Київ-Прага, 23 квітня 2002 - У київській студії працює Надія Степула. Гості київської студії – завідуюча сектором Управління з питань громадянства адміністрації президента України Валентина Суботенко та професор, керівник школи політичної аналітики при Києво-Могілянській академії, доктор історичних наук Олексій Гарань.
Передачу з Праги веде Людмила Литовченко
Людмила Литовченко:
Зі мною в празькій студії моя колега Оксана Пеленська і білоруський журналіст Юрій Свірко. На телефонному зв`язку з Москви політичний оглядач Віталій Портников. Отже, що таке громадянство, коли виникло це поняття, який воно має безпосередньо прагматичний і політико-символічний сенс? До чого зобов`язує право бути громадянином? Свої відповіді на ці запитання пропонує київський журналіст Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський:
Поняття “громадянство” виникло у добу античності. Уже тоді виокремилися його основні риси – статус вільної людини у вільному суспільстві, де існують правові норми, виборна влада та свобода слова. Ще з тих часів громадянство пов`язане з конкретними правами й обов`язками громадянина певної держави. Античні республіки не надавали громадянства рабам, жінкам і деяким іншим категоріям населення. Іноземцям або дітям вільних громадян і рабинь громадянство могло бути надано як виняток за заслуги перед державою. У давніх азійських деспотіях, середньовічній Європі та тоталітарних режимах склалася інша традиція – беззастережного і непов'язаного з правами й свободами вірнопідданства – абсолютному монархові, фюреру, комуністичній партії. За цих обставин термін “громадянство” перетворився на знак підданства певної держави і лояльності до їх, влади. Ця влада могла позбавити опозиціонера громадянства, як це робив, скажімо, кремлівський режим щодо низки дисидентів. У демократичних країнах громадянство автоматично надається або дітям громадян цих країн або усім народженим на території зазначених держав. У жодному разі не йдеться про суто етнічний принцип. Іноземцеві, щоб одержати таке громадянство, потрібно виконати низку умов – прожити тривалий час у цій країні, мати постійну роботу, володіти державною мовою тощо. Західні політологи вважають, що існує помітна різниця між статусом громадянина держави й члена громади. Останній може бути й іноземець. У деяких країнах Європи досить бути членом громади, тобто, дотримуватися норм і законів певної держави і платити податки, щоб одержати соціальні, а часто і політичні права, наприклад, щодо участі у муніципальних виборах. Поняття “громадянство” має ще і символічне забарвлення. Громадянин – це центральна постать соціального, політичного та економічного життя демократичної держави. Громадянське суспільство формує, контролює й у разі потреби скидає владу. Громадянські права і свободи були альфою й омегою руху опору тоталітарним режимам будь-якого штибу. З іншого боку, громадянин несе відповідальність не лише за себе, а і за свою країну.
Людмила Литовченко:
Постійний правовий зв`язок між громадянами України й державою регулюється законом про громадянство України. З якого року закон України про громадянство діє, скільки було його редакцій і чим були викликані ці редакції?
Валентина Суботенко:
В даний час чинною є редакція закону України про громадянство України від 18 січня 2001 року. Цей закон набув чинності 1 березня минулого року. Досить символічним є те, що дата набуття чинності закону про громадянство України в редакції від 18 січня 2001 року співпало з датою набуття чинності європейської Конвенції про громадянство 1997 року з приводу встановлення інституту громадянства в Україні. Починаючи з 1991 року закон про громадянство можна віднести до законів, які найбільш часто зазнавали змін. Пов`язано це з постійним удосконаленням законодавства про громадянство. Якщо коротко визначити етапи законотворення у сфері законодавства про громадянство, слід відмінити Закон про правонаступництво України, який був прийнятий 12 вересня 1991 року. Відповідно до Закону про правонаступництво, який визначав основи державного устрою України в статті 9 визначалося, що всі громадяни колишнього Радянського Союзу, які постійно проживали в Україні, на момент проголошення незалежності України є громадянами України. Тобто цим Законом про правонаступництво визначено сукупність громадян України, тобто громадянство як одна з необхідних складових частин сучасного поняття держави. 8 жовтня 1991 року Верховна Рада України прийняла перший український закон про громадянство, який набув чинності 13 листопада 1991 року. Цей закон у певній мірі повторював положення Закону про правонаступництво України, оскільки знову повертався до визначення первісної сукупності громадян України. Також він визначив підстави набуття громадянства України за народженням, за походженням. При визначенні первісної сукупності громадян України було визначено, що громадянами України є всі особи, які проживали на момент набуття чинності закону від 8 жовтня 1991 року на території України і не перебували в іноземному громадянстві. Можна сказати, що крім громадян колишнього Радянського Союзу, які проживали в Україні, громадянами України були також визнані особи без громадянства, особи, які не мали іншого громадянства на момент набуття чинності цим законом.
Людмила Литовченко:
Думаю, якщо цей закон цитувати від першої до останньої сторінки, це забере в нас дуже багато часу. Якщо ми говоримо про 1, 2, 3, 4 редакції цього закону, то кожна редакція мала би його удосконалити, зробити його простішим, практичнішим, зручнішим для громадян у першу чергу. В чому ви вбачаєте спрощення процедури набуття громадянства, що полегшило долю тим, хто хоче дістати українське громадянство, порівняно, скажімо, з 1993 роком?
Валентина Суботенко:
Цей закон визнавав громадянами й вихідців з України, але законом відводився всього один рік, щоб ті вихідці з України мали можливість визначити належність до громадянства. Як показала практика, 1 рік це дуже мало. Перша зміна до Закону про громадянство була зміна продовження терміну визначення належності до громадянства України осіб, які народилися або проживали в Україні, а на момент набуття чинності законом опинилися за межами України. Наступна зміна була прийнята в 1994 році і стосувалася осіб, які народилися або постійно проживали в Україні. Якщо перша редакція закону від 8 жовтня 1991 року визначала громадянами України лише осіб, які працювали за межами України за державним направленням або проходили військову службу чи навчалися, то в 1994 році коло таких людей було розширене. Визнали громадянами України і тих, хто на законних підставах виїхав на постійне проживання до інших держав.
Людмила Литовченко:
В законі сказано, які необхідні умови для того, щоб набути громадянство України. Це відмова від іноземного громадянства, постійне проживання на території України протягом 5 років, володіння українською мовою. Пане Гарань, володіння українською мовою – необхідна умова не лише для того, щоб дістати громадянство, а щоб бути громадянином. Якщо я народжуюся в Україні і в 16 років дістаю паспорт, то маю володіти українською мовою, це необхідно. Але чому тоді така проблема виникає з українською мовою? Закон дотримується цієї необхідної умови при набутті громадянства?
Олексій Гарань:
Ми уходимо в мовне питання, і можна говорити про закон про мову в Україні і про його імплементацію. Треба дивитися на реальну ситуацію в Україні. Фактично країна є двомовною і частина регіонів є русифікована, але я хотів би звернути увагу на те , що практично всі люди цією чи іншою мірою володіють українською мовою. Є люди, які пасивно володіють українською мовою, які можуть читати і яким важче писати, заповнювати офіційні папери, але вони розуміють і володіють українською мовою і це не створює проблем для спілкування. Треба йти до того, щоб поліпшити статус функціонування української мови. Але наскільки доцільне зараз ставити питання, що якщо ви не володієте досконало українською мовою, то ви не можете бути громадянином України, я не знаю. Потрібен комплекс державних заходів. Я хотів би повернутися до теми, яку підняла пані Валентина, згадуючи про події 1991 року. Я думаю, що позиція української держави на той час і демократів і націонал-демократів була надзвичайно гнучкою і надзвичайно позитивною. Якщо згадати закони про громадянство, прийняті в 1990-1991 рр.. у країнах Прибалтики, то вони викликали напруження в суспільстві, тому що тоді було обмежено коло тих, хто може стати громадянами цих країн. В Україні фактично відбувся нульовий варіант – усі, хто проживав на території України, отримали громадянство України. Це був надзвичайно позитивний факт. Це сприяло консолідації суспільства, в тому числі і національних меншин напередодні референдуму. Думаю, що ця позиція України була дуже високо оцінена в інших країнах Європи. Людмила Литовченко:
Поруч із мною білоруський журналіст Юрій Свірко, який не є громадянином Прибалтики, але жив у Прибалтиці.
Юрій Свірко:
Так, я громадянин Росії, який постійно мешкає у Латвії. Коли в Україні кажуть про Прибалтику, це смішно, тому що в Литві у 1989 році було схвалено закон про цей самий нульовий варіант, як в Україні й Білорусі. В Латвії, Естонії не всі одержали громадянство, але щодо мовного питання, тепер, щоб стати громадянином Латвії, треба скласти іспит на володіння латиською мовою. Без цього не можна стати громадянином Латвії, це головна умова латвійського закону про громадянство.
Людмила Литовченко:
Скільки років треба прожити в Латвії?
Юрій Свірко:
Спочатку був ценз 16 років, зараз його зменшили до 10. В Білорусі, до речі, ценз 7 років, в Україні – 5.
Людмила Литовченко:
Питання щодо Білорусі. Чи є закон, чи має право білоруська держава позбавляти громадянства громадянина Білорусі зараз?
Юрій Свірко:
Звичайно, можна позбавити громадянства, якщо громадянин Білорусі одержав інше громадянство.
Людмила Литовченко:
А з політичних міркувань?
Юрій Свірко:
З політичних - ні. Такого, як було у Радянському Союзі зараз немає.
Людмила Литовченко:
Учора Державна Дума Російської Федерації ухвалила закон про громадянство Російської Федерації. Віталій, ви громадянин України, знаєте українські закони про громадянство. Я прошу вас порівняти ці два закони і на чию користь ви б зробили це порівняння?
Віталій Портников:
Кожна держава знаходиться у власних правових можливостях. В Україні ми говорили про встановлення держави, про нову державу і на цьому базувався наш нульовий варіант. Російська Федерація розглядала себе як спадкоємицю Радянського Союзу. В минулому російському законі про громадянство існувала норма, згідно з якою, кожний громадянин колишнього Радянського Союзу, де б він не жив, мав можливість отримати громадянство Російської Федерації за власним бажанням. Усі люди, які проживали в Російській Федерації на момент ухвалення Закону про громадянство, автоматично ставали громадянами Російської Федерації. А ті, хто були просто громадянами Радянського Союзу, могли подати заяву про отримання громадянства Російської Федерації й отримати його у полегшеному порядку. У новому законі ця норма відсутня. Російська Федерація більше не розглядає себе як маленький Радянський Союз. Тепер всі іноземці, не зважаючи на те, чи були вони громадянами Радянського Союзу чи не були, чи є вони мешканцями країн СНД, мають рівні права й обов`язки щодо отримання російського громадянства. Це схоже на українські норми. Для того. щоб стати громадянином Російської Федерації тепер, треба постійно прожити на території Росії 5 років від моменту одержання виду на проживання. Ви приїжджаєте до Росії, даєте у відповідні інстанції прохання, і відповідні інстанції це розглядають. Невідомо, як це буде реально розглядатись і які будуть норми розгляду цих прохань. Якщо ви стаєте громадянином Росії, ви не можете бути громадянином інших держав і маєте офіційно оголосити, що відмовляєтесь від іншого громадянства.
Людмила Литовченко:
Моя колега Оксана Пеленська добре обізнана з чеськими законами про громадянство. Я би просила вас порівняти те, що ви почули від Віталія Портникова і інших співрозмовників із тим, що є в Чехії.
Оксана Пеленська:
Ми почули, що в Україні робиться все, щоб полегшити отримання громадянства України, в Чеській Республіці робиться все, щоб ускладнити це. Чехи пішли шляхом. Яким іде більшість західних держав. Треба постійно жити в країні, не виїжджаючи з неї 5 років, тобто треба мати статус громадянина з постійним проживанням, а щоб його отримати, треба жити в країні 10 років. Значить разом 15 років безвиїзного проживання в країні. Друга важлива умова – треба оголосити про позбавлення попереднього громадянства, тобто спочатку стати громадянином Чеської Республіки, потім набувати громадянство якоїсь іншої держави. Третя умова – не можна увійти в конфлікт з поліцією, не можна бути ні під судом ні під слідством протягом останніх 5 років від дати подачі цього документу. І треба знати чеську мову і здати іспит на знання чеської мови. Закон цей був ухвалений в 1993 році, але останні зміни були ухвалені в 1997, і кожного разу, якісь додатки чи зміни, щоб цей закон став складнішим для іноземця.
Людмила Литовченко:
Пропоную коротенько послухати нашого колегу Михайла Мигалиська з Вашингтона, який розповідає про особливості здобуття громадянства у США:
“Емігранти, десятки тисяч яких прибуває щорічно до США, є або підлеглими інших країн, або мають бездержавний статус чи статус біженця. Щоб втішатися привілеями американського громадянина, тобто мати право голосувати, бути обраним до місцевої чи федеральної влади або займати службові посади, емігранти повинні пройти процес, відомий як натуралізація – прийняття у громадянство, адже, в принципі, емігрант, що став громадянином, може займати усі державні посади, крім права бути обраним президентом чи віце-президентом.
Кожний, хто має право стати громадянином США, повинен дати про це заявку у службу еміграції та натуралізації. Головні передумови до оформлення є слідуючими: вік, щонайменше, 18 років, неповнолітні отримують громадянство спільно з батьками, п’ять років постійного перебування у США, присягнути на лояльність Сполученими Штатами.
