Київ, 2 жовтня 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі ви почуєте:
Віктор Міняйло
...у Парламентської Асамблеї Ради Європи до України три найголовніші претензії...
Галина Терещук
... людям доводиться по 2-3 дні вистоювати у чергах, щоб здати анкету. Через 2-3 тижні вони приходять по візу...
Богдана Костюк
...Михайло Іванов не вимагає від влади чогось особливого. Він просто хоче отримає змогу спокійно працювати на своїй ділянці...
Надія Шерстюк
29 вересня Парламентська Асамблея Ради Європи майже одноголосно ухвалила рішення продовжити процедуру моніторингу України за виконанням зобов’язань, які вона взяла на себе перед вступом до цієї міжнародної організації. Це рішення викликане, зокрема, негативним станом з правами людини в Україні. З подробицями мій колега Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло
У Парламентської Асамблеї Ради Європи до України три найголовніші претензії - це ухвалення Цивільно-процесуального і Кримінально-процесуального кодексів та реформування органів прокуратури у відповідності зі стандартами Ради Європи.
У доповіді для Парламентської Асамблеї Ханне Северінскен та Ренате Вольфганг стверджують, що українським в‘язнями загрожують тортури, що в‘язниці переповнені, а медичне обслуговування в місцях позбавлення волі не належному рівні.
На думку поважних доповідачів, Комітет Міністрів Ради Європи повинен започаткувати програму, яка має ознайомити українських прокурорів з правами людини.
У резолюції, зокрема, сказано: “ПАРЕ висловлює своє глибоке занепокоєння відсутністю результатів перед судом винних у вбивстві журналіста Гонгадзе. Численними випадками переслідування Генеральною прокуратурою суддів, які намагаються ухвалювати рішення, ґрунтуючись на законі.
Асамблея також схвильована зловживаннями, особливо в регіонах, з боку податкових органів, регуляторних органів та органів внутрішніх справ, спрямованих на залякування опозиційних ЗМІ”.
Телефоном я зв‘язався з членом української делегації в Страсбурзі, головою УНП Юрієм Костенком.
Юрій Костенко
Проблеми, пов’язані із правами людини, завжди знаходяться у центрі Парламентської Асамблеї Ради Європи, і на кожній сесії розглядається низка питань, пов’язана з правами тих чи інших людей, національних меншин. Що до України, то це питання розглядалося в контексті виконання нашою державою своїх зобов’язань перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Питання ставилося не лише з точки прийняття тих чи інших законів, але й з точки зору їх виконання.
Зокрема, на цій сесії обговорювалися питання, пов’язані з станом прав у тюрмах: багато є нарікань про жорстоке поводження з тими, хто знаходиться в ув’язнені. Розглядалося питання порушення прав людини в контексті тієї ситуації, яка склалася в нашій державі із свободою слова.
Якраз Парламентська Асамблея Ради Європи на відміну від Європарламенту в основному свою діяльність концентрує на розгляді питань, пов’язаних із правами людини.
Віктор Міняйло
Нагадаю, що процедура моніторингу України триває вже 8 років, і довше, ніж до Києва, ревізори їздять лише до Туреччини.
Надія Шерстюк
Минулого року Уповноважена ВР з прав людини Ніна Карпачова відвідала піший перехід на українсько-польському кордоні. Тоді український омбудсман заявляла про порушення прав українців під час перетину кордону. Зокрема, її обурення викликали черги, у яких годинами повинні були стояти люди, щоб потрапити у сусідню державу. У середньому минулого року близько півмільйона українців щомісяця перетинали українсько-польський кордон.
Спостерігачі зазначають, що з 1 жовтня цього року із запровадженням візового режиму з Польщею ця проблема вирішиться сама по собі. Чи справді це так? Наша львівська колега Галина Терещук продовжує тему.
Галина Терещук
У перші дні вересня черга біля приміщення польської дипломатичної установи становила близько 200 осіб. Нині ця цифра зросла у 8 разів. Людям доводиться по два-три дні вистоювати у чергах, приходити на переклички, щоб здати анкету. Лише через два-три тижні вони приходять по візу. Біля польської установи чи не щодня доходить до бійки, не кажучи про постійні сварки. З самісінького ранку до Львова приїжджають автобуси з мешканцями різних регіонів України і влаштовують свою окрему чергу. Правоохоронці, які мали б контролювати за порядком, пропускають у приміщення консульства спершу своїх людей.
Респондент
Я хочу отримати візу, щоб поїхати у Польщу на роботу. Але третій день тут стою – і все марно. Чи сьогодні отримаю візу, не знаю?
Галина Терещук
У ці дні із сусідньої республіки Польща повертаються українці, які уже роками працюють там нелегально. Вони прагнуть якомога швидше отримати візу, щоб знову повернутися на роботу.
До речі, польські економісти уже зазначають про те, що із запровадженням віз у польських прикордонних містечках знизився рівень торгівлі, відчутна потреба у людях з України, які гарують у сусідній державі на будовах, ремонтують помешкання, збирають фрукти. Адже східні воєводства Польщі виживали саме завдяки торгівлі із українцями та білорусами.
Сьогодні невдоволення серед українців викликає той факт, що вони отримують одноразові візи і потім їм знову і знову доведеться приходити у консульство. Говорять люди і про те, що відчувають себе приниженими і сьогодні знову встановлений мур між Україною та Європою.
Респондент
Особисто я почуваю себе приниженим. І це зовсім несправедливо. Поляки їдуть в Україну, коли хочуть і скільки, а ми вистоюємо два дні тут на вулиці, щоб отримати візу.
Галина Терещук
Зауважу, що із введенням віз за добу одну із митниць Львівщини у Польщу відбули 27 українців, у той час як в Україну прибули із Польщі 2 тисячі осіб.
Велику кількість людей біля генконсульства Польщі у Львові можна пояснити ще й тим, що, перш за все, візи видають працівникам залізниці, водіям міжнародних автобусних маршрутів, представникам влади, різним мистецьким колективам, підприємцям, які постійно співпрацюють із польськими колегами.
Представники консульських установ запевняють, що через місяць-два візу можна буде отримати значно швидше, а черг не буде.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” вже повідомляло про безпрецедентний випадок, що трапився у Луганської області. Співробітники міліції міста Красний Луч затримали настоятеля храму Христа Спасителя отця Валерія і впродовж кількох днів катували його. За словами священика, місцеві правоохоронці спокусились грошима і коштовностями, які передавали у храм парафіяни.
Прокуратура відмовилась порушувати кримінальну справу. Тоді отець Валерій звернувся до Луганського товариства захисту прав людини. З подробицями - Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Валерій Черкашин, настоятель храму Христа Спасителя звернувся з заявою до Луганського Комітету захисту прав людини. У ній священик повідомляв, що 15 січня 2003 року без правових підстав затримали працівники міліції. Вони застосували насилля і катування і безпідставно утримували під вартою, при цьому, не давали не їсти, не пити, а на ніч приковували до батареї.
Під їхнім тиском священик написав так звану підписку про дозвіл на обшук у нього вдома. “Допитували, знущались, принижували міліціонери Ренжигло та Чернега, а обшук в моєму домі проводили Малахов та Ігнатьєв. Вони були у цивільному одязі, без понятих, без всякої санкції. Забрали дуже коштовний церковний набір: тільки срібла у ньому було більше кілограма. Це дуже цінна антикварна річ”.
При цьому працівники міліції глумилися над релігійними почуттями затриманого та його сім’ї. А 28 лютого 2003 року священика повторно забрали до міліції – тепер вже разом з неповнолітнім сином. Останнього допитували без присутності батька і адвоката. А причиною нападу правоохоронців на священика стали відписані церкві однією із прихожанок, колишньою остарбайтером 5 000 євро. Це при тому, що всі документи були оформлені через нотаріуса. Але онука, яка забула, до того про свою бабусю і залишила її померати, заявила в міліцію, мовляв, поверніть гроші.
З приводу цього, голова Комітету з захисту прав людини Микола Козирєв звернувся з заявою про скоєний злочин до прокурора міста Красний Луч і до начальника обласного управління міліції, але жодна з цих правоохоронних структур не знайшла складу злочину. А тим часом священик у черговий раз потрапив до лікарні, там йому поставили діагноз – струс головного мозку, черепно-мозкова травма та інші травми.
Микола Козирєв
Як сказав мені отець Валерій, йому вдалося побувати в Києві у міністра внутрішніх справ. Міністр пообіцяв розібратися і навести порядок. Я не знаю, як це буде, це мені теж цікаво. Це, ніби, тест новому міністру на його здатність наводити порядки. Але мені вже не віриться, що при існуючій системі можна навести якийсь порядок. Мабуть точка повернення, як говорять пілоти, вже пройдена, і повернутися назад, тобто в нормальний стан, не змінивши кардинально цього режиму, неможливо.
Василь Соколенко
Але історія приниження священика та його сім’ї на цьому не скінчилася. Дільничні міліціонери відібрали у нього майже 7 тон чорного та кольорового металобрухту, який був зібраний для добудови храму, а його дітей примусили залишити школу, в якій вони навчалися.
Микола Козирєв
Він сказав, що зі школи, де навчаються його 16-річні діти Паша і Оля вчителька, класний керівник, прийшла додому, коли не було батьків, і змусила написати заяви про те, що вони її залишають. Не знаю, яка для цього була мотивація, але я звернуся до обласного управління освіти, щоб вони розібралися в цій справі. Я розглядаю це, як репресію, по відношенні до сім’ї священика. І взагалі, це – дикий випадок.
Василь Соколенко
А нещодавно, під час святкування 65-річниці області Президент України Леонід Кучма особисто вручав нагороди найкращим з кращих. Орденом “За мужність” був відзначений і міліціонер Василенко, який погрожував священику і заявляв, що з ним може трапитися те, що й з журналістом Ґонгадзе. А інших учасників переслідування та знущання над отцем Валерієм підвищили у званні.
Надія Шерстюк
Боротьба селян з місцевими чиновниками за землю, за право на власний земельний пай часто обертається для перших втратою свободи і людської гідності. Принаймні, це з’ясував для себе селянин Михайло Іванов, що мешкає на Хмельниччині. Розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Шістдесятивосьмирічний Михайло Іванов з села Тарноруда Хмельницької області з 12-річного віку працює на землі.
Михайло Іванов
В 12 років (коли ще ходив до школи) в період жнив мусів ходити на роботу, тому що я ріс без батька. Ще коли мені було 8 місяців, батька репресували. Але що нам там платили? Палички ставили, можливо щось в кінці року там “капнуть”. Перед самою армією я пішов працювати трактористом, робив цілодобово. Мати давала мені з собою пляшку молока та кусень хліба. А після повернення з армії я поїхав працювати в Южну Україну (це Кіровоградська область). Там я і одружився. Проте, згодом, повернувся, тому що тут залишилися мати і сестра – треба було їм допомагати.
Богдана Костюк
Відтоді Михайло Іванов і працював у Тарноруді, у колгоспі. Розлучився з дружиною, виростив трьох синів. 1997-го року, отримавши сертифікат на право володіння землею, спробував обробляти її. Далі – пан Іванов.
Михайло Іванов
Я вийшов з колгоспу і попросив, щоб мені дали зерна в рахунок моїх паїв. А мені відмовили. Я заробив, мої мозолі заробили, а мені ні майнових паїв, ні в рахунок майнових паїв не хотіли зерна дати.
Я залажу у борги і забираю землю. Сам вже не діжду її обробляти і віддаю сину. Син організовує своїх товаришів і помаленьку... На тій землі був величезний перій... Скільки треба було вкласти праці, щоб довести її до толку!
Богдана Костюк
Кропітка праця родини Іванових виявилась не до вподоби районному та обласному начальству, як стверджує пан Іванов...
Михайло Іванов
Мені один працівник з району сказав: “Ви знаєте, щоб вам зараз віддати паї, то відразу ж все село буде вимагати”. Побили мене раз, побили вдруге – все безкарно, все міліція закрила. Зробили мене психічно хворим і відправили до психлікарні. Оголосив я там голодовку і 7 діб просидів без їжі. Помітивши, що нічого не допомагає, мене випустили. Лікар мені сказав, що треба було посадити того, хто мене закривав. А туди мене привіз дільничний.
Богдана Костюк
Після лікарні було КПЗ у міліції і знищений невідомими город. Але ж Михайло Іванов не вимагає від влади чогось особливого. Він просто хоче отримає змогу спокійно працювати на своїй ділянці. Адже земля вимагає, щоб нею опікувалися справжні господарі.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі ви почуєте:
Віктор Міняйло
...у Парламентської Асамблеї Ради Європи до України три найголовніші претензії...
Галина Терещук
... людям доводиться по 2-3 дні вистоювати у чергах, щоб здати анкету. Через 2-3 тижні вони приходять по візу...
Богдана Костюк
...Михайло Іванов не вимагає від влади чогось особливого. Він просто хоче отримає змогу спокійно працювати на своїй ділянці...
Надія Шерстюк
29 вересня Парламентська Асамблея Ради Європи майже одноголосно ухвалила рішення продовжити процедуру моніторингу України за виконанням зобов’язань, які вона взяла на себе перед вступом до цієї міжнародної організації. Це рішення викликане, зокрема, негативним станом з правами людини в Україні. З подробицями мій колега Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло
У Парламентської Асамблеї Ради Європи до України три найголовніші претензії - це ухвалення Цивільно-процесуального і Кримінально-процесуального кодексів та реформування органів прокуратури у відповідності зі стандартами Ради Європи.
У доповіді для Парламентської Асамблеї Ханне Северінскен та Ренате Вольфганг стверджують, що українським в‘язнями загрожують тортури, що в‘язниці переповнені, а медичне обслуговування в місцях позбавлення волі не належному рівні.
На думку поважних доповідачів, Комітет Міністрів Ради Європи повинен започаткувати програму, яка має ознайомити українських прокурорів з правами людини.
У резолюції, зокрема, сказано: “ПАРЕ висловлює своє глибоке занепокоєння відсутністю результатів перед судом винних у вбивстві журналіста Гонгадзе. Численними випадками переслідування Генеральною прокуратурою суддів, які намагаються ухвалювати рішення, ґрунтуючись на законі.
Асамблея також схвильована зловживаннями, особливо в регіонах, з боку податкових органів, регуляторних органів та органів внутрішніх справ, спрямованих на залякування опозиційних ЗМІ”.
Телефоном я зв‘язався з членом української делегації в Страсбурзі, головою УНП Юрієм Костенком.
Юрій Костенко
Проблеми, пов’язані із правами людини, завжди знаходяться у центрі Парламентської Асамблеї Ради Європи, і на кожній сесії розглядається низка питань, пов’язана з правами тих чи інших людей, національних меншин. Що до України, то це питання розглядалося в контексті виконання нашою державою своїх зобов’язань перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Питання ставилося не лише з точки прийняття тих чи інших законів, але й з точки зору їх виконання.
Зокрема, на цій сесії обговорювалися питання, пов’язані з станом прав у тюрмах: багато є нарікань про жорстоке поводження з тими, хто знаходиться в ув’язнені. Розглядалося питання порушення прав людини в контексті тієї ситуації, яка склалася в нашій державі із свободою слова.
Якраз Парламентська Асамблея Ради Європи на відміну від Європарламенту в основному свою діяльність концентрує на розгляді питань, пов’язаних із правами людини.
Віктор Міняйло
Нагадаю, що процедура моніторингу України триває вже 8 років, і довше, ніж до Києва, ревізори їздять лише до Туреччини.
Надія Шерстюк
Минулого року Уповноважена ВР з прав людини Ніна Карпачова відвідала піший перехід на українсько-польському кордоні. Тоді український омбудсман заявляла про порушення прав українців під час перетину кордону. Зокрема, її обурення викликали черги, у яких годинами повинні були стояти люди, щоб потрапити у сусідню державу. У середньому минулого року близько півмільйона українців щомісяця перетинали українсько-польський кордон.
Спостерігачі зазначають, що з 1 жовтня цього року із запровадженням візового режиму з Польщею ця проблема вирішиться сама по собі. Чи справді це так? Наша львівська колега Галина Терещук продовжує тему.
Галина Терещук
У перші дні вересня черга біля приміщення польської дипломатичної установи становила близько 200 осіб. Нині ця цифра зросла у 8 разів. Людям доводиться по два-три дні вистоювати у чергах, приходити на переклички, щоб здати анкету. Лише через два-три тижні вони приходять по візу. Біля польської установи чи не щодня доходить до бійки, не кажучи про постійні сварки. З самісінького ранку до Львова приїжджають автобуси з мешканцями різних регіонів України і влаштовують свою окрему чергу. Правоохоронці, які мали б контролювати за порядком, пропускають у приміщення консульства спершу своїх людей.
Респондент
Я хочу отримати візу, щоб поїхати у Польщу на роботу. Але третій день тут стою – і все марно. Чи сьогодні отримаю візу, не знаю?
Галина Терещук
У ці дні із сусідньої республіки Польща повертаються українці, які уже роками працюють там нелегально. Вони прагнуть якомога швидше отримати візу, щоб знову повернутися на роботу.
До речі, польські економісти уже зазначають про те, що із запровадженням віз у польських прикордонних містечках знизився рівень торгівлі, відчутна потреба у людях з України, які гарують у сусідній державі на будовах, ремонтують помешкання, збирають фрукти. Адже східні воєводства Польщі виживали саме завдяки торгівлі із українцями та білорусами.
Сьогодні невдоволення серед українців викликає той факт, що вони отримують одноразові візи і потім їм знову і знову доведеться приходити у консульство. Говорять люди і про те, що відчувають себе приниженими і сьогодні знову встановлений мур між Україною та Європою.
Респондент
Особисто я почуваю себе приниженим. І це зовсім несправедливо. Поляки їдуть в Україну, коли хочуть і скільки, а ми вистоюємо два дні тут на вулиці, щоб отримати візу.
Галина Терещук
Зауважу, що із введенням віз за добу одну із митниць Львівщини у Польщу відбули 27 українців, у той час як в Україну прибули із Польщі 2 тисячі осіб.
Велику кількість людей біля генконсульства Польщі у Львові можна пояснити ще й тим, що, перш за все, візи видають працівникам залізниці, водіям міжнародних автобусних маршрутів, представникам влади, різним мистецьким колективам, підприємцям, які постійно співпрацюють із польськими колегами.
Представники консульських установ запевняють, що через місяць-два візу можна буде отримати значно швидше, а черг не буде.
Надія Шерстюк
Радіо “Свобода” вже повідомляло про безпрецедентний випадок, що трапився у Луганської області. Співробітники міліції міста Красний Луч затримали настоятеля храму Христа Спасителя отця Валерія і впродовж кількох днів катували його. За словами священика, місцеві правоохоронці спокусились грошима і коштовностями, які передавали у храм парафіяни.
Прокуратура відмовилась порушувати кримінальну справу. Тоді отець Валерій звернувся до Луганського товариства захисту прав людини. З подробицями - Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Валерій Черкашин, настоятель храму Христа Спасителя звернувся з заявою до Луганського Комітету захисту прав людини. У ній священик повідомляв, що 15 січня 2003 року без правових підстав затримали працівники міліції. Вони застосували насилля і катування і безпідставно утримували під вартою, при цьому, не давали не їсти, не пити, а на ніч приковували до батареї.
Під їхнім тиском священик написав так звану підписку про дозвіл на обшук у нього вдома. “Допитували, знущались, принижували міліціонери Ренжигло та Чернега, а обшук в моєму домі проводили Малахов та Ігнатьєв. Вони були у цивільному одязі, без понятих, без всякої санкції. Забрали дуже коштовний церковний набір: тільки срібла у ньому було більше кілограма. Це дуже цінна антикварна річ”.
При цьому працівники міліції глумилися над релігійними почуттями затриманого та його сім’ї. А 28 лютого 2003 року священика повторно забрали до міліції – тепер вже разом з неповнолітнім сином. Останнього допитували без присутності батька і адвоката. А причиною нападу правоохоронців на священика стали відписані церкві однією із прихожанок, колишньою остарбайтером 5 000 євро. Це при тому, що всі документи були оформлені через нотаріуса. Але онука, яка забула, до того про свою бабусю і залишила її померати, заявила в міліцію, мовляв, поверніть гроші.
З приводу цього, голова Комітету з захисту прав людини Микола Козирєв звернувся з заявою про скоєний злочин до прокурора міста Красний Луч і до начальника обласного управління міліції, але жодна з цих правоохоронних структур не знайшла складу злочину. А тим часом священик у черговий раз потрапив до лікарні, там йому поставили діагноз – струс головного мозку, черепно-мозкова травма та інші травми.
Микола Козирєв
Як сказав мені отець Валерій, йому вдалося побувати в Києві у міністра внутрішніх справ. Міністр пообіцяв розібратися і навести порядок. Я не знаю, як це буде, це мені теж цікаво. Це, ніби, тест новому міністру на його здатність наводити порядки. Але мені вже не віриться, що при існуючій системі можна навести якийсь порядок. Мабуть точка повернення, як говорять пілоти, вже пройдена, і повернутися назад, тобто в нормальний стан, не змінивши кардинально цього режиму, неможливо.
Василь Соколенко
Але історія приниження священика та його сім’ї на цьому не скінчилася. Дільничні міліціонери відібрали у нього майже 7 тон чорного та кольорового металобрухту, який був зібраний для добудови храму, а його дітей примусили залишити школу, в якій вони навчалися.
Микола Козирєв
Він сказав, що зі школи, де навчаються його 16-річні діти Паша і Оля вчителька, класний керівник, прийшла додому, коли не було батьків, і змусила написати заяви про те, що вони її залишають. Не знаю, яка для цього була мотивація, але я звернуся до обласного управління освіти, щоб вони розібралися в цій справі. Я розглядаю це, як репресію, по відношенні до сім’ї священика. І взагалі, це – дикий випадок.
Василь Соколенко
А нещодавно, під час святкування 65-річниці області Президент України Леонід Кучма особисто вручав нагороди найкращим з кращих. Орденом “За мужність” був відзначений і міліціонер Василенко, який погрожував священику і заявляв, що з ним може трапитися те, що й з журналістом Ґонгадзе. А інших учасників переслідування та знущання над отцем Валерієм підвищили у званні.
Надія Шерстюк
Боротьба селян з місцевими чиновниками за землю, за право на власний земельний пай часто обертається для перших втратою свободи і людської гідності. Принаймні, це з’ясував для себе селянин Михайло Іванов, що мешкає на Хмельниччині. Розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Шістдесятивосьмирічний Михайло Іванов з села Тарноруда Хмельницької області з 12-річного віку працює на землі.
Михайло Іванов
В 12 років (коли ще ходив до школи) в період жнив мусів ходити на роботу, тому що я ріс без батька. Ще коли мені було 8 місяців, батька репресували. Але що нам там платили? Палички ставили, можливо щось в кінці року там “капнуть”. Перед самою армією я пішов працювати трактористом, робив цілодобово. Мати давала мені з собою пляшку молока та кусень хліба. А після повернення з армії я поїхав працювати в Южну Україну (це Кіровоградська область). Там я і одружився. Проте, згодом, повернувся, тому що тут залишилися мати і сестра – треба було їм допомагати.
Богдана Костюк
Відтоді Михайло Іванов і працював у Тарноруді, у колгоспі. Розлучився з дружиною, виростив трьох синів. 1997-го року, отримавши сертифікат на право володіння землею, спробував обробляти її. Далі – пан Іванов.
Михайло Іванов
Я вийшов з колгоспу і попросив, щоб мені дали зерна в рахунок моїх паїв. А мені відмовили. Я заробив, мої мозолі заробили, а мені ні майнових паїв, ні в рахунок майнових паїв не хотіли зерна дати.
Я залажу у борги і забираю землю. Сам вже не діжду її обробляти і віддаю сину. Син організовує своїх товаришів і помаленьку... На тій землі був величезний перій... Скільки треба було вкласти праці, щоб довести її до толку!
Богдана Костюк
Кропітка праця родини Іванових виявилась не до вподоби районному та обласному начальству, як стверджує пан Іванов...
Михайло Іванов
Мені один працівник з району сказав: “Ви знаєте, щоб вам зараз віддати паї, то відразу ж все село буде вимагати”. Побили мене раз, побили вдруге – все безкарно, все міліція закрила. Зробили мене психічно хворим і відправили до психлікарні. Оголосив я там голодовку і 7 діб просидів без їжі. Помітивши, що нічого не допомагає, мене випустили. Лікар мені сказав, що треба було посадити того, хто мене закривав. А туди мене привіз дільничний.
Богдана Костюк
Після лікарні було КПЗ у міліції і знищений невідомими город. Але ж Михайло Іванов не вимагає від влади чогось особливого. Він просто хоче отримає змогу спокійно працювати на своїй ділянці. Адже земля вимагає, щоб нею опікувалися справжні господарі.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
