Київ-Прага, 11 квітня, 2003 року.
Олекса Боярко
Сьогодні у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка” ми вестимемо мову про низку різних проблем і подій етнонаціонального життя України. Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Історія України – це історія прагнень здобуття державності та пошуку ідеї, котра об’єднала б народ у розбудові власної країни. Чим є така ідея? Відповідь на це сакраментальне запитання шукає київський історик Віктор Коваль, розмову з яким записала Богдана Костюк.
Віктор Коваль
Візьмемо період незалежності. Який підсумок цих років? Україна, грубо кажучи, нічого не домоглася. Промисловість “лежить”, сільське господарство ледве животіє, культура українська продовжує шаленими темпами русифікувати суспільство. Подивіться, що встигли інші країни досягти з 1945 року по 1953 в Західній Європі. Після розрухи вони за 8 років відродили своє життя і почали жити в нормальних умовах. Але візьміть Україну. З 1921 року, коли закінчилася громадянська війна, до 1929, коли почалася індустріалізація, колективізація – Україна теж розквітла, була найбільша, може, народжуваність в Європі. Якби не більшовицький лад, то ми зараз би мали десь 85-90 мільйонів, якби підтримувався рівень народжуваності, який був у 1921-29 роки. А що ми зараз маємо? Зараз ми маємо вимирання народу. Чому так сталося? Одна з причин – тому, що ми опинилися в нестандартній ситуації. Коли ведеться боротьба за національну незалежність, то здобуття її - в колосальних зусиллях. Далі вже стає легше, завдяки крахові комунізму. Комуністична влада ослабла настільки, що вона дозволила референдум про незалежність, і він дав оглушливу відповідь – власне, впала Комуністична імперія.
Богдана Костюк
Референдум 1 грудня 1991 року засвідчив, що люди вже не можуть і не хочуть жити по-старому. Але здається, ані націонал-демократам не вдалося згуртуватися в певну коаліцію, ані адміністративна бюрократична система не схотіла і не поступилася владою. Чи можна зараз реально щось змінити на краще?
Віктор Коваль
Я гадаю, треба, щоб зійшла зі сцени та генерація, яка прийшла до влади із здобуттям незалежності. Тільки тоді справи підуть, мабуть, на краще. Але треба розібратися, що зараз заважає нам стояти по-людські. У пострадянський період українство вступило, заражене небезпечною недугою – національним нігілізмом. Коли люди не говорять власною мовою, не ставляться до національних здобутків як до найвищої цінності – така нація гине. Історія знає безліч прикладів, коли від народів залишилися лише назви, коли вони розчинилися в сильних сусідніх народах, в яких були більш активні лідери. Зараз Україна стоїть якраз перед такою сумною перспективою.
Богдана Костюк
Чи можна все ж таки звинувачувати в тому, що діється з нами усіма, тільки більш сильних сусідів, скажімо Росію?
Віктор Коваль
Нації поводять себе на земній поверхні, як хижаки, це закладено в їхній природі - що вони поїдають одна другу. Це тільки останнім часом в Європі рівень цивілізації досягнув такого рівня: щоб прийняти якусь країну в ЄС, від неї беруть зобов’язання, що вона не буде претендувати на сусідню територію, її кордони вже усталені і вона не буде виступати агресором. Імперський підхід об’єднує росіян від Солженіцина до товариша Сталіна.
І на цьому грунті всі вони стоять однаково. Це їхня державна ідея. Думаю, коли б інакше склалася доля України, коли б була міцна держава, і в нас було б таке саме минуле. Росія настільки вкоренилася в Україні, і настільки іде зараз грубий процес зросійщення, він набув значно більших масштабів, ніж був до проголошення незалежності – в цьому парадокс. Проголосили свободу слова - так вважається, що можна здійснювати цю свободу будь-якою мовою. Зовсім ні. Я вважаю, телеканали, радіостанції повинні говорити українською мовою, державною. А якщо поважати інші національності, треба виділити 20% ефірного часу для російського мовлення і додати для греків, вірменів, поляків та інших меншин. А коли ми бачимо, що зараз чотири п’ятих, навіть більше, ефірного часу ведеться російською, то це вже така безпардонна русифікація! Нагадаю, у Франції штрафують власників радіостанцій, які випускають в ефір не французькі слова.
Богдана Костюк
І вже в тій самій Польщі.
Віктор Коваль
Так, і в Росії немає жодної станції, яка б говорила українською мовою.
Олекса Боярко
Днями у Дніпропетровському єврейському науково-просвітницькому центрі ТКУМА відбулося засідання філософсько-культурологічного клубу. Тема засідання “Українсько-єврейські стосунки в давній і новітній історії України”. Гостею засідання була голова товариства “Україна-Ізраїль” Лариса Скорик. Розповідає Геннадій Сахаров.
Геннадій Сахаров
Українсько-єврейські стосунки, що мають давню історію, останнім часом знову піддаються випробуванням з боку різного роду провокаторів і “доброзичливців”, котрі намагаються розіграти карту антисемітизму, створити уявлення про Україну як державу, в якій національні забобони переважують здоровий глузд. Про необхідність протистояння намаганню сіяти національну ворожнечу говорили учасники засідання філософського культурологічного клубу центру ТКУМА у Дніпропетровську.
Були наведені прикладі провокацій і дезінформацій з метою розпалювання недовіри і ворожнечі, названі адреси і імена провокаторів. На засіданні клубу зроблений висновок, що основною метою дій, спрямованих на національну ізоляцію євреїв і українців, є послаблення держави, щоб легше було, не маючи в ній прямого правління, економічно і ментально її підкорити. Гостя клубу, Лариса Скорик у своєму виступі зазначила, що на часі широкий, відвертий і об’єктивний діалог української і єврейської спільнот з метою подолання стереотипів і забобонів, поширення інформації про справжню сутність українсько-єврейських стосунків.
Лариса Скорик: “Українько-єврейські стосунки повинні стати склянкою тієї чистої води, яку нарешті, пізнавши все, всі негативи нашого минулого, можна показати світові, що все можна пізнати і у всьому можна порозумітися”.
У всеукраїнському масштабі круглий стіл українських і єврейських організацій, за участю філософів, істориків, митців, на якому будуть широко розглянуті проблеми взаємодії української і єврейської національних спільнот, має відбутися у Києві 29 квітня.
Олекса Боярко
Не чекаючи настанов із Києва, в одному з районів Прикарпаття місцева влада вирішила провести облік пам‘яток архітектури. Була проведена відповідна експедиція, результати якої і порадували, і засмутили дослідників. Інформує Іван Костюк.
Іван Костюк
Більша частина Наддвірнянського району на Івано-Франківщині – Карпатські гори. Саме тут - галицька та гуцульська духовна та мистецька культура. Не чекаючи на будь-які розпорядження, частина депутатів місцевої районної ради, створила експедицію, яка мала на меті дослідити та взяти на облік пам”ятки архітектури в районі, включно зі старими церквами. Дослідження очолив голова районного товариства охорони пам’яток історик Михайло Максим” юк.
Учасники експедиції були вражені іконостасами та вівтарями, виготовленими в 17-18 століттях, церковними книгами, деякі з яких розпочато в 16 столітті. Але поряд з ними вони бачили численні дерев’яні церкви, від порога до хреста закуті за останні десятиліття у бляшаний панцер. Мистецтвознавці стверджують, що таким чином нищаться церкви віком в сотні років. Упродовж останніх 10 років за безцінь активно скуповують предмети церковного вжитку (що мають, бодай якусь мистецьку вартість) нечесні на руку торгівці антикваріатом. Проте в місті вперше започатковано паспортизацію та документальний облік найвартісніших, з художнього погляду, творів сакральної тематики. Але варто також наголосити, що комісія зафіксувала численні викрадення оригінальних скульптур Богородиці, Розп’яття з придорожніх хрестів у ближніх селах. І це лише частина проблеми. За умов байдужості держави, унікальна національна спадщина гине - ніким не облікована і повністю зігнорована.
Олекса Боярко
І наостанок – традиційний “Історичний календар”. 14-го квітня виповнюється 229 років від смерті українського мовознавця та перекладача, автора одного з перших слов’яно-греко-латинських словників і церковно-слов’янського перекладу Біблії Якова Блоницького. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Яків Блоницький народився 27 січня 1711 року у селі Орловці на Черкащині. Вісімнадцяти років, під час навчання у Києво-Могилянській академії він прийняв чернечий постриг. По закінченні Академії Блоницький викладав риторику у Тверській семінарії та грецьку мову у Московській слов’яно-греко-латинській академії. Там він написав підручник «Коротка грецька граматика», перекладав твори Епіктета, Іоана Златоуста, Псевдо-Діонисія Ареопагіта, понад 2 роки працював над церковно-слов’янським перекладом Біблії.
Свою перекладацьку працю Блоницький продовжив у Миколаївському монастирі у Бєлгороді та у Святогорському Успенському монастирі в Ізюмі на Слобожанщині. 1751 року він несподівано втік з монастиря і вирушив до Греції. Російський Синод оголосив розшук Блоницького і розіслав по монастирях опис його зовнішності: «Зросту середнього, обличчям смуглий, кругловидий, волосся чорне, голос тонкий, трохи шепелявить».
Блоницький оселився на горі Афон у Зографському монастирі, що належав болгарам. На основі досліджень грецьких та слов’янських літературних пам’яток вчений уклав 2 словники: «Лексикон елліно-славенський» та «Лексикон славено-елліно-латинський» обсягом близько вісімдесяти тисяч слів.
1761 року Блоницький скористався амністією, оголошеною російським імператором Петром Третім, і повернувся до Києва. У Пустинно-Миколаївському монастирі він закінчив «Граматику нову старого і славного язика славенського» обсягом 434 сторінки. У ній автор вперше посилається на тексти, запроваджує нові граматичні терміни, наводить їхні грецькі та латинські відповідники. Блоницький звернувся до Синоду за дозволом на видання «Граматики» і через 11 років отримав відмову. Однією з її причин стало занадто широке, на думку чиновників, вживання у праці українських слів.
Яків Блоницький помер у Київському Братському монастирі 14 квітня 1774 року.
Олекса Боярко
Сьогодні у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка” ми вестимемо мову про низку різних проблем і подій етнонаціонального життя України. Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Історія України – це історія прагнень здобуття державності та пошуку ідеї, котра об’єднала б народ у розбудові власної країни. Чим є така ідея? Відповідь на це сакраментальне запитання шукає київський історик Віктор Коваль, розмову з яким записала Богдана Костюк.
Віктор Коваль
Візьмемо період незалежності. Який підсумок цих років? Україна, грубо кажучи, нічого не домоглася. Промисловість “лежить”, сільське господарство ледве животіє, культура українська продовжує шаленими темпами русифікувати суспільство. Подивіться, що встигли інші країни досягти з 1945 року по 1953 в Західній Європі. Після розрухи вони за 8 років відродили своє життя і почали жити в нормальних умовах. Але візьміть Україну. З 1921 року, коли закінчилася громадянська війна, до 1929, коли почалася індустріалізація, колективізація – Україна теж розквітла, була найбільша, може, народжуваність в Європі. Якби не більшовицький лад, то ми зараз би мали десь 85-90 мільйонів, якби підтримувався рівень народжуваності, який був у 1921-29 роки. А що ми зараз маємо? Зараз ми маємо вимирання народу. Чому так сталося? Одна з причин – тому, що ми опинилися в нестандартній ситуації. Коли ведеться боротьба за національну незалежність, то здобуття її - в колосальних зусиллях. Далі вже стає легше, завдяки крахові комунізму. Комуністична влада ослабла настільки, що вона дозволила референдум про незалежність, і він дав оглушливу відповідь – власне, впала Комуністична імперія.
Богдана Костюк
Референдум 1 грудня 1991 року засвідчив, що люди вже не можуть і не хочуть жити по-старому. Але здається, ані націонал-демократам не вдалося згуртуватися в певну коаліцію, ані адміністративна бюрократична система не схотіла і не поступилася владою. Чи можна зараз реально щось змінити на краще?
Віктор Коваль
Я гадаю, треба, щоб зійшла зі сцени та генерація, яка прийшла до влади із здобуттям незалежності. Тільки тоді справи підуть, мабуть, на краще. Але треба розібратися, що зараз заважає нам стояти по-людські. У пострадянський період українство вступило, заражене небезпечною недугою – національним нігілізмом. Коли люди не говорять власною мовою, не ставляться до національних здобутків як до найвищої цінності – така нація гине. Історія знає безліч прикладів, коли від народів залишилися лише назви, коли вони розчинилися в сильних сусідніх народах, в яких були більш активні лідери. Зараз Україна стоїть якраз перед такою сумною перспективою.
Богдана Костюк
Чи можна все ж таки звинувачувати в тому, що діється з нами усіма, тільки більш сильних сусідів, скажімо Росію?
Віктор Коваль
Нації поводять себе на земній поверхні, як хижаки, це закладено в їхній природі - що вони поїдають одна другу. Це тільки останнім часом в Європі рівень цивілізації досягнув такого рівня: щоб прийняти якусь країну в ЄС, від неї беруть зобов’язання, що вона не буде претендувати на сусідню територію, її кордони вже усталені і вона не буде виступати агресором. Імперський підхід об’єднує росіян від Солженіцина до товариша Сталіна.
І на цьому грунті всі вони стоять однаково. Це їхня державна ідея. Думаю, коли б інакше склалася доля України, коли б була міцна держава, і в нас було б таке саме минуле. Росія настільки вкоренилася в Україні, і настільки іде зараз грубий процес зросійщення, він набув значно більших масштабів, ніж був до проголошення незалежності – в цьому парадокс. Проголосили свободу слова - так вважається, що можна здійснювати цю свободу будь-якою мовою. Зовсім ні. Я вважаю, телеканали, радіостанції повинні говорити українською мовою, державною. А якщо поважати інші національності, треба виділити 20% ефірного часу для російського мовлення і додати для греків, вірменів, поляків та інших меншин. А коли ми бачимо, що зараз чотири п’ятих, навіть більше, ефірного часу ведеться російською, то це вже така безпардонна русифікація! Нагадаю, у Франції штрафують власників радіостанцій, які випускають в ефір не французькі слова.
Богдана Костюк
І вже в тій самій Польщі.
Віктор Коваль
Так, і в Росії немає жодної станції, яка б говорила українською мовою.
Олекса Боярко
Днями у Дніпропетровському єврейському науково-просвітницькому центрі ТКУМА відбулося засідання філософсько-культурологічного клубу. Тема засідання “Українсько-єврейські стосунки в давній і новітній історії України”. Гостею засідання була голова товариства “Україна-Ізраїль” Лариса Скорик. Розповідає Геннадій Сахаров.
Геннадій Сахаров
Українсько-єврейські стосунки, що мають давню історію, останнім часом знову піддаються випробуванням з боку різного роду провокаторів і “доброзичливців”, котрі намагаються розіграти карту антисемітизму, створити уявлення про Україну як державу, в якій національні забобони переважують здоровий глузд. Про необхідність протистояння намаганню сіяти національну ворожнечу говорили учасники засідання філософського культурологічного клубу центру ТКУМА у Дніпропетровську.
Були наведені прикладі провокацій і дезінформацій з метою розпалювання недовіри і ворожнечі, названі адреси і імена провокаторів. На засіданні клубу зроблений висновок, що основною метою дій, спрямованих на національну ізоляцію євреїв і українців, є послаблення держави, щоб легше було, не маючи в ній прямого правління, економічно і ментально її підкорити. Гостя клубу, Лариса Скорик у своєму виступі зазначила, що на часі широкий, відвертий і об’єктивний діалог української і єврейської спільнот з метою подолання стереотипів і забобонів, поширення інформації про справжню сутність українсько-єврейських стосунків.
Лариса Скорик: “Українько-єврейські стосунки повинні стати склянкою тієї чистої води, яку нарешті, пізнавши все, всі негативи нашого минулого, можна показати світові, що все можна пізнати і у всьому можна порозумітися”.
У всеукраїнському масштабі круглий стіл українських і єврейських організацій, за участю філософів, істориків, митців, на якому будуть широко розглянуті проблеми взаємодії української і єврейської національних спільнот, має відбутися у Києві 29 квітня.
Олекса Боярко
Не чекаючи настанов із Києва, в одному з районів Прикарпаття місцева влада вирішила провести облік пам‘яток архітектури. Була проведена відповідна експедиція, результати якої і порадували, і засмутили дослідників. Інформує Іван Костюк.
Іван Костюк
Більша частина Наддвірнянського району на Івано-Франківщині – Карпатські гори. Саме тут - галицька та гуцульська духовна та мистецька культура. Не чекаючи на будь-які розпорядження, частина депутатів місцевої районної ради, створила експедицію, яка мала на меті дослідити та взяти на облік пам”ятки архітектури в районі, включно зі старими церквами. Дослідження очолив голова районного товариства охорони пам’яток історик Михайло Максим” юк.
Учасники експедиції були вражені іконостасами та вівтарями, виготовленими в 17-18 століттях, церковними книгами, деякі з яких розпочато в 16 столітті. Але поряд з ними вони бачили численні дерев’яні церкви, від порога до хреста закуті за останні десятиліття у бляшаний панцер. Мистецтвознавці стверджують, що таким чином нищаться церкви віком в сотні років. Упродовж останніх 10 років за безцінь активно скуповують предмети церковного вжитку (що мають, бодай якусь мистецьку вартість) нечесні на руку торгівці антикваріатом. Проте в місті вперше започатковано паспортизацію та документальний облік найвартісніших, з художнього погляду, творів сакральної тематики. Але варто також наголосити, що комісія зафіксувала численні викрадення оригінальних скульптур Богородиці, Розп’яття з придорожніх хрестів у ближніх селах. І це лише частина проблеми. За умов байдужості держави, унікальна національна спадщина гине - ніким не облікована і повністю зігнорована.
Олекса Боярко
І наостанок – традиційний “Історичний календар”. 14-го квітня виповнюється 229 років від смерті українського мовознавця та перекладача, автора одного з перших слов’яно-греко-латинських словників і церковно-слов’янського перекладу Біблії Якова Блоницького. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Яків Блоницький народився 27 січня 1711 року у селі Орловці на Черкащині. Вісімнадцяти років, під час навчання у Києво-Могилянській академії він прийняв чернечий постриг. По закінченні Академії Блоницький викладав риторику у Тверській семінарії та грецьку мову у Московській слов’яно-греко-латинській академії. Там він написав підручник «Коротка грецька граматика», перекладав твори Епіктета, Іоана Златоуста, Псевдо-Діонисія Ареопагіта, понад 2 роки працював над церковно-слов’янським перекладом Біблії.
Свою перекладацьку працю Блоницький продовжив у Миколаївському монастирі у Бєлгороді та у Святогорському Успенському монастирі в Ізюмі на Слобожанщині. 1751 року він несподівано втік з монастиря і вирушив до Греції. Російський Синод оголосив розшук Блоницького і розіслав по монастирях опис його зовнішності: «Зросту середнього, обличчям смуглий, кругловидий, волосся чорне, голос тонкий, трохи шепелявить».
Блоницький оселився на горі Афон у Зографському монастирі, що належав болгарам. На основі досліджень грецьких та слов’янських літературних пам’яток вчений уклав 2 словники: «Лексикон елліно-славенський» та «Лексикон славено-елліно-латинський» обсягом близько вісімдесяти тисяч слів.
1761 року Блоницький скористався амністією, оголошеною російським імператором Петром Третім, і повернувся до Києва. У Пустинно-Миколаївському монастирі він закінчив «Граматику нову старого і славного язика славенського» обсягом 434 сторінки. У ній автор вперше посилається на тексти, запроваджує нові граматичні терміни, наводить їхні грецькі та латинські відповідники. Блоницький звернувся до Синоду за дозволом на видання «Граматики» і через 11 років отримав відмову. Однією з її причин стало занадто широке, на думку чиновників, вживання у праці українських слів.
Яків Блоницький помер у Київському Братському монастирі 14 квітня 1774 року.
