Прага, 2 липня 2002 - Антуан Жан Батист Марі Роже – таке традиційно довге ім’я дав своєму першому синові граф де Сент Екзюпері в день його народження – 29 червня 1900 року. Екзюпері – коротко, але завжди з помітним хвилюванням вимовляють це ім’я вже кілька десятиліть мільйони людей по всьому світі. Мабуть тому, що всі дорослі, як писав Екзюпері, були колись дітьми, і читаючи ’’Маленького Принца’’, пригадують собі цей час.
Сам автор в дитинстві був веселим і рухливим хлопчиком, таким самим, як тисячі інших, що нині підростають десь у Канаді, Франції, в Україні чи в Індії. Хіба тільки, що з дуже чутливим малим, але величним серцем, і дуже відкритою душею, що завжди прагнула літати під захоплені вигуки натовпу : ’’Хай живе Антуан де Сент Екзюпері’’. Антуан не був зразковим учнем, хоча в його голові завжди було багато винахідливих ідей. Він більше мріяв про море, любив природу, а за світле волосся дістав прізвисько ’’Король Сонце’’.
Однак не море стало його стихією. 12-літнього хлопчика вперше на своєму літаку підняв у небо відомий авіатор Ведрин. Життєвий вибір був зроблений, до останнього подиху, як закоханий на все життя, служив Екзюпері небові. ’’Ми завжди несемо відповідальність за тих, кого приручили’’, - напише він згодом.
По дорозі до льотної кар’єри він пробував себе студентом Вищого військово-морського училища, потім – Школи мистецтва, і тільки служба в 2-ому авіаполку в Страсбурзі стала його пристановищем. З дипломом цивільного, а потім – військового пілота Екзюпері не розлучався до кінця своїх днів. ’’У нього виключно добрі дані, він пілот рідкісної відваги’’, - характеризували Екзюпері-льотчика його керівники. І справді, його відважним проектам не було кінця. Він свідомо вв’язувався в нерівний бій. А як же інакше: ’’Бути людиною – це значить відчувати, що ти за все відповідаєш’’, - написав Антуан де Сент Екзюпері в ’’ Планеті людей’. ’’Це значить – відчувати сором перед жебрацтвом, котре, здається і не залежить від тебе. Це усвідомлювати, що покладаючи свою цеглину, ти допомагаєш будувати світ’’.
Не злічити, скільки польотів здійснив Екзюпері, скільки пережив аварій і пригод – в пустелі, лісах і в морі, в Європі, Африці та Азії на своїх ’’БРЕҐАХ’’, ’’КОДРОНАХ’’ і ’’ЛОКХІДАХ’’ – здається, всіх типах літаків свого часу. ’’Я йду на війну не для того, щоб загинути. Я йду за стражданням, щоб через страждання знайти зв’язок із ближніми’’, - писав він дружині Консуело. І все ж 31 липня 1944 року Екзюпері здійснив свій останній виліт. Мужній військовий льотчик, який прагнув захищати батьківщину, не повернувся на базу. ’’Я його дуже любив і завжди буду оплакувати’, - написав згодом Андре Моруа. Ми його завжди оплакуватимемо, - слідом за відомим французьким письменником можемо повторити і ми, перечитуючи вже вкотре ’’Маленького Принца’’. Ця книжечка - казка для дорослих, наповнена безмежною любов’ю до людини. За Біблією та Кораном вона належить до найчитаніших книжок на землі. А тому на закінчення ще кілька рядків: ’’Є таке тверде правило, - сказав мені згодом Маленький Принц, - Устав ранком, помився, привів себе в порядок і відразу ж приведи в порядок свою планету’’.
Сам автор в дитинстві був веселим і рухливим хлопчиком, таким самим, як тисячі інших, що нині підростають десь у Канаді, Франції, в Україні чи в Індії. Хіба тільки, що з дуже чутливим малим, але величним серцем, і дуже відкритою душею, що завжди прагнула літати під захоплені вигуки натовпу : ’’Хай живе Антуан де Сент Екзюпері’’. Антуан не був зразковим учнем, хоча в його голові завжди було багато винахідливих ідей. Він більше мріяв про море, любив природу, а за світле волосся дістав прізвисько ’’Король Сонце’’.
Однак не море стало його стихією. 12-літнього хлопчика вперше на своєму літаку підняв у небо відомий авіатор Ведрин. Життєвий вибір був зроблений, до останнього подиху, як закоханий на все життя, служив Екзюпері небові. ’’Ми завжди несемо відповідальність за тих, кого приручили’’, - напише він згодом.
По дорозі до льотної кар’єри він пробував себе студентом Вищого військово-морського училища, потім – Школи мистецтва, і тільки служба в 2-ому авіаполку в Страсбурзі стала його пристановищем. З дипломом цивільного, а потім – військового пілота Екзюпері не розлучався до кінця своїх днів. ’’У нього виключно добрі дані, він пілот рідкісної відваги’’, - характеризували Екзюпері-льотчика його керівники. І справді, його відважним проектам не було кінця. Він свідомо вв’язувався в нерівний бій. А як же інакше: ’’Бути людиною – це значить відчувати, що ти за все відповідаєш’’, - написав Антуан де Сент Екзюпері в ’’ Планеті людей’. ’’Це значить – відчувати сором перед жебрацтвом, котре, здається і не залежить від тебе. Це усвідомлювати, що покладаючи свою цеглину, ти допомагаєш будувати світ’’.
Не злічити, скільки польотів здійснив Екзюпері, скільки пережив аварій і пригод – в пустелі, лісах і в морі, в Європі, Африці та Азії на своїх ’’БРЕҐАХ’’, ’’КОДРОНАХ’’ і ’’ЛОКХІДАХ’’ – здається, всіх типах літаків свого часу. ’’Я йду на війну не для того, щоб загинути. Я йду за стражданням, щоб через страждання знайти зв’язок із ближніми’’, - писав він дружині Консуело. І все ж 31 липня 1944 року Екзюпері здійснив свій останній виліт. Мужній військовий льотчик, який прагнув захищати батьківщину, не повернувся на базу. ’’Я його дуже любив і завжди буду оплакувати’, - написав згодом Андре Моруа. Ми його завжди оплакуватимемо, - слідом за відомим французьким письменником можемо повторити і ми, перечитуючи вже вкотре ’’Маленького Принца’’. Ця книжечка - казка для дорослих, наповнена безмежною любов’ю до людини. За Біблією та Кораном вона належить до найчитаніших книжок на землі. А тому на закінчення ще кілька рядків: ’’Є таке тверде правило, - сказав мені згодом Маленький Принц, - Устав ранком, помився, привів себе в порядок і відразу ж приведи в порядок свою планету’’.
