Вашингтон, 20 червня 2003 - Цього тижня в інституті Кенана у Вашингтоні відбувся виступ провідного американського наукового екперта з українських питань Адріана Каратницького, який довгий час очолював неурядову організацію Дім Свободи. Свій виступ він присвятив аналізу сучасного інформаційного середовища в Україні та його впливу на формування політичних уподобань громадян. Одним із його висновків стала думка про те, що українське суспільство набуло достатнього політичного досвіду, щоб відрізнити брехливу пропаганду від правдивої інформації.
Цинізм, з яким в Україні маніпулюють засобами масової інформації влада та їхні інші власники, породжує зворотній цинізм – у суспільному ставленні до ЗМІ. Такої думки дійшов Адріан Каратницький, порівнявши результати парламентських виборів із присутністю політичних партій та блоків в телеефірі під час передвиборчої кампанії. За чотири місяці передвиборчої агітації на українських телеканалах найчастіше згадувалися такі політичні сили як блок “За Єдину Україну” (66% часу каналу “УТ-1”) та СДПУ (о) (31% ефіру каналу “1+1”). Вони ж здобули відповідно третє і шосте місце (результи голосування за партійними списками).
На думку Каратницького, за відсутності свободи ЗМІ найдієвішими способами поширення інформації про дії влади стали акції протесту, поїздки лідерів опозиції регіонами та індивідульні зустрічі депутатів із виборцями. Із наближенням президентських виборів їхнє значення зростатиме, оскільки послаблення тиску на ЗМІ видається Каратницькому малоймовірним:
„Чим ближчі нові президентські вибори, тим більше буде тиску і використання телебачення і всіх медіа як засобу формування політичних і суспільних поглядів.”
Разом з тим суспільна недовіра до ЗМІ й надалі залишається високою, про що свідчить хоча б порівняно низька підтримка прем”єр-міністра Віктора Януковича.
„Якщо прем”єр-міністр має підтримку в цей час 8 %, то це досить мінімальна підтримка, мені здається, при тому,що він уже пів року. Порівняти підтримку Путіна, коли він пів року був прем”єром, то в нього вона була значно вищою.”
Разом з тим Каратницький додав, що якщо Януковичу чи іншому представнику так званого донецького клану вдасться таки зайняти президентське крісло, то вони переведуть годинник української історії назад так, як це не вдалося зробити навіть чинному президенту Кучмі.
„Вони досить жорстко контролюють інформаційну систему, всі засоби економічного тиску на народ, на обивателів. Мені здається, що вони мали б амбіції подібні правила гри внести в українське політичне життя ширше. Але я думаю, вони зіткнулися б з більш мобілізованим суспільством, ніж вони мали в Донеччині.. З цієї точки зору, я думаю, це була б для них якась поразка.”
Чи стала б ця поразка донецького клану виграшем для українського суспільства, буде, ймовірно, одним з основних питань майбутніх президентських виборів в Україні.
Цинізм, з яким в Україні маніпулюють засобами масової інформації влада та їхні інші власники, породжує зворотній цинізм – у суспільному ставленні до ЗМІ. Такої думки дійшов Адріан Каратницький, порівнявши результати парламентських виборів із присутністю політичних партій та блоків в телеефірі під час передвиборчої кампанії. За чотири місяці передвиборчої агітації на українських телеканалах найчастіше згадувалися такі політичні сили як блок “За Єдину Україну” (66% часу каналу “УТ-1”) та СДПУ (о) (31% ефіру каналу “1+1”). Вони ж здобули відповідно третє і шосте місце (результи голосування за партійними списками).
На думку Каратницького, за відсутності свободи ЗМІ найдієвішими способами поширення інформації про дії влади стали акції протесту, поїздки лідерів опозиції регіонами та індивідульні зустрічі депутатів із виборцями. Із наближенням президентських виборів їхнє значення зростатиме, оскільки послаблення тиску на ЗМІ видається Каратницькому малоймовірним:
„Чим ближчі нові президентські вибори, тим більше буде тиску і використання телебачення і всіх медіа як засобу формування політичних і суспільних поглядів.”
Разом з тим суспільна недовіра до ЗМІ й надалі залишається високою, про що свідчить хоча б порівняно низька підтримка прем”єр-міністра Віктора Януковича.
„Якщо прем”єр-міністр має підтримку в цей час 8 %, то це досить мінімальна підтримка, мені здається, при тому,що він уже пів року. Порівняти підтримку Путіна, коли він пів року був прем”єром, то в нього вона була значно вищою.”
Разом з тим Каратницький додав, що якщо Януковичу чи іншому представнику так званого донецького клану вдасться таки зайняти президентське крісло, то вони переведуть годинник української історії назад так, як це не вдалося зробити навіть чинному президенту Кучмі.
„Вони досить жорстко контролюють інформаційну систему, всі засоби економічного тиску на народ, на обивателів. Мені здається, що вони мали б амбіції подібні правила гри внести в українське політичне життя ширше. Але я думаю, вони зіткнулися б з більш мобілізованим суспільством, ніж вони мали в Донеччині.. З цієї точки зору, я думаю, це була б для них якась поразка.”
Чи стала б ця поразка донецького клану виграшем для українського суспільства, буде, ймовірно, одним з основних питань майбутніх президентських виборів в Україні.
