Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 03:15

Листи на Свободу


Петро Кагуй Листи на Свободу

Прага, 3 травня 2003 року.

Петро Кагуй

Вітаю Вас, шановні слухачі!







Спершу подякую усім, хто надіслав нам привітання з Великодніми святами. Власне, ми вдячні усім, хто нас слухає та пише нам листи. Щиро дякуємо і за Великодні привітання. Чимало теплих слів та побажань міститься, зокрема, у посланнях Йосипа Фіалки з міста Стрия Львівської області, пані Зелінської з міста Кременець, що на Тернопільщині.

А Петро Сава зі села Нижні Станівці Кіцманського району Чернівецької області попросив через наше радіо привітати зі святом Христового Воскресіння увесь Християнський Світ. «Ще розквітне наша знедолена Україна!», - такими словами завершив своє послання Антон Рокицький зі села Нараїв Бережанського району Тернопільської області.

Надійшли до нас також Великодні привітання із далекої Австралії від наших колег журналістів, які ведуть українську передачу на державній австралійській радіостанції SBS у місті Мельбурні. Окремого листа із цього австралійського міста ми отримали від Петра Кардаша. Пан Кардаш, серед іншого, надіслав нам каталог вітальних листівок, у тому числі великодніх, які друкує для української громади видавництво «Fortuna».

Повністю прочитаю лише одне - досить незвичне привітання. Незвичне не за своїм змістом, а тим хто його надіслав.

«Шановні співробітники радіо «Свобода»!

Щиро вітаємо Вас зі світлим святом Воскресіння Христового – Великоднем!

Бажаємо Вам Божої Благодаті та дякуємо Вам за Вашу натхненну працю.

З повагою, в’язні Вінницької тюрми для довічно ув’язнених: Сергій Деркач та Сергій Ключник».

Петро Кагуй

Раніше ми вже отримували листи від в’язнів, але від довічно ув’язнених отримуємо листа, очевидно, вперше.

У готелі саме виправно-трудових закладів Вінницької області 18 січня раптово помер наш колега Сергій Набока. Він перебував у відрядженні, готуючи цикл передач про умови утримання ув’язнених в українських в’язницях. Сергія Набоку особливо цікавило, у яких умовах перебувають саме довічно ув’язнені.









Досить цікавим висновком поділився наш постійний слухач Альбін Арендарчук, який проживає у Росії, в Московській області.

«Змінюється настрій людей і тон листів ваших дописувачів за останні рік – пітора: від скарг і скиглень до бачення причин негараздів – у загальній байдужості, і до розуміння необхідності самим боротися за покращення життя, обираючи достойних керівників», - зауважує у своєму посланні пан Арендарчук.

Про перспективу обрання достойних державних керівників ми обов’язково поговоримо у сьогоднішній передачі, але насамперед порушимо проблему мовною ситуації в Україні. А процитував я рядки з листа пана Арендарчука тому, що і в листах про мовну ситуацію відчувається бажання, готовність наших слухачів вкласти свій персональний внесок у вирішення цієї важливою та болючої проблеми. Йдеться про зміцнення української мови як державної.

Скажімо, Володимир Ференц з Івано-Франківська вважає, що назріла потреба схвалити нову редакцію мовного закону і розширити, за його словами, «скромні можливості нинішнього закону». Пан Ференц переслав нам власний коментар до Закону про мови. На 33 друкованих сторінках подано пропозиції конкретних можливих змін. Володимир Ференц також повідомив, що свій проект нової редакції Закону про мови він вже передав керівництву товариства «Просвіта».

Надійшов до нас також лист від Степана Семенківа зі села Дем’янів Галицького району Івано-Франківської області

«Шановна редакціє, - пише він, - надіслав Вам ксерокопію моєї скарги до Київського місцевого суду на дії президента України.

Оскільки точної адреси я не мав, довідатись не зміг, й тому послав цю скаргу через апеляційний суд Києва.

А звертаюся до Вас, бо розумію, що можуть знехтувати моєю скаргою під різними приводами, а хотілося б, щоб порушена мною проблема набула розголосу. Залишаю за Вами право використати цей матеріал на власний розсуд».

У своїй скарзі Степан Семенків жаліється на бездіяльність гаранта Конституції України у забезпеченні його прав і свобод у царині надання інформації державною мовою.

Переповімо основні фрагменти цієї скарги:

«У відповідності до статті 10 Конституції України, державною мовою в Україні є Українська мова. Цього ніде не заперечують. Таким чином, я, як громадянин України, мав би бути захищеним від засилля іншомовної інформації, яка для мене є незрозумілою. А у статті 102 Конституції чітко і недвозначно записано, що Президент України є гарантом дотримання прав та свобод людини і громадянина. Таким чином, він, тобто Президент, несе повну відповідальність за порушення моїх прав у Державі Україна. Він і ніхто інший».

«Протягом тривалого часу, а особливо останні два-три роки, мої права та свободи порушують дуже часто. Практично, щоденно. Особливо через державне телемовлення, де часто звучить іноземна мова без перекладу. Я непогано розумію польську, більш-менш словацьку, але погано розумію російську. Однак, із незрозумілих мені причин, мене як людину, як громадянина України, причому законослухняного, у моїй же Державі - зневажають. Я справно відпрацював понад 40 років на різних посадах, ретельно платив і сплачую податки, але не можу зрозуміти того, про що говорять на державному телебаченні. Я вже не говорю про різні там комерційні чи кланові телеканали. Мова йде про основний - перший канал. По ньому звучить іноземна мова частіше ніж українська, і усе без жодного перекладу. Отже зневажають не лише мене, але й увесь український народ.

Леонід Кучма, як гарант Конституції України, Президент України абсолютно бездіяльно ставиться до того аби забезпечити, принаймні, на національному телебаченні дотримання вимог Конституції, тобто мовлення українською мовою. А якщо вже є нагальна потреба транслювати щось іноземною мовою, то мав бути переклад». «Таким чином, своєю бездіяльності щодо забезпечення мене інформацією доступною і зрозумілою мені мовою, Леонід Кучма, як президент України, порушив мої права на отримання інформації по національному телебаченні». Мені завдано значної моральної та матеріальної шкоди.

Матеріальну шкоду я вбачаю у тому, що я сплатив усі податки, які йдуть і на утримання чисельного державного апарату. Тоді як деякі міністри свідомо ігнорують вживання української мови у державних органах. Багато урядовців навмисне русифікують свої служби, ігноруючи державну мову.

«...я не можу і не хочу визнавати себе менш вартісним. Не можу допустити, щоб у своїй хаті не чув своєї мови. Мені соромно не лише за себе, але й за Президента перед світовою громадськістю. Мені соромно за цинізм урядовців, які принижують корінний етнос. А Гарант мовчить і сприяє цьому».

На підставі викладеного та керуючись статтями 10, 24,, 55, 102 Конституції та главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України, прошу: ...зобов’язати Президента України Леоніда Кучму терміново вжити заходів з метою забезпечити використання по національному каналу телебачення та радіо, національній пресі, виключно державної мови, а в разі необхідності використання іноземної - подавати переклад».

Петро Кагуй Ось такого змісту скаргу відправив до Києва Степан Семенків зі села Дем’янів Галицького району Івано-Франківської області. Не маючи адреси конкретного районного суду, пан Семенків направив цю скаргу через Київський апеляційний суд. А копію скарги надіслав нам з проханням надати розголосу проблемі, яку він порушує, бо не впевнений, що цей позов буде розглянуто у суді.

Отож, чи має шанс ця скарга дійти до судового розгляду? Та як поступати українським громадянам, коли порушують їхнє право на отримання інформації державною мовою? З такими запитаннями наш київський колега Тарас Марусик звернувся до адвоката Василя Мірошниченка.

Тарас Марусин

Пане Василю, чи може мати юридичне продовження скарга Степана Семенківа?

Василь Мірошниченко

З точки зору самого предмету скарги, можливе таке оскарження дій будь-якої посадової особи, зокрема, і президента, але треба ж знати і відповідні правила.

У цій скарзі не вказаний конкретний суд. Лише вказано, що місцевий районний суд міста Києва, але таких 10 у Києві. Який саме мається на увазі? Очевидно, це має бути суд за місцем проживання особи, дії якої оскаржуються.

Далі, скарга має бути оплачена державним митом. Зі змісту листа зрозуміло, що цього не було зроблено.

До скарги мають бути додані відповідні докази і термін позивної давності. Є певні терміни для поновлення своїх прав. Якщо Ваші права ущемили будь-який чиновник, посадовець, будь-який орган, зокрема і президент, то Ви можете протягом 2 місяців оскаржити дії посадової особи, чи бездіяльність, чи неправомірне рішення, але вкластися треба в цей термін.

Тарас Марусик

Тобто, писати у скарзі про те, що мої права порушуються постійно, щоденно, це не є коректно?

Василь Мірошниченко

Треба встигати оскаржити їх своєчасно. Звичайно, цей термін може бути поновлений, якщо Ви хворіли, чи інша була поважна причина, скажімо, виїзд за кордон, якісь сімейні проблеми, тощо. Суд це може врахувати і поновити термін для подання скарги. Але загальний термін є 2 місяці і бажано в нього вкластися.

Тарас Марусик

Щоб Ви порадили нашим слухачам, які пробували, або ще будуть пробувати захищати свої мовні права, як би Ви порадили їм готувати ці скарги?

Василь Мірошниченко

Поняття «мовні права» - це надзвичайно широка сфера і способи захисту можуть у бути різні. Один із них є ефективний - це подання відповідних позовних заяв, чи скарг до суду. Бажано, у першу чергу, проконсультуватися з юристом, тому що, безумовно, самому громадянину, не маючи відповідних знань, складно правильно скласти відповідний документ і досягти бажаного результату. Але така юридична перспектива є.

Тарас Марусик

Теоретична, чи практична?

Василь Мірошниченко

У мене у практиці, наприклад, був випадок, коли моя довірителька, не знаючи російської мови, а у нас, до речі, вже є ціле покоління людей, які не вивчали в школі російської мови. У Києві, у Львові та й в багатьох містах України є школи українські, де російської мови, як предмету, просто немає. У нас є громадяни, що приїхали, наприклад, з Канади. Той же народний депутат Роман Зварич приїхав з Америки. Його батько американець, хоча він етнічний українець.

Коли порушуються права таких людей, наприклад, як споживачів, можна скористатися законом про права споживачів. Коли порушуються права у судовому процесі, що процес ведеться чужою мовою для учасника процесу, він має наполягати, щоб процес вівся відповідно до норм Конституції, до Цивільно-процесуального Кодексу державною мовою, або ж, той, хто бажає використовувати рідну мову, відповідно, через перекладача подавав інформацію судові та іншим сторонам, які не знають його мови.

Тарас Марусик

Отже, про випадки з Вашої практики?

Василь Мірошниченко

От у мене був випадок, коли довірителька не знала російської мови, а головуюча печерський районний суду Києва Фадєєва дозволила адвокату відповідача виступати виключно російською мовою, хоча, до речі, цей адвокат чудово володіє українською. В результаті, були порушені права позивачки, тому що вона просто не розуміла того, про що говорив адвокат, хизуючись своїми юридичними знаннями, широко вживаючи юридичну термінологію, яку, в принципі, не знає навіть український юрист, який спеціально не вивчав її. А тим більше, не знає громадянин, який не є фахівцем з юридичних дисциплін, тим більше, в іноземних термінах.

Тому це, звичайно, було порушенням прав і я, наприклад, дуже вдячний апеляційному судові міста Києва, який врахував цю обставину і поновив права позивачки. Рішення Печерського суду було скасовано і справа направлена на новий розгляд.

Тарас Марусик

Ще є приклади?

Василь Мірошниченко

Ось ще один приклад. Нещодавно розпочалася справа у Святошинському суді міста Києва. Позивач, юнак, якому 18, чи 19 років, він тільки закінчив школу, причому в школі-ліцеї не вивчав російську мову. Батьки його прихильники теорії Потебні про те, що вивчення двох близьких мов є шкідливим і виховували його саме на українській мові і літературі. Російської мови йому не пропонували і книжок не читали російською мовою.

Людина не знає російської навіть на побутовому рівні, а їй в магазині продали товар, де інструкція до небезпечного для здоров’я товару подана чужою, іноземною для нього мовою.

Цим порушили його право споживача. По-перше, вже продавши такий товар. Ще до продажу мали помістити інформацію українською мовою, як вимагає закон. І по-друге, порушила права, коли відмовили надати переклад. Споживач не збирався, власне, судитися, Він просто хотів поновити свої права. Він міг би зразу подавати до суду. Закон вимагає, що таку інформацію мають надати протягом розумного часу, але не більше, ніж за місяць. Ця вимога була відхилена відповідачем. Відповідно позивач звернувся до суду і вимагає розірвання договору купівлі-продажу, повернення йому грошей і відшкодування моральної шкоди у сумі 1000 гривень. Мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди сьогодні становить 5 мінімальних зарплат.

Петро Кагуй

Це був адвокат Василь Мірошниченко, з яким спілкувався наш київський колега Тарас Марусик.

Окрім листа та копії судового позову, що їх надіслав Степан Семенків з Івано-Франківщини, до нашого київського корпункту зателефонував інший слухач і попросив у рубриці «Юридична консультація на Свободі», яка двічі на тиждень звучить у передачі «Демократія і держава», відповісти на запитання з тієї ж проблеми. Слухач

Люди у світі послуговуються однією конкретною мовою, хоча більшість знають дві і більше мов. Я послуговуюся українською мовою: думаю, читаю, спілкуюсь в побуті, чи на роботі, тощо. Для задоволення своїх духовних потреб у мене є достатній вибір українськомовних газет, журналів, книг, знайомих і друзів. Я знаю декілька мов, але мені ближче до душі, я краще розумію навколишній світ через світобачення, яке мені дав мій народ, через його мову, культуру.

Суть запитання. У мене домашній телевізор під’єднаний до мережі кабельного телебачення, яке, згідно договору, надає мені телепередачі на 20 каналах, з яких в середньому одна десята частина - на українській мові і дев’ять десятих на російській мові. Мені прикро, що у себе на Батьківщині, я громадянин України зазнаю дискримінації по відношенню до громадянина України, який розмовляє російською мовою.

У мене практично немає вибору телепередач українською мовою. Хтось обмежує моє право як україномовної людини на можливість вибору телепередач.

Дайте мені юридичну консультацію. До кого - в суд, чи якийсь орган державної влади я міг би звернутися, щоб захистити себе від дискримінації по мовній ознаці в сфері надання послуг телебачення? Якщо в суд, то хто повинне бути відповідачем, на кого мені подати матеріали для судового розгляду?

Петро Кагуй

На таке запитання нашого слухача відповіла юрисконсульт Валентина Позинич.

Валентина Позинич

Відповідно до Закону про телебачення і радіомовлення державну політику щодо телебачення і радіомовлення визначають Верховна Рада і президент України. Цим же законом передбачено, що теле-радіотрансляції ведуться державною мовою. Мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, які компактно проживають на даній території.

З метою реалізації та дотримання законодавства в галузі телебачення та радіомовлення створено Національну Раду з питань телебачення та радіомовлення, яка є позавідомчим державним контролюючим органом і відповідає за розвиток і якісний стан теле-радіомовлення. До її повноважень належить і забезпечення прав телеглядачів і радіослухачів.

Отже, якщо Ви маєте намір оскаржити дії теле-радіокомпанії, які не виконують статтю 9 Закону щодо мовлення українською мовою, то Ви можете звернутися до Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення, а можете звернутися до суду відповідно до статті 248.1, 248.2 Цивільного процесуального Кодексу, тобто оскаржити дії , чи бездіяльність державного органу, якщо Ви вважаєте, що порушено Ваші права і свободи, чи створюються перепони для їх реалізації.

Петро Кагуй

Переходжу до листів, у яких наші слухачі дають оцінку нинішній політичній ситуації в Україні та переймаються наближенням президентських виборів.

Так, наша слухачка із Полтави, яка підписалася лише іменем Анастасія стурбована непорозумінням серед опозиційних сил, щодо висунення спільного кандидата у президенти, стурбована, зокрема, тим, що на з’їзді представників блоку Віктора Ющенка не була присутня Юлія Тимошенко. У листі, зокрема, є такі слова, цитую: «Допоможи їм Боже порозумітися для об''єднання, щоби нашу Україну вивести із нинішнього ганебного стану. Щоб нашу Україну знали у світі не лише по голодомору 1932-33 років, від якого мій дід втратив маму і 5-ро братів та сестер, і не по репресіях, від яких загинув мій дід по лінії мами у 1937 році, і не по Чорнобилю, а по - передових технологіях, найбільших у світі урожаях. Бо не пристойно збирати мізерні урожаї на таких благодатних землях із таким працьовитим народом. Щоб знали Україну по найкращих курортах – у нас є своя «маленька Швейцарія», це Закарпаття. Є також елітна мінеральна вода «Нафтуся» і так далі».

Критику на адресу опозиції висловлює у своєму електронному листі Йосип Решко: «Мудрі люди вчаться на чужих помилках, а «романтики» не здатні засвоїти навіть власні. До такого висновку в черговий раз приходиш, - пише він, - коли аналізуєш дії опозиції у Верховній Раді. Результати голосувань по програмі Кабінету міністрів та Закону про вибори на пропорційній основі викликали шок серед прихильників опозиційних сил», - пише пан Решко і зауважує, «що ще кілька таких провалів і результати майбутніх президентських виборів ні в кого не викликатимуть сумнівів».

У цій ситуації виникає низка запитань: або оточення лідерів опозиції складається виключно з «романтиків», що само по собі вкрай небезпечно, або в цьому оточенні головну скрипку грають талановиті маніпулятори з команди «гаранта». І перший, і другий варіант не з кращого боку характеризує самих лідерів.

Не має сумніву, що програма Уряду була б схвалена і без опозиції. І в такому випадку Леонід Кучма не мав би можливості на цілком законних підставах стверджувати, що весь парламент несе відповідальність за дії Уряду. В голові не вкладається, що опозиція, яка не має ніякого відношення до Уряду, підтримує його програму.

«Плач Ярославни», який демонструє опозиція з приводу чергового «кидка» далеко не найкращі риси політика, який претендує на найвищу посаду в державі. І про це повинен доводити лідерам опозиції з усією жорсткістю повинен кожен, хто вважає себе українцем. Поки не пізно! А для кричання «Слава Ющенку, Морозу чи Тимошенко!» великого розуму не потрібно. Ïх слід змушувати думати, аналізувати і працювати з виборцями задля майбутнього багатостраждального українського народу. Занадто рано ми з них робимо кумирів. Відповідальність за дії опозиції, лежать і на кожному з нас. З повагою, Йосип Решко.»

Петро Кагуй

Переходжу до наступного листа, що його надіслав пан Ільєнко із Броварів.

«Як і більшість громадян України, я зацікавлений в перемозі кандидата від опозиційних сил. В цьому плані ведеться багато розмов про висунення єдиного кандидата від опозиції. Зрозуміло, що для суспільства зі сталою демократією це був би найкращий варіант. Але в Україні, де демократія, м''яко кажучи, знаходиться в зародковому стані, висунення єдиного кандидата в Президенти від опозиції означатиме неминучу поразку.

Я брав активну участь у проведенні двох останніх виборчих кампаній. Опираючись на свій досвід, я обґрунтую всю згубність концепції єдиного кандидата від опозиції.

По-перше: Кандидата від опозиції можуть зняти з реєстрації напередодні виборів, як це сталося з Олександром Жиром. Доводити вірогідність такого варіанту розвитку подій думаю, що немає потреби.

По друге: Якщо й не знімуть з реєстрації, то треба пам''ятати, що доля виборів на 90% вирішується на виборчих дільницях. Склад дільничних комісій формується з представників кандидатів у Президенти. У 99 році їх було 14. Упевнений, що в 2004 році буде ще більше. Влада буде намагатись зареєструвати кандидатами в Президенти зі свого боку якомога більше претендентів. Виникає запитання - що робитиме в такій комісії один представник від єдиного опозиційного кандидата. Та його просто не помітять і зроблять результати виборів такими, які необхідні владі. Думаю, що сьогодні ні в кого немає ілюзій щодо адмінресурсу.

Висновок напрошується сам по собі - кандидатами у Президенти на виборах 2004 року необхідно висувати не тільки всіх чотирьох лідерів опозиції, а й тих відомих політиків, що зможуть зібрати необхідну для реєстрації кількість підписів виборців (не менше 8-10 претендентів».

Петро Кагуй

Тему президентський виборів порушує і наш постійний слухач та дописувач історик Євген Маїк із міста Жовкви Львівської області. Його листа на тему «Хто ж стоїть на перешкоді української єдності?» послухайте у дикторському читанні.

«Аналізуючи українську історію, не можна не бачити, що однією із найголовніших причин, яка давала можливість загарбувати Україну і тривалий період тримати її у неволі, була роз''єднаність українського народу. Внутрішні чвари і міжусобиці були вигідні лише зовнішнім ворогам. Саме вони створили умови для завоювання українських земель монголо-татарами у 1240 році. Саме вони привели Україну після смерті Богдана Хмельницького до великої Руїни. Саме вони перешкодили Івану Мазепі звільнити нашу країну з-під московського ярма у 1709 році. Саме ними у значній мірі була зведена нанівець національно-визвольна боротьба у 1917-1920 рр. Українці замість того, щоб єдиною монолітною силою виступити проти загарбників, здебільшого воювали поміж собою. У цьому - найбільша наша трагедія.

Однак чомусь минуле не може нас нічому навчити. І сьогодні ми й далі розділені політично, релігійно, ідейно й духовно. Нас сварять, нацьковують одних на одних і ми піддаємося на ці провокації, не усвідомлюючи, що таким чином, самі собі робимо зло.

Закономірно виникає запитання, звідки ж взялися наші незгоди? Що, і хто їх породжує? Найбільше приклалася до цього явища, яке принесло українському народу незліченну кількість бід, не хто інший, як наша політична еліта. Саме вона, переслідуючи свої власні егоїстичні владні і меркантильні інтереси, ділилася на різні ворогуючі групи, організовувала міжусобиці і такою поведінкою в свою чергу ділила народ на прихильників і противників різних таборів. Більше того, вона часто зраджувала свій народ і прислуговувала чужинцям.

Про те, що необхідна єдність всіх патріотичних сил, сьогодні розуміють ніби всі. Про це пишуть і говорять на кожному кроці і часто співають «Боже, нам єдності дай». Але її у реальності як не було, так і немає, хоча на сучасному етапі для її досягнення не існує жодних об''єктивних перешкод. Адже уже є своя держава і головні цілі та програмові засади усіх патріотичних партій і громадських організацій по суті однакові.

Так хто і що заважає дійти згоди? Партійні вожді і вожденята, їхні амбіції і манія величності, жадоба влади і корита. Більшість із них мріє бути хоч маленьким гетьманом, але майже ніхто з них не бажає стати слугою свого народу. Через те, вони не хочуть поступитися один одному, а саме компроміси є необхідною умовою досягнення єдності. На словах вони не проти об''єднання, але майже кожен із них вважає, що треба об''єднуватися під нього і на його принципах, а не на рівноправних засадах. Якби наші партійні лідери були справжніми патріотами і ставили інтереси народу і держави вище своїх власних, то вже давно б досягли порозуміння і спільності дій.

Наближаються чергові президентські вибори, від яких у великій мірі залежить подальша доля українського народу. І знову на перший план виходить питання про необхідність широкої єдності всіх здорових політичних сил і висунення від них єдиного спільного кандидата, бо жодний із існуючих блоків і партій самостійно перемогти не може, в тому числі і «Наша Україна». Згадаймо президентські вибори 1991 року. В''ячеслав Чорновіл мав приблизно такий же рейтинг як і Віктор Ющенко - 25%, але виборчу кампанію програв. Так, влада на нинішній день немає сильного лідера, але вона має можливість для фальсифікації, купівлі голосів виборців і маніпуляції громадською свідомістю. Це підтверджують минулі парламентські вибори, а майбутні президентські можуть стати в цьому плані набагато бруднішими.

На цьому тлі дещо авантюристичними виглядають різні заяви від деяких представників «Нашої України» про те, що інші блоки і партії повинні приєднуватися до неї без жодних умов, бо програють. По-перше, всілякі ультиматуми є несумісні з процесом об''єднання. По-друге, щоб стати Президентом України потрібно не менше як 50 % голосів, а 27-30 відсотків - явно недостатньо.

Не відзначається далекоглядністю, зокрема, і твердження Юрія Костенка, що єдиного кандидата від опозиції бути не може, бо в них різні ідеології й різні команди. Хочеться запитати, а звідки така впевненість? Чому в інших державах можуть створюватися різні коаліції, і прикладів таких багато, а в нас ні? Хіба ж ми живемо на іншій планеті чи люди з іншого тіста? Щоб досягти єдності, треба шукати те, що об''єднує, а не те, що роз''єднує. Треба не лише думати про урядові крісла і розглядати інші політичні сили як небезпечних конкурентів, а навпаки - як можливих союзників. Між лівими і правими сьогодні є багато спільного, адже і ті й інші виступають проти владного свавілля, олігархічної системи, корупції і т.д., і хочуть, щоб народу жилося краще.

На чергових президентських виборах однозначно здатний перемогти спільний кандидат від чотирьох опозиційних парламентських фракцій. Значний шанс на перемогу має і єдиний претендент від трьох фракцій і партій: «Нашої України», Блоку Юлії Тимошенко і Соціалістичної партії. Однак під великим сумнівом буде перемога демократичних сил, якщо названі об''єднання висунуть кількох кандидатів.

Українська історія засвідчує, що наші політики дуже часто робили помилки, за які дуже дорого розплачувався народ. Може, вже пора схаменутися? Спочатку об''єднатися і перемогти на виборах, а після цього, якщо буде бажання, ділитися і сваритися, а не навпаки.»

Петро Кагуй

Ось такого листа надіслав нам історик Євген Маїк з міста Жовкви Львівської області.

На цьому, шановні слухачі, передача «Листи на Свободу» добігає кінця.

З Вами був Петро Кагуй, а в читанні листів мені допомагали мої колеги: Олекса Боярко та Сергій Драчук.

Ми дякуємо Вам за Вашу увагу і за Ваші листи!

Бувайте здорові!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG