Пекін-Київ, 7 березня 2002 - Із 24 лютого по 2 березня проходив офіційний візит парламентської делегації на чолі із Головою Верховної Ради України Іваном Плющем до Китайської Народної Республіки. Серед численних зустрічей із китайськими високопосадовцями для української делегації був влаштований прийом у Посольстві України у КНР.
Серед гостей на прийомі були українські студенти, які нині
вивчають китайську мову й літературу і які тепер навчаються у Пекінському університеті мов і культур.
Навчання китайських студентів триває рівно рік, далі вони повертаються до Києва і продовжують здобувати знання й навички у своїх рідних українських вузах.
Наша кореспондентка Майя Нагорняк, яка висвітлювала цей візит, запросила до розмови студентку Київського національного університету імені Шевченка Ярославу Шекеру. Зараз Ярослава навчається у Пекінському університеті. Сьогодні – Ярослава Шекера – гість Ранкової Свободи.
Ярославо, ти навчаєшся у Пекінському університеті. Скажи, будь ласка, за яким фахом і скільки років.? ШЕКЕРА:
«Я навчаюся у Пекінському університеті мови та культури. Фах, звичайно, китайська мова. Але окрім неї, я вивчаю ще те, що пов’язано з китайською культурою – звичаї, історію. У цьому університеті я навчаюся уже півроку. Але ми тут лише на рік. Потім повертаюся назад, до Києва, до свого університету продовжувати навчання.»
Китай – взагалі така унікальна та екзотична країна. Що тебе найбільше вражає у китайському житті?
ШЕКЕРА:
«Мені важко так одразу сказати, що вражає. Дуже подобається, наприклад, давня китайська культура. Тому що оце , давнє, – це те, чим Китай характерний для нас, європейців, іноземців. Усе давнє, на щастя, збереглося в країні. Ну а сучасне... На жаль, я не бачу дуже самобутньої сучасної китайської культури. Вражає ... Знаєте, східний світ – зовсім незнайомий нам, людям західного світу. Зовсім інший менталітет, інші звички. Деякі звички є цікавими й шанованими нами. Китайці, наприклад, дуже згуртовані. Вони не такі , як ми, українці, коли один за того, другий за того, а результаті нічого не виходить. Мені часто здається, що китайці – це одна велика сім’я. Хоч у них є 56 національних меншин, хоч найбільше у світі населення, але вони напрочуд згуртовані. Усе роблять разом. Приміром, усією родиною відзначають найбільше китайське свято – Новий рік. Родина – це не тільки родичі, це і близькі, знайомі, колеги, сусіди.»
Ярославо, я знаю, що ти перекладаєш китайські вірші...
ШЕКЕРА:
«Я знаю один із китайських віршів, доволі відомий. Його написав поет Лі Бо епохи Тан. Це середньовіччя, орієнтовно 8-9 століття. Вірш цей знають усі китайці. Називається поетичний твір “ Роздуми у тиху ніч”. Я прочитаю :
Мене оповило місячне сяйво пізнє, Цікаво, чи вкрила вже землю інею риза, Піднявши голову, споглядаю яскравий місяць, Схилившись, із сумом думаю про Вітчизну.»
Ярославо, а що далі? Як ти будеш продовжувати свою справу вивчення китайської мови та літератури у Києві?
ШЕКЕРА:
«Я вважаю себе щасливою людиною, бо моє захоплення китайською мовою і літературою збігається із професією. Я ще не закінчила навчання у Київському університеті. Коли закінчу, можливо, піду в аспірантуру. Я думаю, що усе моє життя буде пов’язано із вивченням Китаю, китайської мови, літератури ,культури, історії.»
Навчання китайських студентів триває рівно рік, далі вони повертаються до Києва і продовжують здобувати знання й навички у своїх рідних українських вузах.
Наша кореспондентка Майя Нагорняк, яка висвітлювала цей візит, запросила до розмови студентку Київського національного університету імені Шевченка Ярославу Шекеру. Зараз Ярослава навчається у Пекінському університеті. Сьогодні – Ярослава Шекера – гість Ранкової Свободи.
Ярославо, ти навчаєшся у Пекінському університеті. Скажи, будь ласка, за яким фахом і скільки років.? ШЕКЕРА:
«Я навчаюся у Пекінському університеті мови та культури. Фах, звичайно, китайська мова. Але окрім неї, я вивчаю ще те, що пов’язано з китайською культурою – звичаї, історію. У цьому університеті я навчаюся уже півроку. Але ми тут лише на рік. Потім повертаюся назад, до Києва, до свого університету продовжувати навчання.»
Китай – взагалі така унікальна та екзотична країна. Що тебе найбільше вражає у китайському житті?
ШЕКЕРА:
«Мені важко так одразу сказати, що вражає. Дуже подобається, наприклад, давня китайська культура. Тому що оце , давнє, – це те, чим Китай характерний для нас, європейців, іноземців. Усе давнє, на щастя, збереглося в країні. Ну а сучасне... На жаль, я не бачу дуже самобутньої сучасної китайської культури. Вражає ... Знаєте, східний світ – зовсім незнайомий нам, людям західного світу. Зовсім інший менталітет, інші звички. Деякі звички є цікавими й шанованими нами. Китайці, наприклад, дуже згуртовані. Вони не такі , як ми, українці, коли один за того, другий за того, а результаті нічого не виходить. Мені часто здається, що китайці – це одна велика сім’я. Хоч у них є 56 національних меншин, хоч найбільше у світі населення, але вони напрочуд згуртовані. Усе роблять разом. Приміром, усією родиною відзначають найбільше китайське свято – Новий рік. Родина – це не тільки родичі, це і близькі, знайомі, колеги, сусіди.»
Ярославо, я знаю, що ти перекладаєш китайські вірші...
ШЕКЕРА:
«Я знаю один із китайських віршів, доволі відомий. Його написав поет Лі Бо епохи Тан. Це середньовіччя, орієнтовно 8-9 століття. Вірш цей знають усі китайці. Називається поетичний твір “ Роздуми у тиху ніч”. Я прочитаю :
Мене оповило місячне сяйво пізнє, Цікаво, чи вкрила вже землю інею риза, Піднявши голову, споглядаю яскравий місяць, Схилившись, із сумом думаю про Вітчизну.»
Ярославо, а що далі? Як ти будеш продовжувати свою справу вивчення китайської мови та літератури у Києві?
ШЕКЕРА:
«Я вважаю себе щасливою людиною, бо моє захоплення китайською мовою і літературою збігається із професією. Я ще не закінчила навчання у Київському університеті. Коли закінчу, можливо, піду в аспірантуру. Я думаю, що усе моє життя буде пов’язано із вивченням Китаю, китайської мови, літератури ,культури, історії.»
