Белград, 20 жовтня 2003 – Iзетбеґович прожив драматичне життя. Спершу його заарештували сербськi нацiоналiсти пiд час другої свiтової вiйни. Вдруге опинився за ґратами 1946 року, коли як рядовий солдат югославської армiї, як зазначається в його офiцiйнiй бiографiї, глузував з Радянського Союзу. Засудили його до трьох рокiв ув’язнення. Студiї на Юридичному факультетi у Сараєвi завершив за два роки. Цього рекорду досi нiхто не подолав! Вiдтак був анонiмним чиновником аж до 1983 року, коли його заарештували за пiдозрою в причетностi до певної iсламської органiзацiї. Засудили його до чотирнадцяти рокiв ув’язнення. Пiдставою для вироку стала його книжка “Iслам мiж Сходом та Заходом”. Вiдбувши шiсть рокiв, Iзетбеґович вийшов на волю й 1990 року заснував Партiю демократичної акцiї, яка збирала переважно етнiчних боснякiв.
Пiсля проголошення незалежностi Словенiї та Хорватiї, в лютому 1992 року проведений референдум у Боснiї i Герцеговинi. За незалежнiсть проголосувало 66 % виборцiв. Європейський союз і Сполученi Штати визнали Боснiю i Герцеговину 6 квiтня. Цього ж дня боснiйськi серби за допомогою офiцiйного Белграда проголосили свою республiку на боснiйськiй територiї й заявили про намiр приєднатися до Сербiї. Iзетбеґович, якого тим часом було обрано головою колективної Президiї країни, 10 квiтня звернувся до президента Сербiї: “Ще раз закликаю Слободана Милошевича вiдвести через рiку Дрину озброєнi пiдроздiли iз Сербiї”. Та заклик був марним. Белград упродовж наступних трьох рокiв активно допомагав боснiйським сербам, добровольцi й сербська спецполiцiя брали участь в численних операцiях на територiї сусiдньої країни. А мiжнародне спiвтовариство запровадило ембарго на вивiз зброї до Боснiї i Герцеговини. У зв’язку з цим Iзетбеґович у зверненнi до Генеральної асамблеї ООН 1994 року сказав: “Як i всi iншi народи, ми маємо невiд’ємне право на самооборону. Отже, якщо вiдкинуть нашу компромiсну пропозицiю щодо постачання зброї, ми вiд наших друзiв будемо вимагати, щоб негайно і навiть односторонньо порушили це ембарго”. На це його прохання щедро вiдповiли окремi арабськi й iсламськi країни. На допомогу сараєвськiй владi прибули сотнi добровольцiв. Були це переважно iсламськi фундаменталiсти, якi згодом скоїли численнi злочини над сербами. Мiж добровольцями ймовiрно були й члени Аль Каїди.
Разом з президентами Сербiї Милошевичем і Хорватiї Франьом Туджманом, Iзетбеґович 1995 року пiдписав Дейтонськi угоди, якими сусiди зреклися територiальних претензiй і визнали Боснiю та Герцеговину. Хоча Iзетбеґович виступав за збереження багатонацiональної Боснiї i Герцеговини, країна пiд впливом закордонних друзiв у великiй мiрi iсламiзувалася. Лiдери боснiйських сербiв стверджують, що покiйний президент несе вiдповiдальнiсть за низку воєнних злочинiв над сербами.
Остаточна оцiнка полiтичної дiяльностi Алiї Iзетбеґовича належить до iсторiї. Сучасники пам’ятають, що вiн пiд час тисячоденної сербської облоги Сараєва постiйно перебував у мiстi та, що Боснiя i Герцеговина не щезла з полiтичної мапи завдяки i його мужностi, терпеливостi та його дипломатичному хистовi.
Пiсля проголошення незалежностi Словенiї та Хорватiї, в лютому 1992 року проведений референдум у Боснiї i Герцеговинi. За незалежнiсть проголосувало 66 % виборцiв. Європейський союз і Сполученi Штати визнали Боснiю i Герцеговину 6 квiтня. Цього ж дня боснiйськi серби за допомогою офiцiйного Белграда проголосили свою республiку на боснiйськiй територiї й заявили про намiр приєднатися до Сербiї. Iзетбеґович, якого тим часом було обрано головою колективної Президiї країни, 10 квiтня звернувся до президента Сербiї: “Ще раз закликаю Слободана Милошевича вiдвести через рiку Дрину озброєнi пiдроздiли iз Сербiї”. Та заклик був марним. Белград упродовж наступних трьох рокiв активно допомагав боснiйським сербам, добровольцi й сербська спецполiцiя брали участь в численних операцiях на територiї сусiдньої країни. А мiжнародне спiвтовариство запровадило ембарго на вивiз зброї до Боснiї i Герцеговини. У зв’язку з цим Iзетбеґович у зверненнi до Генеральної асамблеї ООН 1994 року сказав: “Як i всi iншi народи, ми маємо невiд’ємне право на самооборону. Отже, якщо вiдкинуть нашу компромiсну пропозицiю щодо постачання зброї, ми вiд наших друзiв будемо вимагати, щоб негайно і навiть односторонньо порушили це ембарго”. На це його прохання щедро вiдповiли окремi арабськi й iсламськi країни. На допомогу сараєвськiй владi прибули сотнi добровольцiв. Були це переважно iсламськi фундаменталiсти, якi згодом скоїли численнi злочини над сербами. Мiж добровольцями ймовiрно були й члени Аль Каїди.
Разом з президентами Сербiї Милошевичем і Хорватiї Франьом Туджманом, Iзетбеґович 1995 року пiдписав Дейтонськi угоди, якими сусiди зреклися територiальних претензiй і визнали Боснiю та Герцеговину. Хоча Iзетбеґович виступав за збереження багатонацiональної Боснiї i Герцеговини, країна пiд впливом закордонних друзiв у великiй мiрi iсламiзувалася. Лiдери боснiйських сербiв стверджують, що покiйний президент несе вiдповiдальнiсть за низку воєнних злочинiв над сербами.
Остаточна оцiнка полiтичної дiяльностi Алiї Iзетбеґовича належить до iсторiї. Сучасники пам’ятають, що вiн пiд час тисячоденної сербської облоги Сараєва постiйно перебував у мiстi та, що Боснiя i Герцеговина не щезла з полiтичної мапи завдяки i його мужностi, терпеливостi та його дипломатичному хистовi.
