Прага, 3 жовтня 2002 – Політику Європейського Союзу дедалі більше роблять особистості. Німецький канцлер Ґергард Шредер, французький президент Жак Шірак, британський прем’єр Тоні Блер і його італійський колега Сільвіо Берлусконі починають підгравати в Європі ту роль, що колись наприкінці Холодної Війни відігравали такі політичні важкоатлети як Марґарет Тетчер, Гельмут Коль, чи Франсуа Міттеран. Чи нові майбутні члени Європейського Союзу мають шанс пробратися у це вузьке коло впливових політиків?
Європейський Союз, на відміну від колишнього Радянського, є добровільною організацією рівноправних держав. Проте в реальності парадом командують кілька впливових політиків із найбільших країн ЄС, а решта почуваються, хоч і не так безправно, як колишні Радянські республіки, але перебувають на периферії політичного процесу. На думку оглядачів, нині політику Європейського Союзу формують керівники Німеччини, Франції, Італії та Великої Британії.
Щойно переобраний канцлер Німеччини Ґергард Шредер – соціал-демократ, чиї погляди є дещо правіше, ніж офіційна ліва орієнтація його партії. Шредер близький політичний союзник і особистий друг британського прем’єра Тоні Блера. Подібно до німецького канцлера, Блер також висловлює дещо правіші переконання, ніж його партія. Проте, на відміну він Шредера, який виграв вибори частково і завдяки антиамериканській риториці, Блер – послідовний союзник США у головних зовнішньополітичних питаннях, особливо стосовно політики щодо Іраку.
Жак Шірак, президент Франції, політик іншого складу. У своїй холодній вишуканій консервативній манері він скеровує політику Європейського Союзу так, що Франція скористалася з цього найбільше. Особисті стосунки між Шіраком і Шредером не дуже теплі, і свій перший візит після виборів німецький канцлер здійснив до Лондона, а не, за традицією, до Парижа.
У Римі прем’єрові Сільвіо Берлусконі вдалося переломити майже півстолітній звичай, коли уряди змінювалися, щойно було призначено останнього міністра. Здається Берлусконі, що очолює міцну право-центриську коаліцію, залишиться на своїй посаді довше, ніж його попередники, якщо, звичайно, ті корупційні скандали і судові процеси, що тягнуться за ним, не розхитають крісла під ним. Щодо Європи, то італійський прем’єр не належить до ентузіастів європейського проекту, а деякі його міністри налаштовані до нього відкрито вороже.
Аналітик Александр Смоляр, що очолює Фундацію Стефана Баторія у Варшаві, говорить, що зараз дедалі більшу роль, ніж раніше відіграє Іспанія та її консервативний прем’єр Хосе Марія Азнар, що увійшов до коаліції з британським та італійським прем’єром. На думку польського політолога, саме до цієї групи у майбутньому, може приєднатися Польща: «Мені здається, що Польща у своїх поглядах на Європу наближається до таких країн, як Іспанія та Британія». Польський аналітик, хоча і припускає, що цим зміниться баланс сил у Європі, але на його думку станеться така зміна ще не скоро, адже новим членам ЄС потрібно пристосовуватися до нових політичних та економічних умов, а це вимагає багато енергії.
Аналітик із Угорської Академії Наук Пал Тамаш також зауважує, що баланс сил в Європі зміниться, але він має на увазі не зміни у конфіґурації великих держав, а перевагу терезів на бік малих країн, кількість яких різко збільшиться. «Я вірю у силу малих. Я не думаю, що Берлусконі, чи Блер, Шредер чи Шірак протримаються довго. Для того, щоб бути послідовним, потрібно адаптуватися до змін у світі, а ці четверо надто заклопотані проблемами власних країн, щоб мати ширше світове бачення», - вважає угорський політолог.
Європейський Союз, на відміну від колишнього Радянського, є добровільною організацією рівноправних держав. Проте в реальності парадом командують кілька впливових політиків із найбільших країн ЄС, а решта почуваються, хоч і не так безправно, як колишні Радянські республіки, але перебувають на периферії політичного процесу. На думку оглядачів, нині політику Європейського Союзу формують керівники Німеччини, Франції, Італії та Великої Британії.
Щойно переобраний канцлер Німеччини Ґергард Шредер – соціал-демократ, чиї погляди є дещо правіше, ніж офіційна ліва орієнтація його партії. Шредер близький політичний союзник і особистий друг британського прем’єра Тоні Блера. Подібно до німецького канцлера, Блер також висловлює дещо правіші переконання, ніж його партія. Проте, на відміну він Шредера, який виграв вибори частково і завдяки антиамериканській риториці, Блер – послідовний союзник США у головних зовнішньополітичних питаннях, особливо стосовно політики щодо Іраку.
Жак Шірак, президент Франції, політик іншого складу. У своїй холодній вишуканій консервативній манері він скеровує політику Європейського Союзу так, що Франція скористалася з цього найбільше. Особисті стосунки між Шіраком і Шредером не дуже теплі, і свій перший візит після виборів німецький канцлер здійснив до Лондона, а не, за традицією, до Парижа.
У Римі прем’єрові Сільвіо Берлусконі вдалося переломити майже півстолітній звичай, коли уряди змінювалися, щойно було призначено останнього міністра. Здається Берлусконі, що очолює міцну право-центриську коаліцію, залишиться на своїй посаді довше, ніж його попередники, якщо, звичайно, ті корупційні скандали і судові процеси, що тягнуться за ним, не розхитають крісла під ним. Щодо Європи, то італійський прем’єр не належить до ентузіастів європейського проекту, а деякі його міністри налаштовані до нього відкрито вороже.
Аналітик Александр Смоляр, що очолює Фундацію Стефана Баторія у Варшаві, говорить, що зараз дедалі більшу роль, ніж раніше відіграє Іспанія та її консервативний прем’єр Хосе Марія Азнар, що увійшов до коаліції з британським та італійським прем’єром. На думку польського політолога, саме до цієї групи у майбутньому, може приєднатися Польща: «Мені здається, що Польща у своїх поглядах на Європу наближається до таких країн, як Іспанія та Британія». Польський аналітик, хоча і припускає, що цим зміниться баланс сил у Європі, але на його думку станеться така зміна ще не скоро, адже новим членам ЄС потрібно пристосовуватися до нових політичних та економічних умов, а це вимагає багато енергії.
Аналітик із Угорської Академії Наук Пал Тамаш також зауважує, що баланс сил в Європі зміниться, але він має на увазі не зміни у конфіґурації великих держав, а перевагу терезів на бік малих країн, кількість яких різко збільшиться. «Я вірю у силу малих. Я не думаю, що Берлусконі, чи Блер, Шредер чи Шірак протримаються довго. Для того, щоб бути послідовним, потрібно адаптуватися до змін у світі, а ці четверо надто заклопотані проблемами власних країн, щоб мати ширше світове бачення», - вважає угорський політолог.
