Київ, 16 вересня 2003 року.
Сергій Грабовський, Максим Стріха
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Історія, на яку любить нарікати багато хто з українців, часом дарувала Україні просто-таки казкові можливості поступу. І хто ж винен, що ці можливості лишалися нереалізованими? Спробуємо дослідити одну з таких можливостей сьогодні. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
16 вересня 1658 року на раді під містом Гадячем гетьман Іван Виговський затвердив угоду з Польщею. Ця угода була значно вигідніша для України, аніж переяславська угода під Московією, йшлося про закріплення і легітимізацію української держави , чи мовою того часу Великого князівства Руського в оркестрі тодішніх європейських держав. Але за півроку все закінчилося крахом.
Сергій Грабовський
Давайте подумки зануримося в ту добу. Богдан Хмельницький наче з нічого за кілька років створює те, що Європа називає Patria Cosacorum – Козацькою державою. Ця держава контролює приблизно чверть території сучасної України, землі від Дністра до Сіверського Дінця. Розбудовуються її інституції. Зав‘язуються стосунки з іншими державами. Богдан Хмельницький, маневруючи у трикутнику “Річ Посполита-Московія-Оттоманська Порта”, врешті-решт схиляється на бік Москви: у січні 1654 року у місті Переяславі відбувається козацька рада, яка схвалює перехід до московського підданства. Минає трохи більше, ніж два роки по тому – і де-факто Переяславська угода виявляється розірваною внаслідок докорінних розбіжностей в інтересах Московської та Козацької держав. Смерть у серпні 1657 року не дає Хмельницькому оформити цей розрив юридично. Потому починається громадянська війна всередині самої України. На якийсь час її вдається зупинити Іванові Виговському, котрого козацька рада обрала гетьманом-регентом до повноліття сина Хмельницького Юрася Хмельниченка. Ближчим соратником Виговського стає Юрій Немирич – людина феноменальної освіченості і багатства. Але про нього трохи згодом. А зараз дещо про суспільну атмосферу того часу розповідає доктор історичних наук Наталя Яковенко.
Наталя Яковенко
Між козаками і селянами є прірва, світ поділений на людей війни, і все інше, невідомо для чого існує, козаки разом з татарами знищують, випалюють, виграбовують свої ж українські села... , це здобич. І немає між козаками і татарами , козаками і шляхтичами, їхніми противниками з коронного війська, немає антагонізму. Вони брати по фаху. Братство за фахом набагато щільніше, ніж братство по мові чи по вірі, тому можна спокійно собі, як праскою, своє рідне, українське село випалить, виграбувати, натомість, зустрівшися з противником, коли немає бою, розпитувати про домашні новини, частувати один одного тютюном і так далі. А селянину нема чого робить у цій лицарській війні, він існує для того, щоб годувати воїна, якщо він сам не дає, святе право шаблі дозволяє все, що треба, в нього забрати.
Максим Стріха
Зараз дехто спрощено намагається сприймати Україну часів Хмельниччини як єдиний національний організм. Навряд чи можна так робити. Українці не усвідомлювали тоді ще себе як єдине національне тіло, власне, не усвідомлювали себе як єдину націю і тодішні французи, поляки, німці, італійці, будь-яка інша європейська нація сьогодні, будь-який інший європейський етнос.
Сергій Грабовський
Хіба що крім голландців і британців, де у той час розгорталися національні революції...
Максим Стріха
Національна свідомість справді була при початках. І ідеї київських книжників 1920-років про Київ як другий Єрусалим і про тяглість традицій від княжої доби до доби козацької дозволили Хмельницькому зробити колосально швидку еволюцію - від такого собі ображеного поляками шляхтича до людини, яка вже 1656 року цілком серйозно вимагала проведення західних кордонів Козацької держави так, “як за давніх князів руських”, включно із Львовом. Але... Ще раз підкреслюю, це станова свідомість, оскільки нацією є люди озброєні, є люди, які моляться, є козаки , шляхта, духовенство. Селяни нацією не є, і це, знов таки, не виняток в Європі.
Сергій Грабовський
Україні, щоб і конституюватися як державі, у той час заважала відсутність як власної династії, бо всі практично держави , крім згаданих Голландії і Англії, на той час були монархічними, і відсутність надійного “монаршого даху” в особі чужоземного монарха, котрий міг би взяти Україну під свій протекторат, але не надто втручатися в її внутрішні справи. Звідси й зовнішньополітичні пошуки у згаданому вже трикутнику “Річ Посполита-Оттоманська Порта-Московія”. Москва вже проявила свою неєвропейське єство, відмовившись у Переяславі зафіксувати рівні договірні стосунки з Козацькою державою, натомість Хмельницький змушений був дати однобічну присягу на вірність цареві Алексею Михайловичу, а на додачу саме Москва підбурила полтавського полковника Пушкаря на повстання проти Виговського. Отож закономірним виглядає розрив Козацькою державою стосунків з Московією і підписання Гадяцької угоди з Річчю Посполитою. Що ж містила ця угода? Слово Віталію Пономарьову.
Віталій Пономарьов
16 вересня 1658 року у таборі під Гадячем була укладена угода (цитата) «між станами Корони Польської і Великого Князівства Литовського з одної сторони і вельможним гетьманом і Військом Запорозьким з другої». З польського та литовського боків договір підписали волинський каштелян Станіслав Казимир Бєнєвський і смоленський каштелян Казимир Людвік Євлашевський, з українського – гетьман Іван Виговський.
Трактат передбачав перетворення польсько-литовської держави на федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського (тобто, України). Українську державу складали воєводства Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське, Чернігівське, Руське (тобто, Галичина). Державну владу очолював обраний козаками і затверджений королем гетьман. За українською державою визнавалося право мати скарбницю, монетний двір у Києві, судовий трибунал, шістдесятитисячне реєстрове військо та десятитисячну найману армію.
Українське населення мало право вибирати посадових осіб, причому на Брацлавщині, Київщині та Чернігівщині на сенаторські посади обиралися тільки православні шляхтичі, які походять з тих земель і володіють там маєтками. На подання гетьмана, король мав надати шляхетську гідність сотні осіб з кожного полку. Договір підтверджував давні козацькі вольності та привілеї, зокрема, козаки не підлягали цивільному суду і перебували під юрисдикцією гетьмана.
Православні урівнювалися в правах з католиками, а митрополит Київський та 5 єпископів отримували місця в Сенаті, натомість церковна унія мала бути скасована. Окремим пунктом Києво-Могилянській колегії надавався статус академії. Передбачалося заснування ще однієї української академії та потрібної кількості шкіл, гімназій і друкарень, проголошувалася свобода друку.
Сторони оголосили взаємну амністію усім учасникам польсько-української війни. А мету федерації трьох народів окреслюють ці рядки угоди: «Спільна рада і спільні сили всіх тих народів против кожного неприятеля». Максим Стріха
До речі, цю угоду було з ентузіазмом затверджено козацькою радою – значно більш велелюдною і представницькою, ніж та, що відбулася в Переяславі. Ми забуваємо, але, за підрахунками Михайла Грушевського, на площі в Переяславі зійшлося тоді близько 200 осіб, і то не з усіх полків. Отже, Україна перетворювалася на таку собі президентсько-парламентську республіку (адже, крім виборного гетьмана, передбачалися ще й Національні Збори – справді обраний населенням, звісно, вищими станами суспільства, парламент), передбачалася свобода друку – те, що намагалася відразу в Україні обмежити Московія, свобода віри. Автором цього, унікального для середини 17 століття, політико-правової думки був один з найблискучіших українців того часу, і власне, один з найблискучіших, я б сказав би, європейців того часу, Юрій Немирич...
Сергій Грабовський
Максиме, я знову надам слово історику Наталі Яковенко, вона має, видається, вельми цікавий погляд на цю неординарну постать.
Наталя Яковенко
Юрій Немирич – це шляхтич, магнат, це великий чоловік, це один з найбагатший людей в Речі Посполитій, а, за моїми підрахунками, тут, на території України, на українських теренах Речі Посполитої - це другий по заможності чоловік напередодні війни. Це людина, яка ставила на велику карту під час потопу на Шведського короля, шведську сторону, але ця карта не спрацювала. Судячи з деяких висловлювань в листах, судячи з інших згадок про нього, це людина досить цинічна в політичному відношенні. Тому такі міркування, такі наївно-патріотичні, що от, що він усвідомив і нарешті згадав, чиїх батьків і дідів він син, і прийшов до Хмельницького – схоже, не так. Він програв Шведську карту, і він перед самою смертю Богдана Хмельницького поставив на Козацьку карту. Карта почалася дуже добре розігруватися, тому що він один з співавторів Гадяцької угоди, і за Гадяцьку угоду є канцлер Великого князівства Руського, перший світський сенатор. Цим планам не судилося здійснитися, але Немирич так і не дізнався , що цим планам не судилося здійснитися, бо він загинув в безтолковій, випадковій сутичці. Максим Стріха
За Юрієм Немиричем були не лише колосальні багатства, за ним були університети Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа і, зрештою, Сорбонна. За ним були наукові трактати, друковані латиною, за ним була дуже цікава релігійна історія, бо виховувався він у Социніанській академії протестантом і навернувся до віри батьків, православ’я, повернувшись до Хмельницького. Можливо, він був циніком, врешті, всі політики трошки циніки. Але, безумовно, це був найдосвідченіший і найблискучіший український політик 17 століття.
Сергій Грабовський
Після Гадяча був Конотоп. Блискуча перемога козацько-татарського війська під проводом Івана Виговського над удвічі більшим чисельно московським. Знаний російський історик Сергій Соловйов так описав цю подію: “Краса і гордість московської кінноти зникла в один день. Ніколи вже після цього цар московський не міг вивести в поле таке значне військо. В жалобному одязі вийшов Алексей Михайлович до народу, і жах охопив Москву. Москва затремтіла за власну безпеку...йшли чутки, що государ виїздить за Волгу, за Ярославль”.
Максим Стріха
І потому на Україну насувається несподівана катастрофа. Справді, у абсолютно безглуздій пограничній сутичці гине Немирич. Починаються інспіровані Москвою повстання, і звичайно, головним гаслом підбурювачів є все теж “запродалися ляхам”.
Сергій Грабовський
Для успіху такого гасла були певні підстави. Сейм Речі Посполитої у Варшаві урізав права Козацької держави до рівня Зборовського договору 1649 року, тобто до самих початків створення цієї держави. Польська шляхта у своїй масі відмовилася визнати українців рівними з поляками людьми. З цим не могли змиритися навіть найближчі прибічники Виговського, такі, як Іван Богун. І почалися ті повстання, які інспірувалися і роздмухувалися успішно з Москви. Нарешті, у вересні 1659 року, за рік після Гадяча, під містечком Германівною на Київщині зібралася козача чорна рада, яка скинула Виговського з гетьманської посади.
Максим Стріха
Виговський відійшов як той, що продався Заходу, як той, що намагався відірвати Україну від рідного православного Сходу. Вічне звинувачення на адресу українських політиків, які були трошки далекогляднішими від оточення.
За іронією долі про 345-ті роковини Гадяцької угоди - мабуть найблискучішого, але нереалізованого шансу України для входження до Європи, причому як рівноправної шанованої її складової ми говоримо напередодні події, яку вже філософ Тарас Возняк встиг назвати Другою Переяславською Угодою, і це означення пішло сторінками нашої преси. 18 вересня ми маємо шанс знову втягнути Україну в ще одну наддержавну побудову, яка називається Єдиним економічним простором, і яка, хочемо ми того чи ні, є альтернативою, і альтернативою безумовною Європейському векторові нашого розвитку.
Гортаючи сторінки нашої історії, стає страшенно прикро, що ця історія нічому не вчить наших провідників.
Сергій Грабовський
Що ж, лишається тільки сподіватися, що будуть в Україні провідники, які знатимуть історію і розумітимуть вектори її розвитку. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Сергій Грабовський, Максим Стріха
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Історія, на яку любить нарікати багато хто з українців, часом дарувала Україні просто-таки казкові можливості поступу. І хто ж винен, що ці можливості лишалися нереалізованими? Спробуємо дослідити одну з таких можливостей сьогодні. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
16 вересня 1658 року на раді під містом Гадячем гетьман Іван Виговський затвердив угоду з Польщею. Ця угода була значно вигідніша для України, аніж переяславська угода під Московією, йшлося про закріплення і легітимізацію української держави , чи мовою того часу Великого князівства Руського в оркестрі тодішніх європейських держав. Але за півроку все закінчилося крахом.
Сергій Грабовський
Давайте подумки зануримося в ту добу. Богдан Хмельницький наче з нічого за кілька років створює те, що Європа називає Patria Cosacorum – Козацькою державою. Ця держава контролює приблизно чверть території сучасної України, землі від Дністра до Сіверського Дінця. Розбудовуються її інституції. Зав‘язуються стосунки з іншими державами. Богдан Хмельницький, маневруючи у трикутнику “Річ Посполита-Московія-Оттоманська Порта”, врешті-решт схиляється на бік Москви: у січні 1654 року у місті Переяславі відбувається козацька рада, яка схвалює перехід до московського підданства. Минає трохи більше, ніж два роки по тому – і де-факто Переяславська угода виявляється розірваною внаслідок докорінних розбіжностей в інтересах Московської та Козацької держав. Смерть у серпні 1657 року не дає Хмельницькому оформити цей розрив юридично. Потому починається громадянська війна всередині самої України. На якийсь час її вдається зупинити Іванові Виговському, котрого козацька рада обрала гетьманом-регентом до повноліття сина Хмельницького Юрася Хмельниченка. Ближчим соратником Виговського стає Юрій Немирич – людина феноменальної освіченості і багатства. Але про нього трохи згодом. А зараз дещо про суспільну атмосферу того часу розповідає доктор історичних наук Наталя Яковенко.
Наталя Яковенко
Між козаками і селянами є прірва, світ поділений на людей війни, і все інше, невідомо для чого існує, козаки разом з татарами знищують, випалюють, виграбовують свої ж українські села... , це здобич. І немає між козаками і татарами , козаками і шляхтичами, їхніми противниками з коронного війська, немає антагонізму. Вони брати по фаху. Братство за фахом набагато щільніше, ніж братство по мові чи по вірі, тому можна спокійно собі, як праскою, своє рідне, українське село випалить, виграбувати, натомість, зустрівшися з противником, коли немає бою, розпитувати про домашні новини, частувати один одного тютюном і так далі. А селянину нема чого робить у цій лицарській війні, він існує для того, щоб годувати воїна, якщо він сам не дає, святе право шаблі дозволяє все, що треба, в нього забрати.
Максим Стріха
Зараз дехто спрощено намагається сприймати Україну часів Хмельниччини як єдиний національний організм. Навряд чи можна так робити. Українці не усвідомлювали тоді ще себе як єдине національне тіло, власне, не усвідомлювали себе як єдину націю і тодішні французи, поляки, німці, італійці, будь-яка інша європейська нація сьогодні, будь-який інший європейський етнос.
Сергій Грабовський
Хіба що крім голландців і британців, де у той час розгорталися національні революції...
Максим Стріха
Національна свідомість справді була при початках. І ідеї київських книжників 1920-років про Київ як другий Єрусалим і про тяглість традицій від княжої доби до доби козацької дозволили Хмельницькому зробити колосально швидку еволюцію - від такого собі ображеного поляками шляхтича до людини, яка вже 1656 року цілком серйозно вимагала проведення західних кордонів Козацької держави так, “як за давніх князів руських”, включно із Львовом. Але... Ще раз підкреслюю, це станова свідомість, оскільки нацією є люди озброєні, є люди, які моляться, є козаки , шляхта, духовенство. Селяни нацією не є, і це, знов таки, не виняток в Європі.
Сергій Грабовський
Україні, щоб і конституюватися як державі, у той час заважала відсутність як власної династії, бо всі практично держави , крім згаданих Голландії і Англії, на той час були монархічними, і відсутність надійного “монаршого даху” в особі чужоземного монарха, котрий міг би взяти Україну під свій протекторат, але не надто втручатися в її внутрішні справи. Звідси й зовнішньополітичні пошуки у згаданому вже трикутнику “Річ Посполита-Оттоманська Порта-Московія”. Москва вже проявила свою неєвропейське єство, відмовившись у Переяславі зафіксувати рівні договірні стосунки з Козацькою державою, натомість Хмельницький змушений був дати однобічну присягу на вірність цареві Алексею Михайловичу, а на додачу саме Москва підбурила полтавського полковника Пушкаря на повстання проти Виговського. Отож закономірним виглядає розрив Козацькою державою стосунків з Московією і підписання Гадяцької угоди з Річчю Посполитою. Що ж містила ця угода? Слово Віталію Пономарьову.
Віталій Пономарьов
16 вересня 1658 року у таборі під Гадячем була укладена угода (цитата) «між станами Корони Польської і Великого Князівства Литовського з одної сторони і вельможним гетьманом і Військом Запорозьким з другої». З польського та литовського боків договір підписали волинський каштелян Станіслав Казимир Бєнєвський і смоленський каштелян Казимир Людвік Євлашевський, з українського – гетьман Іван Виговський.
Трактат передбачав перетворення польсько-литовської держави на федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського (тобто, України). Українську державу складали воєводства Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське, Чернігівське, Руське (тобто, Галичина). Державну владу очолював обраний козаками і затверджений королем гетьман. За українською державою визнавалося право мати скарбницю, монетний двір у Києві, судовий трибунал, шістдесятитисячне реєстрове військо та десятитисячну найману армію.
Українське населення мало право вибирати посадових осіб, причому на Брацлавщині, Київщині та Чернігівщині на сенаторські посади обиралися тільки православні шляхтичі, які походять з тих земель і володіють там маєтками. На подання гетьмана, король мав надати шляхетську гідність сотні осіб з кожного полку. Договір підтверджував давні козацькі вольності та привілеї, зокрема, козаки не підлягали цивільному суду і перебували під юрисдикцією гетьмана.
Православні урівнювалися в правах з католиками, а митрополит Київський та 5 єпископів отримували місця в Сенаті, натомість церковна унія мала бути скасована. Окремим пунктом Києво-Могилянській колегії надавався статус академії. Передбачалося заснування ще однієї української академії та потрібної кількості шкіл, гімназій і друкарень, проголошувалася свобода друку.
Сторони оголосили взаємну амністію усім учасникам польсько-української війни. А мету федерації трьох народів окреслюють ці рядки угоди: «Спільна рада і спільні сили всіх тих народів против кожного неприятеля». Максим Стріха
До речі, цю угоду було з ентузіазмом затверджено козацькою радою – значно більш велелюдною і представницькою, ніж та, що відбулася в Переяславі. Ми забуваємо, але, за підрахунками Михайла Грушевського, на площі в Переяславі зійшлося тоді близько 200 осіб, і то не з усіх полків. Отже, Україна перетворювалася на таку собі президентсько-парламентську республіку (адже, крім виборного гетьмана, передбачалися ще й Національні Збори – справді обраний населенням, звісно, вищими станами суспільства, парламент), передбачалася свобода друку – те, що намагалася відразу в Україні обмежити Московія, свобода віри. Автором цього, унікального для середини 17 століття, політико-правової думки був один з найблискучіших українців того часу, і власне, один з найблискучіших, я б сказав би, європейців того часу, Юрій Немирич...
Сергій Грабовський
Максиме, я знову надам слово історику Наталі Яковенко, вона має, видається, вельми цікавий погляд на цю неординарну постать.
Наталя Яковенко
Юрій Немирич – це шляхтич, магнат, це великий чоловік, це один з найбагатший людей в Речі Посполитій, а, за моїми підрахунками, тут, на території України, на українських теренах Речі Посполитої - це другий по заможності чоловік напередодні війни. Це людина, яка ставила на велику карту під час потопу на Шведського короля, шведську сторону, але ця карта не спрацювала. Судячи з деяких висловлювань в листах, судячи з інших згадок про нього, це людина досить цинічна в політичному відношенні. Тому такі міркування, такі наївно-патріотичні, що от, що він усвідомив і нарешті згадав, чиїх батьків і дідів він син, і прийшов до Хмельницького – схоже, не так. Він програв Шведську карту, і він перед самою смертю Богдана Хмельницького поставив на Козацьку карту. Карта почалася дуже добре розігруватися, тому що він один з співавторів Гадяцької угоди, і за Гадяцьку угоду є канцлер Великого князівства Руського, перший світський сенатор. Цим планам не судилося здійснитися, але Немирич так і не дізнався , що цим планам не судилося здійснитися, бо він загинув в безтолковій, випадковій сутичці. Максим Стріха
За Юрієм Немиричем були не лише колосальні багатства, за ним були університети Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа і, зрештою, Сорбонна. За ним були наукові трактати, друковані латиною, за ним була дуже цікава релігійна історія, бо виховувався він у Социніанській академії протестантом і навернувся до віри батьків, православ’я, повернувшись до Хмельницького. Можливо, він був циніком, врешті, всі політики трошки циніки. Але, безумовно, це був найдосвідченіший і найблискучіший український політик 17 століття.
Сергій Грабовський
Після Гадяча був Конотоп. Блискуча перемога козацько-татарського війська під проводом Івана Виговського над удвічі більшим чисельно московським. Знаний російський історик Сергій Соловйов так описав цю подію: “Краса і гордість московської кінноти зникла в один день. Ніколи вже після цього цар московський не міг вивести в поле таке значне військо. В жалобному одязі вийшов Алексей Михайлович до народу, і жах охопив Москву. Москва затремтіла за власну безпеку...йшли чутки, що государ виїздить за Волгу, за Ярославль”.
Максим Стріха
І потому на Україну насувається несподівана катастрофа. Справді, у абсолютно безглуздій пограничній сутичці гине Немирич. Починаються інспіровані Москвою повстання, і звичайно, головним гаслом підбурювачів є все теж “запродалися ляхам”.
Сергій Грабовський
Для успіху такого гасла були певні підстави. Сейм Речі Посполитої у Варшаві урізав права Козацької держави до рівня Зборовського договору 1649 року, тобто до самих початків створення цієї держави. Польська шляхта у своїй масі відмовилася визнати українців рівними з поляками людьми. З цим не могли змиритися навіть найближчі прибічники Виговського, такі, як Іван Богун. І почалися ті повстання, які інспірувалися і роздмухувалися успішно з Москви. Нарешті, у вересні 1659 року, за рік після Гадяча, під містечком Германівною на Київщині зібралася козача чорна рада, яка скинула Виговського з гетьманської посади.
Максим Стріха
Виговський відійшов як той, що продався Заходу, як той, що намагався відірвати Україну від рідного православного Сходу. Вічне звинувачення на адресу українських політиків, які були трошки далекогляднішими від оточення.
За іронією долі про 345-ті роковини Гадяцької угоди - мабуть найблискучішого, але нереалізованого шансу України для входження до Європи, причому як рівноправної шанованої її складової ми говоримо напередодні події, яку вже філософ Тарас Возняк встиг назвати Другою Переяславською Угодою, і це означення пішло сторінками нашої преси. 18 вересня ми маємо шанс знову втягнути Україну в ще одну наддержавну побудову, яка називається Єдиним економічним простором, і яка, хочемо ми того чи ні, є альтернативою, і альтернативою безумовною Європейському векторові нашого розвитку.
Гортаючи сторінки нашої історії, стає страшенно прикро, що ця історія нічому не вчить наших провідників.
Сергій Грабовський
Що ж, лишається тільки сподіватися, що будуть в Україні провідники, які знатимуть історію і розумітимуть вектори її розвитку. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
