Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:25

«Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: “Проблеми світового українства”, “Мистецтво і національна політика”, “Георгій Кониський – філософ і письменник”


«Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: “Проблеми світового українства”, “Мистецтво і національна політика”, “Георгій Кониський – філософ і письменник”

Київ, 19 лютого 2003 – В ефірі програма «Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном у празькій студії Олекса Боярко. Співукладач програми Сергій Грабовський.

“Проблеми світового українства”, “Мистецтво і національна політика”, “Георгій Кониський – філософ і письменник” – про це та інше ви почуєте сьогодні у нашій програмі.

Міжнародний благодійний фонд “Промінь світла” знову організував на Прикарпатті відпочинок для українських та єврейських дітей-сиріт. З подробицями – Іван Костюк.

Іван Костюк

Міжнародний благодійний фонд “Промінь світла” має недовгу історію. Він заснований в Києві в січні минулого року. Він діє на базі проекту “Діти Ізраїлю” і метою фонду є допомога українським та єврейським дітям –сиротам віком до 18 років. Семінари з навчання та оздоровлення дітей фонд вже неодноразово проводив на Прикарпатті. Такий черговий семінар відбувся в пансіоні біля президентського комплексу ”Синьогора”. Цього разу участь у семінарі взяло близько 50 дітей з різних регіонів України. Як правило, на такі семінари збирають понад 100 дітей. Упродовж тижня вони, за допомогою волонтерів-вихователів, вивчають українську та єврейську історію, культуру та традиції. Дітям також була організована екскурсійна програма місцями Прикарпаття.

Представники фонду заявили, що влітку таке таборування на Івано-Франківщині продовжиться. У планах фонду не лише навчання для дітей-сиріт, але і дітей-інвалідів. Українські та єврейські діти, які беруть участь у програмі фонду, можуть у майбутньому отримати фінансову допомогу у здобутті вищої освіти у провідних вузах України. Процитую один з листів 12-літньої дівчинки з Чернівців Рози Малкіної: “Я відвідую різні табори, але заходи цього фонду мене особливо приваблюють. Я їду на семінари, як додому, до своїх рідних”.

Головний редактор київської газети “Відкриті двері”, який був спостерігачем на семінарі, так охарактеризував роботу цього фонду: “Упродовж тижня я перебував з дітьми в таборі на Івано-Франківщині, який організував благодій фонд “Промінь світла”. Те, що я побачив, мене вразило. Відношення між дітьми, вивчення традицій, неформальне спілкування, були карнавали, пісні. Я відчув, наскільки діти задоволені цим табором, і який потенціал в цього фонду”.

Фонд зацікавлений у зміцнені міжнаціональних стосунків в державі. Свої подальші заходи він планує і далі проводити на Івано-Франківщині.

Олекса Боярко

“Нашого цвіту – по всьому світу”, “Не цураймося – признаваймося” – ці приповідки постійно супроводжують тему зарубіжного українства. Але цим майже все і обмежується. Змінити ситуацію на краще покликана нова нормативно-правова база та стратегія співпраці України із світовим українством. Цим питанням був присвячений “круглий стіл”, на якому побував Павло Вольвач.

Павло Вольвач

“Круглий стіл”, організований Українською всесвітньою координаційною радою та Держкомітетом у справах національностей та міграції, торкнувся багатьох питань, пов‘язаних із співпрацею історичної батьківщини й діаспори.

А проблем, як наголосив голова УВКР Михайло Горинь, в цій царині вистачає. І, на думку пана Михайла, вина тут не лише влади, а й численних політичних та громадських організацій, які долю українців за кордоном розглядають як щось другорядне. Результатом такої неуваги є ігнорування культурно-просвітницьких потреб українців за кордоном, насамперед – в Росії, в південних регіонах якої нещодавно побувала делегація УВКР на чолі з паном Горинем. Якщо в Польщі, за словами голови УВКР, українська громада має школи, в яких навчається 3200 школярів, то на східному прикордонні до цього часу немає жодної української школи. І таку ситуацію важко вважати нормальною. Як зазначив Михайло Горинь, настав час утворити єдиний центр, який об‘єднав би зусилля і УВКР, і Світового конгресу українців, і МЗС України в плані координації роботи з українською діаспорою і утвердження позитивного іміджу України у світі.

На думку заступника держсекретаря МЗС України Наталії Зарудної, справа полягає не в утворенні додаткових структур, а в банальних коштах. Певні ж напрацювання в МЗС вже єсть. Зокрема, налагоджена співпраця з Угорщиною, комісії зі співробітництва будуть незабаром створені з Польщею та Білоруссю, а з Росією буде створена робоча група з питань дотримання прав зарубіжних співвітчизників.

Найголовніше ж, як зазначив Голова держкомітету у справах національностей та міграції Геннадій Москаль, – це правова база, яка б визначала статус закордонних українців. Проекти відповідних законів вже створені.

Геннадій Москаль продовжує: “Є два законопроекти. Один сьогодні знаходиться у Верховній Раді, він стосується правового статусу закордонних українців, які вносяться народними депутатами Осташем, Бондаренком і Деркачем. І є другий законопроект - про статус українців, які проживають за межами України - який вноситься депутатами Гірником і Жовтяком. Але Закон України про правовий статус закордонних українців вже прийнятий в першому читанні. Тому сьогодні бажано б почути зауваження та пропозиції, які б могли доповнити цей законопроект і, дійсно, щоб ми мали такий закон, за який не було б соромно державі”.

А щоб сталося саме так, необхідно взяти до уваги європейський досвід співпраці історичної батьківщини із закордонними співвітчизниками. Про це і йшлося у численних виступах під час обговорення.

Олекса Боярко

Цієї зими у Києві відбулися дві досить показові мистецькі акції, пов‘язані не тільки з культурою, а й із політикою. Ба більше – національною політикою минулих і сучасних часів. Перша із них – це виставка “Ксенофілія” у галереї Марата Гельмана, на якій побувала Надія Степула.

Надія Степула

Не тільки велике бачиться здалеку. А й – провокативно звеличене, з претензією на смисл і значення. Перетворене згодом на смішне або й недолуге безпристрасним часом... Виставка “Ксенофілія” мала на меті привернути увагу до актуальних проблем. Ксенофілія як віддзеркалення ксенофобії? Девальвація міфів? Нагромадження стереотипів? – Автори проекту начебто пропонували поміркувати над цим усім. І, очевидно, очікували резонансу.

Проте відгуків майже не було. Навіть треновані українським епатажним трибом буття журналісти, знайомі з попередніми проектами неповторного російського політтехнолога і збирача художніх скарбів Гельмана, зберігали стриманість. Причиною, можливо, став так званий “культурний шок” від побаченого. Або ж – імунітет до всього, що може дуже довго негарно тхнути. Здавалося б – які ще межі можна переступити в час повсюдного переступання через святині? Та переступити межу смаку й несмаку просто, бо грань тут надто тонка. У глибоко захованій за художнім та навіть ідейним несмаком провокативності робіт виставки ця межа була стерта. Тарас Шевченко з автоматом, моджахед навпроти, еклектика візерунків та натяків, видимість психологічної напруги; тут же – Пушкін і Ревекка, між якими – те, що “відрізняє”, як тут же підписано, “вірного єврея” від інших; розстріляна зала кінотеатру з американським прапором та обличчями акторів на екрані; грізні дула, націлені з більшості робіт не викликали бажання довго на них дивитися.

Актуальності до тих проблем, котрі хвилюють людство, не додалося. Правда, серед питань, якими переймалися кияни чи гості столиці, котрі мали нагоду оглянути виставку, з‘явилося й таке: навіщо вона? Щоб провокувати агресивне бажання розстрілювати полотна?

Олекса Боярко

А тепер про другу виставку. Вперше за останні десять років у Києві, у галереї “Арт-Іст”, виставлені роботи відомих українських художників і громадських діячів 60х – 70х років Алли Горської і Віктора Зарецького. Розповідає Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Гасло виставки – “Краса, що не врятувала їхній світ” – повністю відповідає настроям представлених на ній картин. Світлі, пастельні пейзажі Віктора Зарецького (“На Дніпрі”, “Весна”) перериваються тривожною самотністю і болем у картинах “Портрет ветерана війни” та “Один у парку”. А сповнені радості життя “Автопортрет з сином” Алли Горської та її робота “Абетка” змінює мінорне полотно “На Прип’яті”. Передчуття біди на тлі осяяних світлом пейзажів і картинок, змальованих з повсякденного життя України – так можна коротко охарактеризувати настрій виставки. До речі, якраз цей настрій і нагадує про те, що Алла Горська і Віктор Зарецький – не тільки художники, а і представники буремного, волелюбного “покоління шістдесятників”, і Алла Горська заплатила життям за внутрішню свободу.

Про саму ж виставку менеджер галереї “Арт-Іст” Світлана Стегній розповідає: “У нас були роботи Зарецького, але ніколи не було від Али Горської. Ми дуже пишаємося, що є можливість показати їх разом, тобто чоловіка і жінку. І виставку ми назвали “Краса, що не врятувала їх світ”. Виставка не прив’язана до певного часу, року, стилю. Ви бачите – стиль різноплановий. Але це є спадщина робіт Зарецького і Горської. Роботи надав син художників”.

Ті, хто знав художників, хто захоплюється їхньою творчістю, сподіваються, що державні музеї України також зацікавляться творчою спадщиною Алли Горської та Віктора Зарецького.

Олекса Боярко

13 лютого виповнилося 208 років від дня смерті українського філософа і письменника Георгія Кониського. Перед мікрофоном ведучий рубрики “Сторінки національної історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Син Ніжинського бурґомістра Григорій Кониський народився 20 листопада 1717 року. Після закінчення Києво-Могилянської академії він був залишений у ній викладачем поетики та риторики і склав власний курс «Правила поетичного мистецтва». Тоді ж Кониський написав драму-мораліте «Воскресеніє мертвих...», наступного року поставлену спудеями Академії.

Тридцяти років Кониський постригся у ченці під іменем Георгія і став професором філософії. 1747 року він розробив навчальний курс філософії під назвою «Філософія перипатетиків, викладена згідно з думкою глави філософів Арістотеля Стагірита». Проте невдовзі філософ створив новий курс, названий ним «Загальна філософія в складі логіки, етики, фізики та метафізики». У ньому Кониський піддав критиці арістотелізм з позиції європейської філософії Нового часу і виявив себе прихильником раціоналізму Декарта. 1752 року він був призначений ректором Києво-Могилянської академії і упродовж трьох років викладав богослов’я, створивши свій навчальний курс.

1755 року Кониський став єпископом Мстиславським, Оршанським і Могильовським. Переїхавши до Білорусі, він заснував у Могильові семінарію на зразок Могилянської академії, видав для неї кілька підручників, запрошував з Києва викладачів. Кониський був автором низки досліджень з історії церкви і окремої книги проповідей. Він перекладав псалми і писав вірші українською мовою у стилі бароко, а історичні дослідження і публіцистику – польською, російською та латинською мовами. Деякі історики вважають його автором «Історії русів».

Архієпископ Георгій Кониський помер у Могильові 13 лютого 1795 року. Через 17 років його могилу у Спасо-Преображенському соборі під приводом пошуку зброї пограбували солдати армії Наполеона, а сам храм був зруйнований під час Другої світової війни.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG