Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:43

“Споконвіку було слово”


Василь Зілгалов “Споконвіку було слово”

Київ, 24 січня 2004 року.

Говорить радіо “Свобода”.

Василь Зілгалов

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Вашек Клоцберг.

Сьогодні у програмі тема релігійного життя в Україні. Мабуть ніде так не проявляється духовність народу, його пристрасті, віра, як у повсякденних буднях, в буднях миру, боротьби і навіть війни, подих якої відчувають чимало українців в Іраку, Ліберії і в інших неспокійних точках планети.

Вже наступного місяця починається ротація особового складу українського військового контингенту в Іраку. Нова зміна, а це півтори тисячі молодих людей, щонайменше півроку служитиме далеко від дому.

Вже сьогодні, перебуваючи у постійному страху перед загрозою смерті, чимало українців, чимало українських вояків в Іраку не витримують психологічної напруги.

Врахувавши цю обставину, українське командування вперше разом із військовослужбовцями посилає в Ірак двох священиків-отців. Один із має звання рядового, інший - офіцер. Про те, чому в Ірак вирушають представники духовенства, як до цього факту ставляться самі військові розповідає наша львівська кореспондентка Галина Терещук.

Галина Терещук

Мені уже доводилось у числі журналістів проводжати українських військових, коли ті торік ранньою весною вирушали зі Львова в Кувейт. Тоді розмовляла і з самими військовими, і членами їхніх родин.

І одні, і інші у душі розуміли, що декларована миротворча місія в Кувейт – тільки привід, і що через деякий час українським військовим доведеться служити на місці бойових дій в Іраку.



Я бачила, як батьки благословляли своїх дорослих синів, і як останні побожно хрестились, сідаючи в літак. Тоді ж запитувала у ще зовсім молодих людей, що вони взяли зі собою найдорогоціннішого. У відповідь чула: “Маю хрестик, який мені дала мама, і освячену ікону”.

Один із високих офіцерських чинів (з етичних міркувань не називаю ім’я, адже розмова була відвертою), який днями відбуде до Іраку, зауважив, що мама теж дала йому хрестик, освячений одразу після його хрещення. А ще батьки благословили його і дали в дорогу ікону, щоб охороняла від ворожих куль.

Тому сьогодні дивною видається статистика, яку оприлюднило Міністерство оборони України, яка, буцімто, свідчить про те, що понад 30 відсотків з числа вояків, які лютому-березні вирушать в Ірак, належать до числа атеїстів.

До слова, половина із них - вихідці із західних областей України. За словами самих військових, серед них переважають вірні Української православної церкви Київського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви.

Втім, Міністерство оборони України воліло проігнорувати цей факт. І в Ірак цього разу у складі військового контингенту відбудуть представники духовенства від УПЦ Московського патріархату. Відтак душами українських вояків в Іраку, по суті, будуть опікуватися служителі російської церкви.

Майор Олександр Миронюк із міста Славута, що на Хмельниччині, зауважив.

Олександр Миронюк

Повинні бути всі представники, якщо так по релігії брати. Кожен має своє віросповідання. Було б добре, якщо б це були представники і греко-католицької, і Московського патріархату, і Київського патріархату. Кожна людина ходить до тієї церкви, яку поважає.

Коли ми були там, то не було такої можливості, але хоча б один повинен бути представник. Не обов’язково це тільки мені потрібно, я вважаю, що це всім потрібно, тому що навіть в інші часи військові ходять в церкви, в цьому нічого поганого немає.

Я рахую, що то обов’язково треба.

Галина Терещук

Власне, дасть це Вам якийсь внутрішній спокій, якщо буде духовна людина.

Олександр Миронюк

А скажу, що так, що це необхідно.

Галина Терещук

А Ви десь вже виконували миротворчу місію?

Олександр Миронюк

Так, це було в Грузії.

Галина Терещук

Василь Садовський, редактор газети “Миротворець”, яка вперше видатиметься в Іраку для українських військових вважає, що присутність священика в Іраку є доволі важливою.

З ними багатьом військовослужбовцям буде легше пройти період адаптації, чимало з них зможуть відверто розповідати про свої внутрішні переживання і страхи. Василь Садовський каже:

Василь Садовський

Хлопці, вихідці із західних регіонів, офіцери, особливо контрактники – це люди віруючі, тому повинна бути віддушина якась. В разі складних моментів, має бути людина, якій можна все викласти і очиститися духовно.

Це враховано з досвіду миротворчих контингентів наших колег по антикоаліційним силам. Наприклад, я знаю, що в бригадах у Великобританії в штаті є капелан в званні майора.

Галина Терещук

Розмовляла я із старшим лейтенантом Олегом Бойничишиним.

Олег Бойничишин

Я встаю з молитвою, лягаю з молитвою, потрібно, щоб був священик. Він заспокоює і, крім того, надихає віру до нашої держави, суспільства.

Галина Терещук

Що для Вас є зараз найскладнішим, чого Ви побоюєтеся, що можете не перебороти в Іраку?

Олег Бойничишин

Коли далеко від дому, хвилююсь за рідних, за дітьми.

Галина Терещук

Скільки у Вас дітей?

Олег Бойничишин

Один, йому в цьому місяці буде рочок.

Галина Терещук

Але Ви усвідомлюєте, що Ви їдете на війну?

Олег Бойничишин

Так, звичайно, але гинуть і в наш, мирний час люди. Це є потреба. Ставлять задачі, і їх треба виконувати.

Галина Терещук

Ще на початках минулого століття митрополит УГКЦ Андрей Шептицький наголошував на важливості створення інституту капеланства в українських бойових підрозділах.

Адже, люди, які щохвилини ризикують своїми життями, повинні мати повсякденну духовну опіку. Здається, розуміння важливості священичої праці у війську з’явилося і в стінах українського Міністерства оборони. І доказ цього – поява отців у складі військового контингенту в Іраку.

Галина Терещук, радіо “Свобода”, Львів.

Василь Зілгалов

Одному із наших найшановніших слухачів і вболівальникові за доступність нашої програми “Споконвіку було слово” до віруючих і всіх зацікавлених в Україні патріархові Київському і всієї Русі-України Філаретові 23 січня виповнилося 75 років.

Майбутній Патріарх Української православної церкви Київського патріархату народився на Донбасі, в селі Благодатному Амвросіївського району Донецької області. Радіо “Свобода” запросило Патріарха Філарета з цієї нагоди на інтерв’ю.

Ми не ставили собі за мету зробити чисто ювілейне інтерв’ю, тому розмова торкається низки проблем, пов’язаних із церковно-духовним життям за часів СРСР і за нинішньої України.

У цьому контексті бачиться неабияка сила духу і віри Його святості. З Патріархом УПЦ КП Філаретом спілкувався наш київський кореспондент Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Ваше Святосте, що Вас підштовхнуло на вибір такого життєвого шляху? Як Ви розпочали свій духовний чин?

Патріарх Філарет

Підштовхнуло мене на цей шлях – шлях служіння церкві і служіння Богу, смерть мого батька під час Другої світової війни. В 1943 році в боях під Запоріжжям він загинув. І переді мною стало питання, чи Він існує як істота, чи Його буття припинилося.

Бо я ж вчився в радянській школі, нам говорили, що ніякого Бога немає, ніякого вічного життя, що це все фантазії темних людей. І тому ця дилема: чи є Він, чи продовжує існувати, чи Його немає.

Якщо Його немає, в мене любов до Нього є, то чи може людина любити неіснуюче. І ось відповідь на це моє таке дуже важливе життєве питання дала церква, що є Бог, є вічне життя.

Таким чином я вирішив твердо іти по шляху духовному. Я поступив в Одеську духовну семінарію, закінчив. Таким чином пішов по цьому шляху і не розкаюся до цього дня, що я обрав цей шлях, хоч треба сказати, що він був дуже нелегкий з самого початку, бо я дуже багато на перших кроках зустрічав всяких перепон.

Тарас Марусик

Ви згадали про початок важкого шляху, і я хотів би в цьому зв’язку поставити запитання. Як Ви себе почували в час важких для церкви випробувань в епоху розвинутого соціалізму?

Патріарх Філарет

Коли я поступив в духовну академію, то тут переді мною постало питання: чи стати священиком одруженим і мати сім’ю, чи обрати чернечий спосіб життя. Я згадав 30-ті роки, коли духовенство заарештовували, відправляли в Сибір і навіть розстрілювали.

Тому це підштовхнуло мене до того, що я обрав чернечий спосіб життя, тому що я готовий був іти на все, навіть на найвищу міру покарання за свої релігійні переконання, ґрунтуючись на тих 20-30-х роках.

Я не хотів пов’язувати із сім’єю, яка могла б страждати через мене, що я обрав такий шлях.

Тарас Марусик

А Ви в той час вже знали про ці репресії 30-х років?

Патріарх Філарет

Звичайно, знав, бо в нашому селі зруйнували один храм, другий закрили, батьки передавали про арешти священиків. Знав я про всі ці репресії, про гоніння на священиків.

Тарас Марусик

В радянські часи церква була під наглядом держави, спеціальних органів. Що Вам приходить на думку у зв’язку з цим?

Патріарх Філарет

Це була тоталітарна система, яка контролювала все, тим більше вона контролювала церкву, тому що церква була ідейним противником тієї системи. Якщо марксизм вчив, що ніякого Бога немає, вічного життя немає, релігія – це видумка попів, то, звичайно, за нами був найбільш контроль.

Контроль був з боку спецслужб за всіма, а особливо за церквою. Тому без узгодження із спецслужбами не призначалися ні на парафії священики, ні, тим більше, не призначалися єпископи.

Тому духовенство змушене було іти на ці контакти. Якщо б контактів цих не було, то не було б ніякого церковного служіння. Треба було обирати: або в цих тяжких умовах обмеженості нести своє церковне служіння, або ніякого служіння не буде, будеш працювати трактористом, шахтарем, а служити церкві не будеш.

Тому треба було в цих умовах зберігати віру в людях і зберігати церкву.

Тарас Марусик

Якщо порівняти втручання держави в церковні справи в державі СРСР і в державі Україна, яке з них є брутальнішим або ж, використовуючи відомий вираз, яке з цих втручань є меншим злом?

Патріарх Філарет

По-перше, я не можу навіть порівнювати становище церкви в умовах незалежної держави з положенням церкви в умовах тоталітарного режиму. Тоді свобода була обмежена. Зараз свобода є велика.

Але справа не в цих умовах свободи совісті, свободи релігії. Кому сприяє влада? Чи Московському патріархату, чи Київському патріархату? Я повинен сказати, що Московському патріархату, а не Київському патріархату.

Тому в цьому відношенні ми маємо труднощі, але вони не йдуть ні в яке порівняння з тими часами, коли це була тоталітарна система.

Тарас Марусик

До речі, нещодавно на Володимирській гірці був проведений урочистий молебень за участі керівництва уряду і столиці України, присвячений завершенню року і 1015 річниці хрещення Русі-України. Цю службу Божу просто неба проводила одна з конфесій, власне, та, яку Ви назвали.

Чи Ви одержали запрошення на той молебень?

Патріарх Філарет

Ні, не отримав цього запрошення, і це не перший рік, коли відправляється молебень біля пам’ятника Володимира. Це ще одне свідчення того, що влада все-таки підтримує цю московську конфесію, а не свою українську.

Василь Зілгалов

Перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю нашого кореспондента у Києві з Його Святістю патріархом Філаретом, я хочу нагадати слухачам, що Президент України Л.Кучма привітав 23 січня патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета УПЦ КП в його резиденції із 75 річчям від дня народження Його Святості.

Як повідомляє прес-служба Президента, президент держави вручив Філарету орден Ярослава Мудрого 3-го ступеня, підкресливши: “Ви своєю працею це заслужили. Для мене велика честь вітати Вас і вручити цю нагороду”.

Президент України зазначив, що цю значну дату Філарет зустрічає у доброму здоров’ї. У свою чергу Філарет зауважив, що “зворушений, що перше привітання в цей день я одержав від Президента України”.

І у суботу Президент Росії відвідує Успенський собор, Києво-Печерську Лавру і там же зустрінеться з ієрархом УПЦ МП. Досить характерний жест російського глави. Про роль російської церкви, до речі, говорить у своєму інтерв’ю з нашим кореспондентом і Філарет. Тарас Марусик завершує розмову з Його Святістю.

Тарас Марусик

За радянських часів, як відомо, була одна конфесія – православна. Тепер їх кілька в Україні. Я б хотів Вам поставити таке запитання, Ваше Святосте. Які, з Вашого погляду, перспективи об’єднання православних церков? Чи є реальні шляхи церковного миру в Україні?

Патріарх Філарет

Я повинен сказати, що сьогодні в Україні немає релігійної війни, є загострення в тих чи інших селах чи містах між Московським і Київським патріархатом. Але у нас все-таки мирне співіснування.

Я не можу сказати, що у нас в Україні іде якась релігійна війна. І тому в перспективі я бачу існування тільки однієї православної церкви – це церкви помісної, незалежної від московського патріархату.

Тому що ніяка держава довго не буде терпіти існування на своїй території чужої церкви. Тому що в католицькій церкві це не так, а в православній церкві між церквою і державою стосунки такі, що і церква впливає на державу, і держава впливає на церкву.

Тому українська держава довго не буде терпіти існування тут чужої церкви. Друге – ми бачимо, що український народ все-таки більше і більше розуміє, яка йому потрібна церква: своя чи чужа, київська чи московська.

Тому зараз більшість населення все-таки схиляється до Київського патріархату, хоч треба сказати, що Московський патріархат володіє більшим церковним майном, ніж Київський патріархат.

Тарас Марусик

З Ваших відповідей можна зрозуміти, що Ви не є песимістом, хоча сьогодні в суспільстві є і інші думки, що ситуація в українському суспільстві досить напружена. Як Ви ставитеся до активної дії сили Божої? Є вона, немає? Якщо є, то як вона, з Вашого погляду, діє на Україну?

Патріарх Філарет

Якби я не був переконаний в тому, що Бог є і діє, я не був би священнослужителем. А тому я твердо вірю, що є Бог, цей Бог діє в історії. Діє Він і в наших умовах України. Якщо ми візьмемо приклад, як Україна стала незалежною державою, то ми відповідь можемо отримати тільки одну – з Божою милістю.

Ми отримали незалежність без війни, без революції, мирним способом, так діє Бог. Тому якщо Бог благословив Україні бути незалежною державою, то не може бути у Бога “так” і “ні”. Якщо Він сказав: “Так”, то Україна є і буде незалежною державою.

І не зважаючи на всі ті трудності і економічні, і політичні, і релігійні, і соціальні все-рівно Україна буде незалежною державою і піде вона європейським шляхом. Тому що іншої дороги я не бачу для України, щоб вона стала заможною і великою державою.

І наш Президент говорить про європейський вибір, і наше суспільство. Хоч є, я знаю, в нашій Україні сили, які хочуть тягнути нас на Схід. Але це їх особисте бажання, а історичний процес на нашу користь, на користь європейського вибору, на користь незалежної держави.

Тарас Марусик

Власне, з цих питань відбувається постійна дискусія в останні роки в українському суспільстві. З Вашого погляду, чи повинна в такій ситуації суспільно-політичній, я б сказав, церква втручатися в політику?

Патріарх Філарет

Церква не повинна втручатися в політику, бо це справа державних діячів, це справа народних депутатів. Але я не можу сказати, що церква повинна стояти осторонь і чекати, що буде, що їй дадуть.

Церква, слава Богу, відокремлена від держави, але не відокремлена від суспільства. Для нас не байдужі всі ці процеси, які відбуваються в українському середовищі, бо це ж середовище не тільки громадянське, а й церковне.

І тому наші люди приймають участь і в церковному житті, і в громадянському. І тому церква впливає, але вона впливає не своєю силою, а впливає морально, духовно підтримує ті чи інші дії.

А що вона повинна підтримувати? Вона повинна підтримувати незалежність своєї держави, інтереси свого народу, добробут свого народу, захист рідного населення.

Тарас Марусик

Говорячи про діяльність УПЦ КП, як і будь-якої іншої конфесії, чи є сенс говорити про роль церкви у національному відродженні України?

Патріарх Філарет

Звичайно, треба говорити, що її роль у національному відродженні є. І прикладом того є те, що ми відправляємо богослужіння українською мовою. Раз ми відправляємо українською мовою, значить ми підтримуємо українство як таке, українську ідею, інтереси українського народу.

Тому роль в цьому відношенні церкви дуже велика, так само як і роль школи.

Тарас Марусик

І останнє запитання. Може, воно буде трохи незручне, але якщо воно є, його треба поставити. Чи Ви свідомі того, що частина нагороджених Вами в попередні роки потім піддаються певним мутаціям? Наприклад, у передпокої я бачив фото перших нагороджених.

І серед них – людина, яка створила Рух-3, а зараз перед президентськими виборами творить ще одну подібну структуру, щоб не допустити в президенти іншу людину, зображену на тій самій фотографії.

Патріарх Філарет

Це вже справа тих нагороджених, які міняють свої позиції, бо людина вільна. Треба кожній людині нагородженій чи ненагородженій робити вірний вибір. Коли невірний роблять люди навіть і ненагороджені, то ми нічого зробити не можемо.

А нагороджувати людей, які того заслуговують, ми повинні. Тому напередодні мого 75-ліття ми нагородили архієреїв і духовенство, світських людей за їх церковні заслуги, тому що вони разом зі мною будують Київський патріархат.

Несправедливо було б в цей день їх обійти.

Тарас Марусик

Дякую, Ваше Святосте. Це був патріарх Київський і всієї України-Русі УПЦ КП Філарет. Розмовляв з ним Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

Радіо “Свобода” приєднується до багато чисельних вітань патріархові Філаретові у час його 75-ліття і бажає йому великої сили духу, віри, наснаги на ниві духовного служіння православній церкві України і її народові. Многая літа Вашій Святості.

А зараз звучить традиційне українське багатоголосе побажання у виконанні 5-ти колективів – Камерного хору “Київ”, Муніципального камерного хору “Хрещатик”, Державної академічної чоловічої хорової капели України імені Левка Ревуцького, “Дитяча опера” Подільського будинку дитячої творчості і Жіночий хор “Павана” Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова.

Воно прозвучало минулого тижня в Києві на великому концерті, меценатом якого виступила канадська фірма “Ромир”, керівником якої є канадійський українець Андрій Вітер.

Державний комітет України у справах релігій оприлюднив цифри, які характеризують стан релігійного життя в Україні. Або, точніше, число релігійних організацій, чиї статути зареєстровано згідно з чинним українським законодавством про свободу совісті станом на 1 січня 2004 року.

Хоча щороку оприлюднення цих цифр викликає невдоволення тих чи інших церков, які вважають, що їхня присутність в Україні є більшою, а їхніх конкурентів – меншою, більш вірогідної статистики про релігійне життя в Україні наразі немає. Далі – у матеріалі Віктора Єленського з Києва.

Віктор Єленський

Отже минулого року в Україні було зареєстровано статути понад 1300 релігійних громад – приблизно стільки ж, скільки і року позаминулого. Тенденція до інтенсивного створення релігійних громад продовжує залишатися сталою.

Їх тепер в країні більше 27 з половиною тисяч. Трохи більше тисячі релігійних громад діє без реєстрації своїх статутів, що не суперечить чинному законодавству України.

Майже половина створених минулого року громад – православні. І взагалі - більше половини всіх зареєстрованих релігійних громад, які діють в Україні, належать до трьох православних церков – Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом (понад 10 тисяч), Української православної церкви Київський патріархат (більше 3 тисяч),Української автокефальної православної церкви (тисяча сто громад).

Кожна п’ята з-поміж релігійних громад України належить до Католицьких церков – Української Греко-Католицької (три тисячі триста) та Римо-Католицької (854). Нарешті всіма релігійними організаціями опікується 26 650 священнослужителів.

Впродовж минулого року зросла також кількість інших, крім громад, релігійних організацій. Монастирів тепер нараховується 365 (в них понад 6.000 ченців й черниць), місій – 283, братств – 75, духовних навчальних закладів – 163 (9400 слухачів вчиться на їхніх денних відділеннях і майже 10 тисяч здобувають освіту заочно).

Релігійним організаціям належить також майже 11 з половиною недільних шкіл і 323 періодичне видання. Богослужіння здійснюються у майже 20 тисячах культових споруд, кожна п’ята з них – пам’ятка архітектури.

За роки незалежності України в країні було зведено більше 4 тисяч культових будівель і майже 2 з половиною тисячі будуються.

Дуже динамічне зростання кількості громад, монастирів, місій, братств, духовних навчальних закладів – це, звісно, показники, що їх важко проігнорувати.

Адже якщо селяни чи мешканці мікрорайону збирають гроші на храм і на утримання священика, то вони мають в цьому потребу. Збільшення числа священичих і монаших покликань також свідчить про відповідні духовні процеси в суспільстві.

Щоправда, опитування громадської думки свідчать про дедалі більше поширення радше суспільно-культурного, сказати б, ніж духовного християнства. Релігійна належність і релігійна поведінка стають явищами соціально заохочуваними.

Освячення помешкань, офісів і авто – обов’язковим атрибутом повсякчасності, таким собі виявом суспільної гігієни. Український істеблішмент охоче демонструє медіям свої говіння, вінчання або хрестини власних дітей і патронує парафії на батьківщинах.

Але стверджувати, що Україна переживає не релігійний ренесанс, а спалах якогось релігійного лицемірства, я б у жодному разі не став. Йдеться радше про відтворення релігійної традиції, придушеної, але невикорінної за скілько-там-десят років.

Зрозуміло, що вона буде відмінною, ніж та, що існувала до 1917 чи в Західній Україні до 1939 року. Але наскільки відмінною і якою саме вона буде – сказати усе ще важко.

Віктор Єленський, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було слово”. Нагадаю, що її автор і укладач - Василь Зілгалов, допомагав мені звукорежисер Вашек Клоцберг.

Перш, ніж попрощатися з вами, шановні слухачі, хочу нагадати слова патріарха Філарета про послідовність Божого впливу на історію, на долю України.

Якщо ця послідовність є, то її дуже вдало висловив український поет, публіцист. Борець за волю України Юрій Липа в поезії “Ми-нація...” він писав:

“Ми-Нація, сузір’я міліонів! Ми-серце воль, ми – буйна кузня сили, Що сипле блиски скрізь, вони як громи-стріли, У думці не догнати тих громів перегонів:

Ми-Нація, сузір’я міліонів! Від нас, здвигаючись, ростуть залізні руки, Верхів’я торсають, глухі лани зорали, І дзвінко б’ють Москву у груди мідні, -

Ми – Нація! Злилися усі хорали, Ми – Нація? Усі – в один побідний! Куди, завзятих лиць полив’янії лави, Куди женетесь під прапорами слави?

Ми – Нація? Ми килими колоній Розкидали йдучи, верховодимі шалом. Глухі в нас шоломи. Мечі нам – як долоні. Непримиримість – Бог наш? Ми ж є Божим валом!”
-

писав Юрій Липа.

Якраз послідовності, Божою послідовності валом якраз і потрібно українському народові у цей переломний час.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG