Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 18:56

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Нариси з історії та культури України.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 27 серпня 2004 року.

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі!

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Сьогодні наша передача присвячена культурі й історії України

Трудівник на полі культури. Так назвав ведучий циклу “Шістдесятники” Роман Корогодський одного із своїх колег, культуролога і в‘язня сумління брежнєвської доби Ігоря Герету. Перед мікрофоном – Роман Корогодський.

Роман Корогодський

Незабутнього Ігоря Герету не помітити було неможливо: зріст десь два метри, вага — з півтора центнери — людина-гора. З такою статурою, з любов’ю до культури, із зацікавленням суспільно-громадським процесом йому бути б трибуном, лідером, улюбленцем юрби, а за фасадом цього велетня діяв тихий трудівник, за складом душі — лірик, поетична натура (писав вірші) й тонка людина.

Несумісність зовнішнього й захованої сутности шукала вихід позитивної енергії й віднаходила річище лише в праці на полі культури — ці індивідуальні зусилля завжди були поза всякою рекламою. Ігор — сама скромність.

Але ще було відгалуження від річища — це товариство йому близьких людей, з якими його широка душа прагла зустрічі, щоб відкритися, відпружитися, мовити слово, що в 60—709-ті роках було драматично затиснене.

Отже, тихий Тернопіль, про який у 60-х я тільки й чув, що там живе якийсь Ігор Герета, до якого можна передавати “самвидав”. Хто нас познайомив і коли — не пам’ятаю. Могли бути Іван Світличний у Києі чи Михайло Косів у Львові.

Твердо пам’ятаю, що вони його тримали за віддану справі людину й любили. Ще знаю винятковий в нашому колі факт: Ігор не мав ворогів. Звичайно, окрім самої системи та її тоталітарних чинників. Адже тихий Герета потрапив під перший “покіс” — арешти 1965 року.

Всі процесуальні перипетії 1965—1966 років віднайшли яскраве відображення в творах В’ячеслава Чорновола “Правосуддя чи рецидиви терору?” і знамените “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців” (Див. щойно виданий II том творів В. Чорновола).

Незабутній Славко розповів і про “адвоката” в лапках (ця технологія була розроблена КҐБ задовго до виникнення “дуету” Стус-Медведчук) і про сам стиль “захисту” (знову-таки в лапках). Слово Чорноволу: “Розійшовшись, “адвокат” вирішив “захистити” не тільки свого підсудного, а й свідків (цитата): “Або візьмемо Герету — старшого наукового співробітника Тернопільського музею. Він повинен пропагувати минуле (?). А як же він це робить, коли він син священика?” Кінець цитати. (Як запашно повіяло гуманізмом тридцятих років”...) — Коментує Чорновол. Ігоря Герету засудили до 5 років умовно...

Минали роки, десятиліття, та Ігор не зраджував себе — працював, працював, працював на полі культури.

Хоч ми симпатизували одне одному, друзями не судилося стати — рідко бачилися. Ігор чомусь завжди був в оточенні веселих друзяк. І навіть до нас ніколи не приходив сам, а завжди з товариством. Кілька разів ми все-таки опинялися поза компаніями, й, власно, тоді ми впритул наближувалися. Оповім про дві зустрічі.

Перша була 1976 року — Ігор приїхав до Києва на відкриття виставки незабутнього Леопольда Івановича Левицького. Ще в 60-х пані Геня Левицька і Леопольд Іванович мені вклали у вуха солідну порцію бувальщини й небувальщини про колоритного не то Швейка, не то Кола Бруньона, який поза своїми ексцентричними пригодами таки добре розуміється на культурі, мистецтві.

І це — чиста правда. Краєм вуха чув, що Ігор енергетичний вулкан: він і збирає старовину, і археолог (керує і сам бере участь у розкопах), і знавець фольклору, етнографії, ширше — народної культури, й кохається на театрі, знається на вокалі й про Соломію Крушельницьку ще до Михайла Головащенка розповів чимало цікавого й культурологічно змістовного на рівні професійної культури. І, насамкінець, образотворче мистецтво — його любов.

На превеликий жаль, провінційне життя за совєтів не дозволяло самовиявленню і реалізації таланту, а Ігор Герета поза сумнівом була талановита людина. Майже тридцять років тому Ігор сказав, що мріє відкрити ряд музеїв на Тернопільщині — великій українській співачці світової міри Соломії Крушельницькій, Лесю Курбасу, видатному фольклористові Володимирові Гнатюку і Леопольдові Левицькому. Талант організатора був очевидний, і я, у таких випадках скептичний (“казала-мазала”) на цей раз відчув, що Ігор знає як т а к е робити. І він чимало здійснив...

Друга наша зустріч відбулася в Тернополі, куди ми приїхали разом з Оксаною й були в гостях у пана директора Тернопільської картинної галереї — це вже друга половина 80-х років, часи веселіші. Ігор показав нам свою галерею, Тернопіль (ми були вперше), душевно нас гостив, але наприкінці ми ледь втекли від продовження свята життя, на якому так знався Ігор.

Україні завжди бракувало справжніх спеціалістів на полі української культури, які б так віддано послугувалися справі, не дбаючи про суто власні інтереси. Ігор Герета — це ферментальний міт, щеплення від генеологічного дерева Яворницького. Тому так боляче думати, що на чергових Зборах української еліти ми не зустрінемося. Хіба що — вже “там”...

Олекса Боярко

А тепер від недавньої історії – до подій давноминулих. 28 серпня виповнюється 376 років від проведення у Києві собору православної церкви, на якому була піддана анафемі книга Мелетія Смотрицького “Апологія”. Розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

У середині 20-х років ХVII століття серед українських інтелектуалів набула популярності ідея об’єднання Київських православної та уніатської митрополій в єдиний патріархат. Про це православний архієпископ Полоцький Мелетій Смотрицький навіть вів переговори з Київським уніатським митрополитом Йосифом Рутським. На початку 1624 року Смотрицький вирушив з Києва у дворічну мандрівку до Туреччини, Палестини, Єгипту, Сирії. Через 3 роки у Римі він таємно перейшов на унію. Після повернення до Києва Смотрицький написав книгу “Апологія подорожі до східних країн”, в якій доводив, що у головних догматах Західна і Східна церкви не розходяться. Тому примирення між ними можливе і бажане, а боротьба між православними та уніатами не варта того (цитата), “аби ми, Русь, одна одну проклинали”. Свою книгу Смотрицький вирішив подати на розгляд православного собору, який мав відбутися у Києво-Печерському монастирі на свято Успіння 1628 року. Він надіслав копії рукопису Київському православному митрополиту Йову Борецькому та архімандриту Печерської лаври Петру Могилі. 23 серпня собор почав свої засідання у лаврі з розгляду “Апології”, в якій богослови Лаврентій Зизаній та Андрій Мужиловський знайшли 105 неправославних тез. Смотрицького на собор не пустили і змусили оселитися у Михайлівському монастирі.

Якась ватага козаків присяглася не залишити Смотрицького живим, якщо собор доведе його ухил в унію. А на адресу його слуг лунали погрози: “Не один із вас і Славути нап’ється”. Собор засудив “Апологію”, при цьому не дозволивши Смотрицькому виступити на захист книги перед делегатами. Богослова змусили підписати текст зречення від книги, який був зачитаний під час літургії в Успенському соборі лаври 28 серпня. Після цього присутні на службі священики роздирали аркуші книги і, підпаливши від свічок, кидали на підлогу. Невдовзі після собору Смотрицький оголосив про свою приналежність до унії, продовжуючи і надалі відстоювати ідею єдиного Київського патріархату у своїх творах. “Старожитна на руських землях, – писав він, – не православна церква, а церковна єдність”.

Олекса Боярко

Сучасне і минуле зв‘язує докупи перший та єдиний в Україні музей одного твору – історико-культурний музей-заповідник “Слова о полку Ігоревім”, котрий п’ятнадцятий рік функціонує у Новгород-Сіверському. Розповідає Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Історія столиці Сіверського князівства розпочинається на початку 11-го століття, коли місто стало великим торговельним центром і потужною фортецею на північному кордоні Києво-Руських земель. Саме звідти, з міста – фортеці, 23 квітня 1185 року виступив у похід проти половців Ігор Святославович – онук Олегів, чия слава дійшла до нашого часу завдяки “Слову о полку Ігоревім”.

До тисячоріччя Новогород-Сіверського, у 1990-му році, у місті відкрився музей “Слова...”, до складу якого увійшли 12 унікальних пам’яток історії та архітектури, серед іншого – споруди Спасо-Преображенського монастиря, Петропавлівська, Миколаївська та Михайлівська церкви, а також Торгові ряди ХІХ століття. Директор музею – Микола Сугоняко – стверджує, що історія Новгород-Сіверського гармонійно вплітається у поетичний зміст “Слова...”, і експозиція музею у цьому переконує відвідувачів:

Микола Сугоняко

Це єдиний такий центр на Новгород-Сіверщині. Інших музеїв, окрім Народного музею, який розташований в школі-інтернаті, немає. Так що ми не тільки вивчаємо і досліджуємо слово, але й займаємося всією краєзнавчою роботою. У нас на правах відділу функціонує і краєзнавчий музей.

Зараз фонди музею налічують 23,5 тисячі і 12,9 тисяч допоміжного фонду, де знаходиться значна нумізматична колекція. Крім того значна колекція археологічна, в яку входять експонати з Юхнівських городищ та періоду Київської Русі 12-13 ст.

Значна колекція ікон та інших предметів церковного вжитку. Наукова бібліотека налічує близько 2,5 тисяч одиниць зберігання, більша частина яких присвячена слову та історії краю.

Богдана Костюк

Працівники музею - заповідника створили оригінальну експозицію “Свідок століть”: численні експонати відтворюють основні етапи розвитку Спасо-Преображенського монастиря, від часу побудови в ХІ-му столітті до нашого часу. До речі, - розповідає пан Сугоняко, - численні історичні дослідження свідчать, що саме з монастиря виходив Ігор Святославович із своєю дружиною “боронити землю Руську”.

Про героїв “Слова...” нагадують пам’ятники Новгород-Сіверського: легендарному Баяну – на Замкові горі, князю Ігорю – у центрі міста, княгині Ярославні – на крутому березі Десни, біля монастирських стін.

На думку Миколи Сугоняки та його колег – працівників музею-заповіднику, оригінальний скульптурний ансамбль сприяє відродженню історичного середовища міста і засвідчує роль “Слова о полку Ігоревім” у формуванні української духовної культури.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі.

Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG