Прага, 2 лютого 2004 року - За повідомленням інформаційних агентств та правозахисників, промосковська адміністрація Чечні ухвалила рішення: до 1 березня цього року ліквідувати наметові табори для на території сусідньої Інгушетії, а їхніх мешканців переселити до Чечні.
За даними управління ООН з координації гуманітарних питань, на території Інгушетії нині перебуває загалом близько 67 тисяч біженців із Чечні. З них 24 тисячі проживають у тимчасових приміщеннях, понад 36 тисяч - у приватному секторі, а в наметових таборах проживає понад 7 тисяч чеченських біженців.
Найбільшим, як кажуть, «більмом в оці» для офіційної Москви та промосковської адміністрації у Чечні є саме наметові містечка в Інгушетії. Ïхня наявність суперечить офіційним заявам про нормалізацію становища у Чечні, незважаючи на минулорічний референдум та президентські вибори, організовані Москвою. Майже щодня із Чечні надходять повідомлення про збройні сутички, обстріли, вибухи, про загиблих та поранених. У Чечні триває партизанська війна.
Колишнє житло значної частини біженців зруйноване внаслідок воєнних дій. Чеченських переселенців фактично змушують повертатися до інших таборів для біженців, але вже на чеченській території. Однак регулярні перевірки документів, численні випадки обшуків та арештів, небезпека для життя лякають нинішніх мешканців наметових таборів у Інгушетії. Вони стурбовані рішенням «Державної ради Чеченської республіки» про ліквідацію таборів для біженців на території Інгушетії до 1 березня 2004 року.
Ще з середини січня посилився тиск на біженців. Почастішали візити чиновників промосковської адміністрації Чечні, які переповідають слова Ахмада Кадирова, що йому соромно перед іншими керівниками реґіонів Росії. Бо, буцімто , у Чечні війна закінчилася, сформовано нову владу, а біженці не повертаються. Чиновники дають усілякі обіцянки. Одним, як у таборі «Супутник», пообіцяли виплату компенсацій за втрачене житло і почали збирати необхідні для цього документи, обіцяючи, що гроші біженці отримають після повернення до Чечні. Іншим, у таборі «Саціта», заявили, що автотранспорт для безкоштовного перевезення людей незабаром вже не виділятимуть. Біженців лякають припиненням подачі до наметових містечок електрики та газу. За словами промосковських чиновників, все одно усі наметові містечка в Інгушетії будуть ліквідовані до початку березня.
Зневірені біженці сподіваються, що їм все-таки вдасться дозимувати на території Інгушетії. Вони також побоюються, що можуть втратити харчову допомогу, котру отримують від Організації Об’єднаних Націй. ООН надає гуманітарну допомогу усім біженцям на території Інгушетії, як у місцях компактного проживання, так і у приватному секторі. Власне, ООН допомагає і тим біженцям, котрі повернулися до Чечні.
Минулого тижня табори вимушених чеченських переселенців в Інгушетії відвідав заступник генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Ян Еґеланд. Він заявив, про неприпустимість примусового повернення біженців до Чечні:
«Ми підтвердили свою готовність і тверді наміри й далі надавати допомогу і збільшувати її об’єми на території Чеченської Республіки. Ми підтримуємо принцип повернення людей, які покинули свою республіку і опинилися на території інших суб’єктів Російської Федерації. Але при цьому повернення людей повинно відбуватися виключно на добровільній основі, нікого не можна змушувати повертатися до Чечні».
За даними управління ООН з координації гуманітарних питань, на території Інгушетії нині перебуває загалом близько 67 тисяч біженців із Чечні. З них 24 тисячі проживають у тимчасових приміщеннях, понад 36 тисяч - у приватному секторі, а в наметових таборах проживає понад 7 тисяч чеченських біженців.
Найбільшим, як кажуть, «більмом в оці» для офіційної Москви та промосковської адміністрації у Чечні є саме наметові містечка в Інгушетії. Ïхня наявність суперечить офіційним заявам про нормалізацію становища у Чечні, незважаючи на минулорічний референдум та президентські вибори, організовані Москвою. Майже щодня із Чечні надходять повідомлення про збройні сутички, обстріли, вибухи, про загиблих та поранених. У Чечні триває партизанська війна.
Колишнє житло значної частини біженців зруйноване внаслідок воєнних дій. Чеченських переселенців фактично змушують повертатися до інших таборів для біженців, але вже на чеченській території. Однак регулярні перевірки документів, численні випадки обшуків та арештів, небезпека для життя лякають нинішніх мешканців наметових таборів у Інгушетії. Вони стурбовані рішенням «Державної ради Чеченської республіки» про ліквідацію таборів для біженців на території Інгушетії до 1 березня 2004 року.
Ще з середини січня посилився тиск на біженців. Почастішали візити чиновників промосковської адміністрації Чечні, які переповідають слова Ахмада Кадирова, що йому соромно перед іншими керівниками реґіонів Росії. Бо, буцімто , у Чечні війна закінчилася, сформовано нову владу, а біженці не повертаються. Чиновники дають усілякі обіцянки. Одним, як у таборі «Супутник», пообіцяли виплату компенсацій за втрачене житло і почали збирати необхідні для цього документи, обіцяючи, що гроші біженці отримають після повернення до Чечні. Іншим, у таборі «Саціта», заявили, що автотранспорт для безкоштовного перевезення людей незабаром вже не виділятимуть. Біженців лякають припиненням подачі до наметових містечок електрики та газу. За словами промосковських чиновників, все одно усі наметові містечка в Інгушетії будуть ліквідовані до початку березня.
Зневірені біженці сподіваються, що їм все-таки вдасться дозимувати на території Інгушетії. Вони також побоюються, що можуть втратити харчову допомогу, котру отримують від Організації Об’єднаних Націй. ООН надає гуманітарну допомогу усім біженцям на території Інгушетії, як у місцях компактного проживання, так і у приватному секторі. Власне, ООН допомагає і тим біженцям, котрі повернулися до Чечні.
Минулого тижня табори вимушених чеченських переселенців в Інгушетії відвідав заступник генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Ян Еґеланд. Він заявив, про неприпустимість примусового повернення біженців до Чечні:
«Ми підтвердили свою готовність і тверді наміри й далі надавати допомогу і збільшувати її об’єми на території Чеченської Республіки. Ми підтримуємо принцип повернення людей, які покинули свою республіку і опинилися на території інших суб’єктів Російської Федерації. Але при цьому повернення людей повинно відбуватися виключно на добровільній основі, нікого не можна змушувати повертатися до Чечні».