Особа повинна опанувати базові знання англійської мови ( читати, писати і розмовляти), довести, що погоджується з принципами американської Конституції, проявити основне знання американської історії та системи влади і скласти присягу вірності.
Після церемонії присяги особа зразу отримує документ натуралізації і може внести заявку на паспорт, що триває від однієї до двох діб, залежно від того, чи внесено оплату сорока доларів, або подвійну за прискорену підготовку документа. Поновлення паспорта після десяти років триває, практично, кілька годин. На перешкоді отримання громадянства можуть бути проблеми, визначені законодавством, як “прояв моральності”. Особа, що скоїла злочини або була засуджена протягом п’яти років постійного перебування на території США, може мати ускладнення з отриманням громадянства”.
Людмила Литовченко:
Ось так виглядають справи з отриманням громадянства у США. Оскільки ми говоримо про українське громадянство і український закон про громадянство, я передаю слово Надії Степулі і нашим гостям у київській студії.
Надія Степула:
Дякую. Ми говорили про те, як процедура набуття громадянства відбувається у різних країнах, цікаво було б звернутися до найгостріших проблем, які виникають з цим в Україні. І я попрошу пані Суботенко відповісти на це питання. Чи можна якось оскаржувати рішення чиновників, які задіяні у питання набуття громадянства, і чи це робиться?
Валентина Суботенко:
Так, що стосується процедур набуття громадянства. Перш за все, слід зазначити, що вихідці з України, тобто особи, які раніше проживали в Україні або народилися ( або на території України народилися або проживали хоча б один з їхніх батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра) мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Це не є процедурою прийняття, натуралізації.
Рішення ухвалюється або відповідним дипломатичним представництвом, якщо виходець з України проживає за кордоном, або на рівні внутрішніх справ, якщо людина повернулася на територію України і має намір набути українське громадянство. Тобто тут треба лише довести, що особа народилася в Україні, проживала або має відповідні родинні стосунки з такими особами. Причому йдеться не про етнічну ознаку, не про етнічних українців, а про людину будь-якої національності, яка народилась чи проживала на території України або має відповідні родинні стосунки. Значним спрощенням є те, якщо попередні закони вимагали, щоб особа вже до моменту набуття іноземного громадянства подала відповідний документ про вихід з попереднього громадянства , то зараз такий документ не вимагається.
На першому етапі людина лише подає зобов’язання припинити іноземне громадянство, якщо вона набуде громадянство України. Після цього громадянин України має рік (і умовно він же має інше громадянство) на те, щоб подати документ про вихід або на те, щоб подати декларацію про відмову від іноземного громадянства, якщо людина, з об’єктивних причин, не може відмовитися.
Що стосується іноземців, які не є вихідцями з України, тобто ніяких раніше зв’язків з Україною вони не мали. Такі особи набувають громадянства України за процедурою прийняття. Тобто, в даному випадку, вимагається і відповідний ценз проживання, для звичайного іноземця - це 5 років. Якщо іноземець набув статусу біженця в Україні чи йому надано притулок, – це 3 роки. Якщо людина є особою без громадянства і в’їхала в Україну, - це 3 роки з моменту в’їзду.
Відповідно така ж процедура існує щодо подання документів про неперебування в іноземному громадянстві...
Людмила Литовченко:
Пані Валентино, але які були непорозуміння, скільки це займає, скільки людей, за Вашою пам’яті, отримали громадянство України, починаючи від 2001 року?
Валентина Суботенко:
Якщо звернутися до статистики, слід розмежовувати відповідно до процедур прийняття громадянства. Умовно, всі діти, які народилися на території України після 13 листопада 1991 року, батьки яких ( чи один з батьків) громадяни України, чи діти осіб без громадянства – вони є громадянами України з моменту народження.
Що стосується нашого управління, ми розглядаємо клопотання іноземців, які приймають громадянство України. Відповідно до Конституції, рішення ухвалює президент.
Якщо взяти дані за 2000 рік, у 2000 році президент України прийняв до громадянства 4 167 іноземців та осіб без громадянства. У 2001 році було прийнято до громадянства України 2 695 іноземців та осіб без громадянства.
Випадки, які трапляються на практиці: яким би не був ліберальним закон, завжди трапляються непорозуміння, десь неправомірно від людини вимагають документ про припинення іноземного громадянства вже в момент подачі документів – а людині достатньо подати зобов’язання. Але відповідно до чинного закону про громадянство, на сьогоднішній день можна оскаржити будь-яке рішення, яке пов’язане з виконанням закону про громадянство.
Людмила Литовченко
Дякую. У нас зараз сидить одна асистентка звукооператора, яка щойно повернулася з України. Вона багато років жила у Чехії і розповідає такі тяжкі історії про те, як вона хоче позбутися українського громадянства і дістати чеського. Це в неї забрало два тижні, це вже після багатьох місяців роботи перед цим. Так що, параграф – це одне, а життя – зовсім інше.
Пане Гарань, про прагматичний сенс цього питання ми вже поговорили, а як нам сказав пан Грабовський, існує такий, політико-символічний сенс...
Олексій Гарань:
Але Ви хотіли почути про проблеми. Мені здається у нас в Україні є проблема – проблема, пов’язана з кримськими татарами. Оскільки вони жили в Криму, який тоді не був територією України, зараз вони повертаються з Узбекистану, більшість з них мають узбецьке громадянство.
І тут багато проблем, оскільки маючи громадянство Узбекистану, їм було важко добути українське, а вони не могли, в силу певних причин, ( зокрема, тому що лишалася власність в Узбекистані) позбутися того громадянства. Пані Валентино, як для них зробити цю спрощену процедуру...
Валентина Суботенко:
Справа в тому, що це була, дійсно, велика проблема, але вона, практично, вирішена. Відповідно до попередніх редакцій законів, потрібно було вихідцям з України, в тому числі, кримським татарам подавати документ про вихід з іноземного громадянства. За довідку про вихід, в даному випадку для кримських татар - з громадянства Узбекистану - потрібно було заплатити сто американських доларів.
Відповідно, в ситуації переселенців ця сума була досить значною. Якщо в родині декілька дорослих, треба було платити досить значну суму.
В 1998 році була укладена спеціальна домовленість між Україною та Узбекистаном щодо надання сприяння у зміні громадянства та раніше депортованим – не лише кримським татарам – а й іншим депортованим, які повернулися в Україну з Узбекистану. Відповідно до домовленості, кримські татари та інші депортовані були звільнені від обов’язкової плати з а припинення громадянства Узбекистану. Домовленість ще раз була продовжена, і станом на 1 січня цього року лише понад 300 кримських татар, які прибули з Узбекистану, не мали українського громадянства.
На сьогоднішній день проблема, практично, вирішена. Упродовж останніх 2-3 років понад 25 тисяч раніше депортованих, які були особами без громадянства, набули громадянство України, і понад 60 тисяч, які прибули з Узбекистану, набули громадянство з урахуванням домовленості між Україною в Узбекистаном.
Олексій Гарань:
Який добрий приклад вирішення проблем...
Юрій Свірко:
Кримські татари не мають проблеми з ще одним громадянством – з громадянством автономної республіки Крим. Оскільки, в Росії, наприклад, були проблеми з громадянством Татарстану.. і ось новий російський закон вирішив, що не буде на території Російської Федерації багатьох громадянств, буде лише одне – російське, і громадянства республік не буде. Проте Росія і Білорусь зараз створюють союзну державу Білорусі і Росії, там буде союзне громадянство...
Людмила Литовченко:
А як поєднати білоруське, російське і союзнодержавне?
Юрій Свірко:
Ось я про це і кажу. Будуть громадянства різного рівня, тобто білорус буде громадянином Білорусі і, одночасно, союзної держави, громадяни російської федерації буде мати громадянство російське і союзне. А що буде далі – ніхто не знає. Білорусь не хоче мати подвійне громадянство. Тобто заборонено мати і білоруське, і російське одночасно. В Росії це дозволяється, можна бути громадянином Росії і мати ще якесь. Треба позбутися іншого громадянства, щоб придбати російське, але не треба позбавлятися російського, щоб придбати інше.. Розумієте?
Людмила Литовченко:
Я не зовсім розумію...але чому не можна бути просто громадянином цієї держави Росія-Білорусь?
Юрій Свірко:
Тому що держави ще немає....
Людмила Литовченко:
Ясно...Дякую, знову передаю мікрофон Надії Степулі.
Надія Степула:
Знов повертаюся до практичних моментів розв’язання усіх цих проблем. Чи доступна інформація про все, що необхідне для отримання громадянства України тим людям, які цього хочуть, оскільки дуже багато указом президента було затверджено таке положення про комісію при президентові України з питань громадянства. Окрім того, було покладено виконання функцій спеціального повноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства на Міністерство внутрішніх справ. І при цьому було на Кабінет міністрів покладено затвердженого зразка різних свідоцтв і так далі. Куди звертатися простому громадянинові, який не має громадянства, або є громадянином іншої держави, що він має робити на початок?
Валентина Суботенко:
Як Ви вже зазначили, відповідно до указу президента, повноваження спеціального повноваженого органу з питань громадянства покладено на Міністерство внутрішніх справ. Що це означає? Іноземець, який має намір набути громадянства України ( чи то за територіальним походженням, якщо він виходець з України, але в даний час його громадянство інше, чи іноземець, який вперше прибув в Україну і виконав умови, які передбачені статтею 9 закону України ”Про громадянство України”), має звернутися до відповідної служби органів внутрішніх справ. Назва цієї служби змінилася –це департамент і відділи з питань громадянства, реєстраційної, еміграційної роботи, але всі знають ці служби як паспортні служби або колишній УВІР.
Саме до компетенції цих підрозділів МВС покладено виконання законодавства з питань громадянства.
Надія Степула:
А чи коштує це певні гроші, якщо так, скільки?
Валентина Суботенко:
Набуття громадянства за територіальним походженням для вихідців з України – це безкоштовна процедура.
Є декрет про державне мито, який передбачає розміри державного мита за прийняття до громадянства.
За прийняття до громадянства на сьогоднішній день це 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що сьогодні складає 8 гривень 50 копійок. Крім того, декретом про державне мито передбачена можливість місцевих органів влади, на рахунок яких перераховується це мито, звільняти частково або повністю (на їх розсуд) від сплати державного мита.
Мито за припинення громадянства України на сьогодні складає трохи більше, оскільки це визначається нормативними актами щодо консульських зборів, які визначаються Міністерством закордонних справ України, і від країни до країни він відрізняється.
Надія Степула:
Дякую, Людмило?
Людмила Литовченко:
Хотіла б почути пана Гараня. Про труднощі ми вже почули, треба самому через це пройти. Але, які б Ви вказали політичні аспекти. Сорок доларів чи двісті заплатити – це ще не проблема, але в Чехії закон ускладнюють. В Україні, навпаки, закон роблять слабшим для того, щоб люди могли здобути громадянство. Як це між собою узгоджується?
Олексій Гарань:
Тут очевидно можна говорити про різні категорії населення, про різні тенденції. Якщо йдеться про вихідців з України, батьки яких проживали на території України, не зважаючи на те, до складу яких держав належали ті чи інші певні території, то тут, дійсно, потрібна лібералізація, і добре, що вона відбувається. Добре, що ми почули про вирішення проблеми кримських татар – це є відновлення історичної справедливості.
Це була досить складна проблема, але вона вирішується, як ми почули, вона практично вирішена. Так що в цьому сенсі, я думаю, лібералізація – це є дуже добре.
Але друга проблема, яка постає – вона пов’язана з міграцією, з тим, що Україна стає транзитною зоною, що до нас приїжджають багато людей з зон конфлікту – це Кавказ, Центральна Азія. В перспективі можлива міграція з інших країн третього світу, і тут ми мусимо думати про те, може, не як обмежити, а як створити належні умови, щоб ці люди інтегрувалися в наше суспільство, але інтегрувалися на тих умовах, які українська держава сформулює.
Це та проблема, яка існує в розвинутих країнах Європи, і вони йдуть шляхом створення певних... бар’єрів для цього, але, разом з цим , дотримуючись певних демократичних принципів. І я хотів би тут згадати, оскільки в нас пролунала проблема подвійного громадянства, і ми чули про цю проблему у російсько-білоруських стосунках, -я не можу тут не згадати про історію.
У першій половині 90-х років Росія у переговорах з Україною дуже наполегливо піднімала і хотіла зафіксувати в російсько-українському договорі проблему подвійного громадянства – дозволити, щоб частина українських громадян, які хотіли бути одночасно громадянами України, мали це право. І це могло б призвести до дуже серйозних проблем. Я думаю, це була велика перемога української дипломатії, ця проблема була знята. Ми не маємо подвійного громадянства для широких категорій населення, інакше, це могло б створити проблему в українсько-російських стосунках.
Людмила Литовченко:
Але, чи, бодай, одна країна, яка утворилася на території колишнього СРСР, має право подвійного громадянства чи ні?
Валентина Суботенко:
Справа в тому, що жодна країна, відповідно до правових норм, не може запровадити подвійне громадянство. В юридичному сенсі воно може бути запроваджено лише двосторонньою чи багатосторонньою угодою. Подвійне громадянство, в цілому, виникає як об’єктивний юридичний факт внаслідок певних колізій між законодавством різних держав....
Людмила Литовченко:
Дякую. На жаль, мусимо закінчувати “Вечірню Свободу”. Нагадаю, Надія Степула працювала у київській студії. З нею були гості, завідуюча сектором управління з питань громадянства в адміністрації президента України Валентина Суботенко, професор Олексій Гарань, у Празі наші гості Оксана Пеленська та білоруський кореспондент Юрій Свірко...
Передачу з Праги веде Людмила Литовченко
Людмила Литовченко:
Зі мною в празькій студії моя колега Оксана Пеленська і білоруський журналіст Юрій Свірко. На телефонному зв`язку з Москви політичний оглядач Віталій Портников. Отже, що таке громадянство, коли виникло це поняття, який воно має безпосередньо прагматичний і політико-символічний сенс? До чого зобов`язує право бути громадянином? Свої відповіді на ці запитання пропонує київський журналіст Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський:
Поняття “громадянство” виникло у добу античності. Уже тоді виокремилися його основні риси – статус вільної людини у вільному суспільстві, де існують правові норми, виборна влада та свобода слова. Ще з тих часів громадянство пов`язане з конкретними правами й обов`язками громадянина певної держави. Античні республіки не надавали громадянства рабам, жінкам і деяким іншим категоріям населення. Іноземцям або дітям вільних громадян і рабинь громадянство могло бути надано як виняток за заслуги перед державою. У давніх азійських деспотіях, середньовічній Європі та тоталітарних режимах склалася інша традиція – беззастережного і непов'язаного з правами й свободами вірнопідданства – абсолютному монархові, фюреру, комуністичній партії. За цих обставин термін “громадянство” перетворився на знак підданства певної держави і лояльності до їх, влади. Ця влада могла позбавити опозиціонера громадянства, як це робив, скажімо, кремлівський режим щодо низки дисидентів. У демократичних країнах громадянство автоматично надається або дітям громадян цих країн або усім народженим на території зазначених держав. У жодному разі не йдеться про суто етнічний принцип. Іноземцеві, щоб одержати таке громадянство, потрібно виконати низку умов – прожити тривалий час у цій країні, мати постійну роботу, володіти державною мовою тощо. Західні політологи вважають, що існує помітна різниця між статусом громадянина держави й члена громади. Останній може бути й іноземець. У деяких країнах Європи досить бути членом громади, тобто, дотримуватися норм і законів певної держави і платити податки, щоб одержати соціальні, а часто і політичні права, наприклад, щодо участі у муніципальних виборах. Поняття “громадянство” має ще і символічне забарвлення. Громадянин – це центральна постать соціального, політичного та економічного життя демократичної держави. Громадянське суспільство формує, контролює й у разі потреби скидає владу. Громадянські права і свободи були альфою й омегою руху опору тоталітарним режимам будь-якого штибу. З іншого боку, громадянин несе відповідальність не лише за себе, а і за свою країну.
Людмила Литовченко:
Постійний правовий зв`язок між громадянами України й державою регулюється законом про громадянство України. З якого року закон України про громадянство діє, скільки було його редакцій і чим були викликані ці редакції?
Валентина Суботенко:
В даний час чинною є редакція закону України про громадянство України від 18 січня 2001 року. Цей закон набув чинності 1 березня минулого року. Досить символічним є те, що дата набуття чинності закону про громадянство України в редакції від 18 січня 2001 року співпало з датою набуття чинності європейської Конвенції про громадянство 1997 року з приводу встановлення інституту громадянства в Україні. Починаючи з 1991 року закон про громадянство можна віднести до законів, які найбільш часто зазнавали змін. Пов`язано це з постійним удосконаленням законодавства про громадянство. Якщо коротко визначити етапи законотворення у сфері законодавства про громадянство, слід відмінити Закон про правонаступництво України, який був прийнятий 12 вересня 1991 року. Відповідно до Закону про правонаступництво, який визначав основи державного устрою України в статті 9 визначалося, що всі громадяни колишнього Радянського Союзу, які постійно проживали в Україні, на момент проголошення незалежності України є громадянами України. Тобто цим Законом про правонаступництво визначено сукупність громадян України, тобто громадянство як одна з необхідних складових частин сучасного поняття держави. 8 жовтня 1991 року Верховна Рада України прийняла перший український закон про громадянство, який набув чинності 13 листопада 1991 року. Цей закон у певній мірі повторював положення Закону про правонаступництво України, оскільки знову повертався до визначення первісної сукупності громадян України. Також він визначив підстави набуття громадянства України за народженням, за походженням. При визначенні первісної сукупності громадян України було визначено, що громадянами України є всі особи, які проживали на момент набуття чинності закону від 8 жовтня 1991 року на території України і не перебували в іноземному громадянстві. Можна сказати, що крім громадян колишнього Радянського Союзу, які проживали в Україні, громадянами України були також визнані особи без громадянства, особи, які не мали іншого громадянства на момент набуття чинності цим законом.
Людмила Литовченко:
Думаю, якщо цей закон цитувати від першої до останньої сторінки, це забере в нас дуже багато часу. Якщо ми говоримо про 1, 2, 3, 4 редакції цього закону, то кожна редакція мала би його удосконалити, зробити його простішим, практичнішим, зручнішим для громадян у першу чергу. В чому ви вбачаєте спрощення процедури набуття громадянства, що полегшило долю тим, хто хоче дістати українське громадянство, порівняно, скажімо, з 1993 роком?
Валентина Суботенко:
Цей закон визнавав громадянами й вихідців з України, але законом відводився всього один рік, щоб ті вихідці з України мали можливість визначити належність до громадянства. Як показала практика, 1 рік це дуже мало. Перша зміна до Закону про громадянство була зміна продовження терміну визначення належності до громадянства України осіб, які народилися або проживали в Україні, а на момент набуття чинності законом опинилися за межами України. Наступна зміна була прийнята в 1994 році і стосувалася осіб, які народилися або постійно проживали в Україні. Якщо перша редакція закону від 8 жовтня 1991 року визначала громадянами України лише осіб, які працювали за межами України за державним направленням або проходили військову службу чи навчалися, то в 1994 році коло таких людей було розширене. Визнали громадянами України і тих, хто на законних підставах виїхав на постійне проживання до інших держав.
Людмила Литовченко:
В законі сказано, які необхідні умови для того, щоб набути громадянство України. Це відмова від іноземного громадянства, постійне проживання на території України протягом 5 років, володіння українською мовою. Пане Гарань, володіння українською мовою – необхідна умова не лише для того, щоб дістати громадянство, а щоб бути громадянином. Якщо я народжуюся в Україні і в 16 років дістаю паспорт, то маю володіти українською мовою, це необхідно. Але чому тоді така проблема виникає з українською мовою? Закон дотримується цієї необхідної умови при набутті громадянства?
Олексій Гарань:
Ми уходимо в мовне питання, і можна говорити про закон про мову в Україні і про його імплементацію. Треба дивитися на реальну ситуацію в Україні. Фактично країна є двомовною і частина регіонів є русифікована, але я хотів би звернути увагу на те , що практично всі люди цією чи іншою мірою володіють українською мовою. Є люди, які пасивно володіють українською мовою, які можуть читати і яким важче писати, заповнювати офіційні папери, але вони розуміють і володіють українською мовою і це не створює проблем для спілкування. Треба йти до того, щоб поліпшити статус функціонування української мови. Але наскільки доцільне зараз ставити питання, що якщо ви не володієте досконало українською мовою, то ви не можете бути громадянином України, я не знаю. Потрібен комплекс державних заходів. Я хотів би повернутися до теми, яку підняла пані Валентина, згадуючи про події 1991 року. Я думаю, що позиція української держави на той час і демократів і націонал-демократів була надзвичайно гнучкою і надзвичайно позитивною. Якщо згадати закони про громадянство, прийняті в 1990-1991 рр.. у країнах Прибалтики, то вони викликали напруження в суспільстві, тому що тоді було обмежено коло тих, хто може стати громадянами цих країн. В Україні фактично відбувся нульовий варіант – усі, хто проживав на території України, отримали громадянство України. Це був надзвичайно позитивний факт. Це сприяло консолідації суспільства, в тому числі і національних меншин напередодні референдуму. Думаю, що ця позиція України була дуже високо оцінена в інших країнах Європи. Людмила Литовченко:
Поруч із мною білоруський журналіст Юрій Свірко, який не є громадянином Прибалтики, але жив у Прибалтиці.
Юрій Свірко:
Так, я громадянин Росії, який постійно мешкає у Латвії. Коли в Україні кажуть про Прибалтику, це смішно, тому що в Литві у 1989 році було схвалено закон про цей самий нульовий варіант, як в Україні й Білорусі. В Латвії, Естонії не всі одержали громадянство, але щодо мовного питання, тепер, щоб стати громадянином Латвії, треба скласти іспит на володіння латиською мовою. Без цього не можна стати громадянином Латвії, це головна умова латвійського закону про громадянство.
Людмила Литовченко:
Скільки років треба прожити в Латвії?
Юрій Свірко:
Спочатку був ценз 16 років, зараз його зменшили до 10. В Білорусі, до речі, ценз 7 років, в Україні – 5.
Людмила Литовченко:
Питання щодо Білорусі. Чи є закон, чи має право білоруська держава позбавляти громадянства громадянина Білорусі зараз?
Юрій Свірко:
Звичайно, можна позбавити громадянства, якщо громадянин Білорусі одержав інше громадянство.
Людмила Литовченко:
А з політичних міркувань?
Юрій Свірко:
З політичних - ні. Такого, як було у Радянському Союзі зараз немає.
Людмила Литовченко:
Учора Державна Дума Російської Федерації ухвалила закон про громадянство Російської Федерації. Віталій, ви громадянин України, знаєте українські закони про громадянство. Я прошу вас порівняти ці два закони і на чию користь ви б зробили це порівняння?
Віталій Портников:
Кожна держава знаходиться у власних правових можливостях. В Україні ми говорили про встановлення держави, про нову державу і на цьому базувався наш нульовий варіант. Російська Федерація розглядала себе як спадкоємицю Радянського Союзу. В минулому російському законі про громадянство існувала норма, згідно з якою, кожний громадянин колишнього Радянського Союзу, де б він не жив, мав можливість отримати громадянство Російської Федерації за власним бажанням. Усі люди, які проживали в Російській Федерації на момент ухвалення Закону про громадянство, автоматично ставали громадянами Російської Федерації. А ті, хто були просто громадянами Радянського Союзу, могли подати заяву про отримання громадянства Російської Федерації й отримати його у полегшеному порядку. У новому законі ця норма відсутня. Російська Федерація більше не розглядає себе як маленький Радянський Союз. Тепер всі іноземці, не зважаючи на те, чи були вони громадянами Радянського Союзу чи не були, чи є вони мешканцями країн СНД, мають рівні права й обов`язки щодо отримання російського громадянства. Це схоже на українські норми. Для того. щоб стати громадянином Російської Федерації тепер, треба постійно прожити на території Росії 5 років від моменту одержання виду на проживання. Ви приїжджаєте до Росії, даєте у відповідні інстанції прохання, і відповідні інстанції це розглядають. Невідомо, як це буде реально розглядатись і які будуть норми розгляду цих прохань. Якщо ви стаєте громадянином Росії, ви не можете бути громадянином інших держав і маєте офіційно оголосити, що відмовляєтесь від іншого громадянства.
Людмила Литовченко:
Моя колега Оксана Пеленська добре обізнана з чеськими законами про громадянство. Я би просила вас порівняти те, що ви почули від Віталія Портникова і інших співрозмовників із тим, що є в Чехії.
Оксана Пеленська:
Ми почули, що в Україні робиться все, щоб полегшити отримання громадянства України, в Чеській Республіці робиться все, щоб ускладнити це. Чехи пішли шляхом. Яким іде більшість західних держав. Треба постійно жити в країні, не виїжджаючи з неї 5 років, тобто треба мати статус громадянина з постійним проживанням, а щоб його отримати, треба жити в країні 10 років. Значить разом 15 років безвиїзного проживання в країні. Друга важлива умова – треба оголосити про позбавлення попереднього громадянства, тобто спочатку стати громадянином Чеської Республіки, потім набувати громадянство якоїсь іншої держави. Третя умова – не можна увійти в конфлікт з поліцією, не можна бути ні під судом ні під слідством протягом останніх 5 років від дати подачі цього документу. І треба знати чеську мову і здати іспит на знання чеської мови. Закон цей був ухвалений в 1993 році, але останні зміни були ухвалені в 1997, і кожного разу, якісь додатки чи зміни, щоб цей закон став складнішим для іноземця.
Людмила Литовченко:
Пропоную коротенько послухати нашого колегу Михайла Мигалиська з Вашингтона, який розповідає про особливості здобуття громадянства у США:
“Емігранти, десятки тисяч яких прибуває щорічно до США, є або підлеглими інших країн, або мають бездержавний статус чи статус біженця. Щоб втішатися привілеями американського громадянина, тобто мати право голосувати, бути обраним до місцевої чи федеральної влади або займати службові посади, емігранти повинні пройти процес, відомий як натуралізація – прийняття у громадянство, адже, в принципі, емігрант, що став громадянином, може займати усі державні посади, крім права бути обраним президентом чи віце-президентом.
Кожний, хто має право стати громадянином США, повинен дати про це заявку у службу еміграції та натуралізації. Головні передумови до оформлення є слідуючими: вік, щонайменше, 18 років, неповнолітні отримують громадянство спільно з батьками, п’ять років постійного перебування у США, присягнути на лояльність Сполученими Штатами.
Особа повинна опанувати базові знання англійської мови ( читати, писати і розмовляти), довести, що погоджується з принципами американської Конституції, проявити основне знання американської історії та системи влади і скласти присягу вірності.
Після церемонії присяги особа зразу отримує документ натуралізації і може внести заявку на паспорт, що триває від однієї до двох діб, залежно від того, чи внесено оплату сорока доларів, або подвійну за прискорену підготовку документа. Поновлення паспорта після десяти років триває, практично, кілька годин. На перешкоді отримання громадянства можуть бути проблеми, визначені законодавством, як “прояв моральності”. Особа, що скоїла злочини або була засуджена протягом п’яти років постійного перебування на території США, може мати ускладнення з отриманням громадянства”.
Людмила Литовченко:
Ось так виглядають справи з отриманням громадянства у США. Оскільки ми говоримо про українське громадянство і український закон про громадянство, я передаю слово Надії Степулі і нашим гостям у київській студії.
Надія Степула:
Дякую. Ми говорили про те, як процедура набуття громадянства відбувається у різних країнах, цікаво було б звернутися до найгостріших проблем, які виникають з цим в Україні. І я попрошу пані Суботенко відповісти на це питання. Чи можна якось оскаржувати рішення чиновників, які задіяні у питання набуття громадянства, і чи це робиться?
Валентина Суботенко:
Так, що стосується процедур набуття громадянства. Перш за все, слід зазначити, що вихідці з України, тобто особи, які раніше проживали в Україні або народилися ( або на території України народилися або проживали хоча б один з їхніх батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра) мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Це не є процедурою прийняття, натуралізації.
Рішення ухвалюється або відповідним дипломатичним представництвом, якщо виходець з України проживає за кордоном, або на рівні внутрішніх справ, якщо людина повернулася на територію України і має намір набути українське громадянство. Тобто тут треба лише довести, що особа народилася в Україні, проживала або має відповідні родинні стосунки з такими особами. Причому йдеться не про етнічну ознаку, не про етнічних українців, а про людину будь-якої національності, яка народилась чи проживала на території України або має відповідні родинні стосунки. Значним спрощенням є те, якщо попередні закони вимагали, щоб особа вже до моменту набуття іноземного громадянства подала відповідний документ про вихід з попереднього громадянства , то зараз такий документ не вимагається.
На першому етапі людина лише подає зобов’язання припинити іноземне громадянство, якщо вона набуде громадянство України. Після цього громадянин України має рік (і умовно він же має інше громадянство) на те, щоб подати документ про вихід або на те, щоб подати декларацію про відмову від іноземного громадянства, якщо людина, з об’єктивних причин, не може відмовитися.
Що стосується іноземців, які не є вихідцями з України, тобто ніяких раніше зв’язків з Україною вони не мали. Такі особи набувають громадянства України за процедурою прийняття. Тобто, в даному випадку, вимагається і відповідний ценз проживання, для звичайного іноземця - це 5 років. Якщо іноземець набув статусу біженця в Україні чи йому надано притулок, – це 3 роки. Якщо людина є особою без громадянства і в’їхала в Україну, - це 3 роки з моменту в’їзду.
Відповідно така ж процедура існує щодо подання документів про неперебування в іноземному громадянстві...
Людмила Литовченко:
Пані Валентино, але які були непорозуміння, скільки це займає, скільки людей, за Вашою пам’яті, отримали громадянство України, починаючи від 2001 року?
Валентина Суботенко:
Якщо звернутися до статистики, слід розмежовувати відповідно до процедур прийняття громадянства. Умовно, всі діти, які народилися на території України після 13 листопада 1991 року, батьки яких ( чи один з батьків) громадяни України, чи діти осіб без громадянства – вони є громадянами України з моменту народження.
Що стосується нашого управління, ми розглядаємо клопотання іноземців, які приймають громадянство України. Відповідно до Конституції, рішення ухвалює президент.
Якщо взяти дані за 2000 рік, у 2000 році президент України прийняв до громадянства 4 167 іноземців та осіб без громадянства. У 2001 році було прийнято до громадянства України 2 695 іноземців та осіб без громадянства.
Випадки, які трапляються на практиці: яким би не був ліберальним закон, завжди трапляються непорозуміння, десь неправомірно від людини вимагають документ про припинення іноземного громадянства вже в момент подачі документів – а людині достатньо подати зобов’язання. Але відповідно до чинного закону про громадянство, на сьогоднішній день можна оскаржити будь-яке рішення, яке пов’язане з виконанням закону про громадянство.
Людмила Литовченко
Дякую. У нас зараз сидить одна асистентка звукооператора, яка щойно повернулася з України. Вона багато років жила у Чехії і розповідає такі тяжкі історії про те, як вона хоче позбутися українського громадянства і дістати чеського. Це в неї забрало два тижні, це вже після багатьох місяців роботи перед цим. Так що, параграф – це одне, а життя – зовсім інше.
Пане Гарань, про прагматичний сенс цього питання ми вже поговорили, а як нам сказав пан Грабовський, існує такий, політико-символічний сенс...
Олексій Гарань:
Але Ви хотіли почути про проблеми. Мені здається у нас в Україні є проблема – проблема, пов’язана з кримськими татарами. Оскільки вони жили в Криму, який тоді не був територією України, зараз вони повертаються з Узбекистану, більшість з них мають узбецьке громадянство.
І тут багато проблем, оскільки маючи громадянство Узбекистану, їм було важко добути українське, а вони не могли, в силу певних причин, ( зокрема, тому що лишалася власність в Узбекистані) позбутися того громадянства. Пані Валентино, як для них зробити цю спрощену процедуру...
Валентина Суботенко:
Справа в тому, що це була, дійсно, велика проблема, але вона, практично, вирішена. Відповідно до попередніх редакцій законів, потрібно було вихідцям з України, в тому числі, кримським татарам подавати документ про вихід з іноземного громадянства. За довідку про вихід, в даному випадку для кримських татар - з громадянства Узбекистану - потрібно було заплатити сто американських доларів.
Відповідно, в ситуації переселенців ця сума була досить значною. Якщо в родині декілька дорослих, треба було платити досить значну суму.
В 1998 році була укладена спеціальна домовленість між Україною та Узбекистаном щодо надання сприяння у зміні громадянства та раніше депортованим – не лише кримським татарам – а й іншим депортованим, які повернулися в Україну з Узбекистану. Відповідно до домовленості, кримські татари та інші депортовані були звільнені від обов’язкової плати з а припинення громадянства Узбекистану. Домовленість ще раз була продовжена, і станом на 1 січня цього року лише понад 300 кримських татар, які прибули з Узбекистану, не мали українського громадянства.
На сьогоднішній день проблема, практично, вирішена. Упродовж останніх 2-3 років понад 25 тисяч раніше депортованих, які були особами без громадянства, набули громадянство України, і понад 60 тисяч, які прибули з Узбекистану, набули громадянство з урахуванням домовленості між Україною в Узбекистаном.
Олексій Гарань:
Який добрий приклад вирішення проблем...
Юрій Свірко:
Кримські татари не мають проблеми з ще одним громадянством – з громадянством автономної республіки Крим. Оскільки, в Росії, наприклад, були проблеми з громадянством Татарстану.. і ось новий російський закон вирішив, що не буде на території Російської Федерації багатьох громадянств, буде лише одне – російське, і громадянства республік не буде. Проте Росія і Білорусь зараз створюють союзну державу Білорусі і Росії, там буде союзне громадянство...
Людмила Литовченко:
А як поєднати білоруське, російське і союзнодержавне?
Юрій Свірко:
Ось я про це і кажу. Будуть громадянства різного рівня, тобто білорус буде громадянином Білорусі і, одночасно, союзної держави, громадяни російської федерації буде мати громадянство російське і союзне. А що буде далі – ніхто не знає. Білорусь не хоче мати подвійне громадянство. Тобто заборонено мати і білоруське, і російське одночасно. В Росії це дозволяється, можна бути громадянином Росії і мати ще якесь. Треба позбутися іншого громадянства, щоб придбати російське, але не треба позбавлятися російського, щоб придбати інше.. Розумієте?
Людмила Литовченко:
Я не зовсім розумію...але чому не можна бути просто громадянином цієї держави Росія-Білорусь?
Юрій Свірко:
Тому що держави ще немає....
Людмила Литовченко:
Ясно...Дякую, знову передаю мікрофон Надії Степулі.
Надія Степула:
Знов повертаюся до практичних моментів розв’язання усіх цих проблем. Чи доступна інформація про все, що необхідне для отримання громадянства України тим людям, які цього хочуть, оскільки дуже багато указом президента було затверджено таке положення про комісію при президентові України з питань громадянства. Окрім того, було покладено виконання функцій спеціального повноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства на Міністерство внутрішніх справ. І при цьому було на Кабінет міністрів покладено затвердженого зразка різних свідоцтв і так далі. Куди звертатися простому громадянинові, який не має громадянства, або є громадянином іншої держави, що він має робити на початок?
Валентина Суботенко:
Як Ви вже зазначили, відповідно до указу президента, повноваження спеціального повноваженого органу з питань громадянства покладено на Міністерство внутрішніх справ. Що це означає? Іноземець, який має намір набути громадянства України ( чи то за територіальним походженням, якщо він виходець з України, але в даний час його громадянство інше, чи іноземець, який вперше прибув в Україну і виконав умови, які передбачені статтею 9 закону України ”Про громадянство України”), має звернутися до відповідної служби органів внутрішніх справ. Назва цієї служби змінилася –це департамент і відділи з питань громадянства, реєстраційної, еміграційної роботи, але всі знають ці служби як паспортні служби або колишній УВІР.
Саме до компетенції цих підрозділів МВС покладено виконання законодавства з питань громадянства.
Надія Степула:
А чи коштує це певні гроші, якщо так, скільки?
Валентина Суботенко:
Набуття громадянства за територіальним походженням для вихідців з України – це безкоштовна процедура.
Є декрет про державне мито, який передбачає розміри державного мита за прийняття до громадянства.
За прийняття до громадянства на сьогоднішній день це 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що сьогодні складає 8 гривень 50 копійок. Крім того, декретом про державне мито передбачена можливість місцевих органів влади, на рахунок яких перераховується це мито, звільняти частково або повністю (на їх розсуд) від сплати державного мита.
Мито за припинення громадянства України на сьогодні складає трохи більше, оскільки це визначається нормативними актами щодо консульських зборів, які визначаються Міністерством закордонних справ України, і від країни до країни він відрізняється.
Надія Степула:
Дякую, Людмило?
Людмила Литовченко:
Хотіла б почути пана Гараня. Про труднощі ми вже почули, треба самому через це пройти. Але, які б Ви вказали політичні аспекти. Сорок доларів чи двісті заплатити – це ще не проблема, але в Чехії закон ускладнюють. В Україні, навпаки, закон роблять слабшим для того, щоб люди могли здобути громадянство. Як це між собою узгоджується?
Олексій Гарань:
Тут очевидно можна говорити про різні категорії населення, про різні тенденції. Якщо йдеться про вихідців з України, батьки яких проживали на території України, не зважаючи на те, до складу яких держав належали ті чи інші певні території, то тут, дійсно, потрібна лібералізація, і добре, що вона відбувається. Добре, що ми почули про вирішення проблеми кримських татар – це є відновлення історичної справедливості.
Це була досить складна проблема, але вона вирішується, як ми почули, вона практично вирішена. Так що в цьому сенсі, я думаю, лібералізація – це є дуже добре.
Але друга проблема, яка постає – вона пов’язана з міграцією, з тим, що Україна стає транзитною зоною, що до нас приїжджають багато людей з зон конфлікту – це Кавказ, Центральна Азія. В перспективі можлива міграція з інших країн третього світу, і тут ми мусимо думати про те, може, не як обмежити, а як створити належні умови, щоб ці люди інтегрувалися в наше суспільство, але інтегрувалися на тих умовах, які українська держава сформулює.
Це та проблема, яка існує в розвинутих країнах Європи, і вони йдуть шляхом створення певних... бар’єрів для цього, але, разом з цим , дотримуючись певних демократичних принципів. І я хотів би тут згадати, оскільки в нас пролунала проблема подвійного громадянства, і ми чули про цю проблему у російсько-білоруських стосунках, -я не можу тут не згадати про історію.
У першій половині 90-х років Росія у переговорах з Україною дуже наполегливо піднімала і хотіла зафіксувати в російсько-українському договорі проблему подвійного громадянства – дозволити, щоб частина українських громадян, які хотіли бути одночасно громадянами України, мали це право. І це могло б призвести до дуже серйозних проблем. Я думаю, це була велика перемога української дипломатії, ця проблема була знята. Ми не маємо подвійного громадянства для широких категорій населення, інакше, це могло б створити проблему в українсько-російських стосунках.
Людмила Литовченко:
Але, чи, бодай, одна країна, яка утворилася на території колишнього СРСР, має право подвійного громадянства чи ні?
Валентина Суботенко:
Справа в тому, що жодна країна, відповідно до правових норм, не може запровадити подвійне громадянство. В юридичному сенсі воно може бути запроваджено лише двосторонньою чи багатосторонньою угодою. Подвійне громадянство, в цілому, виникає як об’єктивний юридичний факт внаслідок певних колізій між законодавством різних держав....
Людмила Литовченко:
Дякую. На жаль, мусимо закінчувати “Вечірню Свободу”. Нагадаю, Надія Степула працювала у київській студії. З нею були гості, завідуюча сектором управління з питань громадянства в адміністрації президента України Валентина Суботенко, професор Олексій Гарань, у Празі наші гості Оксана Пеленська та білоруський кореспондент Юрій Свірко...
