Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:48

Угорські домовласники знають і борються за свої права, причому результативно


Василь Плоскіна Угорські домовласники знають і борються за свої права, причому результативно

Угорщина, 5 серпня 2003 - Практика захисту прав угорських домовласників дуже багата на різноманітні нестандартні ситуації, особливо коли мова йде про відтинок часу з 1989 до 2003 року. При цьому місцеві правники, а також держчиновники середньої ланки зауважують, що в судах із 10 спірних випадків принаймні 7 або 8 вирішуються на користь постраждалих. Це збільшує довіру населення до влади, адже держава не лише в теорії, але й на практиці намагається захищати інтереси своїх громадян. Звичайно, щодо цієї тези ще можна посперечатися, тому що, на думку деяких правозахисників, в Угорщині спокійно можна і навіть необхідно вдосконалювати закони так званої соціальної сфери. Бо з року в рік зростає добробут людей, збільшуються їхні фінансові можливості, і через це заможні угорці починають дещо вільніше тлумачити свої права і свободи, забуваючи при цьому відому істину: моя свобода закінчується там, де вона утискує свободу іншого. Нині в Угорщині майже не почуєш сакраментального на Україні вигуку: “Ото дожилися, людоньки добрі, навіть нема кому поскаржитися на того-то й того!..” Порівнюючи тутешню ситуацію з українською, слід сказати, що, по-перше, в Мадярщині доволі великі повноваження мають муніципальні органи самоуправління з чутливою для кишень порушників системою штрафів. Однозначно стверджувати це можна ще й тому, що, по-друге, суди першої інстанції тут мають аж ніяк не символічне значення і судять у справах позивачів-обивателів досить об’єктивно. Наведу хоча б такий приклад. На одній з околиць угорської столиці із сусідами – подружньою парою середніх років – позивалася одинока літня жінка. Виявляється, здоровий сусідський собака цілий день гавкав, як навіжений, попід вікнами старенької пенсіонерки. До того ж господарі невчасно прибирали за твариною, вибачайте на слові, лайно. Здавалося б, куди скромній вдові змагатися із працюючими сусідами, причому торговцями на овочевому ринку. Вірніше, куди їй з її пенсією до їхніх зарплат? Реакцію наших земляків у даному випадку спрогнозувати неважко: каторжного собацюру або отруять к дідьку, або обіллють сірчаною кислотою, від якої він, у принципі безневинна тварина, сам лапи протягне. Питаєте, чому? Таж ясно: а тому, що сільрада чи там міська мерія на такі скарги українського обивателя і за вухом не почухається. Мовляв, чого б нам на подібні дурниці зважати? От прості люди за звичкою і вдаються до радикальних методів. На щастя, ще не всі і не повсюдно. Що ж чинить наша знайома угорська бабця? А от що: пише скаргу на сусідів до мерії. Це, звісно, вам не Україна, і тому на листа реагують не по-чиновницьки. Посилають свого представника, відтак за його звітом ухвалюють оштрафувати хазяїна вівчарки на кругленьку суму, щоб старих поважав і закону стерігся. В іншому районі мешканці навіть не вулиці – так, провулочка – поскаржилися в муніципалітет на покупців одного гіпермаркета, які постійно зчиняли галас попід вікнами приватних будинків. За кілька днів дорогу до цього шоп-центру любенько перегородили високим парканом. І таких випадків набереться не по одній сотні й навіть тисячі. Дарма відмахуються деякі українські чиновники від подібних скарг, адже дієвість влади залишається дієвою навіть у дрібницях. Та й то як його подивитися на це: для когось воно, може, й не варта уваги абищиця, а для декого – питання великої ваги і довіри ( чи недовіри) до рідної влади.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG