Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 23:03

Щербицький був освистаний на посту секретаря ЦК, як ніхто більше, і помер в ганьбі


Щербицький був освистаний на посту секретаря ЦК, як ніхто більше, і помер в ганьбі

Київ, 12 лютого 2003 – Останнім часом до мене несподівано звернулися з телеканалів, запрошують до розмови про Володимира Щербицького. Очевидно, хочуть почути іншу думку. Я неохоче, але погоджуюся. З цим іменем пов’язано багато доль видатних наших людей. Володимир Щербицький “засвітився” в 60-ті роки в загадковій ситуації, його “викинули” і “опустили”. Тоді ж ті, хто потрапив в немилість, користувалися симпатією народу. Хоча той народ формулював закономірність без сентиментів: номенклатура – це “макітра з варениками”, усі купаються в маслі, але коли один при перетрушуванні випаде на землю – назад його не покладуть.

Коли Щербицького поклали назад в “макітру” і призначили прем’єр-міністром – це стало підозрілим. Обличчя фотогенічне, ближче до директора школи , ніж до чекіста. А вірші Маяковського “ я себя под Ленина чищу” – були в пам’яті не тільки Щербицького. Словом, його не соромно було посилати за кордон, хоча всі знали – посилають не за пристойний вигляд. Шелеста недолюблювали. Особисто мені хтось незнайомий з його оточення дав текст останнього слова засудженого Валерія Мороза зі словами: “Даю в чесні руки”. І відійшов.

Зрозуміло, воно було передано за кордон. У 1971 році всі знали, що Шелеста Москва не любить, але мало хто знав, що Щербицького, ставленика Суслова, Москва готує на місце Шелеста. З розмов КДБ-істів я відчув, що Шелест їм противний, а Щербицький любий. Я розумів, що моя доля не залежить ні від першого, ні від другого. Мені натякали, щоб я написав скаргу, інстинкт самозахисту підказав: не пиши нікому і не йди на зустріч з генералом Федорчуком, досить тобі майорів. Дружина Щербицького була вчителькою, і сам він був нещасливим батьком наркомана. Очевидно, добрим господарем кабінету. Нинішнім його виучням він може здаватися святим комуністом – не прокрався, не брав хабарів, умів вислухати. Немає сумніву, що і Кравчук, і Марчук досі зберегли трепет, з яким вони підіймалися до кабінету Щербицького.

Усе пізніше не йде в порівняння. Досить подивитися як Кучма і Путін на витяжку вислуховують гімн “Союз нерушимий республік свободних” і як вони раптом розслаблюються при виконанні гімну “Ще не вмерла Україна”, щоб зрозуміти – вони у минулому по вуха і з нього ніколи не вибредуть, бо не знають, куди йти.

Наші президенти ніколи не розуміли тієї висоти, куди їх закинула доля. Високої свободи і відповідальності вони не звідали і не сприйняли. І то не диво, бо їхні вчителі – Брєжнєв і Щербицький – теж не чули голосу високої свободи. До речі, було б дуже цікаво зібрати в окрему кімнату усі листи, які надходили на їх адреси від політичних в’язнів. Звичайно, вони їх не читали, але то були листи, які пишуть гнані за правду особам без честі і відповідальності.

Для історичних осіб, починаючи від єгипетських фараонів, китайських імператорів, римських цезарів, важливим було питання – який нетлінний слід у камені, в слові, в нащадках увіковічнить імення царське. І це досить показово навіть в СРСР. Тема, варта окремого дослідження. Але візьмімо двох ставлеників Кремля – Шелест, ставленик Хрущова, Щербицький, ставленик Суслова. Палац «Україна», Палац спорту, Палац піонерів, автострада на Бориспіль – все це вибив з бюджету впертий хохол Шелест. А Інститут теоретичної фізики, він став зразковим с СРСР, і очолював його син Шелеста, науковець західного демократичного типу. Будови Щербицького створені задля приїзду до Києва «броненосця в Потьомках».

Коли я повернувся з заслання і підполковник КДБ хотів показати мені розквіт столиці, то згадав музей Леніна і зам’явся. Говорити «зекові» про пам’ятник Леніну все одно що давати коту хрін. Остаточно зганьбив себе Щербицький в роки перебудови. Він умив руки і дав кадебістам карт-бланш. Київський КДБ відзначався безсоромним прислужництвом, яке навіть в Росії сприймалося з посмішкою. Все було в стилі енкаведиста Леплевського, який перевиконав у 37-му «розстрільний» план і просив затвердити зустрічний план. В епоху застою Щербицький забезпечив застій, в епоху перебудови він зберігав застій, аж поки Горбачов не приїхав до Києва, щоб зняти його і зробити віддушину. Щербицький був освистаний на посту секретаря ЦК, як ніхто більше, і помер в ганьбі. Студенти скандували: «Геть Щербицького, бабу і ярмо на брухт!».

То безпрецедентний випадок, коли з Кремля виходять ліберальні постанови, а провінція просить батога і тримається настанов покійного інквізитора Суслова. Такого нерозуміння історичних змін історія не прощає. Можна було б створити фільм про старанного прислужника ганебної доби, який служить фюреру, коли вже того нема. Але треба було б створити фільм про малу людину, яка зайняла високу посаду, і все почало дрібніти і нікчемніти під такою владою.

А може для наших матеріально розбухлих і морально засохлих лідерів треба створити фільм про свободу вибору – хто входить в історію, а хто на смітник історії. Вибирай. Тільки знай, перша дорога висхідна і важка. І це залежить не від того, про кого написано книжку чи брошуру чи багато брошур, а від того, хто як вписався в народну пам’ять. Ті, що освистані і прив’язані до ганебного стовпа, вже не відв’яжуться. Але кожен може врятувати себе тільки покаянням. І то є єдиний шлях, щоб повернутись лицем до народу і до правди.

Тільки ж спробуйте прищепити Щербицькому і його учням високі помисли, а тоді спробуйте схилити їх до покаяння. Це буде все одно, що переробляти натуру Чічікова і придумувати йому замість мертвої душі живу душу.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG