Белград, 15 лютого 2002 – У Сербії на церковне свято Стрітення цього року вперше святкують День державності. На цей день 1835 року князь Мілош Обренович проголосив першу конституцію Сербії, яка тоді була васальним князівством в рамках турецької імперії. Ця конституція ніколи не стала чинною. Її скасовано на вимогу Туреччини, Росії й Австрії. Все-ж, уряд торік постановив проголосити саме цю дату початком модерної сербської державності. До речі, на Стрітення розпочалися й два сербські повстання проти турків на початку 19-го століття. Це свято вважають і серединою зими. Ведмідь, кажуть серби, завжди прокидається на Стрітення. Якщо побачить свою тінь, це знак, що зима ще повернеться й він повертається спати ще шість тижнів, поки не потепліє.
Оскільки у п’ятницю не вийшла жодна щоденна газета, про процес над екс-президентом Слободаном Мілошевичем повідомляють лише радіо й телебачення. Більшість урядовців поділяє думку експерта з міжнародного права Драгора Хібера, який заявив, що “Мілошевич боягуз, який ховається за спиною народу й держави”. За словами Хібера, оборона екс-президента “політично неприйнятна та юридично безпідставна”. Союзний міністр з питань інформації Слободан Орлич заявив, що саме Мілошевич несе відповідальність за жертви, знімки яких показував перед Трибуналом.
Бєлградські оглядачі зазначають, що Мілошевич перед судом поводиться так само, як і коли був при владі. Він усе зображає чорно-біло й постійно маніпулює фактами, звертаючись не так до суду як до своїх прихильників у Сербії. Екс-президент прагне довести, що був борцем за правду й героєм і став мучеником, який обстоює права свого народу. Ось кілька прикладів маніпуляції. Мілошевич стверджує, що його режим не депортував етнічних албанців з Косова. Вони, за його словами, втікали від натовських бомб. Чому ж албанців до кордону супроводжувала поліція, чому їх позбавляли усіх документів та чому не втікали сотні тисяч інших – Мілошевич не сказав. Він ствердив, що його влада осуджувала обстрілювання Сараєва боснійськими сербами; ніхто в Сербії не пам’ятає коли уряд хоч би одним словом виступив проти облоги боснійської столиці. Мілошевич сказав, що НАТО переважно бомбардував школи та інші цивільні об’єкти; він промовчав, що під час бомбардувань саме в школах влаштувалися штаб-квартири та військові підрозділи. Нарешті, теперішню бєлградську владу екс-президент назвав натовською; він не хоче знати, що за правлячу коаліцію півтора року тому проголосувало майже 70 відсотків виборців у Сербії.
Мілошевич найчастіше користується своєю улюбленою фразою: “усі знають”, “увесь світ знає”, “навіть діти знають” та “знають і птахи на деревах”. Важко повірити, що він таким чином справить глибоке враження на суддів. Саме тому більшість юристів вважає, що підсудний обрав помилкову тактику. Він, кажуть, міг судити суддів поки був при владі. Наразі він має не ставити запитання й звинувачувати інших, а відповідати на запитання й звинувачення.
Оскільки у п’ятницю не вийшла жодна щоденна газета, про процес над екс-президентом Слободаном Мілошевичем повідомляють лише радіо й телебачення. Більшість урядовців поділяє думку експерта з міжнародного права Драгора Хібера, який заявив, що “Мілошевич боягуз, який ховається за спиною народу й держави”. За словами Хібера, оборона екс-президента “політично неприйнятна та юридично безпідставна”. Союзний міністр з питань інформації Слободан Орлич заявив, що саме Мілошевич несе відповідальність за жертви, знімки яких показував перед Трибуналом.
Бєлградські оглядачі зазначають, що Мілошевич перед судом поводиться так само, як і коли був при владі. Він усе зображає чорно-біло й постійно маніпулює фактами, звертаючись не так до суду як до своїх прихильників у Сербії. Екс-президент прагне довести, що був борцем за правду й героєм і став мучеником, який обстоює права свого народу. Ось кілька прикладів маніпуляції. Мілошевич стверджує, що його режим не депортував етнічних албанців з Косова. Вони, за його словами, втікали від натовських бомб. Чому ж албанців до кордону супроводжувала поліція, чому їх позбавляли усіх документів та чому не втікали сотні тисяч інших – Мілошевич не сказав. Він ствердив, що його влада осуджувала обстрілювання Сараєва боснійськими сербами; ніхто в Сербії не пам’ятає коли уряд хоч би одним словом виступив проти облоги боснійської столиці. Мілошевич сказав, що НАТО переважно бомбардував школи та інші цивільні об’єкти; він промовчав, що під час бомбардувань саме в школах влаштувалися штаб-квартири та військові підрозділи. Нарешті, теперішню бєлградську владу екс-президент назвав натовською; він не хоче знати, що за правлячу коаліцію півтора року тому проголосувало майже 70 відсотків виборців у Сербії.
Мілошевич найчастіше користується своєю улюбленою фразою: “усі знають”, “увесь світ знає”, “навіть діти знають” та “знають і птахи на деревах”. Важко повірити, що він таким чином справить глибоке враження на суддів. Саме тому більшість юристів вважає, що підсудний обрав помилкову тактику. Він, кажуть, міг судити суддів поки був при владі. Наразі він має не ставити запитання й звинувачувати інших, а відповідати на запитання й звинувачення.
