Прага, 26 листопада 2001 – Головною темою дня на сторінках західної преси є Боннська конференція у справі створення тимчасового уряду Афганістану. Оглядачі порушують також події на Близькому сході, проблеми зовнішньої політики США щодо Іраку, залежність Заходу від арабської нафти та інші проблеми.
Коментуючи персперктиви майбутнього Афганістану, газета «Інтернешанел геральд трібюн» у редакційній статті підкреслює, що за всіх перипетій і конроверз у цих тяжких переговорах вирисовується один чіткий факт: можливості Сполучених Штатів вплинути на перебіг процесу формування нового афганського керівництва обмежений. Для вирішення афганської кризи основою такого керівництва повинні стати лідери пуштунських племен, які населяють більшість території країни, але з яких постав режим талібан. Тим часом Північний альянс, який представляє таджицьку та узбецьку етнічні меншості на півночі країни (тобто до 15-ти відсотків населення), виступив у ролі найактивнішого союзника антитерористичної коаліції, фактично поборовши талібан і допровадивши до ліквідування терористичної організації Бін Лядена «Аль Кайда» на території Афганістану. І саме про це Сполученим Штатам передусім ішлося. Таким чином, як підкреслює газета, Вашінгтон певною мірою зобов’язаний перед Північним альянсом і тому фактично не має механізмів тиску на альянс і на переговорний процес.
Британська газета «Файненшл таймс» займає подібну позицію. Для успіху переговорів Сполучені Штати і їхні європейські союзники повинні докласти зусиль, щоб на конференції в Бонні підтримати пуштунських лідерів, які представляють більшість населення і які виступили проти режиму талібан, і таким чином відвернути загрозу дальшого громадянського конфлікту в Афганістані.
Коментуючи антитерористичну акцію США, оглядач газети «Вашінгтон пост» Джім Гоуґланд порушує інший аспект цієї проблеми – імпорт нафти з арабських країн до США та інших західних країн, тобто залежність цих країн від близькосхідної нафти. Невпинно зростаючі потреби в нафті, щораз швидкіші автомобілі на шосейних дорогах Заходу поглиблюють залежність від арабських країн, де владу монополізували реаційні ісламські режими, що привласнюють прибутки від продажу нафти і спрямовують ці кошти на зміцнення своїх позицій і культивування релігійного фанатизму. Таким чином Захід прислуговується до активної підтримки ісламської реакції у цих країнах. При цьому автор наголошує на той факт, що із групи терористів-самовбивць, які здійснили терористичні акти в Нью-Йорку і Вашінгтоні, 15 походили із Саудівської Аравії, найбільшого експортера нафти до США. Звідси походить і міжнародний терорист номер один Осама Бін Ляден. На думку автора, проблема лежить у впертій взаємній залежності обох сторін і невмінні й небажанні західних споживачів нафти обмежити свої апетити і вигоди.
Коментуючи персперктиви майбутнього Афганістану, газета «Інтернешанел геральд трібюн» у редакційній статті підкреслює, що за всіх перипетій і конроверз у цих тяжких переговорах вирисовується один чіткий факт: можливості Сполучених Штатів вплинути на перебіг процесу формування нового афганського керівництва обмежений. Для вирішення афганської кризи основою такого керівництва повинні стати лідери пуштунських племен, які населяють більшість території країни, але з яких постав режим талібан. Тим часом Північний альянс, який представляє таджицьку та узбецьку етнічні меншості на півночі країни (тобто до 15-ти відсотків населення), виступив у ролі найактивнішого союзника антитерористичної коаліції, фактично поборовши талібан і допровадивши до ліквідування терористичної організації Бін Лядена «Аль Кайда» на території Афганістану. І саме про це Сполученим Штатам передусім ішлося. Таким чином, як підкреслює газета, Вашінгтон певною мірою зобов’язаний перед Північним альянсом і тому фактично не має механізмів тиску на альянс і на переговорний процес.
Британська газета «Файненшл таймс» займає подібну позицію. Для успіху переговорів Сполучені Штати і їхні європейські союзники повинні докласти зусиль, щоб на конференції в Бонні підтримати пуштунських лідерів, які представляють більшість населення і які виступили проти режиму талібан, і таким чином відвернути загрозу дальшого громадянського конфлікту в Афганістані.
Коментуючи антитерористичну акцію США, оглядач газети «Вашінгтон пост» Джім Гоуґланд порушує інший аспект цієї проблеми – імпорт нафти з арабських країн до США та інших західних країн, тобто залежність цих країн від близькосхідної нафти. Невпинно зростаючі потреби в нафті, щораз швидкіші автомобілі на шосейних дорогах Заходу поглиблюють залежність від арабських країн, де владу монополізували реаційні ісламські режими, що привласнюють прибутки від продажу нафти і спрямовують ці кошти на зміцнення своїх позицій і культивування релігійного фанатизму. Таким чином Захід прислуговується до активної підтримки ісламської реакції у цих країнах. При цьому автор наголошує на той факт, що із групи терористів-самовбивць, які здійснили терористичні акти в Нью-Йорку і Вашінгтоні, 15 походили із Саудівської Аравії, найбільшого експортера нафти до США. Звідси походить і міжнародний терорист номер один Осама Бін Ляден. На думку автора, проблема лежить у впертій взаємній залежності обох сторін і невмінні й небажанні західних споживачів нафти обмежити свої апетити і вигоди.
