Прага, 4 вересня 2001 ― Колишній президент Югославії Слободан Мілошевіч став першим головою суверенної держави, що постав перед міжнародним трибуналом за воєнні злочини. Чи стане загроза подібної долі реальною для інших міжнародних злочинців? Із цим питанням пов’язана проблема створення постійнодіючого Міжнародного Кримінального Суду.
Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії у Гаазі було створено згідно резолюціїї Ради Безпеки ООН 25 травня 1993 року. Через півтора року з’явився і другий нині діючий трибунал для злочинів у Руанді. Загалом у двох конфліктах загинуло понад один мільйон людей та набагато більше було змушено покинути свої оселі.
Ці два трибунали перебувають під постійним вогнем критики за повільну працю та відчутний західний ухил, але в очах багатьох вони є єдиною надією на те, що сьогоднішні злочинці будуть покарані, а майбутні отримають останнє попередження. Серед країн-кандидатів на наступні міжнародні трибунали: Камбожія, Південний Тімор та С’єрра Ліоне. Підготовча робота до створення нових трибуналів уже розпочалась.
Як далеко піде ідея міжнародних трибуналів, і чи буде створено постійно діючий міжнародний суд? Поки що це ніхто не береться передбачати, однак експерти говорять, що і нинішні трибунали здаються великим досягненням, якщо подивитися на їхню історію. Говорить Брюс Брумгалл, директор програми з міжнародної юстиції Комітету Правників за Права Людини, що має штаб-квартиру в Америці: «Коли Югославський трибунал було засновано 93 року, я не думаю, що хтось передбачав, що він судитиме Мілошевіча за злочини у Косові 99 року. Йшлося лише про злочини під час громадянської війни 93-95 років. Неможливо було передбачити, що цей трибунал розглядатиме злочини, які ще не були скоєні, але зараз він це робить».
На думку американського правника, розслідувати ці пізніші злочини стало можливо лише тому, що було створена інституція, набрано штат та розвинуто систему проведення слідства. Якби все це потрібно було створювати спеціально для Косова, результат міг би бути іншим, вважає Брюс Брумгалл. «Якби вони намагалися створити трибунал спеціально для Косова, росіяни заблокували б рішення у Раді Безпеки, і Мілошевіч ще досі був би президентом, або принаймні ще досі був би на тереторії Югославії».
Югославський трибунал більш відомий у світі, але той, що судить за злочини у Руанді, де було вбито 800 тисяч людей, може похвалитися більшими успіхами. Ще у 1998 році цей суд, що засідає у столиці сусідньої з Руандою Танзанії, виніс перший у новітній історії вирок за звинуваченням у геноциді голові місцевої адміністрації та колишньому прем’єр міністру країни. Обидва засуджені до довічного ув’язнення.
Проте на думку експертів, проблема міжнародних трибуналів, що намагаються встановити справедливсіть поза країною, де були скоєні злочини, полягає головним чином у тому, що їхні вердикти не завжди відчутні там, де вони найбільше потрібні – у самих цих країнах. Серед інших проблем, так би мовити, висока ціна міжнародної справедливості. Проект, що розпочався з 276 тисяч доларів сьогодні розрісся до 95 мільйонів доларів на рік. Всього на розслідування злочинів у колишній Югославії було витрачено майже 500 мільйонів доларів. У порівнняі з цими сумами кількість звинувачуваних виглядає більш, ніж скромною – лише 106 вироків. При тому, що два найвідоміших злочинця – Радован Караджич та Ратко Младіч так і не постали перед судом.
Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії у Гаазі було створено згідно резолюціїї Ради Безпеки ООН 25 травня 1993 року. Через півтора року з’явився і другий нині діючий трибунал для злочинів у Руанді. Загалом у двох конфліктах загинуло понад один мільйон людей та набагато більше було змушено покинути свої оселі.
Ці два трибунали перебувають під постійним вогнем критики за повільну працю та відчутний західний ухил, але в очах багатьох вони є єдиною надією на те, що сьогоднішні злочинці будуть покарані, а майбутні отримають останнє попередження. Серед країн-кандидатів на наступні міжнародні трибунали: Камбожія, Південний Тімор та С’єрра Ліоне. Підготовча робота до створення нових трибуналів уже розпочалась.
Як далеко піде ідея міжнародних трибуналів, і чи буде створено постійно діючий міжнародний суд? Поки що це ніхто не береться передбачати, однак експерти говорять, що і нинішні трибунали здаються великим досягненням, якщо подивитися на їхню історію. Говорить Брюс Брумгалл, директор програми з міжнародної юстиції Комітету Правників за Права Людини, що має штаб-квартиру в Америці: «Коли Югославський трибунал було засновано 93 року, я не думаю, що хтось передбачав, що він судитиме Мілошевіча за злочини у Косові 99 року. Йшлося лише про злочини під час громадянської війни 93-95 років. Неможливо було передбачити, що цей трибунал розглядатиме злочини, які ще не були скоєні, але зараз він це робить».
На думку американського правника, розслідувати ці пізніші злочини стало можливо лише тому, що було створена інституція, набрано штат та розвинуто систему проведення слідства. Якби все це потрібно було створювати спеціально для Косова, результат міг би бути іншим, вважає Брюс Брумгалл. «Якби вони намагалися створити трибунал спеціально для Косова, росіяни заблокували б рішення у Раді Безпеки, і Мілошевіч ще досі був би президентом, або принаймні ще досі був би на тереторії Югославії».
Югославський трибунал більш відомий у світі, але той, що судить за злочини у Руанді, де було вбито 800 тисяч людей, може похвалитися більшими успіхами. Ще у 1998 році цей суд, що засідає у столиці сусідньої з Руандою Танзанії, виніс перший у новітній історії вирок за звинуваченням у геноциді голові місцевої адміністрації та колишньому прем’єр міністру країни. Обидва засуджені до довічного ув’язнення.
Проте на думку експертів, проблема міжнародних трибуналів, що намагаються встановити справедливсіть поза країною, де були скоєні злочини, полягає головним чином у тому, що їхні вердикти не завжди відчутні там, де вони найбільше потрібні – у самих цих країнах. Серед інших проблем, так би мовити, висока ціна міжнародної справедливості. Проект, що розпочався з 276 тисяч доларів сьогодні розрісся до 95 мільйонів доларів на рік. Всього на розслідування злочинів у колишній Югославії було витрачено майже 500 мільйонів доларів. У порівнняі з цими сумами кількість звинувачуваних виглядає більш, ніж скромною – лише 106 вироків. При тому, що два найвідоміших злочинця – Радован Караджич та Ратко Младіч так і не постали перед судом.
