Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 00:46

До проблеми білінгвізму...


До проблеми білінгвізму...

Київ, 13 грудня 2001 - 30-го листопада у Верховній Раді України розглядалося сім законопроектів щодо мовного питання. Шість із них пропонували ствердити російську мову або другою державною, або офіційною мовою країни. Невдовзі у газеті “Труд” (Росія) з’явилося інтерв’ю, в якому за офіційний статус російської мови ратує український Президент Леонід Кучма. Ще за кілька днів в українській пресі з’явилося спростування – мовляв, нічого такого Президент України не казав. Він відповів на питання кореспондента газети “Труд”, що державна мова в Україні, як наголошено в Конституції, одна – українська.

Джин проблеми українського білінгвізму, себто двоязичія або ж двомовності, випущений у Верховній Раді, продовжує гуляти безкраїми просторами України. До розгляду згаданих законопроектів народні депутати мають ще повернутися. Набираються сил – після бійки біля мікрофонів, що сталася того ж 30 листопада.

Численні центральні засоби масової інформації ( переважно це київські російськомовні газети) на всі заставки обговорюють сумне становище в Україні російської мови, скривдженої “оголтєлимі галічанамі”(вислів народного депутата Павла Бауліна у Верховній Раді), яку давно, мовляв, слід вважати офіційною і державною, бо вона такою давно вже є.

Навіть всеукраїнський перепис населення багато хто вважає спеціальним заходом, що проводиться з метою встановити, буцім уся Україна – російськомовна. Про це пишуть деякі україномовні газети з числа теж центральних.

Що ж то за проблема така – необхідність мати в Україні, крім української, ще одну державну (або хоч офіційну) мову – російську? Де корені того, що український народ цілком серйозно вважають російськомовним у своїй більшості?

Для будь-якої нормальної нації мова є набутком, який всією своєю суттю належить народові і є найважливішою ознакою характеру цього народу, є енергійним носієм загальної культури того ж народу – чи нації. З іншого боку, мова відбиває складні моменти в багатовіковому розвитку народу. Іноді такі моменти відбиває вся поспіль історія.

Українська історія містить безліч ілюстрацій того, як російська мова проникала в українські реалії. На сьогодні твердження, що більшість українців говорять по-російськи, цілком відповідає істині. По-російськи говорять передусім ті, хто є в Україні росіянами або вважає себе такими. До них доєднуються ті етнічні українці, яким “однаково” – за багато століть русифікації України ще з часів Російської імперії, а згодом – СРСР, ці українці добре вивчили російську мову. Вона їм давала певні переваги – як і за царату, так і за СРСР російська мова була мовою міжнаціонального спілкування і мала ознаки реальної престижності. Подібні явища можна спостерігати в будь-якій постколоніальній державі. Наприклад, у багатьох учорашніх чи позавчорашніх африканських колоніях сьогодні говорять мовою колишніх господарів. Там, щоправда, були інші історичні умови, ніж в Україні...

Феномен російськомовності українців пояснюється не тільки історичними реаліями. Не тільки тим, що ряд регіонів, котрі входять адміністративно до України, ніколи не були українськими (Крим, Донбас). Не тільки навіть тим, що українська нація, на відміну від інших європейських, пройшла свій оригінальний шлях до становлення як нації. Окрім усіх цих і подібних факторів, витворенню феномена російськомовності українців сприяв і фактор релігійний. Тоді як країни Європи переходили на богослужіння національними мовами кількасот років тому, Україна не перейшла й досі. Триста років російського православ’я в Україні (принаймні, Східній) допомогли ствердити російськомовність українців принаймні у цій сфері дуже надовго і дуже міцно.

Не останнім фактором, який сприяв утвердженню українсько-російського білінгвізму в Україні , є фактор психологічний. Інакше його можна назвати “фактором хохла”, перепрошую за термінологію. Але від дійсності не втечеш. Фактор хохла – це побутування в Україні всіх часів – у тому числі й нинішніх часів незалежності держави - багатомільйонного масиву людей, котрі вдома розмовляють українською мовою, а поза домом – російською.Цей феномен поки що не розгаданий, але “що маємо, те маємо”....

Отже, російській мові в Україні сьогодні ніщо не загрожує. Даремно за неї так ратують деякі несвідомі народні депутати. Перспективи в неї прекрасні – чи стане вона офіційною, чи ні. Завдяки самим українцям, звісно. Саме час подумати про мову українську. Якраз їй і загрожує перспектива канути в небуття. Необхідно підтримати українську мову адміністративно. Дотримуватися основного Закону – Конституції. Бо Закону про мову в Україні таки немає (не йдеться про ще радянської доби закон про мови). Бо українська мова у сферах культури, науки, управлінській, у масових засобах інформації майже не функціонує.

Майбутні вибори до парламенту стали своєрідним каталізатором проблеми білінгвізму в Україні. Сприяє ситуації і те, що сили, спроможні поєднати національну ідею з піднесенням національної мови на щит, в Україні коли не відсутні, то принаймні – перебувають у стані глибокого занепаду.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG