Прага, 5 вересня 2002 - Про те, що Польща намагається бути лідером у регіоні, свідчить не лише проведення міжнародних економічних форумів, таких як у Криниці. Нині поляки відіграють провідну роль ще й в україністиці. Про це розповів Радіо Свобода відомий український публіцист та історик, який живе у Берліні Богдан Осадчук. Він присвятив практично все своє життя справі польсько-українського порозуміння. Протягом півстоліття співпрацював з журналом "Культура" Єжи Ґедройца, польськими, швейцарськими і німецькими газетами.
Науки, що займаються Східною Європою, зараз фактично переживають кризу на Заході, каже Богдан Осадчук. За його словами, це особливо помітно в Німеччині, яка у двадцятих роках минулого століття і після Другої світової війни була центром українознавчих студій. Є тут причини й економічні, бо німецькі університети були змушені скорочувати програми, і, в першу чергу, страждали гуманітарні науки. Але головне - це політика, адже після розвалу Радянського Союзу є думка, що Східна Європа це вже не так цікаво й актуально. І тепер провідну роль в україністиці почала відігравати Польща. Богдан Осадчук наводить кілька цифр для порівняння:
"Україністика в Німеччині, у тій великій Німеччині, є тільки на одному малому університеті, а саме в Ґрайсвальді, а в Польщі на десятьох університетах. В Німеччині немає ніякого спеціалізованого інституту, який би займався українськими справами, а в Польщі є три різні наукові інститути, не говорячи про те, що тепер уже починає діяти Польсько-український університет у Любліні. Зрештою, це була моя ідея і, слава Богу, дійшло до цього. В Німеччині є кілька політологів, таких як мій добрий приятель Сімон, і кілька економістів, які займаються українськими справами, менше мовознавців і істориків. Так сталося, що німці, частково з політичних поглядів, найперше боялися, що то може пошкодити об’єднанню Німеччини, дивилися на Москву весь час. А все ще переважає в Німеччині русофільство, це видно з приязні з Путіним, і з різних заяв, і дуже обережного курсу щодо колоніальної війни в Чечні, й так далі й так далі."
І який Ваш прогноз, чи ця тенденція зберігатиметься й надалі, чи можлива все-таки якась зміна й збільшення інтересу німців до України?
"Я не думаю, бо це зв’язано також із грішми, а грошей більше не буде на це. А політично Україна не є німцям так цікава як Росія, також з економічних поглядів."
Як вважає Богдан Осадчук, вина за це частково лежить і на українській державі. Для багатьох на Заході Україна й далі залишається екзотикою, бо вона не має своїх культурно-наукових представництв за кордоном. Натомість уже згадана нами Польща, лише у Німеччині має три такі установи. Практично щодня там відбуваються і дискусії, і виставки польських художників, і покази фільмів. Поляки гостинно пускають до себе українців. Уже стало традицією, що приміщення Польського інституту в Берліні використовує й посольство України в Німеччині.
Науки, що займаються Східною Європою, зараз фактично переживають кризу на Заході, каже Богдан Осадчук. За його словами, це особливо помітно в Німеччині, яка у двадцятих роках минулого століття і після Другої світової війни була центром українознавчих студій. Є тут причини й економічні, бо німецькі університети були змушені скорочувати програми, і, в першу чергу, страждали гуманітарні науки. Але головне - це політика, адже після розвалу Радянського Союзу є думка, що Східна Європа це вже не так цікаво й актуально. І тепер провідну роль в україністиці почала відігравати Польща. Богдан Осадчук наводить кілька цифр для порівняння:
"Україністика в Німеччині, у тій великій Німеччині, є тільки на одному малому університеті, а саме в Ґрайсвальді, а в Польщі на десятьох університетах. В Німеччині немає ніякого спеціалізованого інституту, який би займався українськими справами, а в Польщі є три різні наукові інститути, не говорячи про те, що тепер уже починає діяти Польсько-український університет у Любліні. Зрештою, це була моя ідея і, слава Богу, дійшло до цього. В Німеччині є кілька політологів, таких як мій добрий приятель Сімон, і кілька економістів, які займаються українськими справами, менше мовознавців і істориків. Так сталося, що німці, частково з політичних поглядів, найперше боялися, що то може пошкодити об’єднанню Німеччини, дивилися на Москву весь час. А все ще переважає в Німеччині русофільство, це видно з приязні з Путіним, і з різних заяв, і дуже обережного курсу щодо колоніальної війни в Чечні, й так далі й так далі."
І який Ваш прогноз, чи ця тенденція зберігатиметься й надалі, чи можлива все-таки якась зміна й збільшення інтересу німців до України?
"Я не думаю, бо це зв’язано також із грішми, а грошей більше не буде на це. А політично Україна не є німцям так цікава як Росія, також з економічних поглядів."
Як вважає Богдан Осадчук, вина за це частково лежить і на українській державі. Для багатьох на Заході Україна й далі залишається екзотикою, бо вона не має своїх культурно-наукових представництв за кордоном. Натомість уже згадана нами Польща, лише у Німеччині має три такі установи. Практично щодня там відбуваються і дискусії, і виставки польських художників, і покази фільмів. Поляки гостинно пускають до себе українців. Уже стало традицією, що приміщення Польського інституту в Берліні використовує й посольство України в Німеччині.
