Прага, 15 листопада 2003 року.
Ірина Перешило
Говорить радіо “Свобода”. Шановні слухачі, в ефірі програма “Моніторинг тижня” з добіркою матеріалів про найважливіші та найцікавіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі Ірина Перешило.
Почнемо з подій в Україні. Лідери демократичних опозиційних сил Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко та Олександр Мороз наголошують, що політичні опоненти чинної в Україні влади стали об’єктом провокації та репресій. Про те, чи справді проти опозиції її супротивники використовують “брудні” технології, і чого можна очікувати від політичного протистояння в Україні, мій київський колега Сергій Грабовський веде розмову з політологом, автором кількох книг про посттоталітарну і постколоніальну Українську державу Миколою Рябчуком.
Сергій Грабовський
Останні три тижні політичне протистояння в Україні, вочевидь, перейшло у нову фазу, і збагатилося на нові технології, спрямовані проти демократичної опозиції. Остання діє досить традиційно – масові зібрання, форуми демократичних сил в обласних центрах, мітинги, пікети, листівки, спроби її лідерів виступити у прямих ефірах місцевого радіо та телебачення. Вживаю саме термін “спроби”, оскільки з найрізноманітніших технічних причин були зірвані виступи лідера “НУ” Віктора Ющенка на начебто незалежних телерадіоцентрах Сум, Харкова та Донецька.
А от політичні противники опозиціонерів діють досить нетрадиційно, чи не так, пане Миколо?
Микола Рябчук
Я сказав би, що дуже навіть аж традиційно. Всі проблема в тому, чия це традиція. Всі ці дії дуже добре вписуються в технології спецслужб. Якщо ви пригадуєте реакцію Олександра Волкова після зникнення Георгія Гонгадзе, коли його запитали “Що Ви про це думаєте?”, він дуже простодушно і, як на мій погляд, дуже точно відповів: “Це робота спецслужб.” Я не знаю, чи він добре подумав, але він сказав те, що є.
Справді, політична боротьба в Україні входить в дуже небезпечну фазу. Мені це трошки нагадує події початку 30-х років у Німеччині, коли, власне, за потурання влади певні сили робили те, що вони робили. Технології відпрацьовані. І, зрештою, можна згадати ближче минуле, коли якісь загадкові люди підривали ново споруджені пам’ятники УПА у Західній Україні в кінці “перестройки” і спецслужби нічого не могли зробити. Наше рідне СБУ, чи як воно там тоді називалося – КГБ, розводило руками і виглядало так, що це ледь не народ там сам підривав оці пам’ятники повстанцям.
За всім цим впізнається певний “почерк”. Це той самий почерк, який робив всі ці бешкети в Донецьку, тепер у Львові. Той самий почерк, який, зрештою, намагається тепер маніпулювати, скажімо, навіть Спілкою письменників і тому подібним. Цьому протидіяти може, очевидно, лише ціле суспільство. Тільки усвідомлення загрози може дати якісь результати.
Мене, щиро кажучи не дивує, що ті люди, які це роблять, роблять саме так. Це – невеличка купка людей, яким нічого втрачати і вони йдуть на всі тяжкі злочини, аби тільки не допустити Ющенка до влади, аби тільки не дати йому можливості виграти президентські вибори. Але що думає в цій ситуації ця так звана “мовчазна” більшість і в парламенті, і в суспільстві? Адже черга дійде до всіх – всіх будуть “розмазувати по стінці” у найближчому майбутньому.
Сергій Грабовський
У світлі сказаного Вами, яку роль у боротьбі з українською демократичною опозицією відіграють номінально незалежні ЗМІ і особливо телебачення і радіо?
Микола Рябчук
В нас, мені здається, немає незалежного телебачення, і, зрештою, незалежного радіо. Ну, можливо, крім П’ятого каналу, який, зрештою, немає великого поширення в Україні. Це національна ганьба – те, що я бачу на екранах телевізорів, те, що я чую в радіо. Це абсолютно брехлива, безсоромна геббельсівська пропаганда.
Щиро кажучи, такої ганебної пропаганди я навіть не пригадую з совєтських часів, тому що за совєтських часів пропаганда була невибагливою, вона була тупою. Вона була одноманітною і, сказати б, нудною. І всі розуміли, що це брехня – і ті, хто слухав, і ті, хто дивився, і ті, хто це все промовляв.
В совєтські часи дуже рідко траплялися зразки подібної підлої пропаганди. Власне тоді, коли матеріали замовлялися КГБ. А коли треба було знищити когось із дисидентів, підготувати грунт для арешту, скомпрометувати якихось правозахисників, тоді замовлялися органами певні матеріали і там тоді вже приготовлявся специфічний “бруд” – замішувалося все, що тільки можна. Була найпаскудніша брехня.
Сьогодні така брехня стала масовою. Я сьогодні це бачу щодня, скажімо, в п’ятихвилинці “ненависті” на “Один плюс один”. Я це бачу, зрештою, і на інших каналах. І що найстрашніше – що ці люди, на відміну від совєтських часів не соромляться виставляти свої справжні обличчя, ставити свої справжні прізвища, тому що все-таки за совєтських часів це було ганебно. І, як правило, автори кегебістських матеріалів замовлених підписувалися псевдонімами. Навіть ця етика зникає.
Сергій Грабовський
Член українського ПЕН-клубу Мойсей Фішбейн вважає, що виходячи з логіки антиопозиційних політтехнологій, ближчими тижнями слід чекати, крім усього іншого, нападу на котрусь із синагог, начебто організованого українськими націоналістами. А що Ви під цим оглядом прогнозуєте?
Микола Рябчук
Від цих людей, які знищують Ющенка, можна чекати всього. Це справді люди, здатні на будь-яку підлоту. Інша річ, що вони іноді переграють самі себе. Вони іноді роблять забагато цих провокацій. Тобто, в мене таке враження, що іноді ці московські політтехнологи, які їм дораджують, роблять якусь, може, навіть навмисну провокацію і проти цих замовників. Тому що така велика кількість провокацій вже просто викликає величезні сумніви. Навіть у найдурнішого слухача, найдружнішого глядача виникає питання – а чи не забагато цього всього свинства?
Сергій Грабовський
А, можливо, замовники оцього всього “бруду”, про який Ви казали, виходять з того, що брехня повинна бути тотальною, тоді їй повірять.
Микола Рябчук
Безумовно. Це одне з класичних правил геббельсівської пропаганди. Я думаю, що є певна якась межа, до якої ця формула спрацьовує. І я, все-таки, надіюся, я маю ще якусь таку маленьку надію, що наше суспільство виявиться здоровішим, ніж нам здається, що воно все-таки має певний імунітет до цієї безсоромності, і що воно все-таки зрозуміє, що насправді стоїть за цими всіма провокаціями.
Сергій Грабовський
Схоже, що політична боротьба в Україні справді увійшла до нової фази, у якій використовуватимуться несумісні із демократією політичні технології, про які із київським політологом Миколою Рябчуком розмову вів Сергій Грабовський.
Ірина Перешило
І на черзі – короткий огляд міжнародних подій минулого тижня, який підготував Василь Дарчук.
Василь Дарчук
Головною трагічною подією минулого тижня в ланцюгу безперервних атак проти коаліційних сил в Іраку став терористичний акт на італійській військовій базі у місті Насирія. Терорист-самовбивця в’їхав на територію бази вантажною машиною, “начиненою” вибухівкою, і підірвав її. Внаслідок вибуху загинули 19 італійців – солдатів і цивільних, а також 9 іракських поліцейських.
Терористичні акти і напади на коаліційні підрозділи протягом тижня вчинено також в інших іракських містах. Згідно з повідомленнями командування, невеличкі групи бойовиків із прихильників режиму Саддама Хусейна і терористів з інших арабських країн кожного дня здійснюють до 30 нападів на коаліційні підрозділи і диверсії на нафтопроводах і комунікаційних спорудах.
У зв’язку з останніми терористичними актами міністр оборони США Рамсфельд заявив, що союзники, які надіслали або надішлють свої підрозділи до Іраку, повинні рахуватися із ризиком для їхніх військовослужбовців з боку терористичних груп.
В зв’язку з цим, як підкреслюють оглядачі, Японія відмовилася надсилати своїх військовослужбовців до Іраку принаймні до кінця цього року. Південна Корея, тим часом, надішле не більше 3 тисяч солдатів замість 5, як раніше було домовлено.
Хоча проти коаліційних підрозділів, як вважають представники американського командування, воюють не більше 5 тисяч бойовиків, всі вони добре озброєні, знають місцевість, і орудують у невеличких групах, застосовуючи тактику “вдарив і втік”.
Під тиском громадської думки і демократичної меншості Адміністрація США розмірковує можливість прискорення передання влади в Іраку самим іракцям. У середу Президент Буш мав у Вашингтоні нараду за участю глави тимчасової адміністрації в Іраку Пола Бремера, якому доручено терміново запропонувати урядовій раді Іраку ухвалити перехідну конституцію і обрати тимчасового лідера.
Тим часом афганський керівник Карзай висловив побоювання, що із наближенням засідання парламенту напади талібів можуть почастішати. 10 грудня в Кабулі розпочнеться засідання Лоя-Джірге (тобто афганського парламенту), учасники якого обговорять проект нової конституції Афганістану.
Згідно з даними афганських урядових служб, таліби та інші групи ісламських екстремістів готують низку нападів і диверсій у зв’язку із цією подією.
Минулий тиждень пройшов у Грузії під знаком масових протестів проти маніпуляцій і підтасувань, до яких вдалися владні структури Грузії під час недавніх парламентських виборів. Маніпуляції під час виборів ствердили і міжнародні спостерігачі.
Опозиція, яка звинувачує керівництво Шеварднадзе у повальній корупції, відмовилася від зустрічі із президентом. Лідер “Єдиного національного руху” Саакашвілі заявив, що його група може зустрітися із Шеварднадзе лише з метою обговорення його відставки. Попередні спроби опозицій провести переговори з урядовою групою у четвер закінчилися провалом після того, як владні структури відмовилися скасувати результати парламентських виборів. У четвер перед будинком парламенту Грузії депутати парламенту від опозиційних партій продовжили голодовку і мітинги протестів.
Щоправда, як повідомив тбіліський кореспондент радіо “Свобода”, Шеварднадзе висловив готовність скасувати результати голосувань на деяких виборчих дільницях, де його партія здобула переважаючу більшість. Тут перемога мала би перейти кандидатам від опозиційного “Єдиного національного руху”. Хоча це не означало би поразки і відходу від влади нинішнього керівництва.
Василь Дарчук, радіо “Свобода”.
Ірина Перешило
У США працювала конференція на тему голодомору в Україні 1932-33-го років. Вона відбулася під егідою Гаріманівського інституту міжнародних студій Колумбійського університету. До участі було запрошено науковців, істориків, архівістів, політологів зі США, Канади та України. До організації конференції були залучені також Українська академія у США, Шевченківське наукове товариство у Нью-Йорку, українське представництво при ООН.
Докладніше про подію розповідає Юрій Дулерайн.
Юрій Дулерайн
Професор Колумбійського університету Марк фон Гаген у вступному слові назвав голод в Україні чи не найтяжчим злочином сталінського режиму, що голод було організовано з метою подолати народний опір колективізації та створенню колгоспів. Для України то була національна катастрофа велетенського обсягу. Вона коштувала життя мільйонам українських селян, в яких режим вилучав запаси збіжжя і прирікав на голодну смерть.
Учасники слухали доповіді та обговорювали три головні теми:
1.Сучасна національна та міжнародна реакція на штучний голод.
2. Політика визнання факту: архівні документи про голод, опубліковані після розвалу СРСР.
3. Голодомор у спогадах сучасників і у творах мистецтва.
Посол України в ООН Валерій Кучинський розповідав про діяльність українського уряду і дипломатів в ООН з метою прийняття відповідної резолюції Генеральної Асамблеї.
Валерій Кучинський
Сьогодні в третьому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, а завтра на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї буде ухвалена спільна заява-декларація, в якій засуджується вперше в історії ООН тоталітарний стан всіх режимів, які існували в нашій країні – в Україні.
Юрій Дулерайн
Американський історик Джеймс Мейс, який брав участь в роботі комісії конгресу США, що у 80-х роках збирала свідчення американських українців, які пережили Голодомор, порівнював ці засідання зі слуханнями у ВР України.
Виступив на конференції в Колумбійському університеті також директор Центрального державного архіву в Києві Володимир Лозицький з доповіддю про віддзеркалення Голоду у документах КПУ: Київ знав все про трагедію Голодомору, але мовчав.
Йшлося на конференції також про ганебну для газети “Нью-Йорк Таймс” діяльність її московського кореспондента в 30-ті роки Уолтера Дюранті, який свідомо замовчував Голодомор, хоча подорожував Україною і бачив страшні картини голоду. За тодішні репортажі з СРСР Дюранті отримав престижну Пуліцерівську премію, яку тепер американські і канадські українці, а також історики вимагають відібрати, хай навіть і посмертно. Та й сама газета нині соромиться.
Френк Річ, коментатор “Нью-Йорк Таймс”, що віддзеркалює погляди ліберальної “лівиці”, пише таке: “Те, що Уолтер Дюранті отримав Пуліцерівську премію за 1932 рік як закордонний кореспондент в СРСР, є плямою на репутації “Нью-Йорк Таймс”. Поки що Пуліцерівська рада остаточного рішення не зробила.
Що бачив Дюранті, що він знав про трагедію України, що він її замовчував, показує нинішня виставка в Колумбійському університеті, де можна бачити фотографії, копії документів сталінського режиму і накази про вилучення хліба в селян.
Юрій Дулерайн, для радіо “Свобода”, Нью-Йорк.
Ірина Перешило
Перший президент Росії Борис Єльцин вже кілька днів відпочиває на Гуцульщині. Він відвідав історичні місця Прикарпаття і зустрівся з журналістами, де повідомив, що в Україні, на його думку, не все так погано, як здається на перший погляд.
З подробицями – наш Івано-Франківський кореспондент Іван Костюк.
Іван Костюк
Після двох днів відпочинку на Прикарпатті в селі Гута Богородчанського району на Івано-Франківщині, де знаходиться карпатська резиденція Леоніда Кучми, перший президент Росії Борис Єльцин в супроводі керівництва Івано-Франківської обласної держадміністрації зробив невелику екскурсію реґіоном.
Ще напередодні ніхто з чиновників в обласній держадміністрації не наважувався оприлюднити бодай якусь офіційну інформацію про прибуття до Гути колишнього президента Росії. Навіть у місцевому аеропорту на прохання розповісти, як пройшла зустріч високого гостя з Росії, директор здивовано відповів, що не чув, щоб в аеропорту приймали Бориса Єльцина.
Лише голова обласної держадміністрації Михайло Вишиванюк коротко роз’яснив ситуацію. Він повідомив, що Борис Єльцин прилетів до Гути разом з дружиною і впродовж п’яти днів відпочиватиме в карпатській резиденції Леоніда Кучми як приватна особа. На третій день відпочинку подружжя Єльциних відвідало історичну пам’ятку 16 століття – Скит Манявський. Цей унікальний комплекс історичного сакрального значення належить зараз Українській православній церкві Київського патріархату. Після цього Борис Єльцин відвідав місто Івано-Франківськ та хутрову фабрику “Текаферлюкс” в місті Тисмениця.
Мандруючи Прикарпаттям, Борис Єльцин зауважив, що останній раз був тут 40 років тому. І єдине, що його здивувало, це те, що тут не можна побачити мазанки, старі українські хати, які він ще пам’ятає, бо по обидва боки дороги він бачив добротні гуцульські садиби.
Борис Єльцин (переклад)
Головне, подивіться, як змінилось життя за весь цей час. Після війни країна була повністю зруйнована. Зараз вона стала самостійною країною, з добрими стосунками з Росією. Розвивається співпраця між країнами, політична, економічна, соціальна.
Іван Костюк
Борис Єльцин в дорозі встиг коротко поспілкуватись з місцевими журналістами і принагідно наголосив, що в Україні, на його думку, не все так погано, як здається на перший погляд.
Борис Єльцин (переклад)
Є ще незадоволені, є ще проблеми. Але чи можна вирішити всі проблеми за 10-13 років? Ні, потрібно все ж таки значно більше часу, щоб у соціальному плані жити краще, так, як люди цього хочуть.
Іван Костюк
Звичайні ж мешканці Івано-Франківщини сприймали візит Бориса Єльцина як екзотику. Він давно перетворився для більшості з них не в політика, а став чимось на зразок героїв кінофільмів.
Для радіо “Свобода” з Івано-Франківська, Іван Костюк.
Ірина Перешило
Днями виповнилося 100 років від появи Голівуду. Так як весь світ любить голлівудські фільми, то можна подумати, що місто завжди було і завжди фіксувало на целулоїді людські мрії та бажання. Але виявляється, на місці, де постала фабрика снів світової слави, колись вирощували фрукти та пасли худобу. Початки Голівуду “розкопувала” Ірина Халупа.
