Прага, 7 вересня 2002 - Вранці 11 вересня дві тисячі першого року Сполучені Штати потрясли терористичні атаки повітряних піратів-самогубців, які захопили чотири літаки американських авіяліній з наміром – у трьох випадках успішно – скерувати їх проти символів американської надпотуги: Два літаки прокололи вежі Світового торговельного центру в Нью Йорку, що призвело до їх падіння, а третій літак знищив частину Пентагону - осідок міністерства оборони США у Вашингтоні. Минає рік з часу цих жахливих терактів у Сполучених Штатах, від яких загинуло майже три тисячі осіб, що їх вчинили ісламські терористи транснаціональної мережі Аль Каїда, яку очолював і, може далі очолює Усама бін Ладен - чи не найнебезпечніший терорист у сучасному світі. У зв’язку з цим виринає кілька запитань. Чи існує ісламська загроза західній цивілізації? Чи можна говорити про так званий релігійний аспект цих терактів, чи це діло рук фанатиків, для яких посилання на іслам є лише прикриттям нігілізму? Що думають із цього приводу у Сполучених Штатах? А що кажуть про це мусульмани в Україні? Про це – в сьогоднішній передачі.
Про небезпеку, яка могла б загрожувати Заходу від ісламізму почали говорити після революції в Ірані 1979 року. Після ейфорії з приводу падіння залізної завісі й остаточного краху комуністичного тоталітаризму тема ісламістської загрози знову повернулася. При цьому слід розрізняти між ісламом – релігією та ісламізмом як політичним рухом. Гібридним феноменом, що виник у результаті європейської колонізації, а відтак і модернізації мусульманських суспільств. На переломі 19 – 20 століть в арабському світі створився рух ісламського національного відродження САЛАФІЯ – повернення до предків, який можна порівнювати з проявами європейського націоналізму середини 19 століття. Рух САЛАФІЯ інтерпретується як свого роду ісламська реформація, що мала допомогти відкрити іслам здобуткам модерного світу і виплекати плідний діалог із Європою. Натомість сучасний ісламізм як спадкоємець САЛАФІÏ такий діалог рішуче відкидає. Програма ісламістів, це протест проти поділу етики, економіки й політики на три відносно незалежні сфери соціальної комунікації. Ці сфери, на думку ісламістів, повинні бути об’єднані в органічне ціле, а основою цього повинен стати «божий закон» – ШАРІЯ, сформульований у Корані та традиції пророків, сформульовані в Сунні. Скасування незалежності політики й економіки від релігії має іти пліч-о-пліч з утвердженням уселюдського, тобто планетарного суспільства віруючих мусульман. Це є бачення лідерів колишнього режиму в Афганістані – Талібану та терористичної групи Аль Каїда Усами Бін Ладена. Західні вчені вказують на те, що ця програма хоч і обґрунтована релігійно, в дійсності ж є аналогічною до лівацьких утопічних та право-консервативних антиліберальних революційних рухів, які були в минулому складовою європейської модернізації і з яких виник тоталітаризм 20 століття.
Ернст Ґеллнер бачить аналогію між ісламізмом та марксизмом. Останній мову релігійного спасіння обернув у мову секулярного гуманізму. 3амість спасіння людини ’’з’’ цього світу марксизм обіцяв спасіння ’’в’’ цьому світі. Ісламізм спирається на теїзм і передбачає єдиний шлях до раю через здійснення божих заповідей у всіх світських практиках та інституціях як одного всеохоплюючого суспільства віруючих, в якому світське і духовне, політичне й релігійне цілковито змішується й творить одне ціле. Оскільки іслам не знає теорі первородного гріха, із його погляду людина може нібито здійснювати царство Боже на землі. Християнство, як відомо, розрізняє спасіння ’’на тому світі’’ від успіхів у цьому світі й свідомо виокремлює сферу світську від релігійної. Теорія первородного гріха серед правдивих християн служить заборолом проти утопічних прагнень побудови царства Божого на землі. Подібно як в комуністичних, фашистських та інших екстремістських рухах, в ісламізмі ключову роль відіграє декласована й позбавлена коріння інтелігенція, яка не належить ні до традиційних уламів, /духовних провідників/ що були активними в першій фазі антиімперіалістичного опору в 19 столітті, ні до ісламських ’’западників’’, які в арабському світі чимало очікували від європейської ідеології соціалізму, націоналізму, лібералізму.
Типовий ісламістський представник кінця 20 століття народився у 50-тих роках у батьків, що переселилися із села до міста. Він здобув, як правило технічну освіту. Його особиста фрустрація відповідає фрустрації урбанізованих мас, які в новому середовищі соціально не захищені й утратили традиційні цінності. З одного боку на них чатують спокусливі принади західного способу життя, з іншого – у них немає засобів для їх осягнення. Матеріальна фрустрація, культурна дезорієнтація і соціальна незахищеність цього прошарку стає ідеальним ґрунтом для ісламістської пропаганди. Ключову роль у ній відіграє ненависть до Заходу, до євреїв. А втіленням усього західного є для ісламістів Сполучені Штати.
Створений Усамою бін Ладеном у лютому 1998 року Міжнародний ісламській фронт проти євреїв і хрестоносців у своїй програми має записано, що ’’кожен мусульманин, який на це здатен має обов’язок убивати американців та їхніх союзників – вояків і цивільних у кожній країні, де це лише можливо’’. Це перегукується з візією ’’улюбленця’’ більшовицької партії Зінов’єва, який вважав, що для створення комуністичної людини слід застосувати ’’пролетарское принуждение во всех формах, начиная от расстрелов и кончая трудовою повинностью’’.
Двоє найвизначніших сучасних французьких аналітиків ісламу Олівє Руа та Жіль Кепель одностайні в тому, що сповзання до тероризму, його самогубчі й апокаліптичні риси є ознакою не сили ісламу, а навпаки – сигналом краху його політичних проектів. Дотеперішні дані про нові мережі терористів з ’’Аль Каїди’’ нагадують терористів з німецької Фракції Червоної Армії, італійських з Червоних бригад чи режим, Пол Пота в Камбоджі. Вони не мають нічого спільного з гаслами соціальної справедливості й прогресу. Різниця між ними лише в тому, що ісламістські радикали, здійснюючи теракт свідомо йдуть на самогубство.
Рік тому, після жахливих терактів ісламістів у Сполучених Штатах 11 вересня світ здригнувся, осудив цей терор і висловив співчуття американцям. Проте було і чимало таких, які раділи, які казали, що США заслужили на таку кару, бо, мовляв, не хочуть подолати свій нарцизм. Подібне запитання було поставлено й американському письменнику Філіпу Роту, коли він давав інтерв’ю для німецького журналу Шпіґель. Письменник відповів: Якщо прийняти таку логіку, то бомбардування Німеччини не повинно було припинитися 1945 року а мало продовжуватися до дві тисячі сімдесят шостого...
Сполучені Штати спогадують цими днями жертв минулорічної трагедії і ставлять собі низку запитань, наприклад, про Бога, про ЗЛО і про те, звідкіля береться ця ненависть супроти США. 11-те вересня – влив на духовне життя американців. Це тема матеріалу Михайла Мигалиська.
Михайло Мигалисько, Вашингтон
Унаслідок нападів 11-го вересня загинуло понад три тисячі осіб. Людські жертви цих неочікуваних, блискавичних терактів це й досі - найбільший біль. Бойовики угруповання, що стояло за тими жахливими нападами й надалі є, так мовити, маловідомим, невидимим ворогом, проти якого триває глобальна війна. Американці, ймовірно, вперше після Другої світової війни усвідомили, що вони є уразливі й можуть бути в небезпеці, навіть на власній території.
Сьогодні, рік пізніше Америка згадує свої жертви та своїх героїв - цієї чи найбільшої в історії США трагедії. Після дванадцяти місяців для багатьох американців залишилося без відповіді чимало нових і складних запитань, корті не стільки стосуються політики, військових стратегій чи внутрішньої безпеки, скільки суто глибинного, душевного чи пак релігійного значення – питання про Бога, Зло та про саму суть Релігії, адже терористи згідно із заявами їхніх лідерів діяли в імені Ісламу, одного з найпоширеніших віровизнань у світі. “Все що вказує на скороминущість життя, так як це засвідчили події 11-го вересня, наштовхує людей заглибитись їхньою духовністю, тим, що і сталося з багатьма американцями – сказав в інтерв’ю радіо Свобода американський експерт E.J. Dioneіз впливової вашингтонської установи Brookings Institution.
Після 11-го вересня помітно збільшилася кількість відвідувачів християнських храмів, синагог та мечетей. Однак проведені нещодавно дослідження відомої американської установи The Pew Forum on Religion and Public Life, яка аналізує вплив релігій на американське суспільство вказують на те, що теракти не пожвавили релігійне життя, а радше люди, приналежні до різних віровизнань, посилили свою активність, коли йдеться про поглиблення уже надбаної духовності. Як зазначив американський експерт E.J. Dione несподіваним є й те, що попри попередні припущення та побоювання не дійшло до негативних реакцій проти американців, які є мусульманського віросповідання. Навпаки, опитування свідчать про те, що після 11-го вересня поліпшилося ставлення громадян США до своїх співвітчизників мусульман. Зазначимо, що 19 терористів 11-го вересня походили з арабських країн й належали до ісламістського екстремістського угруповання Аль КАїда. Згідно із заявами їхнього лідера Усами бін Ладена напади на Сполучені Штати були скоєні в імені Ісламу. Власне, справа використання релігії, як спонсора терору - викликало не лише широкі дискусії в американських мас-медіа та серед вчених а й посилило попит на літературу про мусульман, яких у Сполучених Штатах нараховується близько семи мільйонів. На думку E.J. Dione із вашингтонської установи Брукіннгс виступ президента Джорджа Буша “проти недопустимості перетворення фундаменталістами ісламу на закладника терору”, як також й виступи американських релігійних лідерів імовірно сприяли уникненню упередженого ставлення до американців ісламського віровизнання. Однак на шпальтах преси й серед численних американців не зникло одне складне запитання: чому в імені Ісламу скоєно такі злочини та звідкіля ця ненависть.
Американський експерт Джін Бетке Елштайн із Богословської школи Університету Чикаго в інтерв'ю радіо Свобода сказала, що наслідки терактів 11-го вересня на релігійну й духовну сфери американців є складними та багатогранними. “Постановка питання чому вони нас не ненавидять є неправильною. Ненависть не вимагає сильного раціонального підґрунтя. Викликати ненависть не складно. Люди, схильні до ненависті, знайдуть привід для цього. Нашим обов’язком однак є замислитися над тими аспектами американського життя та американської політики, які можуть виявитися неприйнятними для багатьох. Проте мені здається є зовсім нераціональними погляди тих, які вважають, що мовляв якщо американці змінять деякі аспекти культури, закордонної політики та інші постулати їхнього мислення, цим можна начебто припинити ненависть до Америки серед деяких груп. Послідовники радикальних ідеологій, базованих на жорстокості, ненавидітимуть людей. Як вважає американський експерт Джін Бетке Елштайн із Богословської школи Університету Чікаго це, однак, не означає прямого відкидання критики різних аспектів американського життя та політики і на це слід звертати увагу.
Наприкінці ще про один аспект прояву духовного – в широкому розумінні цього слова. Попри пожвавлення довкола суто релігійних питань помітним був надзвичайний спалах патріотизму, який зрештою проявляється й по сьогодні практично на кожному кроці. Американський експерт Уолтер Бернс у статті під промовистим заголовком “Патріотизм відродився з попелу” доходить висновку, що в останнє Америкою пройшла така могутня хвиля патріотизму 1776 року. “Америка народилася у війні. Мотто патріотів, які йшли у війну за незалежність понад двісті років тому було - “ми єдиний народ”. Терористи 11-го вересня, які торік напали проти усіх: білих, чорношкірих, багатих, бідних, старих, молодих, християн, євреїв, мусульман та невіруючих великою мірою спричинилися до поглиблення патріотизму – вважає американський експерт Уолтер Бернс, що терористи ймовірно не бажаючи цього американцям нагадали, що США це та країна, яка за словами президента Абрагама Лінкольна “ є останньою й найкращою надією на землі”. “Це й є причиною того, чому терористи хочуть знищити Америку, існування якої є загрозою для терористів, тому що вона є джерелом надії для пригнічених народів в країнах, із яких ці терористи походять.” Американський експерт E.J. Dione з вашингтонської установи Брукіннгс вважає, що він як американець, свідомий особистих прав й свобод, не вважав би доцільним вносити до суто духовної сфери поняття патріотизму, яке часто поєднується із державністю, бо це не завжди означає одностайність серед представників різних сфер суспільства. Проте Діон визнав, що на відміну від попередніх широкомасштабних проявів патріотизму, теперішня хвиля несе у собі й щось духовного, що є однаково прийнятним практично для усіх. Можна говорити про певний парадокс. Американці усвідомлюють слабкості людської природи, проте водночас американці є водночас великими оптимістами. Складовою цього оптимізму є і траурні урочистості з приводу першої річниці терактів із 11-го вересня дві тисячі першого року.
Юрій Маєрник
Для того, щоби зрозуміти як змінилося ставлення американців до релігії і чи змінилося воно взагалі після 11 вересня 2001 року треба, певно, значно більше часу, аніж відділяє нас від тієї трагедії. Для цього треба багато, дуже багато їздити по цій країні, де понад двісті років тому французький мандрівник Токвілль відкрив дивовижне поєднання свободи й побожності, поєднання, котрого не знала тодішня Європа. Для цього треба осягнути, що таке, сказати б, “американська релігія”, якщо, звісно, це взагалі додається до осягнення. Тему продовжить
Віктор Єленський, Київ
...На дверях Методистської церкви величезний плакат з гаслами “Боже, поблагослови Америку”, “Гордий бути американцем”, американським прапором і словами пісні позаминулого сторіччя. Назва пісні - “Наш прапор ще майорить!” - щось дуже нагадує. Пастор говорить, що 11 вересня посилило віру одних людей і відкрило брак віри в інших. І додає: Але ми ніколи не скаржилися на те, що наша церква порожня. Це правда – релігійна ситуація в Сполучених Штатах справжній виклик для соціологів, які стверджують, що модернізація, глобалізація й добробут нищать релігію по всьому світі. Відвідини богослужінь американцями, їхня відданість тій чи іншій церкві, інші показники релігійної поведінки є дуже високими і майже не змінюються впродовж десятиліть. Історія релігій в Америці – це історія релігійних пробуджень, масових звернень до святого, хвилеподібного урізноманітнення релігійного ландшафту країни. Вважається, що Сполучені Штати – дім двох тисяч конфесій, деномінацій і рухів. Але поки я це стверджую, картина може застаріти, настільки динамічним і плюралістичним є тут релігійне життя. Дивовижне розмаїття – от що насамперед кидається у вічі при знайомстві з цим життям. Кострубата проповідь сільського пастора проти абортів у Теннессі і оксамитові spirituals у чорній церкві в Атланті й вінчання рок-зірок на очах 20-тисячного натовпу на Madison square, розчепурені Hispanic, які пливуть на недільну месу, православний японець, темношкірий рабин і нордичного вигляду буддист – усе це Сполучені Штати. 90% американців вірять у рай і пекло, 79 – в чудеса, 72 – в ангелів і 65 – у диявола. Наклади релігійної літератури обчислювалися мільйонами, після 11 вересня вона користується взагалі надзвичайним попитом. Як і за часів Токвілля, побожність і розмаїття поєднується з духом свободи. Релігійна свобода вважається одним з найбільш виразних елементів американської системи цінностей і як написав майже 60 років тому в своєму вердикті суддя Верховного Суду Джексон, “якщо в нашому конституційному сузір’ї і є цілковито непорушна зірка, то це та, що промовляє до нас: “Жодний урядовець, найвищого рангу чи зовсім дрібний, не може приписувати, у що нам вірити”. Як правило, релігійні діячі консолідуються й виступають єдиним фронтом проти замаху на релігійні свободи, кого б ці замахи безпосередньо не стосувалися. Проти антимусульманських вихваток після атаки на Світовий Торговий Центр і Пентагон виступили не лише правозахисники та офіційні особи, але й лідери практично всіх великих релігійних спільнот країни. Звісно, релігійна картина Сполучених Штатів – це не лише пастельні фарби. Тут є досить сильними фундаменталістські настрої й один дуже відомий євангелістський ультра волав відразу після минулорічної трагедії, що американці розплачуються за гріхи “аборционістів” та гомосексуалістів, а нещодавно католицьку і не лише католицьку Америку вразив скандал навколо священиків-педофілів. Але американські релігії вміють оновлюватися й уміють лишатися актуальними. А самі американці вірять в особливу місію своєї нації, в особливу прихильність до них Бога і в здатність побудувати справедливе суспільство – “місто на горі”, як любив повторювати Авраам Лінкольн.
Юрій Маєрник
Як відомо, найбільша мусульманська громада України мешкає в Криму. За різними оцінками її чисельність перевищує 300 тисяч осіб. Переважно – це кримські татари, які сповідують Іслам сунітського напрямку з елементами особливих національних традицій. Володимир Притула розмовляє на цю тему з відомим кримським богословом, заступником голови Духовного управління мусульман Криму Закіром Куртнезіровим.
Володимир Притула, Сімферополь
Закір Куртнезіров каже, що заклики муетдинів на молитву над Кримом з невеликими перервами звучать щонайменше 8 століть, але перші послідовники пророка Мухамеда з’явилися на півострові ще за півтисячі років до цього. Закір-ага переконаний, що Іслам збагатив Крим, як і загалом людство:
“Як відомо, Іслам – це остання, наймолодша з традиційних релігій світу. Іслам у перекладі означає “повина”, “поклоніння єдиному Аллаху”. Не дарма, коли мусульмани зустрічаються, то кажуть один одному: “Ассалам алейкум!”. “Ассалам” та “Іслам” – слова одного кореня. Тому сутність Ісламу закладена і в цих словах. Це - релігія людей, які мають жити між собою в мирі й братстві, робити один одному добро”.
Закір-ага наголошує на тому, що Коран – священна книга Ісламу – не дозволяє мусульманам жити у сварці: “Є такі Хадиси, де мовиться: Пророк Мухамед говорив, що, коли ви між собою посваритися, обійдіть хату, заходьте й візьміть один одного за руки. Як і в християнстві, в інших небесних релігіях – в Ісламі людей убивати не можна. Це великий гріх. Ми всі маємо право жити на цій землі. Іслам ворожнечі не схвалює. І ті, хто убиває, прикриваючись Ісламом, - насправді не мусульмани. Це вороги Ісламу, які йому дуже шкодять. Усі мусульмани засуджують тероризм і вбивства мирних людей”. – каже Закір Куртнезіров.
Він згадує, що у часи Кримського ханства, коли мусульмани складали більшість населення півострова, Іслам, християнство та юдаїзм мирно уживалися на кримській землі: “У часи ханства в Криму – давайте згадаємо – мусульмани й християни тут жили біч-о-біч, були хорошими сусідами. Ніхто нікого не ображав. Іслам, який тоді був державною релігією, проповідував віротерпимість. І ці принципи зберігалися в Криму в подальші часи – аж до депортації кримськотатарського народу в 1944 року. Тепер нам доводиться відроджувати ці принципи заново”. – каже кримський богослов.
Закір-ага продовжує: “Як живеться мусульманам у Криму зараз? Слава Аллаху, після повернення до Криму наш народ розпочав відроджувати Іслам. Як всім відомо, у радянські часи, у депортацію – усі мечеті, релігійні культові споруди майже повністю були знищені або перетворені у склади, клуби чи крамниці. Але дякувати уряду України і Криму – протягом останніх 10-12 років у Криму відроджується Іслам, передаються віруючим культові споруди. Збудовано близько 40 мечетей. Відкрили три медресе. У цьому відношенні – у нас свобода. Слава Аллаху, жалітися гріх. Жодних заборон з боку влади й держави немає. Тут в Криму ми знову вчимося всі разом жити в мирі й злагоді”. – сказав Закір Куртнезіров.
Юрій Маєрник
Після короткої перерви професор Волинського університету в Луцьку Анатолій Свідзинський продовжує цикл бесід на тему: самоорганізація й культура. Сьогодні мова йде про самоорганізацію в антропосфері - формування етносів і розмаїття етнічних культур.
Анатолій Свідзинський, Луцьк
Явища самоорганізації властиві не лише відносно простим системам, що їх знаходимо в природі. Не меншою, якщо не більшою мірою вони притаманні найскладнішій системі — людству. Уже говорив про культуру як феномен самоорганізації. Зараз за торкну інший процес самоорганізації в антропосфері — етногенез. Його своєрідність полягає у тому, що він стосується як духовного, так і біологічного аспектів людини: справді, виявилося, що темп мовного розходження — втрата мовної єдності — відповідає темпові генетичного розходження етносів. Загалом для формування етносів як певних окремішних людських спільнот важливим є культурна єдність, відмінність від інших, що спостерігається на рівні свідомості, а також зовнішні чинники — фізико-географічне середовище. Соціальна організація, зокрема спосіб господарювання, відбиває як духовне, так і біологічне.
Як кожний процес самоорганізації, етногенез створює розмаїття етнічних культур. Воно істотно збагачує людство, протистоїть стандартності, сірій однорідності. Це справді Божий дар людству. Можливість сприймати, пізнавати іншого, своєрідного, неповторного збагачує особу й народ духовно, запобігає зарозумілості, самозакоханості. Якщо вже спілкування особи з представниками того ж етносу визнане розкішшю, абсолютною цінністю, то міжетнічне спілкування надає реальну можливість увійти в якісно новий світ культури. Це породжує хвилююче відчуття повноти життя. Біблійні оповіді про Вавилонську вежу, зшестя Святого духу на апостолів, які говорять про породження розмаїття, вражають глибиною змісту й повчання. Щастя людства в багатстві форм етнічного буття, в мовному багатстві, у відмінності звичаїв, обрядів, норм поведінки. А його нещастя — у відмові від цього дару, у ворожнечі, яку розпалюють між етносами лихі люди, для яких самопізнання, духовна насолода і духовне багатство — ніщо, чий ідеал — стандарт і одноманітність. Коли ж якийсь народ починає абсолютизувати свій триб життя, що більше — накидати його іншим силою, руйнувати в безумній сліпоті чужі культури і тих, хто їх виплекав, це не може не сприйматись як найвищий злочин проти людей і самого Бога.
Дуже влучно сказав один український письменник: недарма Бог створив Землю круглою. Адже кожна людина, кожний народ на своєму місті має рівні з іншими підстави відчувати свою винятковість, неповторність. Та горе тим, хто не розуміє, що цей ефект відносний, чиє плоске мислення нездатне відчути третій вимір, хто в тупій самовпевненості стає на шлях злочину супроти інших. В кінці цього шляху на таких чекає ганебна кара, приготована їх власними руками. Повільно, дуже повільно звільняється людство від блуду абсолютизації етнічного виключності. Що ж лежить в основі цього блуду? На рівні емоцій – жадібність заздрісність, агресивність. На рівні чистого мислення – спокуса простоти: що тупіше розум, то тяжче йому освоїтись і замиритись з новим, іншим, незнаним, то сильніше він тягнеться до простих рецептів: все зрівняти – мови й одяг, спосіб життя, мотиви вчинків і типи реакцій. Для таких крок уліво, крок вправо — злочин. Їх ідеал — зрівнялівка: усе зібрати й поділити. Реакція на інше, несхоже, одна: нащо? І висновок один: знищити, зрубати, вирівняти.
Звичайно, спокуса простоти шкодить не тільки етнічній самобутності та розмаїттю. З цієї спокуси виросли всі химерні утопії, зокрема найшкідливіша з усіх – комунізм. Утопія безнаціонального буття – одна з них. Марення про те, що, мовляв, було б добре, якби всі люди було однакові, часто висловлюється. Класичне формулювання — у Маяковського: "Чтобы в мире без Россий, без Латвий жить единым человечьим общежитьем". Скажуть, це говорилося давно, коли експеримент щодо виведення нової людської спільноти — радянського народу — тільки-но розпочався. Однак і в наші дні якось почув від вихователя молоді таке: "Треба, щоб не було ні Росії, ні України, а всюди одна загальнолюдська культура". Така на перший погляд прекраснодушна мрія є абсурдом, зухвалим викликом Богові, який, виходить, "помилився", заклавши в будову світу принцип самоорганізації, що веде до множинності форм етнічного буття.
Юрій Маєрник
На цьому ми завершуємо передачу СПОКОНВІКУ БУЛО СЛОВО, присвячену сьогодні річниці трагедії у Сполучених Штатах, до якої торік 11 вересня призвели ісламістські терористи-самогубці.
Про небезпеку, яка могла б загрожувати Заходу від ісламізму почали говорити після революції в Ірані 1979 року. Після ейфорії з приводу падіння залізної завісі й остаточного краху комуністичного тоталітаризму тема ісламістської загрози знову повернулася. При цьому слід розрізняти між ісламом – релігією та ісламізмом як політичним рухом. Гібридним феноменом, що виник у результаті європейської колонізації, а відтак і модернізації мусульманських суспільств. На переломі 19 – 20 століть в арабському світі створився рух ісламського національного відродження САЛАФІЯ – повернення до предків, який можна порівнювати з проявами європейського націоналізму середини 19 століття. Рух САЛАФІЯ інтерпретується як свого роду ісламська реформація, що мала допомогти відкрити іслам здобуткам модерного світу і виплекати плідний діалог із Європою. Натомість сучасний ісламізм як спадкоємець САЛАФІÏ такий діалог рішуче відкидає. Програма ісламістів, це протест проти поділу етики, економіки й політики на три відносно незалежні сфери соціальної комунікації. Ці сфери, на думку ісламістів, повинні бути об’єднані в органічне ціле, а основою цього повинен стати «божий закон» – ШАРІЯ, сформульований у Корані та традиції пророків, сформульовані в Сунні. Скасування незалежності політики й економіки від релігії має іти пліч-о-пліч з утвердженням уселюдського, тобто планетарного суспільства віруючих мусульман. Це є бачення лідерів колишнього режиму в Афганістані – Талібану та терористичної групи Аль Каїда Усами Бін Ладена. Західні вчені вказують на те, що ця програма хоч і обґрунтована релігійно, в дійсності ж є аналогічною до лівацьких утопічних та право-консервативних антиліберальних революційних рухів, які були в минулому складовою європейської модернізації і з яких виник тоталітаризм 20 століття.
Ернст Ґеллнер бачить аналогію між ісламізмом та марксизмом. Останній мову релігійного спасіння обернув у мову секулярного гуманізму. 3амість спасіння людини ’’з’’ цього світу марксизм обіцяв спасіння ’’в’’ цьому світі. Ісламізм спирається на теїзм і передбачає єдиний шлях до раю через здійснення божих заповідей у всіх світських практиках та інституціях як одного всеохоплюючого суспільства віруючих, в якому світське і духовне, політичне й релігійне цілковито змішується й творить одне ціле. Оскільки іслам не знає теорі первородного гріха, із його погляду людина може нібито здійснювати царство Боже на землі. Християнство, як відомо, розрізняє спасіння ’’на тому світі’’ від успіхів у цьому світі й свідомо виокремлює сферу світську від релігійної. Теорія первородного гріха серед правдивих християн служить заборолом проти утопічних прагнень побудови царства Божого на землі. Подібно як в комуністичних, фашистських та інших екстремістських рухах, в ісламізмі ключову роль відіграє декласована й позбавлена коріння інтелігенція, яка не належить ні до традиційних уламів, /духовних провідників/ що були активними в першій фазі антиімперіалістичного опору в 19 столітті, ні до ісламських ’’западників’’, які в арабському світі чимало очікували від європейської ідеології соціалізму, націоналізму, лібералізму.
Типовий ісламістський представник кінця 20 століття народився у 50-тих роках у батьків, що переселилися із села до міста. Він здобув, як правило технічну освіту. Його особиста фрустрація відповідає фрустрації урбанізованих мас, які в новому середовищі соціально не захищені й утратили традиційні цінності. З одного боку на них чатують спокусливі принади західного способу життя, з іншого – у них немає засобів для їх осягнення. Матеріальна фрустрація, культурна дезорієнтація і соціальна незахищеність цього прошарку стає ідеальним ґрунтом для ісламістської пропаганди. Ключову роль у ній відіграє ненависть до Заходу, до євреїв. А втіленням усього західного є для ісламістів Сполучені Штати.
Створений Усамою бін Ладеном у лютому 1998 року Міжнародний ісламській фронт проти євреїв і хрестоносців у своїй програми має записано, що ’’кожен мусульманин, який на це здатен має обов’язок убивати американців та їхніх союзників – вояків і цивільних у кожній країні, де це лише можливо’’. Це перегукується з візією ’’улюбленця’’ більшовицької партії Зінов’єва, який вважав, що для створення комуністичної людини слід застосувати ’’пролетарское принуждение во всех формах, начиная от расстрелов и кончая трудовою повинностью’’.
Двоє найвизначніших сучасних французьких аналітиків ісламу Олівє Руа та Жіль Кепель одностайні в тому, що сповзання до тероризму, його самогубчі й апокаліптичні риси є ознакою не сили ісламу, а навпаки – сигналом краху його політичних проектів. Дотеперішні дані про нові мережі терористів з ’’Аль Каїди’’ нагадують терористів з німецької Фракції Червоної Армії, італійських з Червоних бригад чи режим, Пол Пота в Камбоджі. Вони не мають нічого спільного з гаслами соціальної справедливості й прогресу. Різниця між ними лише в тому, що ісламістські радикали, здійснюючи теракт свідомо йдуть на самогубство.
Рік тому, після жахливих терактів ісламістів у Сполучених Штатах 11 вересня світ здригнувся, осудив цей терор і висловив співчуття американцям. Проте було і чимало таких, які раділи, які казали, що США заслужили на таку кару, бо, мовляв, не хочуть подолати свій нарцизм. Подібне запитання було поставлено й американському письменнику Філіпу Роту, коли він давав інтерв’ю для німецького журналу Шпіґель. Письменник відповів: Якщо прийняти таку логіку, то бомбардування Німеччини не повинно було припинитися 1945 року а мало продовжуватися до дві тисячі сімдесят шостого...
Сполучені Штати спогадують цими днями жертв минулорічної трагедії і ставлять собі низку запитань, наприклад, про Бога, про ЗЛО і про те, звідкіля береться ця ненависть супроти США. 11-те вересня – влив на духовне життя американців. Це тема матеріалу Михайла Мигалиська.
Михайло Мигалисько, Вашингтон
Унаслідок нападів 11-го вересня загинуло понад три тисячі осіб. Людські жертви цих неочікуваних, блискавичних терактів це й досі - найбільший біль. Бойовики угруповання, що стояло за тими жахливими нападами й надалі є, так мовити, маловідомим, невидимим ворогом, проти якого триває глобальна війна. Американці, ймовірно, вперше після Другої світової війни усвідомили, що вони є уразливі й можуть бути в небезпеці, навіть на власній території.
Сьогодні, рік пізніше Америка згадує свої жертви та своїх героїв - цієї чи найбільшої в історії США трагедії. Після дванадцяти місяців для багатьох американців залишилося без відповіді чимало нових і складних запитань, корті не стільки стосуються політики, військових стратегій чи внутрішньої безпеки, скільки суто глибинного, душевного чи пак релігійного значення – питання про Бога, Зло та про саму суть Релігії, адже терористи згідно із заявами їхніх лідерів діяли в імені Ісламу, одного з найпоширеніших віровизнань у світі. “Все що вказує на скороминущість життя, так як це засвідчили події 11-го вересня, наштовхує людей заглибитись їхньою духовністю, тим, що і сталося з багатьма американцями – сказав в інтерв’ю радіо Свобода американський експерт E.J. Dioneіз впливової вашингтонської установи Brookings Institution.
Після 11-го вересня помітно збільшилася кількість відвідувачів християнських храмів, синагог та мечетей. Однак проведені нещодавно дослідження відомої американської установи The Pew Forum on Religion and Public Life, яка аналізує вплив релігій на американське суспільство вказують на те, що теракти не пожвавили релігійне життя, а радше люди, приналежні до різних віровизнань, посилили свою активність, коли йдеться про поглиблення уже надбаної духовності. Як зазначив американський експерт E.J. Dione несподіваним є й те, що попри попередні припущення та побоювання не дійшло до негативних реакцій проти американців, які є мусульманського віросповідання. Навпаки, опитування свідчать про те, що після 11-го вересня поліпшилося ставлення громадян США до своїх співвітчизників мусульман. Зазначимо, що 19 терористів 11-го вересня походили з арабських країн й належали до ісламістського екстремістського угруповання Аль КАїда. Згідно із заявами їхнього лідера Усами бін Ладена напади на Сполучені Штати були скоєні в імені Ісламу. Власне, справа використання релігії, як спонсора терору - викликало не лише широкі дискусії в американських мас-медіа та серед вчених а й посилило попит на літературу про мусульман, яких у Сполучених Штатах нараховується близько семи мільйонів. На думку E.J. Dione із вашингтонської установи Брукіннгс виступ президента Джорджа Буша “проти недопустимості перетворення фундаменталістами ісламу на закладника терору”, як також й виступи американських релігійних лідерів імовірно сприяли уникненню упередженого ставлення до американців ісламського віровизнання. Однак на шпальтах преси й серед численних американців не зникло одне складне запитання: чому в імені Ісламу скоєно такі злочини та звідкіля ця ненависть.
Американський експерт Джін Бетке Елштайн із Богословської школи Університету Чикаго в інтерв'ю радіо Свобода сказала, що наслідки терактів 11-го вересня на релігійну й духовну сфери американців є складними та багатогранними. “Постановка питання чому вони нас не ненавидять є неправильною. Ненависть не вимагає сильного раціонального підґрунтя. Викликати ненависть не складно. Люди, схильні до ненависті, знайдуть привід для цього. Нашим обов’язком однак є замислитися над тими аспектами американського життя та американської політики, які можуть виявитися неприйнятними для багатьох. Проте мені здається є зовсім нераціональними погляди тих, які вважають, що мовляв якщо американці змінять деякі аспекти культури, закордонної політики та інші постулати їхнього мислення, цим можна начебто припинити ненависть до Америки серед деяких груп. Послідовники радикальних ідеологій, базованих на жорстокості, ненавидітимуть людей. Як вважає американський експерт Джін Бетке Елштайн із Богословської школи Університету Чікаго це, однак, не означає прямого відкидання критики різних аспектів американського життя та політики і на це слід звертати увагу.
Наприкінці ще про один аспект прояву духовного – в широкому розумінні цього слова. Попри пожвавлення довкола суто релігійних питань помітним був надзвичайний спалах патріотизму, який зрештою проявляється й по сьогодні практично на кожному кроці. Американський експерт Уолтер Бернс у статті під промовистим заголовком “Патріотизм відродився з попелу” доходить висновку, що в останнє Америкою пройшла така могутня хвиля патріотизму 1776 року. “Америка народилася у війні. Мотто патріотів, які йшли у війну за незалежність понад двісті років тому було - “ми єдиний народ”. Терористи 11-го вересня, які торік напали проти усіх: білих, чорношкірих, багатих, бідних, старих, молодих, християн, євреїв, мусульман та невіруючих великою мірою спричинилися до поглиблення патріотизму – вважає американський експерт Уолтер Бернс, що терористи ймовірно не бажаючи цього американцям нагадали, що США це та країна, яка за словами президента Абрагама Лінкольна “ є останньою й найкращою надією на землі”. “Це й є причиною того, чому терористи хочуть знищити Америку, існування якої є загрозою для терористів, тому що вона є джерелом надії для пригнічених народів в країнах, із яких ці терористи походять.” Американський експерт E.J. Dione з вашингтонської установи Брукіннгс вважає, що він як американець, свідомий особистих прав й свобод, не вважав би доцільним вносити до суто духовної сфери поняття патріотизму, яке часто поєднується із державністю, бо це не завжди означає одностайність серед представників різних сфер суспільства. Проте Діон визнав, що на відміну від попередніх широкомасштабних проявів патріотизму, теперішня хвиля несе у собі й щось духовного, що є однаково прийнятним практично для усіх. Можна говорити про певний парадокс. Американці усвідомлюють слабкості людської природи, проте водночас американці є водночас великими оптимістами. Складовою цього оптимізму є і траурні урочистості з приводу першої річниці терактів із 11-го вересня дві тисячі першого року.
Юрій Маєрник
Для того, щоби зрозуміти як змінилося ставлення американців до релігії і чи змінилося воно взагалі після 11 вересня 2001 року треба, певно, значно більше часу, аніж відділяє нас від тієї трагедії. Для цього треба багато, дуже багато їздити по цій країні, де понад двісті років тому французький мандрівник Токвілль відкрив дивовижне поєднання свободи й побожності, поєднання, котрого не знала тодішня Європа. Для цього треба осягнути, що таке, сказати б, “американська релігія”, якщо, звісно, це взагалі додається до осягнення. Тему продовжить
Віктор Єленський, Київ
...На дверях Методистської церкви величезний плакат з гаслами “Боже, поблагослови Америку”, “Гордий бути американцем”, американським прапором і словами пісні позаминулого сторіччя. Назва пісні - “Наш прапор ще майорить!” - щось дуже нагадує. Пастор говорить, що 11 вересня посилило віру одних людей і відкрило брак віри в інших. І додає: Але ми ніколи не скаржилися на те, що наша церква порожня. Це правда – релігійна ситуація в Сполучених Штатах справжній виклик для соціологів, які стверджують, що модернізація, глобалізація й добробут нищать релігію по всьому світі. Відвідини богослужінь американцями, їхня відданість тій чи іншій церкві, інші показники релігійної поведінки є дуже високими і майже не змінюються впродовж десятиліть. Історія релігій в Америці – це історія релігійних пробуджень, масових звернень до святого, хвилеподібного урізноманітнення релігійного ландшафту країни. Вважається, що Сполучені Штати – дім двох тисяч конфесій, деномінацій і рухів. Але поки я це стверджую, картина може застаріти, настільки динамічним і плюралістичним є тут релігійне життя. Дивовижне розмаїття – от що насамперед кидається у вічі при знайомстві з цим життям. Кострубата проповідь сільського пастора проти абортів у Теннессі і оксамитові spirituals у чорній церкві в Атланті й вінчання рок-зірок на очах 20-тисячного натовпу на Madison square, розчепурені Hispanic, які пливуть на недільну месу, православний японець, темношкірий рабин і нордичного вигляду буддист – усе це Сполучені Штати. 90% американців вірять у рай і пекло, 79 – в чудеса, 72 – в ангелів і 65 – у диявола. Наклади релігійної літератури обчислювалися мільйонами, після 11 вересня вона користується взагалі надзвичайним попитом. Як і за часів Токвілля, побожність і розмаїття поєднується з духом свободи. Релігійна свобода вважається одним з найбільш виразних елементів американської системи цінностей і як написав майже 60 років тому в своєму вердикті суддя Верховного Суду Джексон, “якщо в нашому конституційному сузір’ї і є цілковито непорушна зірка, то це та, що промовляє до нас: “Жодний урядовець, найвищого рангу чи зовсім дрібний, не може приписувати, у що нам вірити”. Як правило, релігійні діячі консолідуються й виступають єдиним фронтом проти замаху на релігійні свободи, кого б ці замахи безпосередньо не стосувалися. Проти антимусульманських вихваток після атаки на Світовий Торговий Центр і Пентагон виступили не лише правозахисники та офіційні особи, але й лідери практично всіх великих релігійних спільнот країни. Звісно, релігійна картина Сполучених Штатів – це не лише пастельні фарби. Тут є досить сильними фундаменталістські настрої й один дуже відомий євангелістський ультра волав відразу після минулорічної трагедії, що американці розплачуються за гріхи “аборционістів” та гомосексуалістів, а нещодавно католицьку і не лише католицьку Америку вразив скандал навколо священиків-педофілів. Але американські релігії вміють оновлюватися й уміють лишатися актуальними. А самі американці вірять в особливу місію своєї нації, в особливу прихильність до них Бога і в здатність побудувати справедливе суспільство – “місто на горі”, як любив повторювати Авраам Лінкольн.
Юрій Маєрник
Як відомо, найбільша мусульманська громада України мешкає в Криму. За різними оцінками її чисельність перевищує 300 тисяч осіб. Переважно – це кримські татари, які сповідують Іслам сунітського напрямку з елементами особливих національних традицій. Володимир Притула розмовляє на цю тему з відомим кримським богословом, заступником голови Духовного управління мусульман Криму Закіром Куртнезіровим.
Володимир Притула, Сімферополь
Закір Куртнезіров каже, що заклики муетдинів на молитву над Кримом з невеликими перервами звучать щонайменше 8 століть, але перші послідовники пророка Мухамеда з’явилися на півострові ще за півтисячі років до цього. Закір-ага переконаний, що Іслам збагатив Крим, як і загалом людство:
“Як відомо, Іслам – це остання, наймолодша з традиційних релігій світу. Іслам у перекладі означає “повина”, “поклоніння єдиному Аллаху”. Не дарма, коли мусульмани зустрічаються, то кажуть один одному: “Ассалам алейкум!”. “Ассалам” та “Іслам” – слова одного кореня. Тому сутність Ісламу закладена і в цих словах. Це - релігія людей, які мають жити між собою в мирі й братстві, робити один одному добро”.
Закір-ага наголошує на тому, що Коран – священна книга Ісламу – не дозволяє мусульманам жити у сварці: “Є такі Хадиси, де мовиться: Пророк Мухамед говорив, що, коли ви між собою посваритися, обійдіть хату, заходьте й візьміть один одного за руки. Як і в християнстві, в інших небесних релігіях – в Ісламі людей убивати не можна. Це великий гріх. Ми всі маємо право жити на цій землі. Іслам ворожнечі не схвалює. І ті, хто убиває, прикриваючись Ісламом, - насправді не мусульмани. Це вороги Ісламу, які йому дуже шкодять. Усі мусульмани засуджують тероризм і вбивства мирних людей”. – каже Закір Куртнезіров.
Він згадує, що у часи Кримського ханства, коли мусульмани складали більшість населення півострова, Іслам, християнство та юдаїзм мирно уживалися на кримській землі: “У часи ханства в Криму – давайте згадаємо – мусульмани й християни тут жили біч-о-біч, були хорошими сусідами. Ніхто нікого не ображав. Іслам, який тоді був державною релігією, проповідував віротерпимість. І ці принципи зберігалися в Криму в подальші часи – аж до депортації кримськотатарського народу в 1944 року. Тепер нам доводиться відроджувати ці принципи заново”. – каже кримський богослов.
Закір-ага продовжує: “Як живеться мусульманам у Криму зараз? Слава Аллаху, після повернення до Криму наш народ розпочав відроджувати Іслам. Як всім відомо, у радянські часи, у депортацію – усі мечеті, релігійні культові споруди майже повністю були знищені або перетворені у склади, клуби чи крамниці. Але дякувати уряду України і Криму – протягом останніх 10-12 років у Криму відроджується Іслам, передаються віруючим культові споруди. Збудовано близько 40 мечетей. Відкрили три медресе. У цьому відношенні – у нас свобода. Слава Аллаху, жалітися гріх. Жодних заборон з боку влади й держави немає. Тут в Криму ми знову вчимося всі разом жити в мирі й злагоді”. – сказав Закір Куртнезіров.
Юрій Маєрник
Після короткої перерви професор Волинського університету в Луцьку Анатолій Свідзинський продовжує цикл бесід на тему: самоорганізація й культура. Сьогодні мова йде про самоорганізацію в антропосфері - формування етносів і розмаїття етнічних культур.
Анатолій Свідзинський, Луцьк
Явища самоорганізації властиві не лише відносно простим системам, що їх знаходимо в природі. Не меншою, якщо не більшою мірою вони притаманні найскладнішій системі — людству. Уже говорив про культуру як феномен самоорганізації. Зараз за торкну інший процес самоорганізації в антропосфері — етногенез. Його своєрідність полягає у тому, що він стосується як духовного, так і біологічного аспектів людини: справді, виявилося, що темп мовного розходження — втрата мовної єдності — відповідає темпові генетичного розходження етносів. Загалом для формування етносів як певних окремішних людських спільнот важливим є культурна єдність, відмінність від інших, що спостерігається на рівні свідомості, а також зовнішні чинники — фізико-географічне середовище. Соціальна організація, зокрема спосіб господарювання, відбиває як духовне, так і біологічне.
Як кожний процес самоорганізації, етногенез створює розмаїття етнічних культур. Воно істотно збагачує людство, протистоїть стандартності, сірій однорідності. Це справді Божий дар людству. Можливість сприймати, пізнавати іншого, своєрідного, неповторного збагачує особу й народ духовно, запобігає зарозумілості, самозакоханості. Якщо вже спілкування особи з представниками того ж етносу визнане розкішшю, абсолютною цінністю, то міжетнічне спілкування надає реальну можливість увійти в якісно новий світ культури. Це породжує хвилююче відчуття повноти життя. Біблійні оповіді про Вавилонську вежу, зшестя Святого духу на апостолів, які говорять про породження розмаїття, вражають глибиною змісту й повчання. Щастя людства в багатстві форм етнічного буття, в мовному багатстві, у відмінності звичаїв, обрядів, норм поведінки. А його нещастя — у відмові від цього дару, у ворожнечі, яку розпалюють між етносами лихі люди, для яких самопізнання, духовна насолода і духовне багатство — ніщо, чий ідеал — стандарт і одноманітність. Коли ж якийсь народ починає абсолютизувати свій триб життя, що більше — накидати його іншим силою, руйнувати в безумній сліпоті чужі культури і тих, хто їх виплекав, це не може не сприйматись як найвищий злочин проти людей і самого Бога.
Дуже влучно сказав один український письменник: недарма Бог створив Землю круглою. Адже кожна людина, кожний народ на своєму місті має рівні з іншими підстави відчувати свою винятковість, неповторність. Та горе тим, хто не розуміє, що цей ефект відносний, чиє плоске мислення нездатне відчути третій вимір, хто в тупій самовпевненості стає на шлях злочину супроти інших. В кінці цього шляху на таких чекає ганебна кара, приготована їх власними руками. Повільно, дуже повільно звільняється людство від блуду абсолютизації етнічного виключності. Що ж лежить в основі цього блуду? На рівні емоцій – жадібність заздрісність, агресивність. На рівні чистого мислення – спокуса простоти: що тупіше розум, то тяжче йому освоїтись і замиритись з новим, іншим, незнаним, то сильніше він тягнеться до простих рецептів: все зрівняти – мови й одяг, спосіб життя, мотиви вчинків і типи реакцій. Для таких крок уліво, крок вправо — злочин. Їх ідеал — зрівнялівка: усе зібрати й поділити. Реакція на інше, несхоже, одна: нащо? І висновок один: знищити, зрубати, вирівняти.
Звичайно, спокуса простоти шкодить не тільки етнічній самобутності та розмаїттю. З цієї спокуси виросли всі химерні утопії, зокрема найшкідливіша з усіх – комунізм. Утопія безнаціонального буття – одна з них. Марення про те, що, мовляв, було б добре, якби всі люди було однакові, часто висловлюється. Класичне формулювання — у Маяковського: "Чтобы в мире без Россий, без Латвий жить единым человечьим общежитьем". Скажуть, це говорилося давно, коли експеримент щодо виведення нової людської спільноти — радянського народу — тільки-но розпочався. Однак і в наші дні якось почув від вихователя молоді таке: "Треба, щоб не було ні Росії, ні України, а всюди одна загальнолюдська культура". Така на перший погляд прекраснодушна мрія є абсурдом, зухвалим викликом Богові, який, виходить, "помилився", заклавши в будову світу принцип самоорганізації, що веде до множинності форм етнічного буття.
Юрій Маєрник
На цьому ми завершуємо передачу СПОКОНВІКУ БУЛО СЛОВО, присвячену сьогодні річниці трагедії у Сполучених Штатах, до якої торік 11 вересня призвели ісламістські терористи-самогубці.
