Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:23

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 4 липня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.

Щоразу, подумки повертаючись у не надто віддалені часи совдепії, я згадую незнищенну тарганоподібну публіку, якій народ дав точну і голосну назву “стукач”. Стукачі були, є і будуть, бо то - стан душі, бо то є пісня, яку “нє задушишь, нє убйошь”, особливо там, де кожен третій, в тій, чи іншій мірі свого часу поспівував, постукував, або ж, “на крайняк”, вишіптував у начальственні вуха. Стиль поведінки цієї братії можна було б назвати інтернаціональним. Доказом цьому є збірний образ Гашеківського Бретшнейдера. “Коли вони випили, Швейк теж замовив чвертку вина за свій рахунок. Бретшнейдер почав умовляти Швейка не боятися його, бо він, мовляв, сьогодні не на службі і тому з ним можна зараз говорити про політику. Швейк заявив, що він ніколи в ресторанах про політику не говорить, до того ж уся політика – це забавка для маленьких дітей...”

Потім цього Бретшнейдера з’їли собаки, яких йому продав той таки Швейк. З цього місця про стукачів можна говорити, як про родини. Всі щасливі – подібні, а нещасливі, кожна нещасна по своєму. Один озлоблений “тусовщик” казав мені навіть щось страшне, мовляв, добрий стукач – мертвий стукач. Я з ним не дуже згідний. Як на мене – хай би жило собі, якби нікого не чіпало. Але до чого це я? Ну да, Україна пострадянська. Мрії, надії та перекислий суп реальності. Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.

Надія Шерстюк

“Кучма призначив чотирьох нових голів обласних адміністрацій, - повідомляє “Форум”, - Олександр Удовиченко очолив Полтавську облдержадміністрацію, Михайло Романів став губернатором Чернівецької області, Володимир Яцуба зайняв крісло голови Дніпропетровської адміністрації, і Володимир Березовський призначений керувати справами Запорізької області”.

Сайт “Главреда” з цього приводу зауважує, що “подібних змін у регіональній еліті не було вже давно”. “Новоспечені губернатори – “темні конячки”, - робить висновок видання, - будуть працювати в інтересах чинного президента, це по-перше, а по-друге, регіональні кадрові перестановки проведені з урахуванням побажань прем’єра”. Відтак “цей факт піарщики Віктора Федоровича просто зобов’язані використовувати для “розкрутки” ідеї стрімкого росту шансів свого шефа як потенційного наступника”. “Інтригуючою стала перестановка у рідній для Кучми Дніпропетровській області”, - конкретизує “Українська правда”. Раніше губернатором цього наповненого стратегічними підприємствами регіоні був Микола Швець, зараз на його місце прийшов Володимир Яцуба. “Прибрати Швеця з губернатора, - пише часопис, - хотів Янукович. Але так само він хотів виставити з Кабміну Яцубу. Цих двох людей він не контролював. І зараз йому це вдалося”.

Тим часом сайт “Подробностєй” повідомляє, що президент, вкрай незадоволений станом справ у Дніпропетровській області, доручив новопризначеному Володимиру Яцубі “організовано провести збір врожаю і вжити заходів для усунення цінової лихоманки на продовольчому ринку”. У розвиток теми видання “Контекст” зауважує, що ці кадрові зміни створюють ілюзію: начебто влада покарала винуватих у продовольчій кризі. “Насправді ж, - цитую “Контекст”, - кардинально нічого не змінилося, оскільки нові губернатори – представники усе тієї ж команди Леоніда Кучми. Інакше і бути не могло”.

Андрій Охрімович

В дискусії, як відомо, народжується істина. Фраза, якщо не помиляюсь належить Сократові, а він, як відомо, кінчив погано. Чарочка цикути і... до побачення. Тим не менше тягу до суперечки ніякою цикутою не побореш. Про це нам щоразу нагадують форуми “Павутини”, зокрема на персональному сайті Юлії Тимошенко. Там народ відв’язується довкола теми: “Чого ми бідні?”. Гість на ім’я Оля одразу знайшла відповідь: “Бо дурні. Щоправда, дурість полягає не там, де її останнім часом звикли бачити”. За віртуальним мордобоєм у палаті №6, без фобій та упередженості спостерігає понурий та накачаний санітар Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

Дискусію стосовно причин бідності розвиває інший респондент: “Цікаво: бідний українець - дурний, чи дурний українець – бідний?” Оля пояснює: “Ви не зрозуміли. Всі скаржаться на погане життя, а на акції протесту вийти – кістка слабка. От тому і дурні й бідні, і виходу з цього кола я поки що не спостерігаю.”

Відвідувач на ім’я Анатолій спостерігає інші реалії: “Чому ви вважаєте, що Україна бідна? З країни, яка має п’ятдесят мільйонів населення, вивозяться мільярди доларів, а ми ще живемо...”

Думка ця респондента на ім’я Олег Непокора підштовхнула до аналізу причин бідності: “Приблизно з середини 90-х, а це – прихід до влади Кучми, вимальовуються яскраві тенденції. Масова невиплата зарплат та пенсій. Шалене розростання апарату ДПА, МВД, ГПУ, створення “беркутів”, “титанів”, “кобр”, “соколів”, та іншої свійської худоби, плюс небачене свавілля та звірства “відморозків” із вищеозначених дублюючих структур.” Відчувши щось третьою ниркою, симпатики означених структур кинулися на інтернет-видання “Форум” з власними оперативними реакціями. Такий собі Вєлєсов, посилаючись на мало перевірений матеріал з “Версій. Ком.”, ставить питання руба: “Хто фінансує нашу демократію?” Ясний перець – американці. Мовляв перший ксерокс у Києві був у приміщенні Народного Руху. Далі в тому ж дусі. Відповіді – кволі. Не зустрівши опору, “народушко” “розійшовся” не на жарт. Пригадали ґвалтівну статтю Чорновола, не сказавши, щоправда, хто у ті часи “шив” дисидентам подібні звинувачення. Порахували американські гранти, які, на думку Вєлєсова проїдають демократичні інституції. Назагал дискусія виводить на глобальний висновок – в усьому винна дружина Ющенка.

Густота плювків дістала тихого і незлобивого відвідувача на ім’я Дрібний Обиватель. “Мене особисто ця проблема не хвилює. Я своїх кабанчиків вирощую та продаю. А ось вас, “таваріщ” Вєлєсов, це чомусь постійно хвилює. Може росіяни на пиво не додають?”

Андрій Охрімович

Тим, що грядуть вибори, нині нікого не здивуєш. Бо в Україні вони давно стали чимось буденно ідіотичним. Така собі задавнена психічна хвороба, яку перестає помічати навіть лікар. Власне, вибори є тим терапевтичним дійством, яке стирає грань між хворим та лікуючим. У цей момент вони стають одним нерозривним сіамським цілим, а країна - подібною до тої божевільні, де представники діаметрально протилежних психіатричних шкіл після вигуку Швейка: “Хай живе цісар Франц Йосиф Перший”... доходять одностайного висновку, що хлоп є невиліковним “ідійотою”. Це зовсім не означає, що славний наш народ не повинен кричати: “Слава Кучмі, або ж Януковичу...”. Нехай кричать. На те воно й демократія. Нехай навіть по радіо вигукують... Не шкода. Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна павутина”.

Сергій Грабовський

Вибори. Фантастичне слово не тільки для політиків, а і для публіки, котра зве себе (заслужено чи ні) політичними технологами і фахівцями з PR-у. Як відомо, в Україні до офіційного початку президентської виборчої кампанії лишилося ще дев‘ять місяців, отож потужні передвиборні технології, головним чином, із обливання суперників багнюкою – словесною і справжньою тільки напрацьовуються. Може, для когось це видаватиметься дивним, але нічого кращого і ефективнішого в арсеналі переважної більшості українських та російських політтехнологів, схоже, немає. Але ця публіка, видається, думає, що саме такі технології є влучними та нищівними, наче постріл танкової гармати: “БАХ!”

Відтак не дивно, що на російському сайті www.stringer-news.ru з‘явився начебто поцуплений в одній фірмі прайс-лист на послуги майстрів “чорного піару” під час парламентських виборів. Чи справжній цей лист, чи ні, невідомо. Але прейскурант справляє враження. Для прикладу:

Вулична бійка чи провокація (з погромом – за додаткову ціну) - $500-950.

Замурувати двері штабу чи під‘їзду конкурента - $600.

Розгром штабу конкурента з викраденням бази даних чи списків симпатиків - $2300 .

Заливання фекаліями штабу конкурента чи місця постійного зборку його симпатиків - $1200-1500.

Наїзд силовиків (МВС, пожежники) - від $400.

Але, якщо серйозно, то по-перше, з преси відомо, що у більшості реальних бюджетів кандидатів у депутати передбачені різного роду “спецпроекти”, звіти за які є властиво конфіденційними; по-друге, вражає, наскільки дешевшим є забезпечення наїзду з боку силовіків за обробку певної місцини фекаліями; по-третє, передовий досвід російських виборів обов‘язково хтось та намагається застосувати в Україні. Єдина проблема – на черзі в Україні не парламентські, а президентські вибори, отож спецзаходи будуть значно дорожчими, та і фекалій чорним парникам знадобиться відчутно більше.

Андрій Охрімович

Погодьтесь, що від фекалій поточної політики переходити до таких елегантних речей, як книжка, не зовсім зручно і, тим не менше, доводиться. Як не як, а всеукраїнська акція "Книжка року", вп’яте проводить рейтингування новинок українського книговидання та підбиває підсумки першого півріччя року 2003-го. І хоч її організаторів часом звинувачують у суб’єктивності, вони намагаються зробити конкурс якомога прозорішим та об’єктивним. Серед експертів акції – авторитетні літературознавці, критики, культурологи, письменники, видавці, науковці. З їх оцінками можна не погоджуватись, але до їх способу мислення таки варто прислухатись. Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

З рейтингами півріччя, складом та думками експертів скептики можуть ознайомитись на сайтах elitprofi.com.ua/book та review.kiev.ua. Фахівці відзначають збільшення асортименту книжок, покращення поліграфії. Деякі речі, як от "Декоративне мистецтво України: 200 імен" або ж "Український літопис вбрання" – справжні витвори книжкового мистецтва.

Найбільше суперечок, як завжди, викликає номінація "Сучасна українська проза". Щодо її якості та й взагалі присутності у читацькому полі зору існують різні, часом полярні думки. До лідерів тут увійшли майже всуціль знайомі імена, так би мовити, джентльменський набір укрсучліту. Добре це чи погано, питання суперечливе. Відсутність нових авторів може засмутити, але "старики" гарантують принаймні добротні тексти.

Отже, попри всю умовність подібних підрахунків, найбільше експертських балів набрав "Лексикон таємних знань" Тараса Прохаська. Дехто з критиків схильний вважати його українським прозаїком номер один. Збірка містить оповідання, які раніше вже публікувалися, а зараз більш, ніж скромно, перевидані "Кальварією". Тож тут "грають" виключно тексти. Про незвичайну містичну, насичену мов екстракт, прозу Прохаська Юрко Іздрик пише: "Попри свою позірну сповільненість ця проза ніколи не викликає почуття нудьги чи втоми, ба більше – вона не дозволяє хоч на мить послабити увагу, бо автор (який ніби сам читає свій твір уголос) точно вловлює зміну напруги і пропонує щоразу несподіваніші метаморфози..."

Збірку повістей та оповідань Оксани Забужко "Сестро, сестро", за визнанням авторки, складають твори, писані протягом мало не десятка років. Деякі з них друкувалися, інші - чекали своєї пори у комп’ютері. Та зібрані під одну, досить привабливу обкладинку київським "Фактом", вони творять нову якість і цілісність, вибудовують окремий наскрізний сюжет цієї напрочуд вдалої збірки. Обидві книжки: і Прохаська, і Забужко, може, найкращі з останніх видань вітчизняної прози.

Далі у рейтингу скандальний "Культурний шар" Макарова, "Фуршет" Марії Матіос, "Очамимря" Ірванця та перевидання Винниченкових "Дів ночі". Замикає "чудову сімку" молода епатажна авторка журналу "Четвер" Ірена Карпа з книжкою "Знес паленого (чтиво ідіотів)".

Якщо зловмисник скаже вам, що нема чого читати українською – не вірте. Зазирніть ліпше на сайт "Книжки року".

Андрій Охрімович

Серед неозорих рівнин і неосяжних рівнин електронного світу, серед тисяч доменів та сайтів Інтернету дуже важко знайти Україну. Одна з найбільших держав Європи загубилась у віртуальному світі... На запитання, чому так сталося, відповідь пробує дати Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Держава, розташована у географічному центрі Європи, майже невідома широкому загалові користувачів Інтернетом. Українська історія та культура залишається осторонь головних перехресть “Павутини”, за винятком хіба що туристичних та мас-медійних сайтів. Але останні найчастіше ставлять назву “Україна” у контекст таких несимпатичних слів, як “корупція”, “бюрократія” тощо. Ще одну причину загубленості України у “віртуалці” експерт з питань культури Ради Європи Олександр Буценко пояснює наступним чином:

Олександр Буценко

Я тільки повернувся із Росії, і там також в інформаційному просторі “Культурна Україна” відсутня. У них дуже величезна кількість сайтів, і вони просто розводять руками, питаючи, що відбувається у нас в Україні, чому ми не маємо цієї інформації?

Окрім того, наші українські сервери дуже погано відкриваються, вони не мають доступу, не мають адрес, і головне, вони не мають спрямованої, аналітичної та інформаційної експансії з боку України (експансії, звичайно, в кращому розумінні цього слова), щоб ми показали, хто ми є.

Богдана Костюк

Олександр Буценко впевнений, що, якщо нинішня влада не проведе масованої інформаційної кампанії у “Павутині”, Україна так і буде плентатись наприкінці списку економічно і технологічно розвинених держав. Або, що ще гірше, її інтернет-місце просто захоплять інші країни, що у них електронні технології та електронна самоідентифікація перебувають на більш високому рівні. За прикладами далеко ходити не треба: варто лише згадати російський сайт про Україну ukraine.ru та значну кількість інформаційних українських сайтів, які відкрито за російський кошт. А це вже – проблема, яка торкається національної безпеки України.

Андрій Охрімович

А наостанок, шановне “паньство”, я хочу побажати вам чогось такого легкого, невловимого і подібного до хоку Юрка Позаяка:

“Ах бульбашко легка В шампанськім золотім... Аристократа жизнь.”

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG