепер як на циган, хоча ми такі ж самі, як і вони – працьовиті і розумні? Вулиця мала і має багато запитань до керівників держави, однак її ніхто так і не почув. І не хоче чути.
Коли вранці 23 серпня палац “Україна” з різних сторін оточили бійці загонів спеціального призначення і змушували літніх людей обходити зайвих півкілометра, бо по обіді в палаці очікували на приїзд найвищих чиновників і самого президента, – це вказувало, що влада приватизувала навіть те, що належить усім, – державне свято. І вона його святкувала – з парадами, з іноземними гостями і гарними застіллями. Прості ж громадяни були присутні на парадах хіба що для антуражу.
“Ну, з владою зрозуміло, але чому в вас люди такі байдужі до неї, до її дій?” – запитав мене один іноземний журналіст. Іноземцям важко зрозуміти специфіку взаємин української влади з її громадянами. Останнім у свою чергу важко зрозуміти: чому їхнє життя стало важчим за 10 років? Чому державою керують люди, які не розуміють слова: патріотизм та чесність? Хто поверне втрачене? І найголовніше: хто скаже, що чекає в цій країні тих, кому сьогодні теж по 10 років?
