Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:16

Павло Лазаренко: "Оточенню нинішнього прем''єра дуже кортить записати Лазаренка до числа своїх союзників".


Сергій Собуцький

Екс-прем''єр-міністра України, лідера опозиційної партії "Громада" Павла Лазаренка сміливо можна зарахувати до числа провідних ньюзмейкерів держави.

Не встиг вітчизняний політикум детально проаналізувати всі можливі наслідки винесення американськими присяжними вердикту в справі "США пороти Павла Лазаренка", як підвищений інтерес викликала тема участі "Громади" в президентських виборах 2004 року. На шпальтах українських видань можна натрапити на розмаїті версії розвитку подій - від особистої участі Павла Лазаренка до підтримки ним опозиційного кандидата або ж діючого керівника уряду Віктора Януковича.

Звичайно, через усім відомі обставини нам не вдалося поговорити з Павлом Івановичем у Сан-Франциско, проте він погодився відповісти на запитання журналістів "Газети" через засоби зв''язку.

- Павле Івановичу, газета "Сегодня" опублікувала інтерв''ю, в якому ви даєте схвальну оцінку діяльності нинішнього прем''єр-міністра Віктора Януковича. Після цього матеріалу деякі українські політики поспішили зробити висновок: на президентських виборах 2004 року "Громада" підтримує кандидатуру нинішнього керівника уряду. Скажіть, будь ласка, де в цих повідомленнях правда, а де - журналістські домисли?

- Ви, мабуть, краще за мене знаєте про ті причини, які змушують певні українські засоби масової інформації керуватись у своїй діяльності передусім волею засновника, а вже потім такими поняттями, як об''єктивність, компетентність, неупередженість. Сприймайте це не як докір на адресу журналістки газети "Сегодня", а як сумну реальність, якій, на жаль, нині змушені підкорятися працівники мас-медіа. Що ж до інтерв''ю, то хотів би наголосити на трьох аспектах. По-перше, я однаковою мірою давав оцінку всім основним учасникам президентської кампанії 2004 року. Зазначав, що, незалежно від форми участі "Громади" в ній, симпатії нашої партії будуть на боці демократичної опозиції. І це закономірно, бо вести країну шляхом демократії, непорушності прав людини й усіх свобод відкритого суспільства може лише той політик, який на власному досвіді відчув, що таке свавілля режиму, впевненого у власній безкарності. А те, що газета "Сегодня" з усіх моїх висловлювань залишила тільки третину, та ще й ту, яка не суперечить інтересам її засновників, - це і є яскравим прикладом владної цензури. Мабуть, оточенню нинішнього прем''єра дуже кортить записати Лазаренка до числа своїх союзників...

По-друге, за жодних обставин не відмовлюся від тієї оцінки, яку дав Вікторові Януковичу на шпальтах газети "Сегодня". Але для вас трохи підніму завісу над деякими аспектами призначення Віктора Федоровича на посаду глави Донецької облдержадміністрації. Як ви, мабуть, знаєте, попередником В. Януковича на посаді керівника Донеччини до весни 1997 року працював Сергій Поляков. Він був компетентною та порядною людиною, утім не зміг знайти спільної мови з управлінською та господарською елітою регіону. Перед очолюваним мною урядом стояла дилема: шукати спільної мови з донецькою елітою та йти на призначення керівником облдержадміністрації кандидатури, яка б повністю влаштовувала регіон, чи створювати на мапі України зовсім небажану точку напруження. Я не прихильник пошуку дивідендів у штучно створених кризах, а тому й пішов на варіант із призначенням Віктора Януковича, характеристики якого в колах управлінців і господарників області на той час були лише позитивними.

По-третє, нині в мене немає однозначної оцінки діяльності Віктора Януковича на посаді керівника Донецької облдержадміністрації. З одного боку, в регіоні начебто не виникало серйозних конфліктів, а з іншого - область упродовж 1998-2004 років перетворилася на заповідник владного свавілля. Нині мені дорікають, мовляв, Лазаренко має відповідати за діяльність знищених нинішньою владою агрофірми "Наукова", корпорації "Єдині енергосистеми України" й інших підприємств Дніпропетровщини. Що ж, я готовий відповідати, але не тільки за "Наукову", а також за відроджені села Синельниківського та Юріївського районів, Дніпропетровський метрополітен, за сотні мільйонів інвестицій, залучених в область. Проте нехай і Янукович відповість за смерть журналіста Ігоря Александрова, переслідування адвоката Салова, за минулорічні провокації проти "Нашої України" в Донецьку та численні подарунки родині президента України! Це речі, стояти осторонь яких перша людина регіону не має жодного морального права!

Ви також знаєте, що свого часу я був причетним до призначення главою Львівської облдержадміністрації Михайла Гладія. Працюючи в очолюваному мною уряді на посаді керівника управління АПК, Михайло Васильович проявив себе як компетентна, скромна та порядна людина. І перші його кроки на посаді керівника Львівщини свідчили, що я не помилився у виборі. Ситуація, на жаль, змінилася на гірше після того, коли в команді М. Гладія опинилися такі одіозні особи, як нинішній керівник управління внутрішньої політики президентської адміністрації Василь Базів. Але це сталося тоді, коли Лазаренко вже не працював у структурах виконавчої влади...

- Досі залишається відкритим питання: чи висуватиме "Громада" свого лідера кандидатом у президенти України?

- Уже неодноразово заявляв, що першочерговим завданням президентської кампанії 2004 року як для себе особисто, так і для "Громади" бачу прихід до влади демократичних реформаторських сил. Мені здається, що в середовищі державницької патріотичної опозиції поступово визріває розуміння необхідності об''єднати зусилля задля перемоги єдиного кандидата від опонентів діючої влади. У цьому плані вельми симптоматичним знаком стало створення "Нашою Україною" та БЮТ передвиборної коаліції "Сила народу". І тому нині більш актуальним вважаю не питання безпосередньої участі у президентських перегонах висуванця "Громади", а розширення спектра прихильників демократичної опозиції.

Розумію, це питання не з легких, оскільки воно суперечить політичним амбіціям деяких опонентів чинної влади. Але іншого шляху немає. Якщо ми не хочемо грати за правилами, нав''язаними нинішнім режимом, якщо воліємо кращого майбутнього для своєї держави - треба об''єднуватися навіть за умови часткової втрати певними представниками опозиції електоральної бази напередодні виборів 2006 року.

- Маєте на увазі позицію Соцпартії та її лідера Олександра Мороза?

- І її теж. Хоча, на відміну від Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, я все ж дотримуюся тієї позиції, що політична реформа в Україні назріла та є вкрай необхідною. Ми повинні формувати політично відповідальну владу з парламентсько-президентською формою правління. Ще у квітні 1997 року в інтерв''ю кореспондентові німецького ділового тижневика "Хандельсблатт" Йоахиму Вайдеману я казав, що рано чи пізно Україна прийде до такої моделі влади, коли партія чи коаліція партій, що перемогла на парламентських виборах, формуватиме уряд, призначатиме свого прем''єра та нестиме повну відповідальність за діяльність уряду. Немає можливості сформувати коаліцію, не впорався уряд із покладеними на нього обов''язками - розпуск парламенту й нові вибори. Повірте, періодичні парламентсько-урядові кризи у відкритому демократичному суспільстві завдають у стократ меншої шкоди, ніж безвідповідальна та закрита для суспільства влада, гарантом недоторканості якої є воля однієї людини.

Розцінюйте мої слова не як закид на адресу Віктора Ющенка (найбільш рейтингового нині претендента на президентство), а як об''єктивну реальність, яку рано чи пізно зрозуміють і ті, хто нині при владі, і опозиція. Я чомусь упевнений, що і Ющенко, і Тимошенко, і Мороз були, є та залишатимуться прихильниками політичної реформи. Бо проблема зовсім не в реформі, а в тій меті, яку переслідує кожен учасник конституційного процесу. Я цілком погоджуюся з лідерами "Нашої України" та БЮТ, які не хочуть грати за правилами, нав''язаними "політичним шулером" Віктором Медведчуком, який у політреформі вбачає один із варіантів самозбереження при владі.

Саме тому нинішнє загравання головного канцеляриста Л. Кучми з лідером соціалістів можна розцінити як елемент далекосяжних планів В. Медведчука та його закордонних найманців. Саме тому закиди на адресу Віктора Ющенка, що, мовляв, лідер "Нашої України" вже бачить себе президентом, а тому виступає проти конституційних змін, бо не хоче урізати свої майбутні повноваження, я сприймаю лише як один прийом з арсеналу брудних технологій лідера об''єднаних есдеків. Якщо у Віктора Андрійовича є перестороги щодо політичної реформи, то вони обумовлені не впертим небажанням стати главою держави з меншими, ніж у нинішнього "гаранта Конституції", повноваженнями, а гірким досвідом викрадання нинішнім режимом влади з рук опонентів після, здавалося б, незаперечної перемоги опозиції на парламентських виборах 2002 року. Гадаю, якщо б конституційні зміни - передачу парламентові права формувати виконавчу владу - набували чинності після виборів депутатів Верховної Ради у 2006 році, коло прихильників політреформи було б зовсім іншим. Навряд чи до нього потрапив би й Віктор Медведчук.

- Вам довелося пропрацювати у владних структурах із багатьма учасниками нинішньої президентської кампанії. Як оцінили б можливості та перспективи кожного з них?

- Два тижні тому сказав би, що мої симпатії в цій президентській кампанії на боці трьох представників опозиції - Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко й Олександра Мороза. Завжди вважав і вважаю їх людьми високої моралі, професіоналами та патріотами.

Нині склалася така ситуація, коли вже очевидно, що Ю. Тимошенко на президентських виборах підтримуватиме кандидатуру Віктора Андрійовича. Я вітаю такий крок лідера БЮТ і вважаю його справді виваженим і державницьким. Деякою мірою готовий зрозуміти й позицію Олександра Мороза, який вирішив самотужки боротися за посаду глави держави. Якщо поведінка Олександра Олександровича продиктована бажанням залучити до окружних виборчих комісій якомога ширше коло представників опозиції, то це абсолютно нормальний крок, який заслуговує на повагу. Адже не є великою таємницею намагання влади встановити контроль над окружними та дільничими виборчими комісіями шляхом введення до їхнього складу представників від чиселенних "кандидатів-підсніжників". Є й інший сенс у висуненні О. Мороза. Річ у тому, що в разі підтримки лідером соціалістів єдиного кандидата від опозиції, електорат пана Мороза, а це - виборці сільських районів центральної України, може потрапити під потужний прес адмінресурсу. Тоді голоси людей, опозиційно налаштованих щодо нинішнього режиму, в першому турі виборів можуть несподівано опинитися в кишені висуванця від влади. Чи принесе це користь опозиції? Думаю, що ні. Тому В. Ющенкові, Ю. Тимошенко й О. Морозу не слід відмовлятися від співпраці, їм потрібно шукати шляхи якомога ефективнішого використання ресурсів опозиційної трійки. Цілком можливо, що на першому етапі виборчої кампанії найоптимальнішим буде формат "2+1".

Що ж до персоналій учасників майбутніх президентських перегонів, то вже нині можна з 95-відсотковою впевненістю говорити, що головна боротьба розгорнеться між кандидатом від народної опозиції Віктором Ющенком і висуванцем влади Віктором Януковичем. Звісно, не можна відкидати й таких варіантів, коли підконтрольні президентській адміністрації політтехнологи спробують залучити до перегонів нинішнього главу держави Леоніда Кучму або ж когось із когорти "сірих кардиналів", таких, наприклад, як Георгій Кірпа. Ймовірні спроби використати лідера соціалістів як потенційного гравця на полі СДПУ(о). Але це навряд чи суттєво вплине на позиції головних учасників кампанії. Той же Янукович напередодні виборів настільки старанно намагається підім''яти під себе основні важелі адмінресурсу, що навіть висунення Л. Кучми може стати хіба що сигналом до початку бойових дій між командою діючого глави держави та прем''єр-міністром. В. Янукович зайшов занадто далеко, щоб відмовлятися від президентських амбіцій. Ви ж бачите, що на його підтримку, як це не парадоксально, виступають навіть наближені до родини президента "Жінки за майбутнє"! Це після того, як українські мас-медіа згадали про такий пікантний епізод із біографії людини, як спроба притягнення її до відповідальності за зґвалтування? Що ж, у кожного своє розуміння моральності у владі.

Як на мене, то за умови прозорих, демократичних і чесних виборів лідер "Нашої України" Віктор Ющенко має перемагати вже в першому турі. Я тривалий час знав Віктора Андрійовича як прекрасного економіста, талановитого банкіра, який в умовах жорсткого внутрішнього та зовнішнього тиску зумів не лише стабілізувати курс національної грошової одиниці, а й сформувати такі золотовалютні резерви в Національному банку України, які можуть на тривалий час застрахувати нас від будь-яких зовнішніх потрясінь (я припускаю, що нині серед українських владоможців є люди, які спробують використати дещо несподівані проблеми в банківській системі Росії для створення штучного напруження на валютному ринку України й обвалу гривні). За роки прем''єрства Віктор Ющенко став потужним публічним політиком, із діяльністю якого пов''язане і повернення громадянам України боргів із зарплатні та пенсій, і наведення елементарного порядку на енергоринку, і закладення підвалин економічного зростання. Віктор Андрійович дав людям віру в те, що економічна реформа може позитивно впливати на добробут громадянина, а не обертатися для нього черговим грабунком. Він показав, що у влади може бути людське обличчя. На жаль, ця діяльність Віктора Ющенка не сподобалася оточенню Леоніда Кучми - і серйозну й ефективну роботу уряду зупинили на півдорозі.

Нині, коли В. Ющенко очолив найпотужніший опозиційний блок "Наша Україна" та став кандидатом у президенти держави, у людей з''явився шанс відновити в листопаді 2004 року будівництво в Україні справді європейської демократичної держави. Нині чи не єдина проблема Віктора Андрійовича - це досягнення компромісу з регіональними промисловими елітами через надмірну залежність останніх від президента та його оточення. Та все ж є надія, що до жовтня ця залежність зійде нанівець і діями людей керуватиме розум, а не страх.

Про головного опонента В. Ющенка можна сказати одне: весь його авторитет у державі ґрунтується на впливі на людей адмінресурсу та здатності Януковича виконувати роль посередника у стосунках між реальними господарями так званого "донецького клану" й іншими промисловими елітами України. Тож перспективи Віктора Федоровича в президентській кампанії залежатимуть від того, наскільки його фігура відповідатиме відведеній ролі. Знаючи про схильність Януковича підминати під себе тих людей, які свого часу забезпечували його кар''єрне зростання, можна передбачити невдовзі появу відкритого конфлікту між нинішнім прем''єром і тими, хто активно підігріває його президентські амбіції.

Із політиків другого ешелону президентських перегонів можна виокремити хіба що фігуру лідера комуністів Петра Симоненка. Але йому, як і Наталії Вітренко, відведена роль бойової одиниці в боротьбі з демократичною опозицією. КПУ давно перетворилася на структуру, інтегровану в нинішню владу. А її загравання з так званим "антинародним режимом" є лише банальним способом забезпечити верхівці КПУ присутність у владі. Прекрасно пам''ятаю, як у лютому 2002 року сплелися в єдиному пориві нинішній головний канцелярист президента Віктор Медведчук і комуніст Георгій Крючков, аби, навіть незважаючи на порушення Конституції та законів України, за місяць до закінчення каденції парламенту третього скликання позбавити мене депутатських повноважень. Я вже не кажу про неприховане потурання комуністів проштовхуванню через парламент відверто лобістських законопроектів, які суперечать інтересам нашої держави та демократії. Згадайте хоча б спробу заборонити діяльність на території України міжнародних демократичних інституцій і громадських організацій...

- Не так давно в інтерв''ю "5 каналу" ви говорили про намір повернутися в Україну вже до кінця цього року. Чи залежить він від перемоги якогось конкретного кандидата на президентських виборах?

- Для мене не так важливі персоналії, як той шлях, яким піде Україна. Якщо громадяни оберуть свободу і демократію, то й у мене не буде жодних пересторог щодо повернення. Навіть якщо в когось виникнуть якісь претензії до мене, то я готовий захищати свої права в чесному, справедливому й об''єктивному українському суді. На жаль, за нинішнього режиму такого суду в Україні немає й не може бути, як не може бути свободи й демократії.

Ось останні приклади: проводить мій адвокат прес-конференцію, де говорить про безпідставність закидів генпрокурора Геннадія Васильєва на мою адресу щодо причетності до вбивств народних депутатів Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня, показує офіційний лист Генпрокуратури, де чорним по білому написано, що П. Лазаренко не має жодного стосунку до луганського процесу, на якому засудили вбивць нардепів. І що, ви думаєте, робить пан Васильєв? Замість вибачення вдається до публічної образи адвоката за те, що він, згідно з нормами закону, представляє мої інтереси!

Говорить адвокат про зняття американським судом 75 відсотків висунутих проти мене обвинувачень, які, зокрема, стосуються "Єдиних енергосистем України", компаній "Ітера", Somoly, United Energy, "Інтернова", "Накоста", бізнесменів Дітятковського, Миханіва, Кураєва, про обов''язковість, згідно з Гаазькою конвенцією, виконання цього рішення суду на території України - а генпрокурор звинувачує мого представника в некомпетентності! Хіба можна від такої влади сподіватися об''єктивності та неупередженості? Ні, і ще раз ні, бо ці норми демократичного суспільства суперечать принципам існування та самозбереження авторитарних режимів!

- Серед представників опозиції було немало таких людей, які щиро сподівалися на виправдальний вердикт суду в Сан-Франциско, навіть намагалися коригувати свої політичні плани відповідно до нього...

- Прекрасно розумію, моє ім''я ще довго буде об''єктом для з''ясовування політичних стосунків між владою й опозицією. І якщо нині комусь вигідно робити вигляд, начебто П. Лазаренка визнали винуватим і засудять до значного терміну покарання, то після 16 вересня, коли суд поновить слухання в моїй справі, ситуація кардинально зміниться. Перш за все, буде новий motion, відповідно до правила 29. Згідно з цим правилом, суддя може відкинути значну частину обвинувачень, за якими свій вердикт вже винесли присяжні, розцінивши їх як безпідставні. Адже сам вердикт "винуватий" - це лише надання судді права винести покарання. Але чи каратиме він людину, якщо для цього немає підстав?

Я добре вивчив юридичну систему Сполучених Штатів, а тому чудово усвідомлюю, що суддя Мартін Дженкінс відкине лише частину обвинувачень. Та я налаштований іти до кінця. Мої захисники вже готуються до оскарження вердикту в Апеляційному суді дев''ятого судового округу. Сподіваюся, на апеляційному рівні мені вдасться відстояти свою правоту. Маю для цього дуже вагомі підстави.

- На чому вони ґрунтуються?

- Передусім на тому, що присяжні, ухвалюючи вердикт, керувалися не наявністю реальних доказів моєї винуватості, а емоціями. На них усе ще діє інерція сприйняття вихідців із посткомуністичних країн, як людей, які можуть належати або до категорії заробітчан-нелегалів, або ж представників мафіозних угруповань. Аби це ставлення змінилося на протилежне, потрібно, щоб відбулося 50, 100, 1000 процесів, схожих на мій. Під часу них люди переконалися б, що й американська влада інколи помиляється, що посттоталітарні режими під виглядом боротьби з корупцією здатні організовувати на території США розправи над своїми політичними опонентами.

З іншого боку, сам перебіг судового процесу не давав найменших підстав для визнання мене винуватим. Після того, як 7 травня суд відкинув більшу частину обвинувачень, у моїй справі залишилося лише два епізоди, один стосується показів бізнесмена Петра Кириченка, а другий - агрофірми "Наукова".

І от уявіть собі: зі 42 свідків як обвинувачення, так і захисту жоден не підтверджує показів Кириченка. Хіба цього недостатньо, щоб неупереджена людина переконалася, що покази Кириченка писані під диктовку української Генпрокуратури з єдиною метою - уникнути кримінального переслідування як американського правосуддя, так і окремих представників міжнародного криміналітету, які діяли на замовлення української влади? Інформацією щодо останніх добре володіє колишній співробітник служби охорони українського президента Микола Мельниченко. У його розпорядженні навіть є записи, які підтверджують факт організації українською владою через міжнародні кримінальні структури тиску на людей, які потенційно могли б дати проти мене свідчення. Однак із невідомих причин суд відмовився заслухати свідчення пана Мельниченка.

Немає в суду й будь-яких доказів моєї причетності до діяльності агрофірми "Наукова". Це не порожні слова, а факт, підтверджений матеріалами слухань.

Розумію, коли суддя Мартін Дженкінс виносив справу на суд присяжних, він багато чим ризикував. Насамперед тим, що справа виявиться занадто складною для того, щоб дати оцінку показам свідків і документам не лише з позиції американського законодавства, а й тих законів, які діяли в Україні у 1992-1996 роках. Нині можу з упевненістю сказати: ця справа для присяжних виявилася, висловлюючись мовою важкоатлетів, "непідйомною".

Але я вірю в торжество справедливості. Вірю в те, що американський суд усе-таки зможе дати об''єктивну оцінку кримінальній справі, порушеній проти мене на догоду чинному в Україні режимові та на підставі матеріалів, сфабрикованих українською Генпрокуратурою.

"Львівська газета"

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG