Львів, 21 лютого 2003 – Львівські історики та громадські діячі працюють над відкритим листом до президента України. У ньому вони мають намір описати історичну правду про події на Волині у 1942-1943 роках. У цій збройній боротьбі загинули десятки тисяч українців та поляків.
Про те, яку саме правду описуватимуть львівські історики главі української держави, і що стало причиною збройного міжнаціонального конфлікту на Волині, зрештою, як правильно його називати – про усе це розмова з відомим істориком та громадським діячем Ярославом Дашкевичем.
Відкритий лист до президента буде без емоцій і політичних підтекстів. У ньому називатимуться лише факти. Найголовнішою підставою для подібних пояснень є те, що Волинь і так зване Забужжя споконвіків були українськими етнічними територіями, заселеними переважно українцями. Польська колонізація, яка почалась у другій половині 16 століття – стала колонізацією панівної нації, каже професор Ярослав Дашкевич. Себто, відносини між українцями та поляками на Волині складалися як відносини панівної та пригніченої націй. І поляки намагалися використати своє панівне становище.
Ярослав Дашкевич: “Цей конфлікт, який розгорівся під час ІІ Світової війни на Волині, це був цілком не потрібний третій фронт для українців. Оскільки основними ворогами з одного боку були німецькі окупанти, а з другого – російські радянські окупанти. Якраз обом цим сторонам було вигідно викликати цей третій фронт. Тим більше, що вони мали союзника еміграційний польський уряд”.
Еміграційний польський уряд у Лондоні в роки війни наполягав на одному -- українці не мають права боротися за свою власну державу. А ще на тому, що мусять бути збережені кордони 1939 року.
Чи можна говорити про якісь конкретні причини збройного конфлікту на Волині?
Історик Ярослав Дашкевич: “Початком міжнаціонального конфлікту стала не Волинь, а Холмщина, де у 1941 році розгорілись вбивства українців, поляки винищували українську інтелектуальну верхівку, руйнували православні церкви. Зрозуміло, що річка Буг між Холмщиною і Волинню не могла бути тією межею, яка б не спонукала до певних протистоянь і відгуків.”
Українська сторона у цьому протистоянні хотіла порозуміння, прагнула переговорів. Однак після зриву переговорного процесу польська поліція, що була на службі у гітлерівців, при підтримці «Армії крайової», розпочала масовий терор проти населення Волині.
Відомим є і факт про те, що від польського насильства потерпали не лише українські села. Так, зокрема, поляки до ноги вирізали заселене чехами село Малин, що на Волині.
Як наслідок – місцеве українське населення, силами загонів самооборони та за підтримки УПА, вчинило опір.
Треба зазначити, що з польського боку українцям протистояло не мирне населення, а добре озброєні і навчені бойові підрозділи.
Ярослав Дашкевич: “На Волині, де мешкала більшість українського населення, з’явилась ні з того ні з сього польська “гранатова” (синя) поліція, яка вороже ставилася до українців і виконувала усі вказівки німецької влади, бо була їй підпорядкована. До того ж опорні пункти, на які були перетворені чимало польських сіл, з одного боку отримували зброю від німців (про це є спогади учасників подій з польської сторони), а з другого боку, вони були опорними пунктами для більшовицької партизанки”.
Польське мирне населення, яке мешкало на Волині, стало заручником свого ж уряду, вважає Ярослав Дашкевич.
На сьогодні не можна точно визначити і кількість жертв. Львівські історики кажуть, що польська сторона постійно перебільшує їх число. Нині можна лише констатувати, що у ті роки загинули десятки тисяч поляків та українців. А щоб перевірити та уточнити цифри, потрібно мати доступ до архівів. Однак матеріали з німецького райхскомісаріату України перебувають у московських архівах і досі доступ до них для істориків закритий.
Цікавий той факт, що райхскомісар України Еріх Кох служив не лише фашистському режимові, але й відверто допомагав полякам. Згодом польська влада віддячила йому за допомогу. Адже решту свого життя після Другої Світової війни Кох провів у комфортабельній варшавській в’язниці. Йому зберегли життя, хоча і мали б судити в Україні, каже пан Дашкевич.
Нині польська сторона, говорячи про події на Волині у 1943році, називає їх не інакше як волинською різаниною. Це ображає український народ. Ярослав Дашкевич вважає, що слід говорити не про різанину, а про збройний міжнаціональний конфлікт на Волині 1943 року.
Львівські історики сьогодні висловлюються за те, що нинішнє керівництво Польщі та України мали б улаштувати лише жалобні церемонії з нагоди 60-х роковин подій на Волині, не перетворюючи цю дату на політичну виставу для заробляння дивідендів у своїх виборців.
Про те, чи потрібна ТАКА історична правда, що її обстоюють львівські історики, найвищому керівництву держави, ми довідаємося вже влітку.
Про те, яку саме правду описуватимуть львівські історики главі української держави, і що стало причиною збройного міжнаціонального конфлікту на Волині, зрештою, як правильно його називати – про усе це розмова з відомим істориком та громадським діячем Ярославом Дашкевичем.
Відкритий лист до президента буде без емоцій і політичних підтекстів. У ньому називатимуться лише факти. Найголовнішою підставою для подібних пояснень є те, що Волинь і так зване Забужжя споконвіків були українськими етнічними територіями, заселеними переважно українцями. Польська колонізація, яка почалась у другій половині 16 століття – стала колонізацією панівної нації, каже професор Ярослав Дашкевич. Себто, відносини між українцями та поляками на Волині складалися як відносини панівної та пригніченої націй. І поляки намагалися використати своє панівне становище.
Ярослав Дашкевич: “Цей конфлікт, який розгорівся під час ІІ Світової війни на Волині, це був цілком не потрібний третій фронт для українців. Оскільки основними ворогами з одного боку були німецькі окупанти, а з другого – російські радянські окупанти. Якраз обом цим сторонам було вигідно викликати цей третій фронт. Тим більше, що вони мали союзника еміграційний польський уряд”.
Еміграційний польський уряд у Лондоні в роки війни наполягав на одному -- українці не мають права боротися за свою власну державу. А ще на тому, що мусять бути збережені кордони 1939 року.
Чи можна говорити про якісь конкретні причини збройного конфлікту на Волині?
Історик Ярослав Дашкевич: “Початком міжнаціонального конфлікту стала не Волинь, а Холмщина, де у 1941 році розгорілись вбивства українців, поляки винищували українську інтелектуальну верхівку, руйнували православні церкви. Зрозуміло, що річка Буг між Холмщиною і Волинню не могла бути тією межею, яка б не спонукала до певних протистоянь і відгуків.”
Українська сторона у цьому протистоянні хотіла порозуміння, прагнула переговорів. Однак після зриву переговорного процесу польська поліція, що була на службі у гітлерівців, при підтримці «Армії крайової», розпочала масовий терор проти населення Волині.
Відомим є і факт про те, що від польського насильства потерпали не лише українські села. Так, зокрема, поляки до ноги вирізали заселене чехами село Малин, що на Волині.
Як наслідок – місцеве українське населення, силами загонів самооборони та за підтримки УПА, вчинило опір.
Треба зазначити, що з польського боку українцям протистояло не мирне населення, а добре озброєні і навчені бойові підрозділи.
Ярослав Дашкевич: “На Волині, де мешкала більшість українського населення, з’явилась ні з того ні з сього польська “гранатова” (синя) поліція, яка вороже ставилася до українців і виконувала усі вказівки німецької влади, бо була їй підпорядкована. До того ж опорні пункти, на які були перетворені чимало польських сіл, з одного боку отримували зброю від німців (про це є спогади учасників подій з польської сторони), а з другого боку, вони були опорними пунктами для більшовицької партизанки”.
Польське мирне населення, яке мешкало на Волині, стало заручником свого ж уряду, вважає Ярослав Дашкевич.
На сьогодні не можна точно визначити і кількість жертв. Львівські історики кажуть, що польська сторона постійно перебільшує їх число. Нині можна лише констатувати, що у ті роки загинули десятки тисяч поляків та українців. А щоб перевірити та уточнити цифри, потрібно мати доступ до архівів. Однак матеріали з німецького райхскомісаріату України перебувають у московських архівах і досі доступ до них для істориків закритий.
Цікавий той факт, що райхскомісар України Еріх Кох служив не лише фашистському режимові, але й відверто допомагав полякам. Згодом польська влада віддячила йому за допомогу. Адже решту свого життя після Другої Світової війни Кох провів у комфортабельній варшавській в’язниці. Йому зберегли життя, хоча і мали б судити в Україні, каже пан Дашкевич.
Нині польська сторона, говорячи про події на Волині у 1943році, називає їх не інакше як волинською різаниною. Це ображає український народ. Ярослав Дашкевич вважає, що слід говорити не про різанину, а про збройний міжнаціональний конфлікт на Волині 1943 року.
Львівські історики сьогодні висловлюються за те, що нинішнє керівництво Польщі та України мали б улаштувати лише жалобні церемонії з нагоди 60-х роковин подій на Волині, не перетворюючи цю дату на політичну виставу для заробляння дивідендів у своїх виборців.
Про те, чи потрібна ТАКА історична правда, що її обстоюють львівські історики, найвищому керівництву держави, ми довідаємося вже влітку.