Ірина Халупа
Коли іспанські конкістадори відкрили для себе Каліфорнію, там жили американські індіанці. Але їх швидко переселили на інші землі, а первісну територію нинішнього Голівуду іспанська корона розділила на два ранчо. На розлогій, вічно грітій сонцем землі хлібороби косили сіно, вирощували банани та ананаси. Майже рай на землі.
1886 року прихильник заборони продажу спиртних напоїв Гарві Вілкокс приїхав з прерій Канзасу і закупив тут велику ділянку землі. Йому здавалося, що це ідеальне місце, де можна сторжити ідеальну громаду і втілити тут в життя свої консервативні погляди. Серед фігового саду він збудував будинок. Його дружина, Даяїда, познайомилася під час подорожі з дамою, яка захоплено розповідала про свій літній дім, в якому вся сім’я проводила спекотне американське літо. Літній осідок мав власну назву, яка дуже сподобалася Даяїді Вілкокс. Вона вирішила присвоїти її для свого нового каліфорнійського дому. Так постав другий Голівуд. Але з погляду історії – єдиний. Скоро пан Вілкокс почав продавати ділянки багатіям, які захотіли зимувати не в снігах, а в обіймах каліфорнійського сонця.
І так, 14 листопада 1903 року Голівуд зареєстрували. І з цим, мрії про ідеальне суспільство непитущого пана Вілкокса полетіли шкереберть. На місці Голівуду швидко почали рости інші мрії, які з тверезістю і праведним способом життя нічого не мали до діла.
Давид Горстлі, підприємливий молодик, відкрив першу кіностудію Голівуду просто в Кнайпі і назвав її “Нестор Компані”. Це був початок 1911 року. До кінця року як гриби на дощі виросли ще 15 студій. А три роки пізніше славетна студія “Ем-Джі-Ем” реалізувала свою першу повнометражну стрічку. Все решта – вже історія.
Фабрика снів вимагала багато сил не лише від акторів, а й від усіх причетних до створення фільмового видовища. Голлівудські фільми стали найпопулярнішим американським експортом і першою зброєю глобалізації. Хоча про це тоді ніхто не думав.
Нині Голівуд – це великий напис на високому пагорбі. Знамениті зірки давно повтікали до Беверлі-Хіллз, а фабрика снів далі працює по повній програмі.
На славному бульварі Сансет минулого року мою маму обняв Елвіс Преслі і сказав їй, що вона сексуальна, а мій батько поцілував руку Мерилін Монро, яка кліпала на нього довжелезними наклеєними віями. Мама засміялася і почервоніла, а тато виглядав дуже щасливим. Ми читали імена зірок з тротуарних плит і дивувалися, які маленькі ручки і ніжки мала Бетті Дейвіс.
Нині ті, хто люблять кіно, знають що це таке – “голлівудський продукт”. Саме слово “Голівуд” навіює море асоціацій. Це – елегантність, величезні гроші, премія Оскара. Це – зірки зі своїми примхами та величезними зарплатами. Це – промисловість мрій та ілюзій, які так далеченько відкотилися від мрій про ідеальне суспільство непитущого Гарві Вілкокса з Канзасу.
Ірина Перешило
Андрій Шевченко – єдиний українець, що потрапив до почесного списку претендентів на звання кращого футболіста світу. І на думку багатьох європейських фахівців, саме він є одним з головних кандидатів на здобуття “Золотого м’яча” у нинішньому році.
Докладніше розповідає Геннадій Мороз.
Геннадій Мороз
Напередодні популярний спеціалізований тижневик “Франс Футбол” оголосив список номінантів. Серед 50 кандидатів на звання кращого з кращих у світі Шевченко – єдиний представник не лише українського, а й всього пострадянського футбольного простору.
Зауважимо, що одразу 8 позицій у почесному списку належать гравцям мадридського “Реалу”, 6 грають за “Ювентус”, і по 5 футболістів репрезентують італійський “Мілан” та суперника київського “Динамо” в європейській лізі чемпіонів лондонський “Арсенал”.
Зовсім не секрет, що саме Андрій Шевченко, а також чеський півзахисник італійського “Ювентуса” Павел Недвед цього року є найреальнішими претендентами на “Золотий м’яч” – приз кращому гравцеві світу.
На думку французьких журналістів, і не тільки, за форварда збірної України красномовно свідчать перемоги його нинішнього клубу, італійського “Мілана” в Лізі чемпіонів та Суперкубку Європи. До чого, так би мовити, безпосередньо “доклав ногу” і Шевченко. Напрочуд вдало Андрій виступає і в чемпіонаті Італії, де продовжує залишатися кращим бомбардиром першості.
А єдине, що, на думку європейських аналітиків, може завадити Шевченкові перемогти в надзвичайно почесній номінації – це невдача національної збірної України у нинішньому євровідборі.
Зауважимо, що кращого футболіста світу за версією “Франс Футболу” традиційно визначатимуть журналісти спортивних видань – по одному з кожної країни.
А тим часом ще один український футболіст Дмитро Коваленко уже став одним з найдорожчих гравців американської ліги. Це сталося після підписання вихованцем футбольної школи київського “Динамо” нового контракту з клубом “Ем-Ел-Ес Вашингтон Ді-Сі Юнайтед”. Втім, фінансові деталі угоди не повідомляються. Одначе, президент “Вашингтону” Дон Гарбер заявив, що з нетерпінням очікує 2005 року, коли Дмитро Коваленко матиме право на американське громадянство. А відтак вирішиться справа з його залученням у національну збірну зірково-смугастих.
Зауважимо, що в нинішнє міжсезоння Коваленко перебував на оглядинах в дніпропетровському “Дніпрі”. А за часів попередника Олега Блохіна на посаді наставника збірної України розглядався як кандидат до головної команди країни. Одначе, очевидно, так і не зміг переконати керівництво обох команд у власній високій кваліфікації.
Геннадій Мороз, радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Нагадую, ви слухали програму “Моніторинг тижня”. Я дякую за увагу і до наступних зустрічей в ефірі.
Ірина Перешило
Говорить радіо “Свобода”. Шановні слухачі, в ефірі програма “Моніторинг тижня” з добіркою матеріалів про найважливіші та найцікавіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі Ірина Перешило.
Почнемо з подій в Україні. Лідери демократичних опозиційних сил Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко та Олександр Мороз наголошують, що політичні опоненти чинної в Україні влади стали об’єктом провокації та репресій. Про те, чи справді проти опозиції її супротивники використовують “брудні” технології, і чого можна очікувати від політичного протистояння в Україні, мій київський колега Сергій Грабовський веде розмову з політологом, автором кількох книг про посттоталітарну і постколоніальну Українську державу Миколою Рябчуком.
Сергій Грабовський
Останні три тижні політичне протистояння в Україні, вочевидь, перейшло у нову фазу, і збагатилося на нові технології, спрямовані проти демократичної опозиції. Остання діє досить традиційно – масові зібрання, форуми демократичних сил в обласних центрах, мітинги, пікети, листівки, спроби її лідерів виступити у прямих ефірах місцевого радіо та телебачення. Вживаю саме термін “спроби”, оскільки з найрізноманітніших технічних причин були зірвані виступи лідера “НУ” Віктора Ющенка на начебто незалежних телерадіоцентрах Сум, Харкова та Донецька.
А от політичні противники опозиціонерів діють досить нетрадиційно, чи не так, пане Миколо?
Микола Рябчук
Я сказав би, що дуже навіть аж традиційно. Всі проблема в тому, чия це традиція. Всі ці дії дуже добре вписуються в технології спецслужб. Якщо ви пригадуєте реакцію Олександра Волкова після зникнення Георгія Гонгадзе, коли його запитали “Що Ви про це думаєте?”, він дуже простодушно і, як на мій погляд, дуже точно відповів: “Це робота спецслужб.” Я не знаю, чи він добре подумав, але він сказав те, що є.
Справді, політична боротьба в Україні входить в дуже небезпечну фазу. Мені це трошки нагадує події початку 30-х років у Німеччині, коли, власне, за потурання влади певні сили робили те, що вони робили. Технології відпрацьовані. І, зрештою, можна згадати ближче минуле, коли якісь загадкові люди підривали ново споруджені пам’ятники УПА у Західній Україні в кінці “перестройки” і спецслужби нічого не могли зробити. Наше рідне СБУ, чи як воно там тоді називалося – КГБ, розводило руками і виглядало так, що це ледь не народ там сам підривав оці пам’ятники повстанцям.
За всім цим впізнається певний “почерк”. Це той самий почерк, який робив всі ці бешкети в Донецьку, тепер у Львові. Той самий почерк, який, зрештою, намагається тепер маніпулювати, скажімо, навіть Спілкою письменників і тому подібним. Цьому протидіяти може, очевидно, лише ціле суспільство. Тільки усвідомлення загрози може дати якісь результати.
Мене, щиро кажучи не дивує, що ті люди, які це роблять, роблять саме так. Це – невеличка купка людей, яким нічого втрачати і вони йдуть на всі тяжкі злочини, аби тільки не допустити Ющенка до влади, аби тільки не дати йому можливості виграти президентські вибори. Але що думає в цій ситуації ця так звана “мовчазна” більшість і в парламенті, і в суспільстві? Адже черга дійде до всіх – всіх будуть “розмазувати по стінці” у найближчому майбутньому.
Сергій Грабовський
У світлі сказаного Вами, яку роль у боротьбі з українською демократичною опозицією відіграють номінально незалежні ЗМІ і особливо телебачення і радіо?
Микола Рябчук
В нас, мені здається, немає незалежного телебачення, і, зрештою, незалежного радіо. Ну, можливо, крім П’ятого каналу, який, зрештою, немає великого поширення в Україні. Це національна ганьба – те, що я бачу на екранах телевізорів, те, що я чую в радіо. Це абсолютно брехлива, безсоромна геббельсівська пропаганда.
Щиро кажучи, такої ганебної пропаганди я навіть не пригадую з совєтських часів, тому що за совєтських часів пропаганда була невибагливою, вона була тупою. Вона була одноманітною і, сказати б, нудною. І всі розуміли, що це брехня – і ті, хто слухав, і ті, хто дивився, і ті, хто це все промовляв.
В совєтські часи дуже рідко траплялися зразки подібної підлої пропаганди. Власне тоді, коли матеріали замовлялися КГБ. А коли треба було знищити когось із дисидентів, підготувати грунт для арешту, скомпрометувати якихось правозахисників, тоді замовлялися органами певні матеріали і там тоді вже приготовлявся специфічний “бруд” – замішувалося все, що тільки можна. Була найпаскудніша брехня.
Сьогодні така брехня стала масовою. Я сьогодні це бачу щодня, скажімо, в п’ятихвилинці “ненависті” на “Один плюс один”. Я це бачу, зрештою, і на інших каналах. І що найстрашніше – що ці люди, на відміну від совєтських часів не соромляться виставляти свої справжні обличчя, ставити свої справжні прізвища, тому що все-таки за совєтських часів це було ганебно. І, як правило, автори кегебістських матеріалів замовлених підписувалися псевдонімами. Навіть ця етика зникає.
Сергій Грабовський
Член українського ПЕН-клубу Мойсей Фішбейн вважає, що виходячи з логіки антиопозиційних політтехнологій, ближчими тижнями слід чекати, крім усього іншого, нападу на котрусь із синагог, начебто організованого українськими націоналістами. А що Ви під цим оглядом прогнозуєте?
Микола Рябчук
Від цих людей, які знищують Ющенка, можна чекати всього. Це справді люди, здатні на будь-яку підлоту. Інша річ, що вони іноді переграють самі себе. Вони іноді роблять забагато цих провокацій. Тобто, в мене таке враження, що іноді ці московські політтехнологи, які їм дораджують, роблять якусь, може, навіть навмисну провокацію і проти цих замовників. Тому що така велика кількість провокацій вже просто викликає величезні сумніви. Навіть у найдурнішого слухача, найдружнішого глядача виникає питання – а чи не забагато цього всього свинства?
Сергій Грабовський
А, можливо, замовники оцього всього “бруду”, про який Ви казали, виходять з того, що брехня повинна бути тотальною, тоді їй повірять.
Микола Рябчук
Безумовно. Це одне з класичних правил геббельсівської пропаганди. Я думаю, що є певна якась межа, до якої ця формула спрацьовує. І я, все-таки, надіюся, я маю ще якусь таку маленьку надію, що наше суспільство виявиться здоровішим, ніж нам здається, що воно все-таки має певний імунітет до цієї безсоромності, і що воно все-таки зрозуміє, що насправді стоїть за цими всіма провокаціями.
Сергій Грабовський
Схоже, що політична боротьба в Україні справді увійшла до нової фази, у якій використовуватимуться несумісні із демократією політичні технології, про які із київським політологом Миколою Рябчуком розмову вів Сергій Грабовський.
Ірина Перешило
І на черзі – короткий огляд міжнародних подій минулого тижня, який підготував Василь Дарчук.
Василь Дарчук
Головною трагічною подією минулого тижня в ланцюгу безперервних атак проти коаліційних сил в Іраку став терористичний акт на італійській військовій базі у місті Насирія. Терорист-самовбивця в’їхав на територію бази вантажною машиною, “начиненою” вибухівкою, і підірвав її. Внаслідок вибуху загинули 19 італійців – солдатів і цивільних, а також 9 іракських поліцейських.
Терористичні акти і напади на коаліційні підрозділи протягом тижня вчинено також в інших іракських містах. Згідно з повідомленнями командування, невеличкі групи бойовиків із прихильників режиму Саддама Хусейна і терористів з інших арабських країн кожного дня здійснюють до 30 нападів на коаліційні підрозділи і диверсії на нафтопроводах і комунікаційних спорудах.
У зв’язку з останніми терористичними актами міністр оборони США Рамсфельд заявив, що союзники, які надіслали або надішлють свої підрозділи до Іраку, повинні рахуватися із ризиком для їхніх військовослужбовців з боку терористичних груп.
В зв’язку з цим, як підкреслюють оглядачі, Японія відмовилася надсилати своїх військовослужбовців до Іраку принаймні до кінця цього року. Південна Корея, тим часом, надішле не більше 3 тисяч солдатів замість 5, як раніше було домовлено.
Хоча проти коаліційних підрозділів, як вважають представники американського командування, воюють не більше 5 тисяч бойовиків, всі вони добре озброєні, знають місцевість, і орудують у невеличких групах, застосовуючи тактику “вдарив і втік”.
Під тиском громадської думки і демократичної меншості Адміністрація США розмірковує можливість прискорення передання влади в Іраку самим іракцям. У середу Президент Буш мав у Вашингтоні нараду за участю глави тимчасової адміністрації в Іраку Пола Бремера, якому доручено терміново запропонувати урядовій раді Іраку ухвалити перехідну конституцію і обрати тимчасового лідера.
Тим часом афганський керівник Карзай висловив побоювання, що із наближенням засідання парламенту напади талібів можуть почастішати. 10 грудня в Кабулі розпочнеться засідання Лоя-Джірге (тобто афганського парламенту), учасники якого обговорять проект нової конституції Афганістану.
Згідно з даними афганських урядових служб, таліби та інші групи ісламських екстремістів готують низку нападів і диверсій у зв’язку із цією подією.
Минулий тиждень пройшов у Грузії під знаком масових протестів проти маніпуляцій і підтасувань, до яких вдалися владні структури Грузії під час недавніх парламентських виборів. Маніпуляції під час виборів ствердили і міжнародні спостерігачі.
Опозиція, яка звинувачує керівництво Шеварднадзе у повальній корупції, відмовилася від зустрічі із президентом. Лідер “Єдиного національного руху” Саакашвілі заявив, що його група може зустрітися із Шеварднадзе лише з метою обговорення його відставки. Попередні спроби опозицій провести переговори з урядовою групою у четвер закінчилися провалом після того, як владні структури відмовилися скасувати результати парламентських виборів. У четвер перед будинком парламенту Грузії депутати парламенту від опозиційних партій продовжили голодовку і мітинги протестів.
Щоправда, як повідомив тбіліський кореспондент радіо “Свобода”, Шеварднадзе висловив готовність скасувати результати голосувань на деяких виборчих дільницях, де його партія здобула переважаючу більшість. Тут перемога мала би перейти кандидатам від опозиційного “Єдиного національного руху”. Хоча це не означало би поразки і відходу від влади нинішнього керівництва.
Василь Дарчук, радіо “Свобода”.
Ірина Перешило
У США працювала конференція на тему голодомору в Україні 1932-33-го років. Вона відбулася під егідою Гаріманівського інституту міжнародних студій Колумбійського університету. До участі було запрошено науковців, істориків, архівістів, політологів зі США, Канади та України. До організації конференції були залучені також Українська академія у США, Шевченківське наукове товариство у Нью-Йорку, українське представництво при ООН.
Докладніше про подію розповідає Юрій Дулерайн.
Юрій Дулерайн
Професор Колумбійського університету Марк фон Гаген у вступному слові назвав голод в Україні чи не найтяжчим злочином сталінського режиму, що голод було організовано з метою подолати народний опір колективізації та створенню колгоспів. Для України то була національна катастрофа велетенського обсягу. Вона коштувала життя мільйонам українських селян, в яких режим вилучав запаси збіжжя і прирікав на голодну смерть.
Учасники слухали доповіді та обговорювали три головні теми:
1.Сучасна національна та міжнародна реакція на штучний голод.
2. Політика визнання факту: архівні документи про голод, опубліковані після розвалу СРСР.
3. Голодомор у спогадах сучасників і у творах мистецтва.
Посол України в ООН Валерій Кучинський розповідав про діяльність українського уряду і дипломатів в ООН з метою прийняття відповідної резолюції Генеральної Асамблеї.
Валерій Кучинський
Сьогодні в третьому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, а завтра на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї буде ухвалена спільна заява-декларація, в якій засуджується вперше в історії ООН тоталітарний стан всіх режимів, які існували в нашій країні – в Україні.
Юрій Дулерайн
Американський історик Джеймс Мейс, який брав участь в роботі комісії конгресу США, що у 80-х роках збирала свідчення американських українців, які пережили Голодомор, порівнював ці засідання зі слуханнями у ВР України.
Виступив на конференції в Колумбійському університеті також директор Центрального державного архіву в Києві Володимир Лозицький з доповіддю про віддзеркалення Голоду у документах КПУ: Київ знав все про трагедію Голодомору, але мовчав.
Йшлося на конференції також про ганебну для газети “Нью-Йорк Таймс” діяльність її московського кореспондента в 30-ті роки Уолтера Дюранті, який свідомо замовчував Голодомор, хоча подорожував Україною і бачив страшні картини голоду. За тодішні репортажі з СРСР Дюранті отримав престижну Пуліцерівську премію, яку тепер американські і канадські українці, а також історики вимагають відібрати, хай навіть і посмертно. Та й сама газета нині соромиться.
Френк Річ, коментатор “Нью-Йорк Таймс”, що віддзеркалює погляди ліберальної “лівиці”, пише таке: “Те, що Уолтер Дюранті отримав Пуліцерівську премію за 1932 рік як закордонний кореспондент в СРСР, є плямою на репутації “Нью-Йорк Таймс”. Поки що Пуліцерівська рада остаточного рішення не зробила.
Що бачив Дюранті, що він знав про трагедію України, що він її замовчував, показує нинішня виставка в Колумбійському університеті, де можна бачити фотографії, копії документів сталінського режиму і накази про вилучення хліба в селян.
Юрій Дулерайн, для радіо “Свобода”, Нью-Йорк.
Ірина Перешило
Перший президент Росії Борис Єльцин вже кілька днів відпочиває на Гуцульщині. Він відвідав історичні місця Прикарпаття і зустрівся з журналістами, де повідомив, що в Україні, на його думку, не все так погано, як здається на перший погляд.
З подробицями – наш Івано-Франківський кореспондент Іван Костюк.
Іван Костюк
Після двох днів відпочинку на Прикарпатті в селі Гута Богородчанського району на Івано-Франківщині, де знаходиться карпатська резиденція Леоніда Кучми, перший президент Росії Борис Єльцин в супроводі керівництва Івано-Франківської обласної держадміністрації зробив невелику екскурсію реґіоном.
Ще напередодні ніхто з чиновників в обласній держадміністрації не наважувався оприлюднити бодай якусь офіційну інформацію про прибуття до Гути колишнього президента Росії. Навіть у місцевому аеропорту на прохання розповісти, як пройшла зустріч високого гостя з Росії, директор здивовано відповів, що не чув, щоб в аеропорту приймали Бориса Єльцина.
Лише голова обласної держадміністрації Михайло Вишиванюк коротко роз’яснив ситуацію. Він повідомив, що Борис Єльцин прилетів до Гути разом з дружиною і впродовж п’яти днів відпочиватиме в карпатській резиденції Леоніда Кучми як приватна особа. На третій день відпочинку подружжя Єльциних відвідало історичну пам’ятку 16 століття – Скит Манявський. Цей унікальний комплекс історичного сакрального значення належить зараз Українській православній церкві Київського патріархату. Після цього Борис Єльцин відвідав місто Івано-Франківськ та хутрову фабрику “Текаферлюкс” в місті Тисмениця.
Мандруючи Прикарпаттям, Борис Єльцин зауважив, що останній раз був тут 40 років тому. І єдине, що його здивувало, це те, що тут не можна побачити мазанки, старі українські хати, які він ще пам’ятає, бо по обидва боки дороги він бачив добротні гуцульські садиби.
Борис Єльцин (переклад)
Головне, подивіться, як змінилось життя за весь цей час. Після війни країна була повністю зруйнована. Зараз вона стала самостійною країною, з добрими стосунками з Росією. Розвивається співпраця між країнами, політична, економічна, соціальна.
Іван Костюк
Борис Єльцин в дорозі встиг коротко поспілкуватись з місцевими журналістами і принагідно наголосив, що в Україні, на його думку, не все так погано, як здається на перший погляд.
Борис Єльцин (переклад)
Є ще незадоволені, є ще проблеми. Але чи можна вирішити всі проблеми за 10-13 років? Ні, потрібно все ж таки значно більше часу, щоб у соціальному плані жити краще, так, як люди цього хочуть.
Іван Костюк
Звичайні ж мешканці Івано-Франківщини сприймали візит Бориса Єльцина як екзотику. Він давно перетворився для більшості з них не в політика, а став чимось на зразок героїв кінофільмів.
Для радіо “Свобода” з Івано-Франківська, Іван Костюк.
Ірина Перешило
Днями виповнилося 100 років від появи Голівуду. Так як весь світ любить голлівудські фільми, то можна подумати, що місто завжди було і завжди фіксувало на целулоїді людські мрії та бажання. Але виявляється, на місці, де постала фабрика снів світової слави, колись вирощували фрукти та пасли худобу. Початки Голівуду “розкопувала” Ірина Халупа.
Ірина Халупа
Коли іспанські конкістадори відкрили для себе Каліфорнію, там жили американські індіанці. Але їх швидко переселили на інші землі, а первісну територію нинішнього Голівуду іспанська корона розділила на два ранчо. На розлогій, вічно грітій сонцем землі хлібороби косили сіно, вирощували банани та ананаси. Майже рай на землі.
1886 року прихильник заборони продажу спиртних напоїв Гарві Вілкокс приїхав з прерій Канзасу і закупив тут велику ділянку землі. Йому здавалося, що це ідеальне місце, де можна сторжити ідеальну громаду і втілити тут в життя свої консервативні погляди. Серед фігового саду він збудував будинок. Його дружина, Даяїда, познайомилася під час подорожі з дамою, яка захоплено розповідала про свій літній дім, в якому вся сім’я проводила спекотне американське літо. Літній осідок мав власну назву, яка дуже сподобалася Даяїді Вілкокс. Вона вирішила присвоїти її для свого нового каліфорнійського дому. Так постав другий Голівуд. Але з погляду історії – єдиний. Скоро пан Вілкокс почав продавати ділянки багатіям, які захотіли зимувати не в снігах, а в обіймах каліфорнійського сонця.
І так, 14 листопада 1903 року Голівуд зареєстрували. І з цим, мрії про ідеальне суспільство непитущого пана Вілкокса полетіли шкереберть. На місці Голівуду швидко почали рости інші мрії, які з тверезістю і праведним способом життя нічого не мали до діла.
Давид Горстлі, підприємливий молодик, відкрив першу кіностудію Голівуду просто в Кнайпі і назвав її “Нестор Компані”. Це був початок 1911 року. До кінця року як гриби на дощі виросли ще 15 студій. А три роки пізніше славетна студія “Ем-Джі-Ем” реалізувала свою першу повнометражну стрічку. Все решта – вже історія.
Фабрика снів вимагала багато сил не лише від акторів, а й від усіх причетних до створення фільмового видовища. Голлівудські фільми стали найпопулярнішим американським експортом і першою зброєю глобалізації. Хоча про це тоді ніхто не думав.
Нині Голівуд – це великий напис на високому пагорбі. Знамениті зірки давно повтікали до Беверлі-Хіллз, а фабрика снів далі працює по повній програмі.
На славному бульварі Сансет минулого року мою маму обняв Елвіс Преслі і сказав їй, що вона сексуальна, а мій батько поцілував руку Мерилін Монро, яка кліпала на нього довжелезними наклеєними віями. Мама засміялася і почервоніла, а тато виглядав дуже щасливим. Ми читали імена зірок з тротуарних плит і дивувалися, які маленькі ручки і ніжки мала Бетті Дейвіс.
Нині ті, хто люблять кіно, знають що це таке – “голлівудський продукт”. Саме слово “Голівуд” навіює море асоціацій. Це – елегантність, величезні гроші, премія Оскара. Це – зірки зі своїми примхами та величезними зарплатами. Це – промисловість мрій та ілюзій, які так далеченько відкотилися від мрій про ідеальне суспільство непитущого Гарві Вілкокса з Канзасу.
Ірина Перешило
Андрій Шевченко – єдиний українець, що потрапив до почесного списку претендентів на звання кращого футболіста світу. І на думку багатьох європейських фахівців, саме він є одним з головних кандидатів на здобуття “Золотого м’яча” у нинішньому році.
Докладніше розповідає Геннадій Мороз.
Геннадій Мороз
Напередодні популярний спеціалізований тижневик “Франс Футбол” оголосив список номінантів. Серед 50 кандидатів на звання кращого з кращих у світі Шевченко – єдиний представник не лише українського, а й всього пострадянського футбольного простору.
Зауважимо, що одразу 8 позицій у почесному списку належать гравцям мадридського “Реалу”, 6 грають за “Ювентус”, і по 5 футболістів репрезентують італійський “Мілан” та суперника київського “Динамо” в європейській лізі чемпіонів лондонський “Арсенал”.
Зовсім не секрет, що саме Андрій Шевченко, а також чеський півзахисник італійського “Ювентуса” Павел Недвед цього року є найреальнішими претендентами на “Золотий м’яч” – приз кращому гравцеві світу.
На думку французьких журналістів, і не тільки, за форварда збірної України красномовно свідчать перемоги його нинішнього клубу, італійського “Мілана” в Лізі чемпіонів та Суперкубку Європи. До чого, так би мовити, безпосередньо “доклав ногу” і Шевченко. Напрочуд вдало Андрій виступає і в чемпіонаті Італії, де продовжує залишатися кращим бомбардиром першості.
А єдине, що, на думку європейських аналітиків, може завадити Шевченкові перемогти в надзвичайно почесній номінації – це невдача національної збірної України у нинішньому євровідборі.
Зауважимо, що кращого футболіста світу за версією “Франс Футболу” традиційно визначатимуть журналісти спортивних видань – по одному з кожної країни.
А тим часом ще один український футболіст Дмитро Коваленко уже став одним з найдорожчих гравців американської ліги. Це сталося після підписання вихованцем футбольної школи київського “Динамо” нового контракту з клубом “Ем-Ел-Ес Вашингтон Ді-Сі Юнайтед”. Втім, фінансові деталі угоди не повідомляються. Одначе, президент “Вашингтону” Дон Гарбер заявив, що з нетерпінням очікує 2005 року, коли Дмитро Коваленко матиме право на американське громадянство. А відтак вирішиться справа з його залученням у національну збірну зірково-смугастих.
Зауважимо, що в нинішнє міжсезоння Коваленко перебував на оглядинах в дніпропетровському “Дніпрі”. А за часів попередника Олега Блохіна на посаді наставника збірної України розглядався як кандидат до головної команди країни. Одначе, очевидно, так і не зміг переконати керівництво обох команд у власній високій кваліфікації.
Геннадій Мороз, радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Нагадую, ви слухали програму “Моніторинг тижня”. Я дякую за увагу і до наступних зустрічей в ефірі.
