Аудіозапис програми
Київ, 17 травня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
У світлі блискучої перемоги української співачки Руслани Лижичко на міжнародному музичному конкурсі “Євробачення-2004” доречним буде розпочати розмову саме з музики.
Ну, про перебіг подій у Стамбулі, про шалену енергетику і глибинну автентику Русланиних пісень, я думаю, буде сказано багато. І ми про це поговоримо. Але трохи згодом.
Сьогодні ж про андеграунд.
Музичний андерграунд був ознакою “брежнєвської культурної зими”, а за нинішніх умов ФМ-форматів і музичної глобалізації уособлюється з виконанням музики, котра не потрапляє у попсовий формат комерційного радіо- і телевізійного простору.
“Андерграунд” існує у сучасній музичній культурі багатьох держав світу: від Сполучених Штатів до України. Цю музику вивчають професійні критики і журналісти, нею цікавляться відвідувачі нічних клубів і користувачі Інтернетом, але у широкому інформаційному світі її майже не чути.
Щоправда, відтепер її можна почути на CD-альбомі під назвою “Український неформат”, на якому представлені усі ноти сучасної української альтернативної музики.
Продюсер проекту “Український неформат” Олександр Євтушенко дав ексклюзивне інтерв’ю нашій кореспондентці Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Олександре, що мається на увазі під поняттям “неформат”?
Олександр Євтушенко
“Український неформат” – всі кольори альтернативи”. Ось така назва нового CD-додатку до журналу “Україна”, який містить 19 найкращих так званих “неформатних українських груп”.
Що вкладено в це поняття? Я думаю, що люди, які бодай трохи знайомі з реаліями українського інформаційного простору, прекрасно знають, що “неформат” – це є головний привід відмови усім тим, хто не вкладається в “Прокрустове ложе” форматів, станцій.
Кожна радіостанція стверджує, що вона дотримується власного формату, хоча їх у нас за 20 і всі вони грають в одному форматі, і цей формат є російська попса і західна поп-культура. Українська популярна музика звучить значно рідше, а от українська непопсова музика зовсім не звучить. Власне, вся ця музика зібрана на збірці, яка називається “Український неформат”.
Богдана Костюк
Які групи і виконавці стали героями диску?
Олександр Євтушенко
Команди, які пробилися, можливо, на вершечок слави вузької серед свого кола людей, які поважають творчий підхід в музиці. По-друге, нонконформістське ставлення до реалій, і обов’язково це повинні бути талановиті музиканти.
Ось у нас і зібралася дивна суміш: група “Очеретяний кіт” з Вінниці, “Гуцулка Ліпса”, “Квадра Джейсіма” з Києва, Леся Верба зі Львова, група “Збий попіл” з Херсону, “Карна”, нова група з Івано-Франківська, група “Люк” з Харкова, “Арахна фобія” з Полтави, група “Холодне сонце” з колосальними аранжеровками.
Ну, фактично всіх назвав, можливо, когось і забув, але я постарався охопити всі кольори альтернативи.
Павло Вольвач
“Кольори альтернативи” – добре сказано, а головне - цілком доречно, бо зі світу гітарного драйву та розкотистих акордів перенесемося у світ барв і світлотіней, у світ малярства.
І хоча мова піде не так за альтернативу і модерн, як за традиційність, відкриття і новизна можливі і на цьому шляху.
Ім’я заслуженого художника України Миколи Лебедя добре знане в мистецькому світі. Він неперевершений майстер акварелі, цієї надзвичайно складної техніки, яку вповні осягнути дано небагатьом.
Микола Лебідь робить це з блиском. Багато робіт художника перебувають у різних зібраннях в США, Канаді, Росії, Польщі, Великобританії, Німеччині.
Але пошук новизни веде митців незвіданими шляхами. Сталося так, що зрілий майстер відкрив у своїй творчості нову сторінку: почав створювати ордени і медалі, пам’ятні знаки нової української держави.
Про все це у матеріалі Володимира Ляшка.
Володимир Ляшко
Акварельні малюнки Миколи Лебедя велика таїна. Пензель художника, здається, нечутно ковзає по цупкому паперу, вимальовуючи розкішні маки, загадкові куточки вечірньої Піцунди чи рідний краєвид на Сеймі.
Лінії, мовби струменіють з кінчика м’якого пензлика. Етюди, як висловився один з поціновувачів його творчості, виходять “легкоплинні і вільносяйні”.
А вся загадка у техніці роботи майстра з акварельними фарбами. Лебідь працює з папером, поверхня якого зволожується спеціальним методом. Ось тоді і народжуються на невеликих аркушах великі шедеври: кольори непомітно змінюють тональність, насиченість, при цьому контури ліній стають м’якими, немов обриси небесних хмаринок.
Микола Лебідь
Це непроста техніка. Треба писати дуже швидко. От є в тебе наснага, ти повинен викласти це в твір, тільки тоді воно віддає тим же і для людей, які будуть дивитися.
Володимир Ляшко
Складність техніки цього жанру в тому, як додає Микола Лебідь, що на роботу відводиться обмаль часу, не більше півтори години, а в спекотний день і того менше, бо папір швидко сохне, фарби лягають жорстко, втрачаючи прозорість.
З просторів Київщини акварелі Лебедя переносять вас на береги гірської кавказької річки, осінні верховини Карпат, на береги Сейму на Сумщину, де народився майстер.
Але Микола Лебідь не тільки тонкий знавець акварельної техніки. Він ще й займається художнім проектуванням та конструюванням, прикладною графікою.
Сорок років тому він закінчив відоме у світі Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної. Звідси універсальність і синтетичність художнього мислення Лебедя. Тому він однаково успішно вимислює конструкцію світильників для палацу дитячої творчості і форму посуду з срібла і золота на замовлення, приміром, Ради Міністрів.
У різні роки його запрошували оформляти соціально-культурний комплекс України на Всесвітньому фестивалі в Москві і просторове вирішення міського парку у російському Бєлгороді. Допомагав художник оформляти і селище Варва на Чернігівщині.
Для талановитої людини дрібниць немає ні в чому. В руках Лебедя все набувало довершених форм: і туристична газова плитка, і гучномовець, і годинник з цифровою індексацією.
А коли постала незалежна держава, Миколі Лебедю запропонували замовлення, де знадобилися знання майстра з прикладної графіки. Ордени, медалі, пам’ятні знаки, значки - все це має нести неповторний образ України, її історії, культури, художніх традицій. Здебільшого, це відзнаки різних силових відомств.
Микола Лебідь розповідає:
Микола Лебідь
Державні нагороди: орден трьохступеневий “За мужність”, Почесна відзнака президента юстиції “10 років”, це відзнака “Почесний прикордонник”, Орден слави МВС України. Більше двадцяти державних і відомчих нагород.
Володимир Ляшко
Та все ж люди цінують у Миколі Лебеді перш за все майстра тонкої акварелі. Тому у книзі відгуків на виставці у Фонді культури прочитав такі рядки побажань художнику від якогось відвідувача на ім’я Віктор: ”У вічність не візьмеш нічого, Даруй своє серце живим, Величністю духу людського”.
Павло Вольвач
Так, бути майстром – мрія кожного митця. Саме завдяки майстрам світ узнає про здобутки національної, наразі української, культури. Причому, культури у всіх її формах і виявах: від музичної, як, скажімо, у випадку з Русланою Лижичко, до спортивної, прапор якої гідно несуть брати Клічки і Андрій Шевченко.
Проте, майстрами не народжуються, а стають, поєднавши іскру таланту із наполегливою працею.
Саме про набутки молодих йтиметься в нашому наступному сюжеті. А стосується він кінематографу, тої мистецької царини, про яку вже довгий час говориться в похоронній тональності.
Але тема в нас трохи веселіша, бо молоді в усі часи притаманний оптимізм. Навіть там, де підстав для нього не так вже й багато.
Отож, мова піде про студентський кінофестиваль “Пролог”, учасниками якого були наші гості: студенти Київського університету театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого Олена Голосій, Сергій Храпунов і Андрій Чиженко.
Хлопці і дівчата фестивалів у нас відбувається багато, в тому числі і кінофестивалів, хоча кінематограф український начебто і в занепаді. Але я хотів би таки уточнити, чим прикметний був саме цьогорічний “Пролог”, бо я знаю, що він вже не перший рік відбувається.
Сергій Храпунов
Специфіка фестивалю заключається в тому, що він для студентів університету Карпенка-Карого.
Олена Голосій
І також для гостей окремо.
Павло Вольвач
А хто може бути гостями фестивалю?
Андрій Чиженко
ВДІК московський був, були білоруси, Польща. Крім того, іноді проводяться майстер-класи.
В першу чергу мене вразило журі – там майже всі молоді люди. Зазвичай на кінофестивалях сидять професіонали, метри, то тут половина журі – наші однолітки.
Павло Вольвач
Андрію, тебе вразило журі, а чим ви вразили і твої однолітки, колеги глядачів і журі?
Андрій Чиженко
Була професійна робота О.Голосій “Канатоходка”. Є такі роботи, в яких дуже серйозні теми, і вони в лобову відразу фестивальні. “Канатоходка” – це робота, яку з першого разу “не розкусиш”. Гарний фільм, як гарне вино. Мені здається, що в Олени була дуже гарна психологічна робота, тому що нашому кіну, особливо студентському, не вистачає психологічної основи. І мені здається, що Олені великий плюс, тому що вона захотіла розбиратися в психології людини.
Сергій Храпунов
Вперше на цьому кінофестивалі був конкурс для гостей. Це фестиваль, який мав два конкурси: для своїх студентів і для тих, хто привозить кіно з інших країн.
Павло Вольвач
Згадали ВДІК, то, скажіть, як виглядали наші студенти на тлі ВДІКівців, бо прийнято вважати, що Москва – це прогрес, школа?
Андрій Чиженко
Минулого року програма ВДІКу мені сподобалася більше, а цього року щось не те.
Олена Голосій
Цього року була представлена сильна програма, але нам бракує якості.
Павло Вольвач
Олено, як нині правильно звучить твій статус та регалії?
Олена Голосій
Моя робота визнана кращим відеофільмом. Також краща операторська робота. Відео робота – це робота про стару жінку, про її самотність і про те, як світ навколишній перетворюється в світ людини, і вона знаходить мир у цьому світі.
А кіноробота – це маленька дівчинка, яка бажає стати канатоходкою, здійснити свою мрію, але зустрічає опір своїх однолітків, які її не розуміють, які знущаються над нею.
Павло Вольвач
А в світлі розмов, що український кінематограф помер і в занепаді, щоб ви могли сказати?
Олена Голосій
Потрібна допомога держави, необхідно прийняти закон про кіно – це буде перший крок підйому кінематографу з руїн, в яких він зараз знаходиться. Це єдиний шлях.
Павло Вольвач
Є якісь підстави для оптимізму, у Вас зокрема?
Олена Голосій
Є, бо глядач хоче бачити просте, емоційне кіно.
Андрій Чиженко
З характерами, з живими людськими...
Павло Вольвач
Ви зможете йому дати?
Олена Голосій
Так, але нам потрібна допомога.
Павло Вольвач
Андрію, ти, напевне, був там на майстер-класі Балаяна. Коли в нього запитали, які перспективи в українського кіна, то він відповів: “Жодних”. Жодних?
Андрій Чиженко
По-перше, Балаян ніколи не був українським режисером, як мені здається. Просто він знімав на базі матеріальної кіностудії Довженка, а не духовно. Але він дуже твереза людина – суто в матеріальному плані майже ніяких перспектив немає, тому що законодавчої підтримки українського кінематографу немає, кінопрокату теж немає.
Павло Вольвач
Сергію, підсумовуючи, щоб ти міг сказати? Ви можете стати тією школою, про яку казав Андрій?
Сергій Храпунов
Можемо, але російські продюсери тут влаштовують “велике полювання” в пошуках по Україні режисерів, сценаристів, операторів і всіх, хто щось може і має бажання знімати, вони пропонують знімати в Москві. Тому українське кіно, може, виживе, але коли всі роз’їдуться, то це кіно буде зніматися російською мовою в Росії.
Павло Вольвач
Будемо сподіватися, що цього не станеться.
Можливо, ці імена вже невдовзі будуть репрезентувати Україну у світі. А якщо й не про світ йтиметься, то хоча б про наського глядача, якому вітчизняні кіномитці зможуть, зрештою, запропонувати вітчизняний кінопродукт. І не обов’язково які-небудь “Бандитські Кобеляки” чи “Бідну Явдоху”, а й щось значно якісніше.
Нашим же слухачам нагадую, що це був радіожурнал “Віта Нова”, котрий уклав і провів я, Павло Вольвач, у студії мені допомагав радіоінженер Михайло Петренко.
Слухайте нас за тиждень і бувайте здорові!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 17 травня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
У світлі блискучої перемоги української співачки Руслани Лижичко на міжнародному музичному конкурсі “Євробачення-2004” доречним буде розпочати розмову саме з музики.
Ну, про перебіг подій у Стамбулі, про шалену енергетику і глибинну автентику Русланиних пісень, я думаю, буде сказано багато. І ми про це поговоримо. Але трохи згодом.
Сьогодні ж про андеграунд.
Музичний андерграунд був ознакою “брежнєвської культурної зими”, а за нинішніх умов ФМ-форматів і музичної глобалізації уособлюється з виконанням музики, котра не потрапляє у попсовий формат комерційного радіо- і телевізійного простору.
“Андерграунд” існує у сучасній музичній культурі багатьох держав світу: від Сполучених Штатів до України. Цю музику вивчають професійні критики і журналісти, нею цікавляться відвідувачі нічних клубів і користувачі Інтернетом, але у широкому інформаційному світі її майже не чути.
Щоправда, відтепер її можна почути на CD-альбомі під назвою “Український неформат”, на якому представлені усі ноти сучасної української альтернативної музики.
Продюсер проекту “Український неформат” Олександр Євтушенко дав ексклюзивне інтерв’ю нашій кореспондентці Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Олександре, що мається на увазі під поняттям “неформат”?
Олександр Євтушенко
“Український неформат” – всі кольори альтернативи”. Ось така назва нового CD-додатку до журналу “Україна”, який містить 19 найкращих так званих “неформатних українських груп”.
Що вкладено в це поняття? Я думаю, що люди, які бодай трохи знайомі з реаліями українського інформаційного простору, прекрасно знають, що “неформат” – це є головний привід відмови усім тим, хто не вкладається в “Прокрустове ложе” форматів, станцій.
Кожна радіостанція стверджує, що вона дотримується власного формату, хоча їх у нас за 20 і всі вони грають в одному форматі, і цей формат є російська попса і західна поп-культура. Українська популярна музика звучить значно рідше, а от українська непопсова музика зовсім не звучить. Власне, вся ця музика зібрана на збірці, яка називається “Український неформат”.
Богдана Костюк
Які групи і виконавці стали героями диску?
Олександр Євтушенко
Команди, які пробилися, можливо, на вершечок слави вузької серед свого кола людей, які поважають творчий підхід в музиці. По-друге, нонконформістське ставлення до реалій, і обов’язково це повинні бути талановиті музиканти.
Ось у нас і зібралася дивна суміш: група “Очеретяний кіт” з Вінниці, “Гуцулка Ліпса”, “Квадра Джейсіма” з Києва, Леся Верба зі Львова, група “Збий попіл” з Херсону, “Карна”, нова група з Івано-Франківська, група “Люк” з Харкова, “Арахна фобія” з Полтави, група “Холодне сонце” з колосальними аранжеровками.
Ну, фактично всіх назвав, можливо, когось і забув, але я постарався охопити всі кольори альтернативи.
Павло Вольвач
“Кольори альтернативи” – добре сказано, а головне - цілком доречно, бо зі світу гітарного драйву та розкотистих акордів перенесемося у світ барв і світлотіней, у світ малярства.
І хоча мова піде не так за альтернативу і модерн, як за традиційність, відкриття і новизна можливі і на цьому шляху.
Ім’я заслуженого художника України Миколи Лебедя добре знане в мистецькому світі. Він неперевершений майстер акварелі, цієї надзвичайно складної техніки, яку вповні осягнути дано небагатьом.
Микола Лебідь робить це з блиском. Багато робіт художника перебувають у різних зібраннях в США, Канаді, Росії, Польщі, Великобританії, Німеччині.
Але пошук новизни веде митців незвіданими шляхами. Сталося так, що зрілий майстер відкрив у своїй творчості нову сторінку: почав створювати ордени і медалі, пам’ятні знаки нової української держави.
Про все це у матеріалі Володимира Ляшка.
Володимир Ляшко
Акварельні малюнки Миколи Лебедя велика таїна. Пензель художника, здається, нечутно ковзає по цупкому паперу, вимальовуючи розкішні маки, загадкові куточки вечірньої Піцунди чи рідний краєвид на Сеймі.
Лінії, мовби струменіють з кінчика м’якого пензлика. Етюди, як висловився один з поціновувачів його творчості, виходять “легкоплинні і вільносяйні”.
А вся загадка у техніці роботи майстра з акварельними фарбами. Лебідь працює з папером, поверхня якого зволожується спеціальним методом. Ось тоді і народжуються на невеликих аркушах великі шедеври: кольори непомітно змінюють тональність, насиченість, при цьому контури ліній стають м’якими, немов обриси небесних хмаринок.
Микола Лебідь
Це непроста техніка. Треба писати дуже швидко. От є в тебе наснага, ти повинен викласти це в твір, тільки тоді воно віддає тим же і для людей, які будуть дивитися.
Володимир Ляшко
Складність техніки цього жанру в тому, як додає Микола Лебідь, що на роботу відводиться обмаль часу, не більше півтори години, а в спекотний день і того менше, бо папір швидко сохне, фарби лягають жорстко, втрачаючи прозорість.
З просторів Київщини акварелі Лебедя переносять вас на береги гірської кавказької річки, осінні верховини Карпат, на береги Сейму на Сумщину, де народився майстер.
Але Микола Лебідь не тільки тонкий знавець акварельної техніки. Він ще й займається художнім проектуванням та конструюванням, прикладною графікою.
Сорок років тому він закінчив відоме у світі Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної. Звідси універсальність і синтетичність художнього мислення Лебедя. Тому він однаково успішно вимислює конструкцію світильників для палацу дитячої творчості і форму посуду з срібла і золота на замовлення, приміром, Ради Міністрів.
У різні роки його запрошували оформляти соціально-культурний комплекс України на Всесвітньому фестивалі в Москві і просторове вирішення міського парку у російському Бєлгороді. Допомагав художник оформляти і селище Варва на Чернігівщині.
Для талановитої людини дрібниць немає ні в чому. В руках Лебедя все набувало довершених форм: і туристична газова плитка, і гучномовець, і годинник з цифровою індексацією.
А коли постала незалежна держава, Миколі Лебедю запропонували замовлення, де знадобилися знання майстра з прикладної графіки. Ордени, медалі, пам’ятні знаки, значки - все це має нести неповторний образ України, її історії, культури, художніх традицій. Здебільшого, це відзнаки різних силових відомств.
Микола Лебідь розповідає:
Микола Лебідь
Державні нагороди: орден трьохступеневий “За мужність”, Почесна відзнака президента юстиції “10 років”, це відзнака “Почесний прикордонник”, Орден слави МВС України. Більше двадцяти державних і відомчих нагород.
Володимир Ляшко
Та все ж люди цінують у Миколі Лебеді перш за все майстра тонкої акварелі. Тому у книзі відгуків на виставці у Фонді культури прочитав такі рядки побажань художнику від якогось відвідувача на ім’я Віктор: ”У вічність не візьмеш нічого, Даруй своє серце живим, Величністю духу людського”.
Павло Вольвач
Так, бути майстром – мрія кожного митця. Саме завдяки майстрам світ узнає про здобутки національної, наразі української, культури. Причому, культури у всіх її формах і виявах: від музичної, як, скажімо, у випадку з Русланою Лижичко, до спортивної, прапор якої гідно несуть брати Клічки і Андрій Шевченко.
Проте, майстрами не народжуються, а стають, поєднавши іскру таланту із наполегливою працею.
Саме про набутки молодих йтиметься в нашому наступному сюжеті. А стосується він кінематографу, тої мистецької царини, про яку вже довгий час говориться в похоронній тональності.
Але тема в нас трохи веселіша, бо молоді в усі часи притаманний оптимізм. Навіть там, де підстав для нього не так вже й багато.
Отож, мова піде про студентський кінофестиваль “Пролог”, учасниками якого були наші гості: студенти Київського університету театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого Олена Голосій, Сергій Храпунов і Андрій Чиженко.
Хлопці і дівчата фестивалів у нас відбувається багато, в тому числі і кінофестивалів, хоча кінематограф український начебто і в занепаді. Але я хотів би таки уточнити, чим прикметний був саме цьогорічний “Пролог”, бо я знаю, що він вже не перший рік відбувається.
Сергій Храпунов
Специфіка фестивалю заключається в тому, що він для студентів університету Карпенка-Карого.
Олена Голосій
І також для гостей окремо.
Павло Вольвач
А хто може бути гостями фестивалю?
Андрій Чиженко
ВДІК московський був, були білоруси, Польща. Крім того, іноді проводяться майстер-класи.
В першу чергу мене вразило журі – там майже всі молоді люди. Зазвичай на кінофестивалях сидять професіонали, метри, то тут половина журі – наші однолітки.
Павло Вольвач
Андрію, тебе вразило журі, а чим ви вразили і твої однолітки, колеги глядачів і журі?
Андрій Чиженко
Була професійна робота О.Голосій “Канатоходка”. Є такі роботи, в яких дуже серйозні теми, і вони в лобову відразу фестивальні. “Канатоходка” – це робота, яку з першого разу “не розкусиш”. Гарний фільм, як гарне вино. Мені здається, що в Олени була дуже гарна психологічна робота, тому що нашому кіну, особливо студентському, не вистачає психологічної основи. І мені здається, що Олені великий плюс, тому що вона захотіла розбиратися в психології людини.
Сергій Храпунов
Вперше на цьому кінофестивалі був конкурс для гостей. Це фестиваль, який мав два конкурси: для своїх студентів і для тих, хто привозить кіно з інших країн.
Павло Вольвач
Згадали ВДІК, то, скажіть, як виглядали наші студенти на тлі ВДІКівців, бо прийнято вважати, що Москва – це прогрес, школа?
Андрій Чиженко
Минулого року програма ВДІКу мені сподобалася більше, а цього року щось не те.
Олена Голосій
Цього року була представлена сильна програма, але нам бракує якості.
Павло Вольвач
Олено, як нині правильно звучить твій статус та регалії?
Олена Голосій
Моя робота визнана кращим відеофільмом. Також краща операторська робота. Відео робота – це робота про стару жінку, про її самотність і про те, як світ навколишній перетворюється в світ людини, і вона знаходить мир у цьому світі.
А кіноробота – це маленька дівчинка, яка бажає стати канатоходкою, здійснити свою мрію, але зустрічає опір своїх однолітків, які її не розуміють, які знущаються над нею.
Павло Вольвач
А в світлі розмов, що український кінематограф помер і в занепаді, щоб ви могли сказати?
Олена Голосій
Потрібна допомога держави, необхідно прийняти закон про кіно – це буде перший крок підйому кінематографу з руїн, в яких він зараз знаходиться. Це єдиний шлях.
Павло Вольвач
Є якісь підстави для оптимізму, у Вас зокрема?
Олена Голосій
Є, бо глядач хоче бачити просте, емоційне кіно.
Андрій Чиженко
З характерами, з живими людськими...
Павло Вольвач
Ви зможете йому дати?
Олена Голосій
Так, але нам потрібна допомога.
Павло Вольвач
Андрію, ти, напевне, був там на майстер-класі Балаяна. Коли в нього запитали, які перспективи в українського кіна, то він відповів: “Жодних”. Жодних?
Андрій Чиженко
По-перше, Балаян ніколи не був українським режисером, як мені здається. Просто він знімав на базі матеріальної кіностудії Довженка, а не духовно. Але він дуже твереза людина – суто в матеріальному плані майже ніяких перспектив немає, тому що законодавчої підтримки українського кінематографу немає, кінопрокату теж немає.
Павло Вольвач
Сергію, підсумовуючи, щоб ти міг сказати? Ви можете стати тією школою, про яку казав Андрій?
Сергій Храпунов
Можемо, але російські продюсери тут влаштовують “велике полювання” в пошуках по Україні режисерів, сценаристів, операторів і всіх, хто щось може і має бажання знімати, вони пропонують знімати в Москві. Тому українське кіно, може, виживе, але коли всі роз’їдуться, то це кіно буде зніматися російською мовою в Росії.
Павло Вольвач
Будемо сподіватися, що цього не станеться.
Можливо, ці імена вже невдовзі будуть репрезентувати Україну у світі. А якщо й не про світ йтиметься, то хоча б про наського глядача, якому вітчизняні кіномитці зможуть, зрештою, запропонувати вітчизняний кінопродукт. І не обов’язково які-небудь “Бандитські Кобеляки” чи “Бідну Явдоху”, а й щось значно якісніше.
Нашим же слухачам нагадую, що це був радіожурнал “Віта Нова”, котрий уклав і провів я, Павло Вольвач, у студії мені допомагав радіоінженер Михайло Петренко.
Слухайте нас за тиждень і бувайте здорові!
Говорить радіо “Свобода”!
