Київ, 30 травня 2002 - Угода про утворення Співдружності Незалежних Держав (або ж СНД) підписана 8 грудня 1991 року Україною, Росією і Білоруссю; але статус країн-засновників визначений станом на 22 січня 1992 року, і цими засновниками є 10 пострадянських держав. Зараз участь у роботі СНД беруть 12 держав, але водночас Україна і Туркменистан юридично не є членами Співдружності, оскільки не підписали її Статут. Де-юре місцем розташування керівних органів СНД є Мінськ. Де-факто все вирішується на зібраннях глав держав СНД, здебільшого у Москві. Де-юре раду голів держав Співдружності мають очолювати почергово керівники країн-членів СНД. Де-факто останні роки очолює цю раду президент Росії.
Представники Росії головують майже у всіх статутних органах Співдружності: Раді міністрів закордонних справ, Раді міністрів оборони, Раді командувачів прикордонних військ та виконавчому комітеті. Раду глав урядів до сьогодні очолював представник Грузії. Існують також Міжпарламентська асамблея СНД, штаб-квартира якої розташована у Санкт-Петербурзі, і Економічний суд, участі в якому Україна не бере. Цікаво, що останній пленум Економічного суду відбувся майже два роки тому. Є і така структура, як Антитерористичний центр країн СНД, а також з десяток міждержавних, міжурядових і консультативних рад у різних сферах діяльності. Щотижня зазвичай проводяться від п‘яти до десяти міждержавних акцій у межах Співдружності. Проте на кожній нараді керівників держав СНД лейтмотивом є твердження, що численні міждержавні угоди не працюють.
Існують навіть інформаційні служби СНД, в тому числі і в Інтернеті. Але, з іншого боку, показовим є те, що український сайт із питань СНД останній раз оновлювався улітку 1999 року.
У межах СНД утворилося кілька міждержавних утворень: Союз Росії й Білорусі, Євразійське економічне товариство та ГУУАМ. Чи є вони реальними, чи тільки паперовими структурами, чи працюють задля інтересів усіх країн-учасниць, чи слугують російським імперським амбіціям – із цих приводів думки аналітиків розходяться.
Представники Росії головують майже у всіх статутних органах Співдружності: Раді міністрів закордонних справ, Раді міністрів оборони, Раді командувачів прикордонних військ та виконавчому комітеті. Раду глав урядів до сьогодні очолював представник Грузії. Існують також Міжпарламентська асамблея СНД, штаб-квартира якої розташована у Санкт-Петербурзі, і Економічний суд, участі в якому Україна не бере. Цікаво, що останній пленум Економічного суду відбувся майже два роки тому. Є і така структура, як Антитерористичний центр країн СНД, а також з десяток міждержавних, міжурядових і консультативних рад у різних сферах діяльності. Щотижня зазвичай проводяться від п‘яти до десяти міждержавних акцій у межах Співдружності. Проте на кожній нараді керівників держав СНД лейтмотивом є твердження, що численні міждержавні угоди не працюють.
Існують навіть інформаційні служби СНД, в тому числі і в Інтернеті. Але, з іншого боку, показовим є те, що український сайт із питань СНД останній раз оновлювався улітку 1999 року.
У межах СНД утворилося кілька міждержавних утворень: Союз Росії й Білорусі, Євразійське економічне товариство та ГУУАМ. Чи є вони реальними, чи тільки паперовими структурами, чи працюють задля інтересів усіх країн-учасниць, чи слугують російським імперським амбіціям – із цих приводів думки аналітиків розходяться.
