Переписи – переліки чи втрати?

Прага, 14 грудня 2001 – У квітні 1936 року вся радянська преса кричала: «пройти перепис – обов’язок кожної радянської людини». Але коли настав час оприлюднити матеріали того перепису, то, насамперед, за вказівкою з Кремля розстрілялили його керівників…Статистика радянських переписів – це статистка жертвоприношень на олтар одного з найстрахітливіших тоталітарних режимів. Вже в тридцяті роки система зрозуміла всю небезпеку правильних цифр, тому й існувала в партійних верхах країни традиція «додавання» або «віднімання» потрібних «цифірь» до матеріалів різних переписів часів СРСР, тобто, так званого політичного коригування радянської статистики. І до сьогодні ця традиція так і не викорінена на пострадянському просторі, судячи хоча б з перебігу нинішнього перепису в Україні, наслідки котрого коригувалися у багатьох місцях вже в його процесі.

Дійсно, даремно в СРСР громадяни чекали на початку 1937 року наслідків масового виконання свого почесного переписного обов’язку. Лише у вересні цього року вийшла розгромна постанова Ради народних комісарів СРСР, де організація перепису 1937 року визнавалася незадовільною, а її матеріали дефектними. Вирок над організаторами був чіткий – вороги народу. Начальника Центрального управління народногосподарського обліку при Держплані СРСР Івана Адамовича Краваля, керівника перепису Олімпія Арістарховича Квіткіна і багатьох інших учасників репресували та розстріляли. Був призначений новий перепис – на січень 1939 року. А матеріали горезвісного перепису 1937 року згадали офіційно лише в Академії наук СРСР на початку 70-х років. Деякі дослідники вважають що й до загальної цифри населення підрахованого комісією 1937-го було дописано керівниками держави, як мінімум, вісім мільйонів осіб. І тому вийшло ніби-то, що на 1 січня 1937 року в СРСР проживало 163,8 мільйона осіб. Але цифра ця значно завищена. Дехто вважає, що влада доплюсувала 8 мільйонів в’язнів ГУЛАГу, хоча Антонов-Овсєєнко та інші автори називають на 1938 рік 16 мільйонів в’язнів радянських таборів. А чи не дописували туди й жертв українського голодомору 1932-33 років? Тобто, правда про радянську статистику переписів населення невідома до кінця й сьогодні.

Наприклад, переписи проводился в СРСР в 1920, 1923(лише міський), 1926, 1937 ( дані не публікувалися), 1939 року( коли не дотягли, навіть за приписами до мінімального прогонозу 1926 року більше, як 20 мільойонів людності), потім проводилися переписи 1959, 1970, 1979, 1989 років, хоча останній так і не був оброблений до кінця…. Чи буде колись відома вся правда про ці тоталітарні переліки? Сумнівно.

Особливо важко віднайти правду щодо України. Так за офіційними даними СРСР, на українських теренах померло від голоду до літа 1922 року 235 тисяч осіб, а в документі пленарного засідання Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету СРСР сказано 18 листопада 1922 року наступне:«на Півдні ( тобто, в Україні) голодує 4 мільйони людей, яким, мабуть, не вдасться вижити до весни». Це висновок влади, яка ніколи не хотіла визнавати всю правду про свій народ…Документ цей став відомим у Києві лише у 1993 році. Або ж за переписом 1926 року українців було в Україні 23 мільйони, а росіян 3 мільйони, а за переписом 1989 року, пропорційно, кількість росіян в межах України зросла втричі відносно українського населення. Як це пояснити? Думаймо, бо й сьогодні ніхто не дав відповіді на те, як це так сталося, що у 1931 році,. якщо брати терени лише сучасної території України, то на них проживало тоді, на початку 30-х, - 50 мільйонів 174 тисячі осіб населення, а нині – менше? (ми вже чули про 49 мільйонів), чи влада у Києві врахує досвід перепису 1937 року? Не кажемо вже про те, як у радянському переписі 1926 року українців на Кубані нараховувалося понад 3 мільйони, а запитайте сьогодні владу у Краснодарі чи Ставрополі про їх кількість… і ви зрозумієте більше про традицію радянської статистики. Сухі цифри але за ними доля кожного українця.