Імпічмент – реальність і політичний популізм?
Василь Зілгалов
Прага, 5 січня 2002 – Сам термін походить від старофранцузького слова і означає буквально – осуд чи звинувачення. А нині це юридична процедура багатьох західних країн, котра передбачає відлучення від влади посадових осіб держави. Вона включає порядок притягнення до парламентської відповідальності вищих посадових осіб держави аж до президента включно. За українською Конституцією також передбачається імпічмент глави держави. Але ця процедура до сотаннього часу немала тут достатніх законодавчих аргументів.
Витоки імпічменту мають місце із англійського конституційного права. Особливістю його в Англії є те, що весь процес притяганя до відповідальності урядовця має відбуватися тут в межах парламенту: нижня палата мусить порушувати справу, а верхня приймати остаточне рішення щодо подальшої долі урядовця. В англійському парламенті останній раз цю процедуру було використано ще на початку ХІХ століття.
Дещо відрізняється процедура імпічменту у США. Нижня палата \ представників\ виступає у ролі слідчого і звинувачувача, у Конгресі діють також утворені та постійні комісії. Але вони займаються лише збором інформації та фактів. Верхня палата Конгресу США \ Сенат\ виступає у роллі суддів. Однак, якщо у діях посадової особи наявний склад злочину, то справа передається до Конституційного суду. Низка країн Європи і Америки запозичили собі американську модель імпічменту. Франція має свій особливий закон, що потребує згоди обох палат парламенту. Щось подібне є у законодавстві Греції, Данії, Фінляндії. Пам’ятаємо як 1974 року пішов у відставку американській президент Річард Ніксон саме тому, щоб уникнути процедури імпічменту. Цього ж року подібні історії сталися у Німеччині, де пішов у дострокову відставку із- за шпигунського скандалу канцлер Віллі Брандт, а у Японії із-за обвинувачень у корупції змушений був покинути свою посаду восени 1974 прем”єр-міністр країни Какуей Танака.
Конституція України також передбачає імпічмент Президента України у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення президента України від влади ініціюється більшістю конституційного складу Верховної Ради. Але на сьогодні зрозуміло що вона не в силах, із-за глибоких розбіжностей, створити спеціальну слідчу комісію та призначити спеціального прокурора і слідчих. Бо саме така комісія мала би робити висновки і пропозиції про ті чи інші злочини у котрих, наприклад, підозрюється глава держави. А вже тоді звинувачення мала би підтвердити конституційна більшість \ дві третини складу/ Верховної Ради. І воно могло б стати чинним лише після затвердження Коституційним та Верховним судами України. Але коли немає до кінця випрацюваної юридичної процедури, то про що може йти мова. Як кажуть в народі, про гамір натовпу та кулуарні розмови, які, як правило, закінчуються нічим. У цьому випадку мав, мабуть, рацію французький філософ Жозеф де Местр, котрий колись сказав, що “всякий народ має таких урядовців , котрих сам заслуговує”. Хоча 130 голосів депутатів Верховної Ради поданих цього вівторка за формальний запит до Генерального прокурора для відкриття кримінальної справи стосовно Леоніда Кучми, колишнього міністра Кабінету міністрів України Анатолія Лобова і народного депутата Юхима Зв’ягільського з приводу розтрати державних коштів у особливо великих розмірах і свідчать про складний перебіг політичних стосунків у київських владних верхах , та це немає прямого впливу на можливий початок імпічменту. Події, що назрівають, зокрема старт агітаційної кампанії з виборів до Верховної Ради України, свідчитимуть про те, чи хоче народ цієї держави мати дві третини голосів у парламенті необхідних для початку імпічменту нинішнього президента і чи зробив цей народ для себе якісь політичні висновки за останні роки.
Василь Зілгалов
Прага, 5 січня 2002 – Сам термін походить від старофранцузького слова і означає буквально – осуд чи звинувачення. А нині це юридична процедура багатьох західних країн, котра передбачає відлучення від влади посадових осіб держави. Вона включає порядок притягнення до парламентської відповідальності вищих посадових осіб держави аж до президента включно. За українською Конституцією також передбачається імпічмент глави держави. Але ця процедура до сотаннього часу немала тут достатніх законодавчих аргументів.
Витоки імпічменту мають місце із англійського конституційного права. Особливістю його в Англії є те, що весь процес притяганя до відповідальності урядовця має відбуватися тут в межах парламенту: нижня палата мусить порушувати справу, а верхня приймати остаточне рішення щодо подальшої долі урядовця. В англійському парламенті останній раз цю процедуру було використано ще на початку ХІХ століття.
Дещо відрізняється процедура імпічменту у США. Нижня палата \ представників\ виступає у ролі слідчого і звинувачувача, у Конгресі діють також утворені та постійні комісії. Але вони займаються лише збором інформації та фактів. Верхня палата Конгресу США \ Сенат\ виступає у роллі суддів. Однак, якщо у діях посадової особи наявний склад злочину, то справа передається до Конституційного суду. Низка країн Європи і Америки запозичили собі американську модель імпічменту. Франція має свій особливий закон, що потребує згоди обох палат парламенту. Щось подібне є у законодавстві Греції, Данії, Фінляндії. Пам’ятаємо як 1974 року пішов у відставку американській президент Річард Ніксон саме тому, щоб уникнути процедури імпічменту. Цього ж року подібні історії сталися у Німеччині, де пішов у дострокову відставку із- за шпигунського скандалу канцлер Віллі Брандт, а у Японії із-за обвинувачень у корупції змушений був покинути свою посаду восени 1974 прем”єр-міністр країни Какуей Танака.
Конституція України також передбачає імпічмент Президента України у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення президента України від влади ініціюється більшістю конституційного складу Верховної Ради. Але на сьогодні зрозуміло що вона не в силах, із-за глибоких розбіжностей, створити спеціальну слідчу комісію та призначити спеціального прокурора і слідчих. Бо саме така комісія мала би робити висновки і пропозиції про ті чи інші злочини у котрих, наприклад, підозрюється глава держави. А вже тоді звинувачення мала би підтвердити конституційна більшість \ дві третини складу/ Верховної Ради. І воно могло б стати чинним лише після затвердження Коституційним та Верховним судами України. Але коли немає до кінця випрацюваної юридичної процедури, то про що може йти мова. Як кажуть в народі, про гамір натовпу та кулуарні розмови, які, як правило, закінчуються нічим. У цьому випадку мав, мабуть, рацію французький філософ Жозеф де Местр, котрий колись сказав, що “всякий народ має таких урядовців , котрих сам заслуговує”. Хоча 130 голосів депутатів Верховної Ради поданих цього вівторка за формальний запит до Генерального прокурора для відкриття кримінальної справи стосовно Леоніда Кучми, колишнього міністра Кабінету міністрів України Анатолія Лобова і народного депутата Юхима Зв’ягільського з приводу розтрати державних коштів у особливо великих розмірах і свідчать про складний перебіг політичних стосунків у київських владних верхах , та це немає прямого впливу на можливий початок імпічменту. Події, що назрівають, зокрема старт агітаційної кампанії з виборів до Верховної Ради України, свідчитимуть про те, чи хоче народ цієї держави мати дві третини голосів у парламенті необхідних для початку імпічменту нинішнього президента і чи зробив цей народ для себе якісь політичні висновки за останні роки.
