Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 15:59

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. У випуску: “Рік культури на Прикарпатті”, “Проблеми болгар Запоріжжя”, “Микола Лисенко: неювілейні нотатки”


“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. У випуску: “Рік культури на Прикарпатті”, “Проблеми болгар Запоріжжя”, “Микола Лисенко: неювілейні нотатки”

Київ, 10 квітня 2002 -

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Сьогодні у випуску “Рік культури на Прикарпатті”, “Проблеми болгар Запоріжжя”, “Микола Лисенко: неювілейні нотатки”.

Провести Рік культури на Прикарпатті запланувала місцева держадміністрація. Про цю ініціативу розповідає Іван Костюк:

Івано-Франківська обласна держадміністрація мало чим нагадує таку потужну міжнародну структуру, як ЮНЕСКО. Однак тут, за аналогією до всесвітніх відзначень культурної спадщини, охорони навколишнього середовища також вирішили встановлювати відзначення своїх місцевих річниць.

Цього року, згідно з рішенням обласної держадміністрації на Прикарпатті триває рік туризму. Поки що розвиток туристичного бізнесу в області втілився у відвідинах міжнародної виставки “Подорожі та туризм у Москві”. На цій виставці росіяни мали можливість ознайомитися із послугами 20 Івано-Франківських туристичних фірм.

Якогось міцного прориву від того, що місцевою владою 2002 рік був оголошений роком туризму, у цій сфері не сталося. Можливо, кардинальні зрушення вдасться здійснити за час, який залишився до кінця року. Не зважаючи на те, що рік туризму ще не завершився, обласна держадміністрація оголосила наступний рік роком культури на Івано-Франківщині.

Невдовзі, згідно зі спеціальним розпорядженням, мають затвердити програми розвитку культури в районах та містах області.

Робота організаційного комітету, як заявили в обласній держадміністрації, буде спрямована на розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази закладів культури, поліпшення умов творчої діяльності майстрів мистецтв, збереження осередків у народно-художніх промислах та охорону об’єктів культурної спадщини. Місцеві аналітики вже зараз скептично оцінюють оптимістичні прожекти обласної адміністрації щодо оздоровлення культури.

Адже на Прикарпатті зараз сотні будинків культури потребують капітального ремонту. Більшість бібліотек, взагалі, не працюють, або отримують не більше 1-2 книг нових надходжень на рік.

Значна частина культмасових працівників у регіоні працюють неповний робочий день за мізерну заробітну плату. Разом з цим, на Прикарпатті проводяться численні фольклорні фестивалі, які поглинають значні кошти і значною мірою проводяться лише для того, щоб укотре запросити когось і з державних працівників.

Сфера культури на Івано-Франківщині на сьогоднішній день у глибокому занепаді. І про це йшлося на черговій колегії обласного правління культури. Однак, ця колегія відбулась саме напередодні виборів, і значну частину своїх виборів чиновники присвятили агітація за блок “За Єдину Україну”. А відомо, коли говорять гармати, музи мовчать. І тут ситуацію не порятує жодне оголошення року культури чи ще якихось агітаційно-плакатних заходів у дусі недавніх радянських часів.

Олекса Боярко:

Запорізька область є другою серед областей України за кількістю болгарського населення. Запорізькі болгари покладають великі надії на розвиток стосунків з історичною батьківщиною завдяки відкриттю в обласному центрі почесного консульства Республіки Болгарія. Тему продовжує Леся Кленович:

Попри те, що Запорізька область є другою за значущістю (після Одеси) територією компактного проживання болгар в Україні, а також другою в регіоні за чисельністю національною громадою, - за обсягами зовнішньої торгівлі республіка Болгарія посідає лише 13-те місце серед країн-партнерів Запоріжжя. На разі у загальному зовнішньоторговельному оберті регіону – її частка становить лише трохи більше, ніж 1,5%.

Утім, запорізькі болгари покладають великі надії на розвиток стосунків з історичною батьківщиною завдяки відкриттю Почесного Консульства Республіки Болгарія.

Візовий режим, встановлений республікою Болгарією минулого року, певною мірою ускладнив зовнішні стосунки між країнами-сусідами.

Насамперед, принаймні у Запорізькому регіоні, постраждали пересічні болгари – члени семи товариств національної культури, котрі докладали багато зусиль щодо збереження й розвитку етнічної спадщини пращурів. Так, ускладнилась процедура вступу до ВУЗів республіки Болгарія випускників українсько-болгарського ліцею, який діє у місті Приморську вже сьомий рік поспіль. Більш проблемним стало і спілкування активістів семи болгарських національно-культурних товариств області з аналогічними товариствами республіки Болгарія.

Гальмується і підготовка викладачів болгарської, яку у районах компактного проживання болгар введено до державного компоненту освіти для обов’язкового вивчення ще у 1993-му році. Щодо зовнішньоекономічних стосунків - чи не єдиним джерелом інвестицій Болгарії в економіку Запоріжжя - є імпорт транспортних послуг та операцій з нерухомістю. Минулого року болгарська сторона інвестувала у спільні проекти лише 4 тисячі доларів США. А з боку Запорізької області до Болгарії інвестицій і взагалі не спостерігалось.

Отже, проблем, вирішувати які вкрай необхідно вже зараз, запорізьким болгарам не бракує. Щоб дати раду собі і своїм історичним співвітчизникам – Уряд Болгарії видав постанову про відкриття в Запоріжжі Почесного Консульства. Його очолить Почесний Консул республіки Болгарія в Україні (із 2001-го року) Іван Аврамов.

Згодом такі дипломатичні установи планують відкрити в Луганському та Донецькому регіонах. Звичайно, Запоріжжя було удостоєне честі не з натхнення урядовців дружньої країни. Передовсім – із метою полегшення культурного та ділового сполучення між регіоном та Болгарією. Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Болгарія в Україні Олександр Димитров вважає нашу країну (і зокрема Запорізьку область) гідним прикладом ставлення до національних меншин, чого (на думку пана Димитрова) не спостерігається у багатьох європейських країнах. Принагідно пан Димитров згадав і цікавий факт: виявляється, як першим, так і нинішнім Надзвичайним та повноважним Послом України в Болгарії були обрані саме запоріжці.

То ж, Запоріжжя в Болгарії знають не лише через значну кількість і чисельність національних громад. Та й розвиток стратегічного партнерства цікавить болгарську сторону не менш, аніж сприяння культурним стосункам. Імовірно, саме тому у другому півріччі Україну мають відвідати: спікер парламенту Республіки Болгарія, міністр закордонних справ, прем’єр-міністр і навіть сам Глава Адміністрації Президента.

В ознаку ж дружніх намірів дипломати подарували запорізькому губернатору пляшку доброго болгарського вина “Святе причастя”, освячене до того ж у Православній церкві. Символічний натяк. Чи не так?

Олекса Боярко:

Мітинг солідарності з народом Ізраїлю провели у Києві 9 квітня, у міжнародний День пам‘яті жертв Голокосту, єврейські національно-культурні товариства. На мітингу побувала Богдана Костюк:

Після поіменного перерахування жертв Бабиного Яру слово взяв голова Ради національностей при Президентові України Ілля Левітас: «Я вдячний тим, хто прийшов на цей мітинг вшанувати пам’ять жертв Бабиного Яру, Освєнцима, Майданека – адже для багатьох із нас слово голокост має реальний, кривавий, болючий зміст. Тож ушануймо пам’ять героїв єврейського народу, які поклали життя у роки Другої світової війни».

Після цього головний раввін України Йосип Блайх помолився за жертв голокосту та сучасного арабо-ізраїльського конфлікту. Для організаторів та більшості учасників мітингу слово “голокост” має реальний, наповнений болем зміст – у роки другої світової війни знищено шість мільйонів євреїв, чверть із яких жили на українській землі. А внаслідок терористичних актів на території Ізраїлю в останні місяці загинуло понад чотириста ізраїльтян, серед яких були і вихідці з України. За словами Надзвичайного й Повноважного Посла Держави Ізраїль в Україні Анни Азарі, “нині наша країна перебуває у військовому стані. Це кровопролиття їй нав’язали палестинські радикали, які не згодилися з ініціативами Ехуда Барака, який 2 роки тому запропонував створити палестинську автономію...».

У своїх виступах учасники мітингу висловили свою солідарність із народом Ізраїлю і закликали не забувати, що голокост може повторитися, і нині завдання міжнародної спільноти – побороти міжнародний тероризм. Це – чи не єдина можливість для виживання сучасної цивілізації.

Олекса Боярко:

160 років минуло від народження класика української музики Миколи Лисенка. Про мистецькі акції, присвячені Миколі Лисенку, веде мову музикознавець Володимир Грабовський:

22 березня 1842 року народився великий композитор, класик, “батько”, як його називали раніше й тепер – Микола Лисенко. Він насправді є гордістю нашої музичної культури, і не тільки нашої.

І лише наше невміння скористатися тими здобутками культури не дозволяють справді цю постать поставити на належне місце і в нас, в Україні, а також за кордоном. У березні провелися дуже цікаві акції в Україні, у Львові, в Києві, а також на батьківщині композитора. У Львові пройшла наукова конференція, низка концертів, оперна вистава, дуже цікаві концерти камерної музики.

У Києві також проходять і вже частково пройшли урочистий концерт за участю справжніх зірок музичного мистецтва, і кращі твори композитора були там представлені. Але це ще не все. У листопаді цього року намічається провести черговий раз міжнародний конкурс Миколи Лисенка.

Усе було б добре, аби не одна деталь, яку мені довелося почути сьогодні у національній спілці композиторів України.

Ідуть якісь незрозумілі речі, , що окремі справи, які мали б бути широко розголошені хоча б серед фахівців- музикознавців, навпаки, - усе робиться якось кулуарно, потайки.

Зокрема, пронеслися дані, що головою міжнародного конкурсу піаністів імені Лисенка у листопаді цього року буде Володимир Крайнєв.

Він, звичайно, видатний російський музикант, але так склалося, що до постаті Лисенка, до його творчості, він має дуже далеке відношення. Звичайно, членом журі професор Володимир Крайнєв (який в Україні вже відомий своїм конкурсом, що проводиться кілька разів) міг би бути, але ніяк не головою журі. Видатні музиканти в Україні висловили таку стурбованість, і призначення, якщо воно відбудеться, викличе здивування, а в іншому випадку, може бути спротив. Очевидно, це не так робиться , як мало бути. В Україні багато музикантів, які б могли очолити цей конкурс. Повинні бути якісь цікаві дії, які мають відповідати справжній постаті основоположника української музики Миколи Лисенка і його справжнього відродження в Україні, як це вимагає час, як це вимагає будь-яка цивілізована держава. А ми хочемо мати таку цивілізовану державу Україну.

Олекса Боярко:

7 квітня виповнилося 145 років від дня народження художника, мецената та дипломата Михайла Тишкевича. Перед мікрофоном ведучий рубрики “Сторінки Національної історії” Віталій Пономарьов:

Граф Михайло Тишкевич народився 7 квітня 1857 року у селі Андрушівці на Київщині. Юнаком він жив у Варшаві та Вільні, захопився там живописом, із срібною медаллю закінчив Академію мистецтв у Петербурзі і далі навчався на Заході. Згодом, успадкувавши кілька маєтків на Київщині, Тишкевич оплачував навчання в Академії кількох незаможних митців. Він заснував при львівській «Просвіті» так звану «Михайлову» премію за кращі літературні твори з української тематики, фінансував діяльність Наукового товариства імені Шевченка у Львові та Українського наукового товариства у Києві.

1909 року Тишкевич переїхав до Швейцарії, видавав у Лозанні тижневик «L’Ukraine», публікував розвідки з історії України. Під час Першої світової війни він очолив кампанію за звільнення митрополита Андрея Шептицького з російського заслання, публічно протестував проти безчинств російської армії на Галичині та Буковині.

14 серпня 18-го року гетьманський уряд призначив Тишкевича послом у Швейцарії. Проте він відмовився, остерігаючись налаштованості Скоропадського на зближення з Росією (цитата): «Після двохсотлітнього досвіду страшна помилка 1654 року була б злочином у 1918 році».

15 лютого 19-го року уряд Директорії призначив Тишкевича головою дипломатичної місії при Римському престолі. Він зустрічався із папою Бенедиктом ХV, проте не зміг домогтися визнання Ватиканом Української Народної Республіки.

Тишкевич був головою української делегації на Паризькій мирній конференції та на конференціях у Сан-Ремо і Спа, а також послом УНР у Франції. «Я служу Україні, вільній і незалежній, – писав він тоді, – яку боронити до останньої хвилини життя є моїм обов’язком». Незважаючи на дипломатичні зусилля Тишкевича, західні країни відмовилися надати Україні фінансову та військову допомогу у захисті від денікінської та радянської агресії.

Михайло Тишкевич помер у польському місті Гнезні 3 серпня 1930-го року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG