Вашингтон, 8 травня 2002 -
8 травня у Європі відзначали 57- річницю перемоги на нацизмом.
За оцінкою американського історика українського походження Тараса Гунчака, у цій війні Україна втратила 14,5 млн своїх синів і доньок. З них 7,5 мільйонів було вбито і ще 7 мільйонів зникли безвісти. Про те якою ж є роль України та українців у Другій світовій війні з професором історії Ратґерського університету Тарасом Гунчаком розмовляла наша кореспондентка у Сполучених Штатах Мирослава Гонгадзе.
Тарас Гунчак:
Під час Другої Світової Війни українці були об’єктом двох тоталітарних монстрів – комуністичного режиму і нацистів, тобто червоного і бронзового монстрів. Українців використовували та переслідували як одні так і другі, але українці хотіли стати господарями своєї власної землі. Тому і створився Рух опору, можна сказати, український революційний рух, українська підпільна організація.
Мирослава Гонгадзе:
Зараз ведуться дискусії про роль української повстанської армії й дивізії СС Галичина. Чи був тоді в України шанс відвоювати свою свободу, як того хотіли члени УПА?
Тарас Гунчак:
Немає двох поглядів на українську повстанську армію. Люди, які були в українському підпільному русі та українській повстанській армії, це люди, що присвятили своє життя боротьбі за майбутнє українського народу. Пригадую, коли мені було 11 років, я був кур’єром, носив листи до наступного села, а мій брат був станичний. Так що у моїй хаті “робилася” революція. Я знаю, як це відбувалося. На моїх очах гестапо розстріляно 3 молодих засновників організації українських націоналістів. Але більшовики створили імідж, що вони буржуазні націоналісти, які були проти народу. Це звичайна брехня. Українська повстанська армія восени 1942 року воювала виключно за права українського народу.
Мирослава Гонгадзе:
Чи був в України тоді шанс відвоювати свою державу?
Тарас Гунчак:
Вважаю, що це були лицарі абсурду. Українцям ніхто не помагав, бо всі інші західні держави були союзниками Радянського Союзу, бо знали, що українську карту не можна розіграти – її розіграє Сталін.
Мирослава Гонгадзе:
Як на вашу думку, мала б українська держава достойно оцінити внесок кожного вояка в цій боротьбі за визволення України?
Тарас Гунчак:
Українці сьогодні повинні зрозуміти, що більше українців вимордували комуністи ніж нацисти, бо нацисти не мали стільки часу, вони б також своє доконали. Українців повинно бути 100 мільйонів. Невже українці не можуть собі поставити питання, що ж із ними сталося? Що треба йти слідами отих НКВДистів, а пізніше КДБістів. Гідно зробили колись іспанці, коли вирішили, що війна закінчилась, тому ті, які воювали за Франком, і ті, які воювали проти нього, поховані разом. Усі вони воювали за ті ж самі ідеали, тільки дивилися на це з різних перспектив. Якщо уряд не хоче цього, треба, щоб народ сказав: ”Давайте перестанемо шанувати тільки одних, а других плямувати.” Ось і все.
8 травня у Європі відзначали 57- річницю перемоги на нацизмом.
За оцінкою американського історика українського походження Тараса Гунчака, у цій війні Україна втратила 14,5 млн своїх синів і доньок. З них 7,5 мільйонів було вбито і ще 7 мільйонів зникли безвісти. Про те якою ж є роль України та українців у Другій світовій війні з професором історії Ратґерського університету Тарасом Гунчаком розмовляла наша кореспондентка у Сполучених Штатах Мирослава Гонгадзе.
Тарас Гунчак:
Під час Другої Світової Війни українці були об’єктом двох тоталітарних монстрів – комуністичного режиму і нацистів, тобто червоного і бронзового монстрів. Українців використовували та переслідували як одні так і другі, але українці хотіли стати господарями своєї власної землі. Тому і створився Рух опору, можна сказати, український революційний рух, українська підпільна організація.
Мирослава Гонгадзе:
Зараз ведуться дискусії про роль української повстанської армії й дивізії СС Галичина. Чи був тоді в України шанс відвоювати свою свободу, як того хотіли члени УПА?
Тарас Гунчак:
Немає двох поглядів на українську повстанську армію. Люди, які були в українському підпільному русі та українській повстанській армії, це люди, що присвятили своє життя боротьбі за майбутнє українського народу. Пригадую, коли мені було 11 років, я був кур’єром, носив листи до наступного села, а мій брат був станичний. Так що у моїй хаті “робилася” революція. Я знаю, як це відбувалося. На моїх очах гестапо розстріляно 3 молодих засновників організації українських націоналістів. Але більшовики створили імідж, що вони буржуазні націоналісти, які були проти народу. Це звичайна брехня. Українська повстанська армія восени 1942 року воювала виключно за права українського народу.
Мирослава Гонгадзе:
Чи був в України тоді шанс відвоювати свою державу?
Тарас Гунчак:
Вважаю, що це були лицарі абсурду. Українцям ніхто не помагав, бо всі інші західні держави були союзниками Радянського Союзу, бо знали, що українську карту не можна розіграти – її розіграє Сталін.
Мирослава Гонгадзе:
Як на вашу думку, мала б українська держава достойно оцінити внесок кожного вояка в цій боротьбі за визволення України?
Тарас Гунчак:
Українці сьогодні повинні зрозуміти, що більше українців вимордували комуністи ніж нацисти, бо нацисти не мали стільки часу, вони б також своє доконали. Українців повинно бути 100 мільйонів. Невже українці не можуть собі поставити питання, що ж із ними сталося? Що треба йти слідами отих НКВДистів, а пізніше КДБістів. Гідно зробили колись іспанці, коли вирішили, що війна закінчилась, тому ті, які воювали за Франком, і ті, які воювали проти нього, поховані разом. Усі вони воювали за ті ж самі ідеали, тільки дивилися на це з різних перспектив. Якщо уряд не хоче цього, треба, щоб народ сказав: ”Давайте перестанемо шанувати тільки одних, а других плямувати.” Ось і все.
