Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 07:00

Абетка демократії: Подвижництво і демократія.


Василь Зілгалов Абетка демократії: Подвижництво і демократія.

Прага, 9 вересня 2003 – Лише сума подоланих перешкод є дійсним і правильним мірилом подвигу людини, котра здійснила цей подвиг. Подвижники рухають народ до правди і справжньої демократії, вони вчать всіх, як послідовно долати всі, навіть, здавалося б, нездоланні перешкоди. Колись Іван Вишенський писав до українців з Афону: «Чи не ваші милості бажання гендлярства грошового і достатку світського джерело хіті в собі розпустили і ніяк нажертися ще не можете жадобою, більше захворіли, достатків бажаєте світських»... «Якби не подвижники ваші, що моляться денно і нощно в пустелі за вас і вашу землю, де б ви були б вже». І дійсно, без Івана Вишенського, Андрея Шептицького, без Тараса Шевченка, Василя Стуса, без багатьох інших скромних подвижників духу, які все життя долали і долають перешкоди в діяннях, в молитві за народ і за Батьківщину, вмирають під час цих діянь, молитов, як єпископ Мукачівський Іван Маргітич, де була б сьогодні Україна?

Він помер під час Архієрейської Божественної Літургії 7 вересня, під час освячення нового престолу в селі Пилипець на Міжгірщині Закарпатської області. Помер серед своїх вірних, під час молитви, чого іще можна було б бажати. Єпископ Іван Маргітич прожив більше 82 років. З них чимало натерпівся в угорській в’язниці за участь в українському підпіллі на рубежі 30-40-х. Потім був засуджений на 25 років таборів радянським режимом. Душпастирював у підпіллі.

Народився Іван Маргітич у селі Боржавському Виноградівського району на Закарпатті. Вже після відбуття угорського окупаційного ув’язнення, в 1946 році він закінчив богословські студії. Посвячував його на ієрейську путь єпископ Теодор Ромжа, якого потім вбили агенти радянських спецслужб за наказом Сталіна і Хрущова, про що хвалився у своїх спогадах один із керівників загонів смерті міністерства державної безпеки /пізніше КДБ/ СРСР, генерал Павло Судоплатов. Так що Іван Маргітич ясно уявляв собі свій шлях і те, що його могло чекати на цій дорозі долання перешкод перед вірою свого народу, перед свободою України, за яку він боровся все своє життя.

І перед ув’язненням у радянських таборах і після виходу у великий табір народів, Іван Маргітич все своє життя віддавав людям. Молився, захищав переслідуваних владою, духовно і матеріально підтримував борців проти тоталітаризму, учасників підпілля. Він був зовні нібито простою людиною, але відчувалася у ньому велика духовна сила подвижника. І в розмові його спокійній, тихій всі, хто його слухав, черпали надію, безстрашність і віру. Будучи єпископом Української греко-католицької церкви і синкелом для українців, він ніколи не цурався бути поряд з людьми, у кожній родині, де відчував потребу своєї підтримки, допомоги, співчуття і молитви. У складний і буремний для України час 80 – 90-х минулого століття Іван Маргітич докладав багато сил і духовної енергії для зміцнення національно-демократичних організацій, для відновлення греко-католицької церкви на Закарпатті. Його можна було побачити не лише у храмі, але й на посвячені стрілецьких могил, на мітингах РУХу, в родинах репресованих, переслідуваних владою, під час розкопок поховань борців за незалежність України. Подвижник Іван Маргітич був завжди зі своїм народом. Він казав, що головне дух, головне віра, коли у людях це є, значить народ живе і має своє майбутнє.

1О вересня тлінні останки Владики Івана Маргітича будуть покладені на вічний спочинок у крипті храму, який він сам збудував у своєму селі Боржавському. Кажуть, що той, у кого віра слаба, не може і в інших її розбудити. Сила віри Владики Івана Маргітича була такою, що він запалював її вогонь у душах тисяч людей. І незважаючи на фізичну смерть, дух подвижника, вогонь його віри, який він запалив у душах людей, залишаться на віки у його народі, як чиста пам’ять про нього.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG