Прага, 5 вересня 2001 ― Заява російського президента під час перебування у Фінляндії щодо положення росіян у країнах Балтії викликала здивування і обурення Балтійських країн. На думку прибалтійців, порівняння росіян з македонськими албанцями, що ведуть збройне повстання, є новою прихованою погрозою з Кремля і підбурюванням міжнаціональної ворожнечі.
Перебуваючи у Фінляндії, російський президент Володим Путін заявив, що якщо албанці, які становлять лише 20% населення у Македонії вимагають представництва в паламенті та вирішення мовних проблем, то чому в цьому праві відмовляється росіянам, які живуть у балтійських країнах, особливо якщо врахувати, що вони набагато чисельніші, ніж албанська меншина в Македонії.
Ця заява викликала негативну реакцію у Балтійських країнах, і особливо у Латвії та Естонії, де проживає значна російська меншина, і де протягом останніх років було досягнуто великих успіхів у справі інтеґрації радянських переселенців до місцевого суспільства. Так, зокрема у Латвії, якщо у 1996 році 22% нелатвійців не вміло говорити по латвійськи, то минулого року таких залишалося тільки 9%. «Вивчення національної мови є одночасно показником ідентифікації та інструментом спілкування та соціальної інтеґрації», заявила з цього приводу президент Латвії Вайра Віке-Фрайберґа.
Представник Латвії в Організації з Безпеки і Спрівпраці в Європі, Петер Семнебі, говорить, що заява російського президента є шкідливою зараз, тому що вона зроблена тоді, коли стосунки між росіянами та латвійцями стали налагоджуватися та розвиватися у гармонійному ключі. До того, ж у Латвії, на відміну від Македонії, ніколи не було сеґреґації росіян – вони працюють і у поліції і в інших державних органах.
Відомий латвійський журналіст та редактор латвійського щоденнику Дьєна Пауль Раудседпс говорить, що на його думку, заява Кремля звучить як прихована погроза. «У той момент, коли у Латвії та Естонії відбувається рух до інтеґрації, і це засвідчують усі європейські країни, президент Путін раптом порівнює росіян з албанцями, ніби кажучи: «Подивіться, вони там створили військовий конфлікт». Щось подібне він говорив і у Словенії, коли казав, подивіться, ми не озброюємо наших співвітчизників у Латвії, так як це роблять у Македонії. Так що на мою думку, це – прихована погроза.»
В інтерв’ю Радіо Свобода депутат естонського парламенту, Марі-Анн Келам також висловила жаль з приводу того, що заява російського лідера не сприяє посиленню інтеґрації росіян в Естонії. «Співпрацю та взаємну довіру, яка вибудовується зараз, просто приємно бачити. Російські діти закінчують гімназії, поступають до Тартуського університету, продовжують вчитися по-естонськи. Якщо на місцевому рівні дозволити цьому процесу продовжуватись у цьому дружньому ключі, довіра буде побудована з обох боків. Інша справа, якщо Москва почне казати, нема що вчити естонську мову, ми доб’ємося для вас змін, то це може лише зашкодити тому процесу, який зараз на думку всіх його учасників, йде у правильному напрямку».
Тим часом латвійський журналіст Пауль Раудседпс звертає увагу на ще одну проблему, пов’язану із заявою Володимира Путіна – його непослідовність у ставленні до албанців. «У Києві він сказав, що албанці – терористи, що вони немають жодних прав людини, що вони не мають жодних законних гуманітарних цілей, і що їм йдеться лише про територію. А зараз він повністю змінив позицію і каже, що вони таки мають законні права. Було б непогано, якби Путін спершу визначився з приводу албанців, а потім вже робив такі заяви».
Якою би не була причина, що спонукала президента Путіна зробити цю заяву, її результат, здається, прямо протилежний задуманому. Замість пом’якшення стосунків між Москвою і Балтійськими країнами, вона додає аргументів тим, хто говорить, що Росія намагається погрожувати своїм сусідам.
Перебуваючи у Фінляндії, російський президент Володим Путін заявив, що якщо албанці, які становлять лише 20% населення у Македонії вимагають представництва в паламенті та вирішення мовних проблем, то чому в цьому праві відмовляється росіянам, які живуть у балтійських країнах, особливо якщо врахувати, що вони набагато чисельніші, ніж албанська меншина в Македонії.
Ця заява викликала негативну реакцію у Балтійських країнах, і особливо у Латвії та Естонії, де проживає значна російська меншина, і де протягом останніх років було досягнуто великих успіхів у справі інтеґрації радянських переселенців до місцевого суспільства. Так, зокрема у Латвії, якщо у 1996 році 22% нелатвійців не вміло говорити по латвійськи, то минулого року таких залишалося тільки 9%. «Вивчення національної мови є одночасно показником ідентифікації та інструментом спілкування та соціальної інтеґрації», заявила з цього приводу президент Латвії Вайра Віке-Фрайберґа.
Представник Латвії в Організації з Безпеки і Спрівпраці в Європі, Петер Семнебі, говорить, що заява російського президента є шкідливою зараз, тому що вона зроблена тоді, коли стосунки між росіянами та латвійцями стали налагоджуватися та розвиватися у гармонійному ключі. До того, ж у Латвії, на відміну від Македонії, ніколи не було сеґреґації росіян – вони працюють і у поліції і в інших державних органах.
Відомий латвійський журналіст та редактор латвійського щоденнику Дьєна Пауль Раудседпс говорить, що на його думку, заява Кремля звучить як прихована погроза. «У той момент, коли у Латвії та Естонії відбувається рух до інтеґрації, і це засвідчують усі європейські країни, президент Путін раптом порівнює росіян з албанцями, ніби кажучи: «Подивіться, вони там створили військовий конфлікт». Щось подібне він говорив і у Словенії, коли казав, подивіться, ми не озброюємо наших співвітчизників у Латвії, так як це роблять у Македонії. Так що на мою думку, це – прихована погроза.»
В інтерв’ю Радіо Свобода депутат естонського парламенту, Марі-Анн Келам також висловила жаль з приводу того, що заява російського лідера не сприяє посиленню інтеґрації росіян в Естонії. «Співпрацю та взаємну довіру, яка вибудовується зараз, просто приємно бачити. Російські діти закінчують гімназії, поступають до Тартуського університету, продовжують вчитися по-естонськи. Якщо на місцевому рівні дозволити цьому процесу продовжуватись у цьому дружньому ключі, довіра буде побудована з обох боків. Інша справа, якщо Москва почне казати, нема що вчити естонську мову, ми доб’ємося для вас змін, то це може лише зашкодити тому процесу, який зараз на думку всіх його учасників, йде у правильному напрямку».
Тим часом латвійський журналіст Пауль Раудседпс звертає увагу на ще одну проблему, пов’язану із заявою Володимира Путіна – його непослідовність у ставленні до албанців. «У Києві він сказав, що албанці – терористи, що вони немають жодних прав людини, що вони не мають жодних законних гуманітарних цілей, і що їм йдеться лише про територію. А зараз він повністю змінив позицію і каже, що вони таки мають законні права. Було б непогано, якби Путін спершу визначився з приводу албанців, а потім вже робив такі заяви».
Якою би не була причина, що спонукала президента Путіна зробити цю заяву, її результат, здається, прямо протилежний задуманому. Замість пом’якшення стосунків між Москвою і Балтійськими країнами, вона додає аргументів тим, хто говорить, що Росія намагається погрожувати своїм сусідам.
