Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:18

“Країна Інкогніта”: Микола Осьмак, президент Української головної визвольної ради.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 20 липня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”.

Вітаємо вас, шановні слухачі!

70 років тому в Україні постав тимчасовий парламент, який репрезентував усі незалежницькі політичні течії, - Українська головна визвольна рада.

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Для кожної держави, яка здобуває незалежність не шляхом мирного процесу домовленостей з колишньою митрополією, а у тяжкій збройній боротьбі завжди постає питання легітимності цієї влади.

Найчастіше до керма приходять люди, які репрезентують найпасіонарнішу політичну течію. Народне представництво виникає вже згодом.

В Україні в часи її визвольних змагань так само після Центральної Ради, пізніші владні органи фактично створювалися на основі представництва певних українських політичних середовищ

Так було з Директорією; так пізніше було з Українською національною радою, яка проголосила 30 червня 1941 року у Львові акт відновлення української державності. Врешті-решт так сталося і з Українською головною визвольною радою 1944 року.

Сергій Грабовський

Але при тому творці УГВР доклали чимало зусиль, щоб цей орган був – за умов воєнного часу – максимально представницьким. Власне, для участі в УГВР політичні сили мали дотримуватися тільки одного припису – бути самостійницькими. Згадує останній головний командир Української повстанської армії Василь Кук.

Василь Кук

Це був орган, який ставив собі за завдання керувати всією національно-визвольною боротьбою в тому часі і презентувати оту національно-визвольну боротьбу у світі.

Потреба в такому органі була тому, що включився у боротьбу майже весь український народ, як із західних областей, так зі східних. Потреба була такого непартійного органу, який би керував визвольною боротьбою, а потреба була органу такого загальнонаціонального, типу парламенту.

Там було 20 таких представників і були представники з різних середовищ політичних, які стояли на платформі української національно-визвольної боротьби і боротьби за українську державу.

Питання досить довго дискутувалося з приводу того, хто ж буде президентом УГВР. Після довгих роздумувань, перегляду різних людей зупинилися на особі Кирила Осьмака.

Максим Стріха

60 років тому на Самбірщині, де з дотриманням всіх умов конспірації зібралися 20 організаторів УГВР і половина з них представляла саме Наддніпрянщину.

Очевидно, що єдино можливим способом тоді, щоб підкреслити соборність цього органу, його можливість репрезентувати всю велику Україну і з Наддніпрянщини, і з Слобожанщини, і з Галичиною, і з Волинню, і з Чорномор’ям було обрати на посаду президента людину, яка б асоціювалася саме з цією соборністю, не котрогось із галицьких діячів, а людину, яка б мала за собою ще й участь у визвольних змаганнях 1917-21 року.

Цілком логічно, що такою людиною став дуже симпатичний великий трудівник на український ниві Кирило Осьмак.

Сергій Грабовський

Справді: людина, котра очолювала Українську головну визвольну раду за таких екстремальних умов, мала не тільки мати особисті якості вправного політика, але і бути певним символом. Кирило Осьмак мав усі якості, потрібні для такої посади вважає Василь Кук.

Василь Кук

Сам він так сказати зрівноважена людина, дуже практична і відома тим, що він, навіть за німців ризикуючи, допомагав підпіллю. І це дуже влучно було вибрано його на таку посаду і він, знаючи ті всі його труднощі, які можуть бути, то він на все погодився.

Сергій Грабовський

Коротка біографія людини, котрій судилося очолити найбільш представницький владний орган чималого періоду – очевидно, з 1920 по 1990 роки, орган, що репрезентував усю Україну. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Кирило Осьмак народився 27 квітня 1890 року у містечку Шишаках на Полтавщині. Він закінчив реальне училище у Полтаві та Сільськогосподарський інститут у Москві.

Осьмак працював у Київському губернському земстві, Генеральному Секретаріаті землеробства та Міністерстві землеробства УНР, був депутатом Центральної Ради. За більшовиків Осьмак працював у кооперації, займався розробкою наукової термінології. 1928 року він був висланий на 3 роки із забороною проживати у шести великих містах Радянського Союзу.

Ще до закінчення терміну висилки Осьмак був заарештований у Курську у справі Спілки Визволення України і засуджений на 3 роки концтабору.

Втретє він був ув’язнений 38-го року за звинуваченням у підготовці терористичного акту та веденні антирадянської аґітації, проте через 2 роки звільнений за відсутністю доказів. Осьмак повернувся до Києва, де у жовтні 41-го року очолив Всеукраїнську спілку сільгоспкооперації і був обраний до Української Національної Ради.

Він організовував аґітацію проти нацистів, забезпечував похідні групи ОУН продуктами та одягом. У вересні 43-го року Осьмак переїхав до Львова, працював в Українському Центральному Комітеті, взяв участь в організації УПА. 14 липня 44-го року він був обраний президентом Української Головної Визвольної Ради. Через 2 місяці, отримавши поранення, Осьмак потрапив до радянського полону. Упродовж чотирьох років його перебування у в’язницях Дрогобича, Львова та Києва чекістам не вдалося схилити Осьмака до співпраці, а у серпні 47-го року він оголосив голодовку протесту проти тортур.

Засуджений до позбавлення волі на чверть століття, Кирило Осьмак помер у в’язниці російського міста Владіміра 16 травня 1960 року.

Сергій Грабовський

Доповнює інформацію Віталія Пономарьова про останні роки життя Кирила Осьмака генерал-хорунжий Василь Кук.

Василь Кук

В вересні місяці його арештував СМЕРШ. Але він нічого не признавався, він мав документи цілком цивільні. Його досить довго розглядали, як Івана Коваля. Тривало десь 2, 5 року це слідство.

В кінці кінців його розкрили, що він все-таки не Коваль, що він брав участь у визвольній раді. Після довгого слідства його в 1947 році перевезли до Києва, розкрили його і засудили на 25 років ув’язнення.

І ніхто про його долю не знав. Аж після смерті Сталіна вже він зміг дати свою вістку. Листи його дуже цікаві, патріотичні, виховні. Вони вже опубліковані є в літописі УПА.

Останній лист, який від нього прийшов в липні 1957 року, де він пише: “Люби свій рідний край, люби Україну, в житті міцно тримайся Заповітів Великого Кобзаря”. Оце був такий заповіт для його дочки. Він в своєму житті тримався якраз отих заповітів.

Максим Стріха

Сергію, прошу зауважити, що йдеться не про зламного борця з УПА, йдеться про нащадка мирного хліборобського роду, з тих Шишаків на Полтавщині, де Вернадський творив своє вчення про ноосферу.

Йдеться про скромного земського трудівника-діяча, про члена ЦР. Але коли життя покликало його до подвигу і самопожертви, то він не вагаючись пішов на це, не дбаючи навіть про славу, бо ж донедавна про нього.

Не знали не тільки тут, але й на Заході у знаменитій десятитомній енциклопедії Кубийовича гасла “Кирило Осьмак” немає, є принагідна згадка на 2,5 рядочки в статті про УГВР.

Сергій Грабовський

В житті Кирила Осьмака була ще одна сторінка, практично невідома широкому загалові.

Лише в останні роки були оприлюднені документи, які стосувалися весни-літа 1953 року, коли по смерті Сталіна Лаврентій Берія, тоді перший заступник голови Ради Міністрів СССР, наказав перевезти з місць ув‘язнень до Москви керівників українського Опору, в тому числі митрополита Йосипа Сліпого та президента УГВР Кирила Осьмака для проведення з ними переговорів про замирення на Західній Україні.

Прагматик Берія, схоже, хотів не тільки швидко, а й ґрунтовно покінчити з антибільшовицькою війною, яку вели українські націоналісти.

Матеріали, які є в розпорядженні істориків, дають підстави вважати, що план такого замирення включав не тільки соціально-економічні реформи, а й амністію для учасників націоналістичного руху і їхнє залучення до діяльності різних совєтських інституцій – звісна річ, на підставі визнання дещо “лібералізованої” та “національно укоріненої” Совєтської влади.

Для надання легітимності таким ходам Берії, очевидно, і були потрібні президент УГВР Осьмак і глава формально розпущеної, насправді ж підпільної Греко-католицької Церкви Сліпий. Але переговори не відбулися – Берія був усунутий послідовними марксистами-ленінцями на чолі з Хрущовим.

Максим Стріха

Як розгорнулися б події у разі реалізації цього берієвського плану (ми вже знаємо, що певні кроки з “українізації” УРСР були здійснені в рамках цього плану впродовж весни-літа 1953 року)? Відповісти на це запитання важко.

Кирило Осьмак, утім, уже мав досвід українізації у 1920-х роках, про яку дядько Тарас з відомого твору Куліша казав, що це зроблено, щоб вирахувати цих українців. Над тим сміявся комсомолець Мокка, але виявився правий таки дядько Тарас.

Особиста доля Кирила Осьмачка і до війни і по війні склалася незміренно трагічно. Але тут в 1953 йшлося не лише про нього, йшлося про мільйони українців.

Чи міг президент УГВР піти на замирення із злочинною владою, яка знищила мільйони і мільйони його співвітчизників, яка врешті поламала його долю? Питання може здатися абстрактним і гіпотетичним, але воно щоразу перед багатьма іншими українськими демократичними політиками.

Згадаймо пасіонарного В’ячеслава Чорновола з його гаслом конструктивної опозиції і з переходом врешті-решт до опозиції реальної, що мала наслідком його загадкову досі загибель на 6 км. траси Бориспіль-Золотоноша.

Згадаймо долю провідних лідерів національно-демократичного табору Анатолія Матвієнка, Юрія Костенка, Бориса Тарасюка, кожен з яких намагався певний час облагородити з середини, але потім мусив з нею порвати.

Сергій Грабовський

Максиме, крім цих тяжких і неоднозначних проблем, що ще, на твою думку, залишили у спадок Українська головна визвольна рада і її президент сьогоднішній Україні?

Максим Стріха

Президент Кирило Осьмак повернувся до нас символом після десятиліть небуття. Власне, не повернувся, а лише повертається, бо досі про цю постать знають менше, аніж вона на те заслуговує.

Що ж до УГВР, то в Україні її було розгромлено дуже швидко, але її закордонне представництво продовжувало діяти і здійснило величезну працю.

Насамперед, це видавництво “Пролог”, яке видало величезну кількість наукової, художньої літератури, яка, зокрема, переправлялась в підрадянську Україну, яка заснувала багато періодичних видань, зокрема, “Українську літературну газету”, нащадком якої є сьогоднішній провідний український часопис “Сучасність”.

Нарешті, УГВР для нас є символом сформованого, нехай за політичною ознакою, але народного представництва, мабуть, найбільш широкого за весь період історії України від поразки визвольних змагань і до перших демократичних виборів до ВР УРСР 1990 року.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG