Київ, 10 жовтня 2003 року.
Надія Степула
Дорогі слухачі! Радіожурнал СЮЖЕТИ – знову з вами. Автор і ведуча – я, Надія Степула. Вітаю вас!
Із розмаїтих новин зі світу культури до рубрики СЮЖЕТИКИ потрапляють лише найпомітніші, як до гербарію потрапляють найяскравіші листочки з безлічі дарованих падолистом...
Джозеф М.Кутзее став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Піденноафриканський письменик - єдиний у світі двічі лауреат Букерівської премії, отриманої у 1983 та 1999 роках за книги про расові та інші проблеми.Найвищої в світі нагороди імені Нобеля Джозеф Кутзее удостоєний як письменник, - цитую, - “у творчості якого немає двох книг, створених за одним рецептом”, - наголошено в обгрунтуванні цьогорічного вибору членів Шведської Академії. Герої книг Джозефа Кутзее дуже нагадують справжніх людей – реальних істот, здатних не тільки на позитивні, а й на негативні вчинки. Вони сповнені не лише рішучості чи схильності творити добро, а й бувають здатними чинити зло, можуть бути не лише сильними, а й слабкими,безпомічними, приреченими... Очевидно, подібних літературних персонажів багато і в книгах інших літераторів світу. Тому вибір Шведської Академії, яка присудила премію саме Дж.М.Кутзее, широко обговорюється. Адже багато хто в царині літератури мав певність, що премію отримає сірійський поет Алі Ахмад Саїд, відомий під іменем Адоніс. Або – американець Філіп Рот. Або – росіянин Костянтин Кедров. Або ж – перуанець Маріо Варгас Льосе. Та несподіваний, як завжди, вибір поважного журі нікого з любителів літератури не розчарував.
В Україні виходить не так багато спеціальних часописів, які починали свою діяльність ще в минулому столітті. Один із них – “Літопис Бойківщини”, де міститься інформація про життя і творчість одного з самобутніх етносів України. Про це розповідає співголова товариства “Бойківщина”, яке є водночас членом Асоціації товариств українців Карпат, - музикознавець Володимир Грабовський: “Існує вже 76 рік, заснована була в Самборі 1927 року цікавими людьми. Серед них були і науковці і археологи, але були і просто гуманітарна інтелігенція: адвокати, лікарі, які не тільки досліджували, а які своїм коштом робили ці ґрунтовні дослідження, не втратили своєї ваги дотепер. І літопис “Бойківщини” “11 чисел” вийшло в Самборі, вони досі мають свою вартість з чисто наукового погляду і історичного. І цей літопис “Бойківщина” продовжувався в Америці тими, які змушені були втікати на Захід від більшовизму і не зберегли “Бойківщини”. Ну і ті тенденції вивчення у Філадельфії Мирон Утриско, а зараз його дружина старенька жінка Галина Утриско, так би мовити попросила бойків, які проживають на своїх територіях і, зокрема, представників товариства “Бойківщина”, щоб продовжили вести цей літопис бойків. Що вже кілька чисел літопис “Бойківщини” виходить у Дрогобичі і Сам борі, і частина його відправляється туди у Філадельфію, бо вони допомагають фінансувати.”
У Гарварді в Сполучених Штатах Америки оголошено переможців Шнобелівської премії. – Це жартівлива альтернатива премії Нобелівській. Її щороку вручають за найнепотрібніші дослідження та досягнення. Лауреатами стали Кеес Мулікер з Нідерландів, а також – вчені з Лондонського університету, вчені з Австралії та кілька інших щасливців. Спеціальну премію вручено Джону Полу Степпу, Едварду Ей.Мерфі-молодшому – обидвох уже немає, на жаль, на світі, та Джорджу Ніколсу, - за один із законів Мерфі, вигаданий “трійцею” ще в 1949 році. Закон цей звучить так: Якщо існує два чи більше варіантів зробити щось, один із яких може спричинитися до катастрофи, то хтось неодмінно вибере саме цей варіант”.
Альтернативна Нобелівській, Шнобелівська премія зайвий раз нагадує, що гумор у житті людей має неабияке значення.Як і альтернативна культура – себто так звані “нові культури”, “складні культурні утворення, які протистоять традиційній культурі”, - за визначенням Словника “Сучасної західної соціології”.
Про альтернативну літературу, альтернативну історію як один із найцікавіших літературних феноменів – у наших наступних сюжетах.
Що таке “альтернативна історія”? – Чи це історія світу людей – не такого, яким він був, а такого, яким міг би бути? Чи – це тільки альтернативне пояснення того, що було і бути іншим не могло? Чи літературні твори, в яких розглядається альтернативна історія скажімо Другої світової війни, можна називати фантастикою? – Бо ж нічим іншим, як фантастикою ніхто не називає роман Пола Андерсона “Операція “Хаос”. У книзі, виданій ще в 1971 році, йдеться про бойові дії у Другій світовій війні, а в цих бойових діях беруть участь відьми, демони, вампіри та інші міфічні істоти.
Відомий сценарист, режисер і продюсер Осія Мамору - автор роману, дія котрого розгортається років через десять після закінчення Другої світової війни. Поклавши свої ж літературні твори в основу власних кінофільмів, Осія Мамору має вдячних глядачів не тільки в Японії. Його “Привиди у латах” та “Вовча зграя” відомі шанувальникам “паралельних версій” історії і культури в усьому світі.
Серед англомовних письменників, котрі освоюють тематику альтернативних сценаріїв Другої світової війни, привертає увагу книга Луки Новака “Москва 1941”, де йдеться про те, як до 1943 року Німеччина захоплює територію Радянського Союзу, Гітлер живе до 1973 року, його наступником стає Борман.... і так далі. Цей сценарій перегукується із кінофільмом “Фатерлянд”, який вийшов у США в 1994 році (режисер – К.Мено, екранізація Пола Верхувена), знятим за однойменним романом Роберта Харріса. Останнім прихистком радянських партизанів стають Уральські гори в Росії. Понад двадцять років партизани ведуть запеклу боротьбу з нацистами. Їх таємно підтримує Америка. ...
Альтернативні сюжети розвитку людських цивілізацій популярні в багатьох літературах світу. У фантастиці, в пригодницькій літературі таких сюжетів стає все більше. Часто сценарії альтернативного розвитку подій такі, що змушують здригатися від страху, а часом викликають іронічну посмішку. Проте серйозний підхід до аналізу таких творів теж має місце. Чому – послухаймо в наступному сюжеті.
Феномен з’яви літератури, яка пропонує альтернативну історію, аналізує кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
У сучасній Росії, схоже, дуже модними стають книги, де автори переписують той чи інший фрагмент світової історії. Здебільшого – історії ХХ століття, якийсь з його ключових вузлів, і обов‘язково так, що у виграші залишається Совєтський Союз. Ідеться зовсім не про фантастичні романи (хоча у російській фантастиці одна із провідних тем – також переписування історії і розправа супергероїв з ворогами “святої Русі”, передусім, звісна річ, – українськими буржуазними націоналістами). Йдеться про начебто серйозні, з претензією на науково-аналітичний підхід видання, більшість яких згрупована у серії “Військово-історична бібліотека”.
Один із найяскравіших прикладів цієї хвилі – книга Антона Первушина “Битва за зірки: ракетні системи докосмічної ери” (Москва, видавництво АСТ, 2003). Тут зібраний чималий фактичний матеріал, що стосується німецької, російської та американської ракетної техніки першої половини ХХ століття. Звісна річ, українці Кондратюк, Корольов, Янгель, Челомей, Глушко стали у цьому дослідженні росіянами; але справа не в тому. У передмові до книги автор описує альтернативний варіант розвитку космонавтики – мовляв, якби совєтські конструктори почали будувати не важкі балістичні ракети, на основі яких потім розвинулася космонавтика, а орбітальні літаки, світова історія пішла б іншим шляхом. Совєтський Союз виграв би змагання за Місяць з Америкою, а далі, ще 1971 року, совєтські космонавти висадилися б на Марсі, і повна технологічна перевага комуністичного ладу над недолугим капіталізмом стала б очевидною.
Відтак 1976 року на президентських виборах у Сполучених Штатах переміг би кандидат від комуністів. Для реалізації такого сценарію не вистачило дрібнички, пише автор – треба було трохи інакше розвивати ракетобудування... Так само “дрібничку” має на увазі Сергій Анісімов, автор книги “Варіант Біс“. Ця “дрібничка” полягає в тому, що якби на початку Другої світової війни був добудований лінкор “Совєтський Союз”, важкий крейсер “Кронштадт” і авіаносець “Чапаєв”, то Сталін сміливо міг би 1944 року, на додачу до війни з Німеччиною, розпочати війну і з Великою Британією та Америкою. І віддухопелити об‘єднані англо-американсько-німецькі сили на суходолі і на морі. Не біда, що Британія й Америка мали приблизно у сто разів потужніші важкі сили на морі – похід трьох совєтських кораблів поставив би Захід на край загибелі. А совєтські льотчики успішно відбили атаки десяти тисяч американських “літаючих фортець”, проти яких були безсилі кращі пілоти Третього Райху на реактивних винищувачах. Росія здобула б світове панування, якби трохи-трохи постаралася. Ось таку альтернативну історію змальовує “Військово-історична бібліотека”.
Надія Степула
“Країна з непередбачуваним минулим” – так колись сказав про Росію Уінстон Черчілль... Як завтра буде оцінюватися та інтерпретуватися вчорашній і позавчорашній день, як у майбутньому визначатимуться пріоритети, досягнення та промахи минулого? – Складно сказати. Багато тих, хто пропонує свою версію.
Роберт Харрісон, Девід К.Тормсен, Андрій Лазарчук, Василь Кожелянко, Сергій Ануфрієв, Філіпп Дік, Александр Соколов та десятки інших відомих творців книг, наповнених альтернативними сюжетами розвитку людської історії, засвідчують те, що жанр так званої “умовної історії” не перестає тривожити як письменників, так і читачів. Основоположником цього жанру можна вважати відомого англійського культуролога Арнолда Тойнбі.- Ще наприкінці шістдесятих років він написав есей про те, що могло б бути, якби Олександр Македонський не помер молодим – у віці 34-х років. Тойнбі висловив припущення, що полководець міг створити ще більшу і ще стійкішу імперію, яка б існувала від Галлії до Китаю, і об‘єднувала б цю імперію еклектична і водночас однотипна культура – грецька за формою, східна за змістом...
Очевидно, популярності літератури, котра освоює сценарії альтернативної історії, сприяє багато різних факторів. – Можливо, до багатьох людей приходить розуміння того, що пропагандистська версія історії , яку вивчали кілька поколінь, не має нічого спільного з історією реальною?
Можливо, схильність колишнього радянського керівництва до “переписування” історії, що довгий час дивувала й шокувала в основному Захід, перестала бути чимось непорушним і священним, як мумія Лєніна в мавзолеї?
Чи існували альтернативні сценарії історичних шляхів, скажімо, України? – Доктор історичних наук Анатолій Русначенко вважає, наприклад, що Україна могла б бути іншою, якби по-іншому розвивалися деякі події в часах минулих. Спробуємо в наступних випусках нашого радіожурналу продовжити пошук відповідей на всі поставлені запитання.
І, хоч сипучі піски історії присипають події швидше, ніж людина має змогу їх осмислити, все ж – осмислює. “Минуле виступає кращим пророком для майбутнього”, за словами Джорджа Байрона, поета.
Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав. З вами, дорогі слухачі, була автор і ведуча – я, Надія Степула. Дякую вам за увагу і зичу непроминальних сюжетів! До нових зустрічей! Говорить “Радіо Свобода”!
Надія Степула
Дорогі слухачі! Радіожурнал СЮЖЕТИ – знову з вами. Автор і ведуча – я, Надія Степула. Вітаю вас!
Із розмаїтих новин зі світу культури до рубрики СЮЖЕТИКИ потрапляють лише найпомітніші, як до гербарію потрапляють найяскравіші листочки з безлічі дарованих падолистом...
Джозеф М.Кутзее став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Піденноафриканський письменик - єдиний у світі двічі лауреат Букерівської премії, отриманої у 1983 та 1999 роках за книги про расові та інші проблеми.Найвищої в світі нагороди імені Нобеля Джозеф Кутзее удостоєний як письменник, - цитую, - “у творчості якого немає двох книг, створених за одним рецептом”, - наголошено в обгрунтуванні цьогорічного вибору членів Шведської Академії. Герої книг Джозефа Кутзее дуже нагадують справжніх людей – реальних істот, здатних не тільки на позитивні, а й на негативні вчинки. Вони сповнені не лише рішучості чи схильності творити добро, а й бувають здатними чинити зло, можуть бути не лише сильними, а й слабкими,безпомічними, приреченими... Очевидно, подібних літературних персонажів багато і в книгах інших літераторів світу. Тому вибір Шведської Академії, яка присудила премію саме Дж.М.Кутзее, широко обговорюється. Адже багато хто в царині літератури мав певність, що премію отримає сірійський поет Алі Ахмад Саїд, відомий під іменем Адоніс. Або – американець Філіп Рот. Або – росіянин Костянтин Кедров. Або ж – перуанець Маріо Варгас Льосе. Та несподіваний, як завжди, вибір поважного журі нікого з любителів літератури не розчарував.
В Україні виходить не так багато спеціальних часописів, які починали свою діяльність ще в минулому столітті. Один із них – “Літопис Бойківщини”, де міститься інформація про життя і творчість одного з самобутніх етносів України. Про це розповідає співголова товариства “Бойківщина”, яке є водночас членом Асоціації товариств українців Карпат, - музикознавець Володимир Грабовський: “Існує вже 76 рік, заснована була в Самборі 1927 року цікавими людьми. Серед них були і науковці і археологи, але були і просто гуманітарна інтелігенція: адвокати, лікарі, які не тільки досліджували, а які своїм коштом робили ці ґрунтовні дослідження, не втратили своєї ваги дотепер. І літопис “Бойківщини” “11 чисел” вийшло в Самборі, вони досі мають свою вартість з чисто наукового погляду і історичного. І цей літопис “Бойківщина” продовжувався в Америці тими, які змушені були втікати на Захід від більшовизму і не зберегли “Бойківщини”. Ну і ті тенденції вивчення у Філадельфії Мирон Утриско, а зараз його дружина старенька жінка Галина Утриско, так би мовити попросила бойків, які проживають на своїх територіях і, зокрема, представників товариства “Бойківщина”, щоб продовжили вести цей літопис бойків. Що вже кілька чисел літопис “Бойківщини” виходить у Дрогобичі і Сам борі, і частина його відправляється туди у Філадельфію, бо вони допомагають фінансувати.”
У Гарварді в Сполучених Штатах Америки оголошено переможців Шнобелівської премії. – Це жартівлива альтернатива премії Нобелівській. Її щороку вручають за найнепотрібніші дослідження та досягнення. Лауреатами стали Кеес Мулікер з Нідерландів, а також – вчені з Лондонського університету, вчені з Австралії та кілька інших щасливців. Спеціальну премію вручено Джону Полу Степпу, Едварду Ей.Мерфі-молодшому – обидвох уже немає, на жаль, на світі, та Джорджу Ніколсу, - за один із законів Мерфі, вигаданий “трійцею” ще в 1949 році. Закон цей звучить так: Якщо існує два чи більше варіантів зробити щось, один із яких може спричинитися до катастрофи, то хтось неодмінно вибере саме цей варіант”.
Альтернативна Нобелівській, Шнобелівська премія зайвий раз нагадує, що гумор у житті людей має неабияке значення.Як і альтернативна культура – себто так звані “нові культури”, “складні культурні утворення, які протистоять традиційній культурі”, - за визначенням Словника “Сучасної західної соціології”.
Про альтернативну літературу, альтернативну історію як один із найцікавіших літературних феноменів – у наших наступних сюжетах.
Що таке “альтернативна історія”? – Чи це історія світу людей – не такого, яким він був, а такого, яким міг би бути? Чи – це тільки альтернативне пояснення того, що було і бути іншим не могло? Чи літературні твори, в яких розглядається альтернативна історія скажімо Другої світової війни, можна називати фантастикою? – Бо ж нічим іншим, як фантастикою ніхто не називає роман Пола Андерсона “Операція “Хаос”. У книзі, виданій ще в 1971 році, йдеться про бойові дії у Другій світовій війні, а в цих бойових діях беруть участь відьми, демони, вампіри та інші міфічні істоти.
Відомий сценарист, режисер і продюсер Осія Мамору - автор роману, дія котрого розгортається років через десять після закінчення Другої світової війни. Поклавши свої ж літературні твори в основу власних кінофільмів, Осія Мамору має вдячних глядачів не тільки в Японії. Його “Привиди у латах” та “Вовча зграя” відомі шанувальникам “паралельних версій” історії і культури в усьому світі.
Серед англомовних письменників, котрі освоюють тематику альтернативних сценаріїв Другої світової війни, привертає увагу книга Луки Новака “Москва 1941”, де йдеться про те, як до 1943 року Німеччина захоплює територію Радянського Союзу, Гітлер живе до 1973 року, його наступником стає Борман.... і так далі. Цей сценарій перегукується із кінофільмом “Фатерлянд”, який вийшов у США в 1994 році (режисер – К.Мено, екранізація Пола Верхувена), знятим за однойменним романом Роберта Харріса. Останнім прихистком радянських партизанів стають Уральські гори в Росії. Понад двадцять років партизани ведуть запеклу боротьбу з нацистами. Їх таємно підтримує Америка. ...
Альтернативні сюжети розвитку людських цивілізацій популярні в багатьох літературах світу. У фантастиці, в пригодницькій літературі таких сюжетів стає все більше. Часто сценарії альтернативного розвитку подій такі, що змушують здригатися від страху, а часом викликають іронічну посмішку. Проте серйозний підхід до аналізу таких творів теж має місце. Чому – послухаймо в наступному сюжеті.
Феномен з’яви літератури, яка пропонує альтернативну історію, аналізує кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
У сучасній Росії, схоже, дуже модними стають книги, де автори переписують той чи інший фрагмент світової історії. Здебільшого – історії ХХ століття, якийсь з його ключових вузлів, і обов‘язково так, що у виграші залишається Совєтський Союз. Ідеться зовсім не про фантастичні романи (хоча у російській фантастиці одна із провідних тем – також переписування історії і розправа супергероїв з ворогами “святої Русі”, передусім, звісна річ, – українськими буржуазними націоналістами). Йдеться про начебто серйозні, з претензією на науково-аналітичний підхід видання, більшість яких згрупована у серії “Військово-історична бібліотека”.
Один із найяскравіших прикладів цієї хвилі – книга Антона Первушина “Битва за зірки: ракетні системи докосмічної ери” (Москва, видавництво АСТ, 2003). Тут зібраний чималий фактичний матеріал, що стосується німецької, російської та американської ракетної техніки першої половини ХХ століття. Звісна річ, українці Кондратюк, Корольов, Янгель, Челомей, Глушко стали у цьому дослідженні росіянами; але справа не в тому. У передмові до книги автор описує альтернативний варіант розвитку космонавтики – мовляв, якби совєтські конструктори почали будувати не важкі балістичні ракети, на основі яких потім розвинулася космонавтика, а орбітальні літаки, світова історія пішла б іншим шляхом. Совєтський Союз виграв би змагання за Місяць з Америкою, а далі, ще 1971 року, совєтські космонавти висадилися б на Марсі, і повна технологічна перевага комуністичного ладу над недолугим капіталізмом стала б очевидною.
Відтак 1976 року на президентських виборах у Сполучених Штатах переміг би кандидат від комуністів. Для реалізації такого сценарію не вистачило дрібнички, пише автор – треба було трохи інакше розвивати ракетобудування... Так само “дрібничку” має на увазі Сергій Анісімов, автор книги “Варіант Біс“. Ця “дрібничка” полягає в тому, що якби на початку Другої світової війни був добудований лінкор “Совєтський Союз”, важкий крейсер “Кронштадт” і авіаносець “Чапаєв”, то Сталін сміливо міг би 1944 року, на додачу до війни з Німеччиною, розпочати війну і з Великою Британією та Америкою. І віддухопелити об‘єднані англо-американсько-німецькі сили на суходолі і на морі. Не біда, що Британія й Америка мали приблизно у сто разів потужніші важкі сили на морі – похід трьох совєтських кораблів поставив би Захід на край загибелі. А совєтські льотчики успішно відбили атаки десяти тисяч американських “літаючих фортець”, проти яких були безсилі кращі пілоти Третього Райху на реактивних винищувачах. Росія здобула б світове панування, якби трохи-трохи постаралася. Ось таку альтернативну історію змальовує “Військово-історична бібліотека”.
Надія Степула
“Країна з непередбачуваним минулим” – так колись сказав про Росію Уінстон Черчілль... Як завтра буде оцінюватися та інтерпретуватися вчорашній і позавчорашній день, як у майбутньому визначатимуться пріоритети, досягнення та промахи минулого? – Складно сказати. Багато тих, хто пропонує свою версію.
Роберт Харрісон, Девід К.Тормсен, Андрій Лазарчук, Василь Кожелянко, Сергій Ануфрієв, Філіпп Дік, Александр Соколов та десятки інших відомих творців книг, наповнених альтернативними сюжетами розвитку людської історії, засвідчують те, що жанр так званої “умовної історії” не перестає тривожити як письменників, так і читачів. Основоположником цього жанру можна вважати відомого англійського культуролога Арнолда Тойнбі.- Ще наприкінці шістдесятих років він написав есей про те, що могло б бути, якби Олександр Македонський не помер молодим – у віці 34-х років. Тойнбі висловив припущення, що полководець міг створити ще більшу і ще стійкішу імперію, яка б існувала від Галлії до Китаю, і об‘єднувала б цю імперію еклектична і водночас однотипна культура – грецька за формою, східна за змістом...
Очевидно, популярності літератури, котра освоює сценарії альтернативної історії, сприяє багато різних факторів. – Можливо, до багатьох людей приходить розуміння того, що пропагандистська версія історії , яку вивчали кілька поколінь, не має нічого спільного з історією реальною?
Можливо, схильність колишнього радянського керівництва до “переписування” історії, що довгий час дивувала й шокувала в основному Захід, перестала бути чимось непорушним і священним, як мумія Лєніна в мавзолеї?
Чи існували альтернативні сценарії історичних шляхів, скажімо, України? – Доктор історичних наук Анатолій Русначенко вважає, наприклад, що Україна могла б бути іншою, якби по-іншому розвивалися деякі події в часах минулих. Спробуємо в наступних випусках нашого радіожурналу продовжити пошук відповідей на всі поставлені запитання.
І, хоч сипучі піски історії присипають події швидше, ніж людина має змогу їх осмислити, все ж – осмислює. “Минуле виступає кращим пророком для майбутнього”, за словами Джорджа Байрона, поета.
Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав. З вами, дорогі слухачі, була автор і ведуча – я, Надія Степула. Дякую вам за увагу і зичу непроминальних сюжетів! До нових зустрічей! Говорить “Радіо Свобода”!
