Київ, 1 жовтня 2001 - Вища Академічна рада загальнонаціональної програми «Людина року» визнанала главу держави першим переможцем у найпочеснішій номінації – «Лідер новітньої України». Номінація приурочена до 10-ї річниці Незалежності України. Хоча ця подія і була не вельми афішована, проте реакція на неї , причому негативна, не забарилася.
У багатьох українців ставлення до різноманітних програм і конкурсів, що супроводжуються помпезними шоу, витратними прийомами і маскарадами, різко негативне. На тлі злиденності більшості громадян країни, такі дійства багато-хто називає «балом під час чуми». Проте нарікають не лише на зовнішню пишноту і витрати, брак простоти і скромності, але перш за все на те, що переможці, яких називають «кращими із кращих», такими насправді не є. Як приклад того згадується вручення Президенту України Леоніду Кучмі Премії «Прометей – престиж» і визнання його першим переможцем номінації – «Лідер новітньої України». Може видатися дивним, але такий критерій, як громадська думка, до уваги Вищої Академічної ради програми «Людина року»,очевидно, не брався. Згідно з опитуванням громадської думки главі держави повністю довіряють лише 12% респондентів. На касетний скандал та звинувачення щодо причетності Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, у якому крапки ще не поставлено, також не зважили.Про вартісність тієї чи іншої відзнаки, нагороди можна говорити лише у тому випадку, коли вони є відзеркаленням суспільної думки,і звичайно ж, особливих заслуг достойника. У країнах, усталеної демократії, думка громадськості не лише багато що важить, вона визначає і політику і долю самих політиків. В Україні, на жаль, часто –густо ці критерії не є основними. І загальнонаціональна програми «Людина року» не є у цьому зв’язку виключенням. Окрім цього їй небезпідставно дорікають про політичний вплив з боку партій, котрі відносять до олігархічних, до тих які перебувають під патронатом президента. Цього зрештою не заперечують і самі представники Вищої академічної ради. Серед Академічної Ради значна частина поважних урядовців, котрі за своїм становищем є підлеглими Леоніда Даниловича. Зазначу лишень, що Головою цієї ради, себто жюрі, є віце-прем’єр-міністр України із гуманітарних питань Володимир Семиноженко.
Мені вдалося з’ясувати що на переможця у номінації “Лідер новітньої України” також претендували, колишній прем’єр-міністр Віктор Ющенко, перший президент України Леонід Kравчук , а також те, що рішення Вищої академічної ради не було одностайним, кілька осіб із 35 членів ради проголосувало проти, і кілька осіб утрималося. Засекреченість, закритість, політичний і адміністративний вплив, що зумовило з’яву першого переможця у номінації «Лідер новітньої України», наштовхують на думку про радянські традиції і критерії при визначенні переможців у різноманітних програмах, при нагородженні державними нагородами.
Думається, що жодна нагорода, отримана незаслужено, не тільки не додає авторитету, а скоріше навпаки- його псує. У суспільстві в різний спосіб реагують на такі речі: від звичного обурення, аж до жартів та анекдотів. Пригадуєте скільки їх ходило та й ще ходить про Леоніда Ілліча Брежнєва, генерального секретаря ЦК КПСС. В тім про президенів, в тому числі і чинних, також складають анекдоти. І теми для них, додає саме життя-буття. Це також засвідчує що радянські традиції знайшли своє продовження і в Незалежній України. Відповідно до них, опозиціонер до діючої влади, дисидент що боровся у радянські часи і тепер відстоює права української мови, культури, права і свободи людини, негласно визнається особою, котру заохочувати не варто. Можливо, саме тому серед нагороджених і відзначених державними нагородами, ми не знаходимо прізвищ людей, котрі є совістю України: зокрема філософа Євгена Сверстюка, політолога Юрія Бадзья, громадського діяча Степана Хмару та багато-багато інших. А з іншого боку, - що може бути вищим від визнання самого народу? Його ні за гроші олігархів, ні за посади владоможців, ні самою владою не вкупити.
У багатьох українців ставлення до різноманітних програм і конкурсів, що супроводжуються помпезними шоу, витратними прийомами і маскарадами, різко негативне. На тлі злиденності більшості громадян країни, такі дійства багато-хто називає «балом під час чуми». Проте нарікають не лише на зовнішню пишноту і витрати, брак простоти і скромності, але перш за все на те, що переможці, яких називають «кращими із кращих», такими насправді не є. Як приклад того згадується вручення Президенту України Леоніду Кучмі Премії «Прометей – престиж» і визнання його першим переможцем номінації – «Лідер новітньої України». Може видатися дивним, але такий критерій, як громадська думка, до уваги Вищої Академічної ради програми «Людина року»,очевидно, не брався. Згідно з опитуванням громадської думки главі держави повністю довіряють лише 12% респондентів. На касетний скандал та звинувачення щодо причетності Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, у якому крапки ще не поставлено, також не зважили.Про вартісність тієї чи іншої відзнаки, нагороди можна говорити лише у тому випадку, коли вони є відзеркаленням суспільної думки,і звичайно ж, особливих заслуг достойника. У країнах, усталеної демократії, думка громадськості не лише багато що важить, вона визначає і політику і долю самих політиків. В Україні, на жаль, часто –густо ці критерії не є основними. І загальнонаціональна програми «Людина року» не є у цьому зв’язку виключенням. Окрім цього їй небезпідставно дорікають про політичний вплив з боку партій, котрі відносять до олігархічних, до тих які перебувають під патронатом президента. Цього зрештою не заперечують і самі представники Вищої академічної ради. Серед Академічної Ради значна частина поважних урядовців, котрі за своїм становищем є підлеглими Леоніда Даниловича. Зазначу лишень, що Головою цієї ради, себто жюрі, є віце-прем’єр-міністр України із гуманітарних питань Володимир Семиноженко.
Мені вдалося з’ясувати що на переможця у номінації “Лідер новітньої України” також претендували, колишній прем’єр-міністр Віктор Ющенко, перший президент України Леонід Kравчук , а також те, що рішення Вищої академічної ради не було одностайним, кілька осіб із 35 членів ради проголосувало проти, і кілька осіб утрималося. Засекреченість, закритість, політичний і адміністративний вплив, що зумовило з’яву першого переможця у номінації «Лідер новітньої України», наштовхують на думку про радянські традиції і критерії при визначенні переможців у різноманітних програмах, при нагородженні державними нагородами.
Думається, що жодна нагорода, отримана незаслужено, не тільки не додає авторитету, а скоріше навпаки- його псує. У суспільстві в різний спосіб реагують на такі речі: від звичного обурення, аж до жартів та анекдотів. Пригадуєте скільки їх ходило та й ще ходить про Леоніда Ілліча Брежнєва, генерального секретаря ЦК КПСС. В тім про президенів, в тому числі і чинних, також складають анекдоти. І теми для них, додає саме життя-буття. Це також засвідчує що радянські традиції знайшли своє продовження і в Незалежній України. Відповідно до них, опозиціонер до діючої влади, дисидент що боровся у радянські часи і тепер відстоює права української мови, культури, права і свободи людини, негласно визнається особою, котру заохочувати не варто. Можливо, саме тому серед нагороджених і відзначених державними нагородами, ми не знаходимо прізвищ людей, котрі є совістю України: зокрема філософа Євгена Сверстюка, політолога Юрія Бадзья, громадського діяча Степана Хмару та багато-багато інших. А з іншого боку, - що може бути вищим від визнання самого народу? Його ні за гроші олігархів, ні за посади владоможців, ні самою владою не вкупити.
