Прага, 25 березня 2002 — Останніми днями знову привернули до себе увагу проблеми евтаназії — добровільного відходу з життя невиліковно хворих людей з допомогою лікаря чи іншої особи. Кілька таких чи схожих випадків пролунали у світі протягом тижня, що минув.
Змучена раком кишок 70-річна австралійка Нансі Крик оголосила своє бажання прилюдно: на понеділковому зібранні за право на евтаназію вона заявила, що хоче піти з життя з гідністю і має намір 10 квітня вжити смертельну дозу ліків у своєму домі в присутності рідних і друзів.
Проблема в тому, що закон австралійського штату Квінсланд, де живе хвора, уважає присутність при самогубстві за кримінальний злочин, що як допомога цьому чинові може бути покараний аж довічним ув’язненням.
Нансі Крик домагається зміни такого закону — а тим часом пропонує всім прихильникам права на евтаназію ключі від свого дому в день запланованої смерті, щоб її свідками стало якомога більше людей і їх було б важче засудити за це.
Захисники права на життя за будь-яких обставин різко критикують рішення невиліковно хворої й закликають прем’єра штату Пітера Біті вжити поліцію, щоб «покласти край цьому медіяльному циркові». А прем’єр визнає, що чимала громадська увага до події значно ускладнить працю поліції й прокуратури, які мали б забезпечити дотримання нинішнього закону.
Дещо інша ситуація склалася в п’ятницю у Великій Британії, де суд визнав право цілком паралізованої жінки, ім’я якої не називають із процесуальних міркувань, вимагати від лікарів вимкнути її пристрій штучного дихання, що утримує її при житті.
Ухвалу суду, звичайно ж, привітало Товариство добровільної евтаназії як «перемогу здорового глузду» — і засудили супротивники евтаназії як дуже тривожний прецедент.
Медичні й юридичні експерти наголошують, що це рішення суду не означає принципової зміни в ставленні до «права на смерть»: тут ідеться лише про втілення вже наявного закону про право хворого, що перебуває при повній свідомості, відмовитися від лікування.
Вони вказують на засадничу відмінність справи цієї хворої від становища іншої британки — 43-річної Даян Приті, теж цілком паралізованої через тяжку нервову хворобу: вона дихає сама, хоча не здатна навіть говорити й користується комп’ютерним синтезатором голосу.
У цьому випадку немає штучного дихання чи якогось іншого засобу, що вважався б за лікування й від якого можна було б відмовитися — для добровільного відходу з життя Даян Приті мусить хтось допомогти. Вона хоче, щоб це був її чоловік — а йому за допомогу в самогубстві загрожує до 14 років ув’язнення. Минулого листопада найвища судова інстанція — спеціяльний орган Палати Лордів британського Парламенту — встановила, що чоловіка Даян Приті не буде позбавлено відповідальності, якщо він виконає її волю.
Тож Приті в останньому намаганні здобути право померти з гідністю, поки можливо, — а жити їй лишилося кілька місяців, — дісталася до Страсбурґа, до Європейського суду з прав людини, який минулого вівторка прийняв справу до термінового розгляду.
Її адвокат звинувачує британську владу в порушенні Європейської конвенції з прав людини: британський закон дозволяє самогубство, арґументує він, а що Даян Приті через невиліковну хворобу не має змоги зробити це сама, то Британія відтак позбавляє її права, ґарантованого іншим.
Юристи ж британського уряду наполягають, що допомога в самогубстві має залишатися злочином.
Змучена раком кишок 70-річна австралійка Нансі Крик оголосила своє бажання прилюдно: на понеділковому зібранні за право на евтаназію вона заявила, що хоче піти з життя з гідністю і має намір 10 квітня вжити смертельну дозу ліків у своєму домі в присутності рідних і друзів.
Проблема в тому, що закон австралійського штату Квінсланд, де живе хвора, уважає присутність при самогубстві за кримінальний злочин, що як допомога цьому чинові може бути покараний аж довічним ув’язненням.
Нансі Крик домагається зміни такого закону — а тим часом пропонує всім прихильникам права на евтаназію ключі від свого дому в день запланованої смерті, щоб її свідками стало якомога більше людей і їх було б важче засудити за це.
Захисники права на життя за будь-яких обставин різко критикують рішення невиліковно хворої й закликають прем’єра штату Пітера Біті вжити поліцію, щоб «покласти край цьому медіяльному циркові». А прем’єр визнає, що чимала громадська увага до події значно ускладнить працю поліції й прокуратури, які мали б забезпечити дотримання нинішнього закону.
Дещо інша ситуація склалася в п’ятницю у Великій Британії, де суд визнав право цілком паралізованої жінки, ім’я якої не називають із процесуальних міркувань, вимагати від лікарів вимкнути її пристрій штучного дихання, що утримує її при житті.
Ухвалу суду, звичайно ж, привітало Товариство добровільної евтаназії як «перемогу здорового глузду» — і засудили супротивники евтаназії як дуже тривожний прецедент.
Медичні й юридичні експерти наголошують, що це рішення суду не означає принципової зміни в ставленні до «права на смерть»: тут ідеться лише про втілення вже наявного закону про право хворого, що перебуває при повній свідомості, відмовитися від лікування.
Вони вказують на засадничу відмінність справи цієї хворої від становища іншої британки — 43-річної Даян Приті, теж цілком паралізованої через тяжку нервову хворобу: вона дихає сама, хоча не здатна навіть говорити й користується комп’ютерним синтезатором голосу.
У цьому випадку немає штучного дихання чи якогось іншого засобу, що вважався б за лікування й від якого можна було б відмовитися — для добровільного відходу з життя Даян Приті мусить хтось допомогти. Вона хоче, щоб це був її чоловік — а йому за допомогу в самогубстві загрожує до 14 років ув’язнення. Минулого листопада найвища судова інстанція — спеціяльний орган Палати Лордів британського Парламенту — встановила, що чоловіка Даян Приті не буде позбавлено відповідальності, якщо він виконає її волю.
Тож Приті в останньому намаганні здобути право померти з гідністю, поки можливо, — а жити їй лишилося кілька місяців, — дісталася до Страсбурґа, до Європейського суду з прав людини, який минулого вівторка прийняв справу до термінового розгляду.
Її адвокат звинувачує британську владу в порушенні Європейської конвенції з прав людини: британський закон дозволяє самогубство, арґументує він, а що Даян Приті через невиліковну хворобу не має змоги зробити це сама, то Британія відтак позбавляє її права, ґарантованого іншим.
Юристи ж британського уряду наполягають, що допомога в самогубстві має залишатися злочином.
