Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:39

Колись лідери були…


Колись лідери були…

Прага, 5 вересня 2001 – Понад чверть віку тому, 4 вересня 1965 року, під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» відбувся мітинг протесту проти нової хвилі владних репресій серед української інтеліґенції. Активну участь у цьому мітингу можна прирівняти нині до своєрідного подвигу, якщо мати на увазі ту політичну ситуацію, яка мала місце в тоталітарному СРСР часів початку брежнєвщини.

Смерть Сталіна і так звана «хрущовська відлига» пробудили в СРСР нову форму духовної опозиції – дисидентство, яке висувало реальну альтернативу наростаючим кризовим явищам у житті тоталітарної системи. Особливо активним в Україні було національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру (Москви), форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю у боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу.

Під звук демагогічних заяв про демократизацію суспільного життя в СРСР брежнєвська влада намагалася задушити дисидентський рух у зародку. У вересні 1965 року Україною прокотилася хвиля арештів: у Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку жертвами репресій стали І. Світличний, М. Горинь, Б. Горинь, М. Озерний, Я.Гаврич, М.Осадчий, О. Мартиненко та інші. «За задумом,-писав пізніше один з відомих українських дисидентів Валентин Мороз,-суди повинні були залякати і заморозити рух, як і на початку 30-х років. Вийшло навпаки: арешти і суди 1965-1966 років впереше показали всім, «скільки нас є» і хто ми. Справді , ці процеси були своєрідним парадом шістдесятників на очах України і всього світу».

Одним із пам’ятних мітингів протесту супроти арештів став той, що відбувся 4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» одразу ж по завершенні прем’єрного показу фільму «Тіні забутих предків». Першим з пропозицією до глядачів встати тим, хто проти арештів серед української інтелігенції звернувся Іван Дзюба. У цьому мітингу брали також участь український поет Василь Стус, журналіст і правозахисник В’ячеслав Чорновіл. Палка промова Івана Дзюби, у якій він засудив репресії в Україні, стала причиною його звільнення з роботи, а потім і арешту та суду у березні 1973 року.

Сьогодні мусимо констатувати, що справжніх лідерів українського суспільства, котрих народ мав у далекі 60-ті, стало менше. Трагічно загинув Василь Стус і сумний збіг обставин такий , що помер він у радянському концтаборі саме 4 вересня 1985 року, через 20 років після протестного виступу у кінотеатрі «Україна». Загинув В’ячеслав Чорновіл, обставини смерті якого й до сьогодні не вияснені остаточно. Лише Іван Дзюба дожив до десятиріччя незалежності і єдиний з колишніх дисидентів відзначений на державному рівні званням Героя України. Можна констатувати й те, що ті суспільні ідеали, за які боролися шістдесятники, на жаль ще не стали переважаючими в українському суспільстві, бо реальні політичні орієнтири в народі настільки розмиті, що й сам він не розуміє до кінця звідки виникають його соціальні та економічні труднощі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG