Прага, 23 жовтня 2003-го року - Щоб зберегти честь "Нью-Йорк Таймс," премію Волтера Дюранті треба відкликати. Так вважає професор історії Колумбійського університету Марк фон Гейґен (Mark von Hagen). Американська газета звернулася до історика у липні, щоб він підготував незалежну оцінку доробку Дюранті, який був кореспондентом "Нью-Йорк Таймс" у Москві в 30-их роках минулого століття. Марк фон Хейґен дійшов висновку, що Дюранті часто писав як пропагандист, а в його статтях відчувається серйозний брак балансу. Дюранті, зокрема стверджував, що радянські діти найвільніші і наймудріші з усіх, яких він коли-небудь зустрічав.
Найбільше Волтер Дюранті прославився своїм інтерв‘ю зі Сталіним у 1929-му році, а за свої репортажі про радянські плани реформування економіки 1932-го року він здобув Пуліцерівську премію – найвищу нагороду журналістів Америки. Якраз у той час в Україні мільйони вмирали від голоду, але Дюранті цей факт проігнорував. Як стверджують його сучасники, він знав про трагедію, але вирішив, що важливіше зберегти контакти з господарями Кремля. У розмові з радіо "Свобода" професор Марк фон Гейґен з Колумбійського університету зауважив:
"Найбільше заперечення у мене викликає те, що Дюранті прийняв сталінське виправдання жорстокості режиму, а саме, що росіяни, українці та інші народи є настільки відсталими і примітивними, що їм була потрібна диктатура. По-суті, Дюранті повторив цей аргумент у м`якшій формі. Це дуже цинічно і немає нічого спільного з історією, яку він мусів знати."
На думку професора, Дюранті часто переписував офіційні повідомлення, не намагаючись їх критично аналізувати.
Міжнародну кампанію з вимогою позбавити Волтера Дюранті Пуліцерівської премії організували українці за кордоном, передовсім у Північній Америці. На адресу Пуліцерівського комітету цього року надійшли тисячі листів протесту. Українці вже робили таку спробу у 1990-му році, але тоді їхню вимогу відхилили. У Пуліцерівському комітеті традиційно наголошують, що премію присуджують за конкретні репортажі, і нагорода не оцінює доробок журналіста загалом. Наступне засідання комітету у листопаді – якраз тоді, коли в Україні відзначатимуть 70-ті роковини голодомору.
Висловився сьогодні і видавець "Нью Йорк Таймс" Артур Салцберґер, який назвав роботу Дюранті "неохайною." Салцберґер пообіцяв визнати рішення Пуліцерівського комітету, але попросив його врахувати, що відкликання премії може нагадати сталінську практику чисток, коли певні імена прибирали з офіційних документів і курсів історії.
За всю історію Пуліцерівської премії її ніколи не відкликали. Одного разу, у 1981-му році, журналістка газети "Вашингтон Пост" сама повернула приз, визнавши, що фальсифікувала репортажі. Волтер Дюранті, навіть якби захотів, цього зробити не зможе, він помер 1957-го року.
Найбільше Волтер Дюранті прославився своїм інтерв‘ю зі Сталіним у 1929-му році, а за свої репортажі про радянські плани реформування економіки 1932-го року він здобув Пуліцерівську премію – найвищу нагороду журналістів Америки. Якраз у той час в Україні мільйони вмирали від голоду, але Дюранті цей факт проігнорував. Як стверджують його сучасники, він знав про трагедію, але вирішив, що важливіше зберегти контакти з господарями Кремля. У розмові з радіо "Свобода" професор Марк фон Гейґен з Колумбійського університету зауважив:
"Найбільше заперечення у мене викликає те, що Дюранті прийняв сталінське виправдання жорстокості режиму, а саме, що росіяни, українці та інші народи є настільки відсталими і примітивними, що їм була потрібна диктатура. По-суті, Дюранті повторив цей аргумент у м`якшій формі. Це дуже цинічно і немає нічого спільного з історією, яку він мусів знати."
На думку професора, Дюранті часто переписував офіційні повідомлення, не намагаючись їх критично аналізувати.
Міжнародну кампанію з вимогою позбавити Волтера Дюранті Пуліцерівської премії організували українці за кордоном, передовсім у Північній Америці. На адресу Пуліцерівського комітету цього року надійшли тисячі листів протесту. Українці вже робили таку спробу у 1990-му році, але тоді їхню вимогу відхилили. У Пуліцерівському комітеті традиційно наголошують, що премію присуджують за конкретні репортажі, і нагорода не оцінює доробок журналіста загалом. Наступне засідання комітету у листопаді – якраз тоді, коли в Україні відзначатимуть 70-ті роковини голодомору.
Висловився сьогодні і видавець "Нью Йорк Таймс" Артур Салцберґер, який назвав роботу Дюранті "неохайною." Салцберґер пообіцяв визнати рішення Пуліцерівського комітету, але попросив його врахувати, що відкликання премії може нагадати сталінську практику чисток, коли певні імена прибирали з офіційних документів і курсів історії.
За всю історію Пуліцерівської премії її ніколи не відкликали. Одного разу, у 1981-му році, журналістка газети "Вашингтон Пост" сама повернула приз, визнавши, що фальсифікувала репортажі. Волтер Дюранті, навіть якби захотів, цього зробити не зможе, він помер 1957-го року.
