Львів, 17 квітня 2002 -
Ця музика замешкала у Львові, Вона живе тут, як дебела пані, Що ніби й вийшла заміж по любові, Хоч їй ніхто й не клявся у коханні. Її шляхетних, гордих наречених Кістлява смерть покликала у гості. А ті, що безталанні та нікчемні, Послали їй м'яку, солодку постіль… Не Лисенки залишилися – лисі, Зодягнуті в чиновницькі мундири. О музико, без духу і без мислі! О музико без талану і віри!..
Ці слова сучасного українського поета наша львівська колега, пригадала, заходячи на подвір'я будинку, у якому мешкав відомий український композитор Станіслав Людкевич. Смерть, образно кажучи, покликала у гості цього шляхетного і талановитого чоловіка у 1979-му році, коли композитор уже відсвяткував своє сторіччя. Разом із ним тоді померла ціла епоха в українській музиці. Однак скарби спадку Людкевича ще зберігаються у його помешканні.
Цей будинок на вулиці Станіслава Людкевича у Львові не вирізняється поміж інших особливою пишнотою. Він, радше, приваблює синім цвітом барвінку, який стелиться навколо хати. Пані Зеновія Штундер -- дружина композитора - мріє щоби той барвінок застелив землю великим синім килимом.. А ще ця львівська пані просить у Бога сили, аби закінчити життєпис славетного українського композитора 20-го століття Станіслава Людкевича.
Адже написати книгу про людину, яка прожила ціле століття, доволі складно,- зізналася пані Зеновія. І одразу ж додала, але як цікаво - як цікаво! Скільки імен та людських доль проходить через життя Людкевича .
Іван Франко, Михайло Павлик, Дмитро Донцов, Митрополит Шептицький, Іван Труш, галицькі композитори й музиканти. І цей перелік друзів С. Людкевича можна продовжувати. Український композитор народився у 1879 році у польському місті Ярослав, згодом перебрався до Львова. Тут він написав музику, обробки народних пісень. викладав у львівській консерваторії, диригує оркестром, організував хор,у 1930 за підтримки митрополита Шептицького створив інститут церковної музики, друкував статті про галицьких композиторів, щоб показати їхню велич, у журналі Івана Труша. А ввечері на львівських сценах звучали оди Станіслава Людкевича Кавказ, Вічний революціонер, Каменярі, Мойсей,Весняні рапсодії, солоспіви, увертюри, літургійні та церковні пісні.
Зеновія Штундер пригадує:
Коли прийшла радянська влада, і Людкевич починав її критикувати, йому докоряли:
”І це говорите Ви, хто присвятив “Кавказ” російським революціонерам?”
На що композитор відповідав:
“Я присвятив свій “Кавказ” борцям, а не пройдисвітам, які прийшли завойовувати українську землю.”
Станіслав Людкевич завжди писав на теми, які його цікавили й боліли. Він не поступався ніяким владам. Як проти нього виступали партійні викладачі в консерваторії! Як із нього знущалися!..
Пані Зеновія Штундер запізналася зі Станіславом Людкевичем у 48 році, коли навчалася в консерваторії. З часом композитор запропонував їй працювати над упорядкуванням і виданням його творів і статей. У 1971 році, у цей час Людкевич уже осліп, Зеновія Штундер віддала до друку перший том творів і статей Людкевича. Однак у Києві його відмовилися видавати. Радянським чиновникам не сподобалися тексти Людкевича, присвячені Барвінському, Менцинському, Крушельницькій, Вербицькому.
У 1973 році Зеновія Штундер вийшла заміж за Станіслава Людкевича. Йому тоді було 94 роки, а їй 46. Як каже пані Зеновія, до цього їх змусила сама влада. Адже тільки ставши офіційно дружиною композитора, вона могла успадкувати архів, що його совєти мали намір знищити. Пані Зеновія вже заповіла і сам будинок, у якому мешкав композитор, і архівні матеріали під музей Станіслава Людкевича. Однак жінка й досі мешкає у цьому домі. Зрештою, виглядає на те, що тільки вона і турбується спадком великого українського композитора.
Ця музика замешкала у Львові, Вона живе тут, як дебела пані, Що ніби й вийшла заміж по любові, Хоч їй ніхто й не клявся у коханні. Її шляхетних, гордих наречених Кістлява смерть покликала у гості. А ті, що безталанні та нікчемні, Послали їй м'яку, солодку постіль… Не Лисенки залишилися – лисі, Зодягнуті в чиновницькі мундири. О музико, без духу і без мислі! О музико без талану і віри!..
Ці слова сучасного українського поета наша львівська колега, пригадала, заходячи на подвір'я будинку, у якому мешкав відомий український композитор Станіслав Людкевич. Смерть, образно кажучи, покликала у гості цього шляхетного і талановитого чоловіка у 1979-му році, коли композитор уже відсвяткував своє сторіччя. Разом із ним тоді померла ціла епоха в українській музиці. Однак скарби спадку Людкевича ще зберігаються у його помешканні.
Цей будинок на вулиці Станіслава Людкевича у Львові не вирізняється поміж інших особливою пишнотою. Він, радше, приваблює синім цвітом барвінку, який стелиться навколо хати. Пані Зеновія Штундер -- дружина композитора - мріє щоби той барвінок застелив землю великим синім килимом.. А ще ця львівська пані просить у Бога сили, аби закінчити життєпис славетного українського композитора 20-го століття Станіслава Людкевича.
Адже написати книгу про людину, яка прожила ціле століття, доволі складно,- зізналася пані Зеновія. І одразу ж додала, але як цікаво - як цікаво! Скільки імен та людських доль проходить через життя Людкевича .
Іван Франко, Михайло Павлик, Дмитро Донцов, Митрополит Шептицький, Іван Труш, галицькі композитори й музиканти. І цей перелік друзів С. Людкевича можна продовжувати. Український композитор народився у 1879 році у польському місті Ярослав, згодом перебрався до Львова. Тут він написав музику, обробки народних пісень. викладав у львівській консерваторії, диригує оркестром, організував хор,у 1930 за підтримки митрополита Шептицького створив інститут церковної музики, друкував статті про галицьких композиторів, щоб показати їхню велич, у журналі Івана Труша. А ввечері на львівських сценах звучали оди Станіслава Людкевича Кавказ, Вічний революціонер, Каменярі, Мойсей,Весняні рапсодії, солоспіви, увертюри, літургійні та церковні пісні.
Зеновія Штундер пригадує:
Коли прийшла радянська влада, і Людкевич починав її критикувати, йому докоряли:
”І це говорите Ви, хто присвятив “Кавказ” російським революціонерам?”
На що композитор відповідав:
“Я присвятив свій “Кавказ” борцям, а не пройдисвітам, які прийшли завойовувати українську землю.”
Станіслав Людкевич завжди писав на теми, які його цікавили й боліли. Він не поступався ніяким владам. Як проти нього виступали партійні викладачі в консерваторії! Як із нього знущалися!..
Пані Зеновія Штундер запізналася зі Станіславом Людкевичем у 48 році, коли навчалася в консерваторії. З часом композитор запропонував їй працювати над упорядкуванням і виданням його творів і статей. У 1971 році, у цей час Людкевич уже осліп, Зеновія Штундер віддала до друку перший том творів і статей Людкевича. Однак у Києві його відмовилися видавати. Радянським чиновникам не сподобалися тексти Людкевича, присвячені Барвінському, Менцинському, Крушельницькій, Вербицькому.
У 1973 році Зеновія Штундер вийшла заміж за Станіслава Людкевича. Йому тоді було 94 роки, а їй 46. Як каже пані Зеновія, до цього їх змусила сама влада. Адже тільки ставши офіційно дружиною композитора, вона могла успадкувати архів, що його совєти мали намір знищити. Пані Зеновія вже заповіла і сам будинок, у якому мешкав композитор, і архівні матеріали під музей Станіслава Людкевича. Однак жінка й досі мешкає у цьому домі. Зрештою, виглядає на те, що тільки вона і турбується спадком великого українського композитора.
