Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:13

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Програма присвячена культурно-історичним вимірам життя України.


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Програма присвячена культурно-історичним вимірам життя України.

Київ-Прага, 19 вересня 2003 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні наша програма присвячена культурно-історичним вимірам життя України.

Почнемо з ІСТОРИЧНОГО КАЛЕНДАРЯ. 19 вересня виповнилося 50 років від смерті українського етнографа та музикознавця Климента Квітки. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Климент Квітка народився 23 січня 1880 року у селі Хмеліві на Сумщині. Він навчався у Києві у музичному училищі та на юридичному факультеті університету, працював юристом у Тіфлісі, Сімферополі, Києві. Одночасно Квітка збирав українські народні пісні і 1902 року видав свою першу збірку з десяти пісень з нотами, записаних від селян, а також від Івана Франка та Лесі Українки. У співавторстві з нею дослідник видав наступного року збірку «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині». А 1907 року Климент Квітка і Леся Українка побралися.

Під час Української революції Квітка працював у Генеральному секретаріаті освіти, був професором Музично-драматичного інституту. Він розробив жанрову класифікацію народних пісень, досліджував пісні, згруповані навколо певних сюжетів, зокрема «про дівчину-втікачку», «про дітозгубцю» тощо.

Квітка заснував Музично-етнографічний кабінет при Етнографічній комісії ВУАН, створив програму навчання народних співаків та музик, редагував видання творів Лесі Українки, очолював Комісію з організації комплексних експедицій. У квітні 29-го року Академія висунула його кандидатуру на обрання академіком. Проте влада нав’язала Академії також кандидатури комуністів-урядовців Миколи Скрипника та Володимира Затонського. Дізнавшись про це, Квітка відмовився від участі у виборах.

На початку 30-х років вчений був звинувачений у націоналізмі і, намагаючись уникнути арешту, переїхав до Москви. Однак невдовзі Квітка був висланий до Казахстану і провів 2 роки у Караганді та Алма-Аті. 1936 року він отримав дозвіл повернутися до Москви, працював професором Московської консерваторії, очолював Кабінет з вивчення музичної творчості народів СРСР. Автор близько сотні наукових праць, який зібрав понад 6 тисяч народних пісень, Климент Квітка упродовж сімнадцяти років після висилки опублікував тільки 2 короткі статті. Він помер у Москві 19 вересня 1953 року. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

Історія і сьогодення, – як завжди, у тісній сув‘язі міркувань про поступ України, які в нашій програмі пропонує слухачам академік Іван Дзюба.

Іван Дзюба

У 1918 році Плеханов сказав, що більшовики своїм експериментом на півстоліття відіб‘ють у європейського пролетаріату охоту робити революцію. Він помилився – охоту відбили назавжди. Може, найбільший урок, який залишили людству більшовизм і сталінізм, як його найбільш реалізована форма, полягає в тому, що ніяка мета не може виправдати злочинних засобів. Навпаки, злочинні засоби роблять злочинними і саму мету та її репрезентантів. Не велика мета, а засоби її досягнення стають реальністю історії і можуть завести у зовсім несподіваний бік. Це відома істина, але її без кінця хочуть обійти. І нині як на різних континентах і в різних суспільствах, так і в глобальному масштабі, ми бачимо спроби ідеали демократії утверджувати якраз грубою силою, мир забезпечити за допомогою війни, до правди йти шляхом демагогії, і коли говорять про велику мету, то справжні інтереси можна вичитати із засобів.

Але мені хотілося тут звернути увагу ще на два уроки недавнього минулого, з тих багатьох, що нібито адресовані саме нам, українцям. Перший полягає в тому, що не можна, не виходить побудувати життєздатне суспільство згори. Найпотужніші імпульси, ті що йдуть знизу, а в нас їх мало або ж їх не чують, або не каналізують до гори. Механізми самоврядування не сформовані, людина залишається реально безправною, а отже й байдужою до держави та не свідомою власних інтересів, глибших, а не лише хвилинних. Очужіння людини і держави, яке тією чи іншою мірою існує в усіх суспільствах, у нас має особливо виражений характер, обтяжений специфічною спадщиною нашої соціальної та національної біографії. Але таке глибоке очужіння не може бути подоланим без руху знизу, без визрівання громадянського самопочування у масі людей. Поки що маємо лише спалахи короткочасної політичної активності – передвиборча кампанія, але це не є форма послідовного громадянського діяння.

І тут, мені здається, нам варто подумати про ще один урок, який дало нам недавнє минуле. Він полягає в необхідності тверезої і об‘єктивної самооцінки, нам потрібна чесна національна самокритика. Поки що вся наша критична енергія спрямована на зовні, а не на самих себе. Скажуть ми так биті цьковані, принижені, як же нам самих себе картати, але ж хіба в кращому становищі була Україна в ХІХ ст., яке породило могутню хвилю національної самокритики у Шевченка, Франка, Драгоманова, Лесі Українки, Володимира Cамійленка та інших. І хіба самокритика є самоприниженням та самокартанням, а не навпаки самоочищенням, самооновленням, самомобілізацією. Національна самокритика завжди була і буде не тільки зворотнім боком національного поступу, але що особливо важливо, і його єдино міцним фундаментом, єдиною гарантією морального здоров‘я і справжності такого поступу. Бо це з любові і відповідальності, а що з цинізму та зарозумілості, то зовсім інше, тільки так можемо йти до самих себе.

Олекса Боярко

Сучасній європейській професійній культурі притаманне відродження національних традицій етносів, які населяють континент. А що діється у музичному мистецтві України, чи наявна там ця своєрідна європеїзація? Проблему досліджує Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Власне, національні музичні традиції ніколи нікуди не зникали: українські народні пісні, колядки та веснянки донині чути. Але – найчастіше на концертах фольклорних колективів, народних ансамблів, на фестивалях фольк-року та конкурсах авторської пісні тощо. Тобто – у досить вузькому колі. Тим часом, широкий загал українського населення приречений слухати у телевізійному та радіо ефірі музику іноземного походження, котра відповідає комерційним інтересам та естетичним смакам власників станцій і студій. А тим часом, стверджує музичний продюсер Сергій Архипчук.

Сергій Архипчук

Є люди, які в малярстві, в музейній справі, в музиці, в літературі намагаються іти від глибини, не від дрімучої. Бо “попса” може бути і в народному, розумієте як я почув, зараз на Східній Україні слухають в день і вночі касетку, яку випустили на Західній Україні, де хриплявим голосом не молодий чоловік співає в приспіві: “А не пішла би ти на ...”, а йому молода дзвінкім голосом дівчина відповідає, теж у приспіві: “А не пішов би ти на ...”. Але це жертви демократії, жертви цього Кучмодрому, який зараз існує і комусь може це видатися нормальним. Тому що бадьоро, весело, і просто хочеться смикатися. Хто найперше дізнався про це, звичайно Вєрка Сердючка. Про цей інтерес до фольклорного, до живого, тому що наші пісні зажурливі. Але в нас є багато бойових пісень, багато жартівливих пісень, багато пісень, які наповнюють дух і не дають людині зайти в таке настроєве, інтелектуальне і душевне закуття. Зайти в кут і там відчувати якусь безпорадність. Мені здається, що навіть в найжурливішій пісні, все рівно вона йде від світла і від теплоти.

Богдана Костюк

Зворушливі, сповнені внутрішнього сяйва народні пісні запам’ятовуються з дитинства, і упродовж життя дають творчу наснагу – принаймні, лідерові гурту “Ворождень” Володимирові Кульчинському.

Володимир Кульчинський

Коли вас там кудись батьки завозять на літо в село, наприклад ти там чуєш це все з самого малечку, усі ці колискові. Важко, тоді щоб воно, наприклад, не відклалися у тебе десь в голові, у душі. В основному черпаємо все з Києва. Фактично вся музика наша – це Київ. Я якось більш це широко розумію, тобто не тільки якась міська пісня. Для мене є просто виключно два напрямки в музиці. Один – це маскультура, інший – це субкультура. Для мене маскультура – це є маскультура, вона має свої завдання. Субкультура має свої завдання. Ми працюємо в жанрі субкультури. Ми просто робимо свою музику, ми сидимо в цій субкультурі.

Богдана Костюк

На думку пана Кульчинського, сучасна українська музика, яка грунтується на автентичних традиціях, за умови належної “розкрутки” здатна утвердити Україну в Європі.

Володимир Кульчинський

Цілком, наприклад, така чудова команда, як “Мандри” вже змусила слухати англійців. Хлопці працюють чесно. В своїй ніші сидять. І такі сільські, знаєте, весільні мелодії, вони чудово йдуть і в Польщі, і в Німеччині, і в Англії. Наскільки я знаю, не має проблем з цим. Проблема є в тому, що справа там не в відсутності грошей або ще в якихось таких штуках. Справа в браку мізків. Тобто люди собі вбили в голову, от що ми сидимо в андеґраунді і баста, ми нікому не потрібні, це просто така вузькість якась поглядів. Ми, наприклад, зараз збираємося опановувати німецьку сцену. Тому що слов‘янська субкультура сучасна і українська, наприклад, вона там іде, дуже добре йде.

Богдана Костюк

Філософ Леся Гармаш має свій погляд на питання. Чи здатна українська музика бути почутою в Європі.

Леся Гармаш

Змусити когось нас побачити можна тільки тоді, коли ми саме себе побачимо. Не можна, так би мовити виносити себе на зовнішній ринок, якщо ми внутрішньо не віримо в те, що нам дійсно є що запропонувати і завжди сприймалася, як вітрина. Якщо проблема буде вирішена внутрі своєю самоповагою і цікавістю до цих тем, то коли некий політес, який вирішує питання організаційні, питання фінансування, питання, які дозволяють в автоматичному порядку вирішувати от такі проблеми, як представництво мистецького нашого доробку. Вони хоч якісь кладуть зелені вулиці для того, щоб людям не треба було самім себе репрезентувати і займатися власним піаром, то нас почують, бо дійсно є що чути.

Богдана Костюк

Продюсер Сергій Архипчук переконаний, що сучасна українська музика може і повинна “заполонити Європу”, оскільки музичний потенціал держави надзвичайно великий, і виконавців талановитих вистачає, і традиції народної пісні невичерпні. Проблема полягає в іншому.

Сергій Архипчук

Ці музиканти і ці колективі, вони є в нашому активі. В активі переосмислення і мислення, тому що краще всього не мислити і смикатися під веселу музику на ліжку, на дискотеці, на вулиці, і в парламенті.

Богдана Костюк

Стверджує Сергій Архипчук. З Києва для “Радіо Свобода”, Богдана Костюк.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG