Прага, 18 квітня 2002 – Керівництво ООН привітало детальний звіт уряду Нідерландів про обставини вбивства боснійськими сербами понад семи тисяч мусульман у Сребрениці 1995 року.
Згаданий звіт викликав широкі дискусії, передусім в ООН і в Нідерландах, про потребу чіткого визначення завдань і функцій миротворчих сил у різних країнах і за різних умов. Керівництво ООН визнало потребу вдосконалити командні структури миротворчих сил, а Рада Безпеки тепер мала би чітко визначити, коли миротворці ООН повинні застосовувати зброю в обороні цивільного населення. Тим часом у вівторок у зв’язку з опублікуванням звіту і скандалом навколо нього уряд Нідерландів подав у відставку.
Нагадаємо, в липні 1995 року у Сребрениці в Боснії – Герцеґовині, де ООН розмістила миротворчі війська й оголосила зоною безпеки, боснійські серби влаштували криваву бійню, внаслідок якої загинуло понад 7 тисяч боснійських мусульман, переважно мирних жителів. Розміщений тут нідерландський миротворчий контингент не зміг і, як мовиться у звіті, не доклав зусиль, щоб прийти на допомогу мирному населенню.
1999 року ООН підготувала власний звіт про провали миротворчих місій у Сребрениці і в Руанді, де миротворчі сили ООН 1994 року теж не змогли відвернути масову міжетнічну бійню і де загинув понад мільйон мирних жителів. Вину за провал обох місій автори звіту склали на Раду Безпеки ООН, яка в обох випадках не передбачила чітких мандатів для миротворчих сил, зокрема миротворців конкретно не проінструктовано, коли застосовувати зброю, особливо у випадках сутичок між цивільним населенням.
Як приклад успішної миротворчої місії ООН наводить події влітку 1999 року у Східному Тіморі, де австралійські миротворці застосували зброю проти цивільних погромників-мусульман, які палили будинки і вбивали місцевих католиків, що домагалися незалежності від Індонезії. Тоді Рада Безпеки ООН дала дозвіл австралійським миротворчим підрозділам стріляти в погромників.
Нині керівництво ООН дало високу оцінку детальності й акуратності звіту уряду Нідерландів. Представник ООН підкреслив, що випадок Сребрениці без сумніву стане наукою не лише для ООН, а й для країн, які надсилають своїх миротворців у регіони конфліктів.
Згаданий звіт викликав широкі дискусії, передусім в ООН і в Нідерландах, про потребу чіткого визначення завдань і функцій миротворчих сил у різних країнах і за різних умов. Керівництво ООН визнало потребу вдосконалити командні структури миротворчих сил, а Рада Безпеки тепер мала би чітко визначити, коли миротворці ООН повинні застосовувати зброю в обороні цивільного населення. Тим часом у вівторок у зв’язку з опублікуванням звіту і скандалом навколо нього уряд Нідерландів подав у відставку.
Нагадаємо, в липні 1995 року у Сребрениці в Боснії – Герцеґовині, де ООН розмістила миротворчі війська й оголосила зоною безпеки, боснійські серби влаштували криваву бійню, внаслідок якої загинуло понад 7 тисяч боснійських мусульман, переважно мирних жителів. Розміщений тут нідерландський миротворчий контингент не зміг і, як мовиться у звіті, не доклав зусиль, щоб прийти на допомогу мирному населенню.
1999 року ООН підготувала власний звіт про провали миротворчих місій у Сребрениці і в Руанді, де миротворчі сили ООН 1994 року теж не змогли відвернути масову міжетнічну бійню і де загинув понад мільйон мирних жителів. Вину за провал обох місій автори звіту склали на Раду Безпеки ООН, яка в обох випадках не передбачила чітких мандатів для миротворчих сил, зокрема миротворців конкретно не проінструктовано, коли застосовувати зброю, особливо у випадках сутичок між цивільним населенням.
Як приклад успішної миротворчої місії ООН наводить події влітку 1999 року у Східному Тіморі, де австралійські миротворці застосували зброю проти цивільних погромників-мусульман, які палили будинки і вбивали місцевих католиків, що домагалися незалежності від Індонезії. Тоді Рада Безпеки ООН дала дозвіл австралійським миротворчим підрозділам стріляти в погромників.
Нині керівництво ООН дало високу оцінку детальності й акуратності звіту уряду Нідерландів. Представник ООН підкреслив, що випадок Сребрениці без сумніву стане наукою не лише для ООН, а й для країн, які надсилають своїх миротворців у регіони конфліктів.
