Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 20:25

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Національно-культурні виміри давнього і теперішнього життя України.


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Національно-культурні виміри давнього і теперішнього життя України.

Київ, 10 вересня 2003 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». Перед мікрофоном Олекса Боярко. У нашій передачі сьогодні – національно-культурні виміри давнього і теперішнього життя України.

Почнемо з мистецтва. Про п‘ятий міжнародний фестиваль “Мандруючі зірки”, який щойно завершився у Києві, розповідає Леся Олійник.

Леся Олійник

У столиці України завершився п‘ятий міжнародний театральний фестиваль, присвячений творчості класика єврейської та світової літератури Шолом-Алейхема. Нагадаю, що письменник народився в українському місті Переяслові-Хмельницькому. Більшість своїх творів він написав у Львові та Києві. За десять років до своєї кончини він виїхав за кордон, шукаючи прихисток для душі в країнах Європи та Америки. Ідея вшанування пам‘яті письменника щорічним благодійним театральним фестивалем належить Єврейському фонду в Україні. До його організації долучилися Міністерство культури і мистецтв України, Український культурно-просвітницький центр “Дружба”, Київський общинний центр “Кінор”, а також Меморіальний фонд Шолом-Алейхема в Нью-Йорку, почесним президентом якого є його онука, теж письменниця, Бел Кауфман. ”Мандруючі зірки” - так назвали щорічне музично-театральне дійство, скориставшись заголовком одного із романів Шолом-Алейхема про життя акторів єврейського театру. Упродовж п‘яти днів професійні та аматорські колективи різних міст України та Росії прагнули відтворити неповторний літературний світ Шолом-Алейхема. До фестивальної афіші увійшли також імена письменників, духовно близьких йому. Зокрема, театральна студія Київського єврейського общинного центру “Соняшник” та Білгород-Дністровський театр-студія “Бейт-Лец” показали вистави за мотивами творчості лауреата Нобелівської премії Іцхака Башевіс-Зінгера, а також за оповіданням Володимира Короленка”Йом Кіпур”, у перекладі, тобто,”Судний день”. У такий спосіб фестиваль відзначив 150-річний ювілей видатного побратима по перу Шолом-Алейхема. Нагадаю, що автор визначив жанр свого відомого оповідання як малоросійська казка. Володимир Короленко теж зростав у гущі єврейського люду України - у місті Житомирі, і його талановите слово відтворювало життя й традиції євреїв. Надамо слово директору Єврейського фонду в Україні – автору ідеї проведення фестивалю Аркадію Монастирському.

Аркадій Монастирський

Фестиваль “Мандруючі зірки” став вже традиційним. Є така ідея зараз підключити закордонні амбасади для того шукати театральні колективи уже в Європі, щоб ширша була географія, щоб було більше країн-учасників. У нас були спроби проводити в Новограді-Волинському, “Шалом Україна” – у Луцьку, але вирішили проводити в Києві, бо тут найбільша єврейська громада в Україні, багато гостей, нормальні можливості є для проведення саме в столиці.

Леся Олійник

У багатьох містечках України, наприклад у Бердичеві, Барі, Торчині, Смілій, не кажучи вже про великі міста, також існують єврейські общини, які прагнуть відродити традиції єврейської культури. По суті, у свій час, кожне з маленьких містечок України було своєрідним центром єврейської культури, без якої неможливо уявити культуру України вцілому. Чи займається Фонд ширшими культурними проектами, скажімо відродженням синагог, впорядкуванням цвинтарів.

Аркадій Монастирський

Ви знаєте, що наш фонд молодий. Шість років. Три роки ми розподілювали великі гроші швейцарських банків, ті що отримували колишні в‘язні концтаборів і гетто і зарекомендували себе як професійно діюча структура, яка дуже коректно і без клопотів розподілила більше 8 мільйонів доларів. Після цього ми зайнялися культурними проектами, і ми зараз єдині, хто професійно займається цим професійно, але ми не маємо поки що таких можливостей фінансових, щоб ремонтувати чи обладнувати кладовища, цвинтарі в Україні. Ми пішли на цей час поки іншим шляхом. Ми утворили при єврейському фонді в Україні центр єврейських досліджень, який займається виданням краєзнавчої літератури, і ми таким чином будемо увіковічнювати пам‘ять єврейських громад в Україні. З приводу кладовищ, є досвід відродження єврейських кладовищ у Східній Європі. Там міжнародні фонди підтримують кладовища, їх реконтсрукцію. Поки що не має меценатів, які б вклали гроші, великі гроші в цей проект.

Леся Олійник

Дякую Вам, пане Монастирський за Вашу розповідь і бажаю подальших успіхів у благородній діяльності, що її проводить Єврейський фонд в Україні, відроджуючи історичну та культурну пам”ять єврейського народу.

Олекса Боярко

Щойно свою розповідь закінчила Леся Олійник. Але ми лишаємося при музичній темі. Сучасний композитор Людвіг Тур‘єв – герой розповіді дрогобицького музикознавця Володимира Грабовського.

Володимир Грабовський

Найвищий релігійний пафос – це переживання смерті, згодом правда воскресіння. Найвища філософія є екзистенцій на. Досліди на предмет відчаю і абсурду людського існування. Найвищий театр – трагедія, найвища музика – сумна і трагічна. Музика мажорна чи стверджуюча рівно на стільки ж є поверховою сміх лежить тільки на самій поверхні і звичка помічати тільки його свідчить швидше про мізерність натури. Ці слова з дещо парадоксальним відтінком належать сучасному композиторові Людвігу Тур‘єву, який у своїй творчості зачепив і висвітлив, крім іншого, явище бомжизму і неоднозначну постать бомжа. Про це явище трохи згодом, більше про самого автора. Він член Національної спілки композиторів України, належить до дрогобицької організації. Мешкає у Бориславі місці описаному колись Іваном Франком. Знаходиться у тому віці, який ще прийнято зачисляти до молодого. Батько чотирьох дітей, чудово, майстерно володіє саксофоном.

У свої творчості виявляє не тільки нахил до так би мовити бомжизму. У нього є твори для фортепіано, хору, камерних ансамблів. Одним з найновіших є три псалми Давидові для чоловічого хору, який чекає свого виконання. Кілька років тому на одному з фестивалів “Київ Музик Фесту” успішно був виконаний київськими музикантами вокальний цикл на вірші Василя Стуса “Калиновий Смуток” для сопрано і камерного оркестру. Між іншим на цьому концерті була присутня вдова поета та його друзі.

Але бомж. Як відомо ця абревіатура, що не вимагає особливого пояснення в колективній свідомості закріпилося вкрай негативне ставлення до цього персонажу, який переважно ідентифікується як жебрак. Нагадаю, що в перекладі бомж означає – без певного місця проживання. Не роблячи конкретних ілюзій до матеріально-житлового становища в більшості сучасних українських громадян, зазначу лиш, що Людвіг Тур‘єв протестує у творчості і в коментарях проти однобокості тлумачення бомжизму. Його, зрозуміло, що найменше хвилює матеріально-соціальний стан людини, хоч попередньо нашу країну він характеризує відверто – бомж держави був СРСР. Пригадуєте, “мой адрес не дом і не уліца”.

Свою увагу мистець фокусує на духовній стороні, розуміючи вже бомжизм як космічне явище, що у світовій історії виявилося у відомих постатях: Діогена з його бочкою в Атенах чи вже на українському боці мандрівного філософа Григорія Сковороди. Низка творів Людвіга Тур‘єва на цю тему мають широкий діапазон почуттів та образів: драматичних, ліричних, трагічних і, звичайно, гротесковогумористичних. “Бомж-ідилія”, “Бомж-квартет” для чотирьох саксофонів, “Бомж-секстет”. Згаданий “Бомж-квартет” був успішно виконаний на Львівському фестивалі сучасної музики “Контрасти” шведським квартетом саксофоністів зі Стокгольма. Самі музиканти визнали, що вони в захопленні від цієї музики. Власне ви чуєте цю добру оригінальну музику “Бомж-квартет” Людвіга Тур‘єва у виконанні шведів.

Олекса Боярко

Від мистецьких парадоксів – до справ більш приземлених. Реальні справи Комітету німців Галичини – тема розповіді Івана Костюк.

Іван Костюк

Німці, колишні мешканці Прикарпаття, утворили у 90-х роках минулого століття Комітет німців Галичини. До нього увійшли бізнесмени, лікарі, державні службовці. Щороку вони привозять на Івано-Франківщину гуманітарні вантажі. Основні адресати допомоги – це діти-інваліди та сироти. Цього разу Комітет німців Галичини подарував обласному дитячому притулку мікроавтобус “Нісан”, а спеціалізованому закладу для дітей, хворих на церебральний параліч, -- два спеціалізовані мікроавтобуси “Івеко”. Такої послідовної програми, яка б засвідчувала повагу та любов до землі, на якій вони народились, не демонструє жодна нацменшина на Прикарпатті. Цьогорічна делегація Комітету німців Галичини була особливою. До неї увійшли переважно лікарі, директори спеціалізованих медичних закладів для дітей-інвалідів та бізнесмени. Пенсіонер, у минулому хірург, професор Еразмус Цьоклер так оцінює цю поїздку: “Як колишній хірург у вашому місті я оглянув декілька лікувальних закладів і через Фонд Шредера, яки є фондом сприяння дітям з різними вадами, ми хочемо допомагати установам такого типу Івано-Франківська”. Проте йдеться не лише про матеріальну допомогу. Як заявив керівник Івано-Франківського міського управління освіти Зіновій Береговський, Німеччина на сьогоднішній день має чи не найбільш досконалу систему роботи з дітьми-інвалідами. Тому програма навчання відповідних кадрів з Прикарпаття в Німеччині, якій сприяє Комітет німців Галичини, є важливішою за будь-яку матеріальну допомогу: “Це надзвичайно гуманна програма. І ми змушені нею сьогодні займатися. Тому що сьогодні в Івано-Франківську таких дітей 850 на 30 тисяч учнів. Я думаю, що нам не стільки важлива матеріальна допомога, наскільки неоціненною є фахова, професійна допомога німців”. Варто також наголосити, що Комітет німців Галичини не лише сприяє навчанню українських фахівців у своїй країні та надає відчутну матеріальну допомогу. Щороку комітет організовує для дітей-інвалідів та сиріт поїздки на відпочинок та лікування до Німеччини. Для “Радіо Свобода” з Івано-Франківська, Іван Костюк.

Олекса Боярко

І наостанок – про небуденну долю, яка стала темою ІСТОРИЧНОГО КАЛЕНДАРЯ. 8-го вересня виповнюється 298 років від народження українського письменника та поета Якима Горленка, відомого також як Святий Йоасаф Бєлгородський. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Син наказного гетьмана Андрія Горленка Яким народився 8 вересня 1705 року у полковому місті Прилуках. Одним його дідом був миргородський полковник, а потім гетьман Данило Апостол, іншим – спільник Мазепи, прилуцький полковник Дмитро Горленко. Ще студентом Києво-Могилянської академії Яким прийняв чернечий постриг у Межигірському монастирі під іменем Іларіона. Згодом у Київському Братському монастирі він був посвячений у мантію (тобто, другий ступінь чернецтва) під іменем Йоасафа.

Після закінчення навчання Горленко 3 роки викладав в Академії. Пізніше він був призначений екзаменатором Київської митрополії, ігуменом, а згодом архімандритом Лубенського Мгарського монастиря, намісником Троїцько-Сергіївської лаври під Москвою. 1748 року Йоасаф був висвячений на єпископа Білгородського і Обоянського. Серед своєї пастви, більшість якої складали українці, владика Йоасаф був відомий аскетизмом, повною безкорисливістю і допомогою бідним. За описами, він був високого зросту, довгобразий, з темно-сірими очима. Єпископ Йоасаф помер 10 грудня 1754 року у місті Грайвороні, а 1911 року був канонізований церквою. Йоасаф Горленко є автором низки проповідей, повчань, молитов, а також автобіографії під назвою «Путешествіе в світі сем грішника Іоасафа, ігумена Мгарского». Проте найбільше він уславився своєю поемою «Бран честних седми добродєтелей з седми гріхами смертними в человєцє путнику», написаною 9 квітня 1737 року. У ній засобами барокової батальної поезії символічно зображена постійна та непримиренна боротьба добра і зла у людській душі. Зрештою, армія цариці Гордості та її полковників Ласості, Блуду, Заздрості, Ненажерства, Гніву, Ліні терпить поразку від війська цариці Смиренності з її воєначальниками: Милосердям, Цнотливістю, Любов’ю, Постом, Покірністю і Побожністю. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». З празької студії вів передачу Олекса Боярко. У Києві над випуском працював співукладач програми Сергій Грабовський. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG